Справа № 2-64/2008 рік
26 січня 2008 року Солом'янський районний суд м. Києва
головуючого - судді Оксюти Т.Г.
при секретарі Уваровій Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аюрведичний центр краси та здоров'я «Расаяна» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -
Позивач 07.11.2006 року звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за червень 2006 року - 600 грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку за період січень 2005 року - червень 2006 року в сумі 1058, 90 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.07.2006 року -2424 грн., компенсацію витрат на правову допомогу в розмірі 1500 грн.
Мотивує свої позовні вимоги тим, що за сумісництвом працював в ТОВ Аюрведичний центр краси та здоров'я «Расаяна» з 03.01.2005 року на посаді заступника директора з лікувальної роботи. У зв'язку зі зміною власника та керівництва ТОВ ним з діючим на той час керівництвом була узгоджена дата його звільнення - 30.06.2006 року та приблизно 15-16 червня 2006 року подана відповідна заява. Однак на момент звільнення відповідач не виплатив йому заробітну плату за червень 2006 року та грошову компенсацію за невикористану відпустку за період роботи у відповідача.
Незважаючи на численні звернення позивача, розрахунок з ним відповідачем не здійснений до теперішнього часу, у зв'язку з чим позивач вважає, що відповідач має нести відповідальність згідно трудового законодавства шляхом виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Крім того, вважає, що таким порушенням відповідачем норм трудового законодавства позивачу спричинене значне ускладнення (погіршення) його матеріального становища, чим йому була завдана моральна шкода, яку він оцінює в розмірі 3000 грн.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов, протягом судового розгляду справи неодноразово збільшуючи суму середнього заробітку, що підлягає виплаті за весь час затримки розрахунку, та остаточно визначили її в розмірі 10800 грн.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову частково заперечував, посилаюсь на те, що заробітна плата позивачу за червень 2006 року позивачу не була нарахована та виплачена за відсутністю на те правових підстав, оскільки згідно табелю використання робочого часу він протягом червня 2006 року не працював. У зв'язку з невиходом позивача на роботу він за наказом від 10.07.2006 року № 7К був звільнений на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.
Заява позивача про звільнення за власним бажанням в реєстрі вхідної кореспонденції не зареєстрована, будь-які підтвердження її подання позивачем попередньому керівництву, яке виконувало свої обов'язки до 26.06.2006 року включно, або діючому керівництву відсутні.
Щодо виплати компенсації за невикористану відпустку за період роботи в ТОВ, то при зверненні в жовтні 2006 року позивача за розрахунком між ними виникли розбіжності з приводу періоду та суми компенсації. Виплатити компенсацію у сумі, яку ТОВ заборгувало за період з 03.01.2005 року по 31.05.2006 року в розмірі 1000 грн. відповідач не заперечує і тепер, однак, позивач відмовився.
Представник відповідача вважає, що затримка розрахунку за таких обставин не може тягти за собою обов'язок ТОВ провести на користь позивача виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку. Не вбачає він і підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки в діях відповідача відсутня будь-яка вина.
Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.
Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, передбачені ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України виплата всіх сум належних працівнику від підприємства сум провадиться в день звільнення, а в разі відсутності працівника в день звільнення - не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
За привалами ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум в зазначені вище строки, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що позивач на підставі його заяви згідно наказу № 1-к від 03.01.2005 року був прийнятий на роботу за сумісництвом в ТОВ Аюрведичний центр краси та здоров'я «Расаяна» на посаду заступника директора з лікувальної роботи з окладом згідно штатного розпису, який складав 600 грн.
Даний наказ був виданий директором ТОВ ОСОБА_2, яка одночасно була одним з 4-х учасників ТОВ.
Згідно протоколу від 07.06.2006 року № 4 загальних зборів учасників ТОВ ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вийшли з учасників ТОВ та була прийнята заява ОСОБА_2 про її звільнення з посади директора ТОВ за власним бажанням з 15.06.2006 року. Тимчасово виконуючим обов'язки директора був призначений ОСОБА_4
Однак через незавершеність аудиторської перевірки господарської діяльності товариства, дату звільнення ОСОБА_2 було перенесено на 26.06.2006 року.
Проведення перевірки було завершено 26.06.2006 року. За актом прийому-передачі від 26.06.2006 року ОСОБА_4 прийняв від ОСОБА_2 реєстраційні та фінансові документи, печатку ТОВ, тоді ж фактично відбулась зміна всього керуючого складу ТОВ.
Наказом № 5К від 26.06.2006 року, виданим директором ОСОБА_2, головним бухгалтером ТОВ був призначений ОСОБА_5, який згодом відповідно до протоколу від 03.07.2006 року № 5 загальних зборів учасників ТОВ був призначений його директором.
26.06.2006 року ОСОБА_5 як головним бухгалтером від попереднього головного бухгалтера ОСОБА_6 були отримані документи бухгалтерського обліку та трудові книжки працівників ТОВ згідно акту прийому-передачі.
За твердженням представника відповідача ОСОБА_5 з часу його прийому на роботу в ТОВ він позивача на робочому місці не бачив. Також згідно табелю використання робочого часу за червень та липень 2006 року в період з 27.06.2006 року по 07.07.2006 року позивач на роботі не знаходився. За даними представника відповідача, позивач ними розшукувався, однак спроби знайти його виявилися марними, оскільки відомості про його місцезнаходження в ТОВ були відсутні.
Тому у зв'язку з невиходом позивача на роботу та відсутності відомостей про причину неявки його на роботу ОСОБА_5 як головним бухгалтером, а потім як директором були складені акти №№ 1-8 від 27.06.2006 року, 29.06.2006 року, 30.06.2006 року, 03.07.2006 року, 04.07.2006 року, 05.07.2006 року, 06.07.2006 року, 07.07.2006 року.
В той же час, позивач та його представник в судовому засіданні не заперечували, що з 01.07.2006 року позивач на роботу не виходив, посилаючись на те, що його невихід на роботу після 01.07.2006 року був викликаний поважними причинами, а саме через зміну керівництва ТОВ поданням заяви на звільнення за власним бажанням в червні 2006 року, згідно якої його останнім робочим днем мало бути 30.06.2006 року.
При цьому вони зазначали, що питання звільнення позивача було узгоджене з директором ОСОБА_4 приблизно 14-15 червня 2006 року. Однак після подачі заяви про звільнення з
наказом про дату звільнення позивач не знайомився та встановлений законом строк попередження не відпрацьовував.
Судом було встановлено, що обов'язки директора до 26.06.2006 року виконувала ОСОБА_2, про що позивач, займаючи посаду заступника директора ТОВ і з'являючись в червні 2006 року на роботу, мав знати.
Як вбачається з актів прийому-передачі документів від 26.06.2006 року та реєстру вхідної кореспонденції за червень 2006 року, заява позивача про звільнення за власним бажанням до ТОВ не надходила.
Наказом від 10.07.2006 року № 7К позивач був звільнений на підставі п.4 ст.40 КЗпП України у зв'язку з невиходом на роботу. Виплату всіх сум, що належать позивачу від ТОВ, в день звільнення проведено не було, т.я. в цей день позивач також не працював.
Позивач вимагає виплатити йому заробітну плату за червень 2006 року. Між тим, даних, які б свідчили про вихід позивача на роботу протягом червня 2006 року та подачу позивачем заяви на звільнення за власним бажанням, останнім в розпорядження суду не надано.
Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, яка виплачується працівникові за виконану роботу. За нормою ст. 102-1 цього ж Кодексу працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Під фактично виконаною роботою мається на увазі робота, виконання якої відображено у відрядному наряді, або робота, виконання якої зафіксовано в табелі обліку робочого часу.
Табель обліку використання робочого часу, затверджений наказом Міністерства статистики України від 09.10.1995 року № 253 «Про затвердження типових форм первинного обліку», є первинним документом, на підставі якого працівникові нараховується заробітна плата.
Так, факт відсутності позивача на роботі протягом червня 2006 року підтверджується табелем використання робочого часу за червень 2006 року, згідно якого позивач в червні 2006 року на роботу не виходив. Інший табель використання робочого часу за червень 2006 року за актами прийому-передачі документів від 26.06.2006 року не передавався. У розрахунково-платіжні відомості за червень 2006 року, складені попереднім керівництвом, яке фактично виконувало свої обов'язки до 26.06.2006 року, позивач не був включений до нарахування йому заробітної плати за червень 2006 року.
При цьому свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_6, з якими позивач перебуває у дружніх стосунках, а також ОСОБА_7, яка є донькою позивача, стверджували, що заробітна плата нараховувалась та виплачувалась на підставі табелю обліку робочого часу, який вівся за графіком прийму лікарів та підписувався ними як директором та головним бухгалтером. Щодо виходу позивача на роботу протягом червня 2006 року, то стверджувальна відповідь ними не була дана.
Загалом, суд оцінивши покази свідків, сприймає їх критично, оскільки вони не спростовують висновків суду, отриманих на підставі доказів представлених та досліджених у судових засіданнях.
Крім того, за заявою позивача проводились перевірки товариства Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва, прокуратурою Печерського району м. Києва, Територіальною державною інспекцією праці у м. Києві, з висновків яких випливає, що адміністрацією ТОВ вимоги трудового законодавства, за виключенням виплати заробітної плати 1 раз замість 2 раз на місяць, порушені не були.
Суд приходить до висновку, що виплата заробітної плати 1 раз замість 2 раз на місяць не є з точки зору закону порушенням, яке може тягнути за собою підстави для задоволення вимог позивача.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи з того, що позивач червень 2006 року не працював, скоїв прогул, що і стало підставою для його звільнення, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні його вимог в частині виплати заробітної плати за червень 2006 року.
З пояснень позивача вбачається, що про своє звільнення з 10.07.2006 року на підставі п.4 ст.40 КЗпП України він дізнався в жовтні 2006 року, отримавши відмову директора ТОВ в
задоволенні його вимоги про виплату розрахункових сум, направленої ним 19.09.2006 року поштою на адресу ТОВ, з посиланням на відсутність її документального підтвердження.
Звільнення та його підстави позивачем не оспорювались в судовому порядку.
Позивач підтвердив також, що після ознайомлення в жовтні 2006 року з наказом про звільнення отримувати запропоновану йому представником відповідача суму розрахунку у зв'язку зі звільненням відмовився, т. я. вона, на його думку, була замала.
З наданого відповідачем розрахунку вбачається, що позивачу нарахована компенсація за невикористану відпустку за період часу з 03.01.2005 року по 31.05.2006 року в розмірі 999, 94 грн.
Виходячи з тих обставин, що надання позивачу відпустки або виплата грошової компенсації за невикористану відпустку за період роботи в ТОВ представником відповідача в судовому засіданні підтверджено не було і, крім того, ним не заперечується виплата такої компенсації, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача компенсацію за 17 місяців роботи, в розмірі, обрахованому відповідачем з розрахунку щомісячної заробітної плати позивача 600 грн., 1058, 90:18* 17 = 999, 94 грн.
Враховуючи, що представником відповідача пропонувалась належна по його підрахункам сума розрахунку позивачу, останній відмовився від її отримання, відповідач не заперечує проти її отримання позивачем, перешкод для її отримання позивачем судом не встановлено, а тому і відсутні підстави для тверджень позивача про затримку її виплати та зобов'язання відповідача по виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд не може визнати обґрунтованими.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
З цього правила все ж таки випливає, що обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає у підприємства не просто на підставі заяви про наявність такої шкоди, а лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідком порушення його законних прав.
Крім того, обставини, зазначені як підстави по відшкодуванню моральної шкоди, повинні бути належним чином доведені. При відсутності шкоди для працівника, в даному випадку - у вигляді не одержаної компенсації за невикористану відпустку, підприємство не може нести відповідальність перед працівником.
Виходячи з того, що позивач, крім роботи за сумісництвом у відповідача, з 21.09.2004 року мав ще основне місце роботи на посаді заступника генерального директора з медичних питань ЗАТ «Банк крові» і отримував регулярну заробітну плату, спричинення йому шкоди через затримку виплати компенсації за невикористану відпустку ним належно не доведена, суд приходить до висновку і про відсутність підстав для задоволення його вимог в частині відшкодування моральної шкоди за відсутністю такої.
Не вбачає суд і підстав для компенсації відповідно до ст.84 ЦПК України витрат на правову допомогу в розмірі 1500 грн., оскільки за нормами цивільного законодавства оплата послуг адвоката, іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу, здійснюється відповідно до договорів. Факт оплати послуг на правову допомогу повинен підтверджуватися відповідними фінансовими документами.
Позивачем понесення ним витрат на правову допомогу документально нічим підтверджені не були.
Згідно ч. 2 ст. 88 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Згідно вимог ст.ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач лише частково довів ті обставини, на які посилався, як на підставу своїх позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 40 п.4, 47, 94, 115, 116, 117, 233, 235, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів", ст.ст. 10, 11, 57-60, 84, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аюрведичний центр краси та здоров'я «Расаяна» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аюрведичний центр краси та здоров'я «Расаяна» на користь ОСОБА_1 - 999, 94 грн. компенсації за невикористану відпустку.
В частині позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аюрведичний центр краси та здоров'я «Расаяна» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди -відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аюрведичний центр краси та здоров'я «Расаяна» на користь ОСОБА_1 держмито в розмірі 3 грн. та 1, 77 грн. за інформаційно-технічне забезпечення, а всього - 4, 77 грн.
Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня його проголошення.