04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"10" травня 2016 р. Справа№ 902/1591/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Гончарова С.А.
Гаврилюка О.М.
за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.
за участю представників сторін:
від позивача: Дремлюх О.М. - представник за довіреністю б/н від 17.11.2015;
від відповідача: Трохимець О.М. - представник за довіреністю № 24-НЮ від 25.01.2016;
розглянувши апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2016
у справі № 902/1591/15 (суддя - Балац С.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯЕЛЕКТРОКОМПЛЕКТ"
до Державного територіально-галузевого об'єднання "ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ"
про стягнення 53 843,82 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯЕЛЕКТРОКОМПЛЕКТ" (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Вінницької області із позовом до державного територіально-галузевого об'єднання "ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ" (надалі - відповідач) про стягнення з останнього заборгованості в сумі 53 843,82 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої грошові зобов'язання за договором № ГЗ/Т-142195/НЮ від 05.11.2014 (надалі - договір поставки) перед позивачем, оскільки не здійснив в повному обсязі розрахунок за поставлений позивачем товар. У результаті чого утворилась заборгованість за вказаним договором у сумі 53 843,82 грн., з яких: основна заборгованість складає 31 461,40 грн.; пеня в сумі - 9 339,20 грн., 3 % річних в сумі 615,97 грн. та інфляційні втрати в сумі 12 427,25 грн.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 09.12.2015 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 902/1591/15.
Господарський суд Вінницької області ухвалою від 02.02.2016 справу № 902/1591/15 в порядку, визначеному ст. ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України, з підстав помилкового прийняття справи господарським судом Вінницької області передав за підсудністю - до Господарського суду міста Києва, який і розглянув дану справу по суті.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2016 (повний текст рішення складено 18.03.2016) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача заборгованість в сумі 31 461,40 грн.; пеню в сумі 9 339,20 грн.; 3 % річних в сумі 615,97грн.; інфляційні втрати в сумі 12 427,25 грн.; витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378,00 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне територіально-галузеве об'єднання "ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ" 24.03.2016 (згідно відтиску штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2016 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не встановив всіх обставин справи та було невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що мають значення у даній справі, зокрема, те, ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно якої суд має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання та вимоги ст. 233 ГК України. Окрім цього, судом першої інстанції не було досліджено питання про наявність вини відповідача як підстави відповідальності за договором поставки.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2016 апеляційну скаргу у даній справі було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 10.05.2016.
В судовому засіданні 10.05.2016 представник відповідача апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Пояснила, що факт поставки товару за договором поставки нею не заперечується, при цьому відповідачем була оплачена лише вартість товару у зв'язку з відсутністю коштів за оплату поставленого товару.
Представник позивача в судовому засіданні 10.05.2016 проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Зазначив, що позивачем було в повній мірі виконано зобов'язання з поставки товару, сторонами було підписано видаткову накладну, що підтверджує наявність у відповідача залишку заборгованості у розмірі 31 461,40 грн. Підтримав поданий відзив на апеляційну скаргу.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши надані оригінали, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно з'ясовано місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 05.11.2014 між ТОВ "ПОДІЛЛЯЕЛЕКТРОКОМПЛЕКТ", (як постачальником) та Державним територіально-галузевим об'єднанням "ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ", (як покупцем) було укладено договір поставки № ГЗ/Т-142195/НЮ, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався поставити та передати у власність відповідачу товар, відповідно до специфікації № 1, а відповідач - зобов'язувався прийняти і оплатити товар на умовах договору.
Відповідно до п. 7.2 договору відповідач здійснює оплату поставленого товару протягом двадцяти днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками акту прийому-передачі товару або видаткової накладної.
Пунктом 9.5 договору визначено, що підтвердженням одержання товару відповідачем є акт прийому-передачі або видаткова накладна на товар, підписана уповноваженими представниками сторін.
Згідно з п. 11.2 договору відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Відповідно до п. 16.2 договору, він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2014, але в будь-якому випадку до повного виконання своїх обов'язків сторонами.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач, на виконання своїх зобов'язань за договором та на його умовах, поставив, а відповідач отримав товар загальною вартістю 66 461,40 грн. Наведений факт підтверджується видатковою накладною від 29.12.2014 № 008261 підписаною сторонами та скріплена відбитками їх печаток (а.с. 14).
Отже, з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивачем на виконання умов договору було поставлено товар визначений специфікацією, а відповідачем, в свою чергу, поставлений товар було оплачено не в повному обсязі, що й зумовило звернення позивача до господарського суду для захисту своїх прав.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. (Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 у справі № 3-22гс13).
Отже, суд апеляційної інстанції на підставі наявних в матеріалах справи належних та допустимих доказів, враховуючи відсутність заперечень зі сторони відповідача щодо вартості та обсягу поставлених товарів за договором, погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмір 31 461,40 грн., а тому такі позовні вимоги правомірно задоволенні судом першої інстанції у повному обсязі.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
(Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14).
А тому суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом правомірно було задоволено позовні вимоги щодо стягнення з позивача окрім основного боргу пеню (передбачену п. 11.2 договору) 3% річних та інфляційних втрат за заявлені періоди.
Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок, зокрема, пені, 3% річних та інфляційних втрат, що були стягнуті за результатом розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі: пені - 9 339,20 грн., 3 % річних - 615,97 грн. та інфляційні втрати - 12 427,25 грн. Із наданого позивачем розрахунку ціни позову вбачається, що даний розрахунок відповідає матеріалам справи, відповідачем не заперечується (про що свідчить також відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача) ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій. А тому заявлені позовні вимоги правомірно задоволено судом першої інстанції повністю.
Щодо доводів апелянта про порушення ст.ст. 233, 551 ГК України місцевим господарським судом, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (частина 1 статті 233 ГК України). Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в пункті 3 частини 1 статті 83 ГПК України.
(Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 3.12.2013 у справі № 3-35-гс13).
Підпункт 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що такі норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. При цьому, апелянтом не додано жодних доказів ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції на підтвердження існування таких виняткових обставин, які б могли бути підставою для застосування вищенаведених норм права у даній справі.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що при стягнені штрафних санкцій слід виходити з принципів справедливості, добросовісності та розумності та враховує, що необґрунтоване зменшення пені надає боржнику можливість по суті користуватися фінансуванням за рахунок іншої особи, що може стимулювати недобросовісних боржників до не виконання зобов'язання та мати негативні наслідки для сфери господарських правовідносин.
Суд апеляційній інстанції, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності (враховуючи відсутність будь-яких доказів в порядку ст.ст. 32-34, 36, 43, 101 ГПК України про складне матеріальне становище відповідача), та змісту п. 11.2 договору, врахувавши положення ст.233 ГК України, принципи законності та рівності сторін, а також те, що погашення відповідачем заборгованості не спростовує факт порушення ним зобов'язання за договором щодо своєчасного розрахунку за надані позивачем послуги, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування зазначених норм права. В цій частині судом апеляційної інстанції приймаються як обґрунтовані доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Щодо доводів апелянта про відсутність вини відповідача за договором, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності). Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що неможливість виконання обов'язків за договором поставки у зв'язку з фінансовою неспроможністю відповідача та складною політико-економічною ситуацією в країні з урахуванням ст. 625 ЦК України, відповідно до якої визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, не є доказом відсутності вини відповідача за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором поставки.
А тому, ці доводи апелянта також не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для відмови в позові.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ЗАЛІЗНИЦЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2016 у справі № 902/1591/15 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Матеріали справи № 902/1591/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді С.А. Гончаров
О.М. Гаврилюк