"29" квітня 2016 р.Справа № 916/4464/15
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
При секретарі Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1,
від відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет” до Публічного акціонерного товариства „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” про зобов'язання передати майно та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” до Публічного акціонерного товариства „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет” про визнання права власності на майно, -
Публічне акціонерне товариство „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” про зобов'язання відповідача передати ваги автомобільні „60ВА1ПМ-18” (заводський номер 5711), що були змонтовані за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, 2-б, у комплектації: вантажоприймальна платформа - 1 шт., ваговимірювальні тензометричні датчики - 8 шт., ваговий термінал (ВП-05А) - 1 шт., кабель з'єднання 10м. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
Відповідно до договору поставки № 766 від 20.10.2011 року, укладеного між ВАТ „Дніпропетровський Втормет” та ТОВ „Компанія „Ваговимірювальні системи” (постачальник), вказана Компанія 11 квітня 2012 року поставила та змонтувала на майданчику, узгодженого з ВАТ „Дніпропетровський Втормет”, ваги автомобільні „60ВА1ПМ-18” (заводський номер 5711).
Наразі позивач зазначає, що між ВАТ „Дніпропетровський Втормет” (правонаступником якого є ПАТ „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет”) та ВАТ „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” (правонаступником якого є ПАТ „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак”) 19 березня 2012 року було укладено договір оренди № 19/03/327, за умовами якого орендарю, тобто позивачу було передано майно, що належить орендодавцю (тобто відповідачу), розташоване за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, буд. 2-6, до якого входило: адміністративна будівля, будівля, кран, підкранова колія та площадка з твердим бетонними покриттям. Як вказує позивач, саме за вказаною адресою ТОВ „Компанія „Ваговимірювальні системи” були вмонтовані ваги автомобільні „60ВА1ПМ-18” (заводський номер 5711), що є власністю позивача. При цьому позивач зазначає, що майданчик та обладнання, що орендувались позивачем за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, буд. 2-6, використовувались ним до липня 2014 року, але у подальшому доцільність виробничої діяльності зникла і було прийняте рішення розірвати договір оренди № 19/03/327 від 19 березня 2012 року та вивезти обладнання, яке належить позивачу. З метою розірвання договору оренди та усунення перешкод щодо вивезення майна позивач звертався до відповідача з листами № 2307 від 23.07.2014 р., № 08/2414 від 28.07.2014 р., № 08/4157 від 29.12.2014 р. Так, позивач вказує, що на теперішній час строк дії договору оренди № 19/03/327 від 19 березня 2012 року закінчився (а саме 19.02.2015 року). Однак, за ствердженнями позивача, представники відповідача безпідставно заблокували вивіз товарно-матеріальних цінностей, тобто привласнили майно позивача, серед якого і ваги автомобільні „60ВА1ПМ-18” (заводський номер 5711). Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.11.2015 р. позовну заяву ПАТ „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет” прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/4464/15, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду на 20.11.2015 р.
16.11.2015 р. Публічне акціонерне товариство „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” подало до господарського суду Одеської області зустрічну позовну заяву до Публічного акціонерного товариства „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет” про визнання права власності на майно - ваги автомобільні „60ВА1ПМ-18” в наступній комплектації: бетонного фундаменту та заїздів для встановлення ваг, вантажоприймальної платформи - 1 шт., ваговимірювальних тензометричних датчиків - 8 шт., вагового терміналу (ВП-05А) - 1 шт., кабелю з'єднання довжиною 10м, що встановлені за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, 2-б.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.11.2015 р. по справі № 916/4464/15 зустрічну позовну заяву ПАТ „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.
07.12.2015 р. позивачем була подана до господарського суду заява про уточнення позовних вимог (а.с. 108-109), згідно якої позивач просив суд визнати за ПАТ Інтерпайп Дніпропетровський Втормет” право власності на ваги автомобільні „60ВА1пм-18” (заводський номер 5711) за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, будинок 2-б, та зобов'язати ПАТ „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” передати власнику ПАТ „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет” вказані ваги автомобільні „60ВА1пм-18”. Вказана заява позивача судом була залишена без розгляду, про що зазначено в протоколі судового засідання від 07.12.2015 р. з огляду на таке. Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. При цьому подання будь-яких уточнень до позову ГПК не передбачено (п. 3.10 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”). Так, оскільки судом розпочато розгляд справи по суті, суд, порадившись на місці, ухвалив: залишити без розгляду заяву ПАТ „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет” про уточнення позовних вимог, приєднавши її до матеріалів справи.
Відповідач проти первісного позову заперечує та просить задовольнити зустрічний позов, вказуючи на наступне. Відповідно до умов укладеного з позивачем договору оренди № 19/03/327 позивачу було передано в оренду об'єкти за переліком згідно додатку № 1 до договору. Відповідно до умов цього договору позивач повинен був здійснити поліпшення об'єктів оренди на суму не менш ніж 250000 грн., які після завершення строку дій договору оренди переходили у власність відповідача. Зазначена умова була передбачена для пристосування об'єкта оренди до господарської діяльності орендаря (збір та переробка металобрухту) на території, що належить підприємству орендодавця. Внаслідок цього орендна плата була погоджена сторонами в мінімальному розмірі, з урахуванням того, що в майбутньому відповідач як орендодавець отримує у власність об'єкти оренди у поліпшеному стані (після закінчення строку дії договору оренди). Так, відповідач зазначає, що одним з об'єктів оренди був майданчик з твердим бетонним покриттям, загальною площею 1785 кв.м та будівля літ. „Г” площею 214 кв.м. Частина зазначеного майданчику була використана орендарем для будівництва автомобільних ваг та влаштування комплексу зважування автомобілів, що використовувався позивачем у власній господарській діяльності, протягом строку договору оренди. Крім того, для забезпечення діяльності комплексу використовується частина приміщень будівлі літ. „Г”, що також орендувалась позивачем. Наразі відповідач стверджує, що фактично під час дії договору була створена споруда, що є частиною комплексу нерухомого майна, що належить відповідачу, тому позивач не має права витребувати його. До того ж відділення від зазначеної споруди окремих частин (зокрема - вантажоприймальної платформи, ваговимірювальні тензометричних датчиків, вагового терміналу та кабелю з'єднання) призведе до знищення споруди як цілісного об'єкту та зробить неможливим його використання за призначенням (як засобу вимірювань ваги вантажних автомобілів). Крім того, відповідач вказує, що внаслідок влаштування бетонних фундаментів для встановлення ваг, орендоване майно - майданчик з твердим покриттям, було пристосовано виключно для цілей встановлення автомобільних ваг визначеного типу, а демонтаж будь-яких частин конструкції споруди призведе до неможливості використання майданчику за призначенням.
При цьому відповідач посилається на те, що за умовами підпункту „з” п. 2.3, п. 3.9 договору оренди позивач після закінчення терміну дії договору зобов'язаний передати відповідачу як орендодавцю всі зроблені на об'єкті перебудови, переробки та невіддільні поліпшення на загальну суму, що не перевищує 250000,00 грн. Так, загальна вартість зроблених позивачем поліпшень складає 246792,00 грн.
Отже, відповідач вважає, що зазначені вище невіддільні поліпшення об'єктів оренди були здійснені позивачем правомірно згідно підпункту „г” п. 2.4 договору оренди та на виконання зобов'язань орендаря, зазначених в п. 2.3 договору, та перейшли у власність відповідача як орендодавця. Відтак, відповідач стверджує, що він на підставі ст.ст. 187, 191, 331, 778 ЦК України є власником майна комплексу зважування вантажних автомобілів, що улаштований за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, 2-б, на території ПАТ „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак”, у складі бетонного фундаменту та заїздів, ваг автомобільних „60ВА1ПМ-18” в наступній комплектації: вантажоприймальної платформи - 1 шт., ваговимірювальних тензометричних датчиків - 8 шт., вагового терміналу (ВП-05А) - 1 шт., кабелів з'єднання. Оскільки позивач не визнає право власності орендодавця на вказану частину майна та вважає його своїм, про що свідчить первісний позов про витребування майна, відповідач у зустрічному позові просить суд визнати за ним право власності на майно - ваги автомобільні „60ВА1ПМ-18” у вищевказаній комплектації, що встановлені за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, 2-б.
Також у відзиві на первісний позов ПАТ „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” стверджує, що ваги автомобільні „60ВА1ПМ-18” збудовані на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні відповідача, і є об'єктом нерухомого майна (спорудою) відповідно до ст.ст. 181, 191 ЦК України. Оскільки ваги є стаціонарними та побудовані на бетонному фундаменті, то відповідно до Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК БС), затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 р. № 507, вони є нерухомою спорудою. Також відповідач наголошує, що позивач не отримував дозволу землекористувача (або інших дозволів) на будівництво власного об'єкта нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, 2-б (кадастровий номер 5110600000:01:006:0161), і тому на підставі п. 2 ст. 376 ЦК України не може вважатись власником збудованої споруди. В свою чергу оскільки позивач не є власником об'єкту нерухомого майна, він не може вимагати він інших осіб передавання йому цього майна, тому первісні позовні вимоги відповідач вважає необґрунтованими.
10.12.2015 р. відповідачем було подано до господарського суду клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої поставити питання щодо визначення чи є нерухомим майном ваги автомобільні „60ВА1ПМ-18”, встановлені на території ПАТ „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” за адресою: 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, 2-б, а також щодо визначення відповідності зазначеного вище об'єкта вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач вказав, що оскільки предметом спору є право власності на майно, що побудовано на земельній ділянці, що заходиться в користуванні відповідача, істотне значення у вирішенні спору має визначення правового статусу спірного майна.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.12.2015 р. по справі № 916/4464/15 було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено спеціалістам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, також провадження у справі було зупинено до закінчення проведення судової експертизи.
До господарського суду Одеської області надійшло клопотання експерта ОСОБА_3 (вх. № 2-1229/16 від 09.03.2016 р.) про забезпечення доступу до об'єкта дослідження у зв'язку з проведенням судової будівельно-технічної експертизи по справі № 916/4464/15, в якому експерт просив забезпечити його доступ та прибуття до об'єкта дослідження за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, буд. 2-б, в присутності сторін по справі 24.03.2016 р. з 12.0-14.00 год. У зв'язку з цим господарським судом було доведено до відома сторін про необхідність присутності представників при огляді експертом об'єкту дослідження 24.03.2016 р. у вказаний час.
28.03.2016 р. до господарського суду Одеської області надійшло від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз повідомлення про неможливість надання висновку по призначеній судовій експертизі за матеріалами справи № 916/4464/15 у зв'язку з незабезпеченням стороною, на яку судом були покладені витрати за проведення експертизи, прибуття експерта до об'єкта дослідження.
Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 30.03.2016 р. провадження у справі № 916/4464/15 було поновлено та розгляд справи призначено в засіданні суду.
Позивач позовні вимоги підтримав, проти зустрічного позову заперечував.
Відповідач наполягав на задоволенні зустрічного позову, вказуючи, що ваги автомобільні „60ВА1пм-18” (заводський номер 5711) за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, будинок 2-б, є невід'ємною частиною нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці відповідача. При цьому в засіданні суду представником відповідача було надано суду копію декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, яка зареєстрована Департаментом ДАБІ в Одеській області 30.12.2015 р. за № ОД142153644234.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
20.10.2011 р. між ВАТ „Дніпропетровський Втормет” (покупець) та ТОВ „Компанія „Ваговимірювальні системи” (постачальник) було укладено договір поставки № 766, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця ваги автомобільні „60ВА1ПМ-18” (довжина вантажоприймаючого пристрою 18м), №У3055-10 у державному реєстрі засобів вимірювальної техніки, у кількості 6 штук, а покупець зобов'язується його прийняти та оплатити (п. 1.1. договору). Відповідно до п. 1.2. договору постачальник також зобов'язується здійснити наступні роботи з установки товару: підготовчі будівельні роботи; установка товару на фундаментні плити, монтажно-складальні і пусконалагоджувальні роботи; повірку у державних органах і проведення випробувань. Постачальник виконує всі роботи, необхідні для установки товару та його нормального функціонування, окрім його заземлення, яке покупець здійснює самостійно.
Згідно п. 2.1. договору загальна сума останнього складає 1438416,00 грн. з урахуванням ПДВ. Пунктом 2.2 договору передбачено, що вартість однієї одиниці товару складає 205800,00 грн., у т.ч. ПДВ, загальна вартість товару складає 1234800,00 грн., у т.ч. ПДВ. Як встановлено пунктом 2.3 договору, вартість робіт з установки однієї одиниці товару складає 33936,00 грн., у т.ч. ПДВ, з них: підготовчі будівельні роботи - 25920,00 грн., у т.ч. ПДВ, установка, монтажно-складальні і пусконалагоджувальні роботи - 5496,00 грн., у т.ч. ПДВ, повірка у державних органах і проведення випробувань - 2520,00 грн., у т.ч. ПДВ. Загальна вартість робіт з установки товару складає 203616,00 грн. У вартість робіт включена вартість всіх матеріалів, у т.ч. фундаментних плит, використання машин, механізмів, транспортні витрати (окрім вартості доставки кожної одиниці товару) та інше.
Згідно п. 3.1 договору постачальник здійснює доставку кожної одиниці товару до місця її установки. Строк поставки, місце поставки, вартість доставки кожної одиниці товару визначається сторонами у відповідній специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Вартість доставки буде розраховуватись сторонами у специфікації виходячи із ціни 10,08 грн./км в т.ч. ПДВ.
Відповідно до п. 3.2 договору, строк виконання робіт щодо кожної одиниці товару складає 13 робочих днів з моменту її поставки.
Як передбачено п. 3.6 договору, приймання товару та робіт здійснюється сторонами згідно акту приймання-передачі товару та виконаних робіт щодо кожної одиниці товару. Після виконання робіт постачальник повинен надати покупцю акт приймання-передачі товару та виконаних робіт, податкову накладну згідно відповідної специфікації. Покупець у 5-денний строк з моменту отримання акту приймання-передачі товару та виконаних робіт повинен його підписати або у цей же строк надіслати постачальнику мотивовану відмову від підписання акту. Протягом 5 днів після підписання сторонами акту приймання-передачі товару та виконаних робіт, вони підписують акт введення в експлуатацію по кожній одиниці товару.
28.05.2012 р. між ПАТ „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет” та ТОВ „Компанія „Ваговимірювальні системи” була укладена додаткова угода №1 від 28.05.2012 р. до договору поставки № 766 від 20.10.2011 р., згідно якої сторони дійшли згоди про зміну назви ВАТ „Дніпропетровський Втормет” на ПАТ „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет”.
Поряд з цим судом з'ясовано, що 19.03.2012 р. між ВАТ Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” (орендодавець) та ВАТ „Дніпропетровський Втормет” (орендар) було укладено договір оренди № 19/03/327, згідно п. 1.1. якого орендодавець надає, а орендар приймає за плату в оренду майно, розташоване за адресою: 68600, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, 2-Б, згідно додатку № 1 „Перелік об'єктів оренди”, відповідно до акту прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору, для використання його в господарській діяльності орендаря.
Також 19.03.2012 р. між ВАТ „Дніпропетровський Втормет” (орендар) та ВАТ Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” (орендодавець) було укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди № 19/03/327 від 19.03.2012 р.
За умовами п. 1.2. договору об'єкт надається в оренду строком на 35 календарних місяців з дати підписання даного договору (тобто до березня 2015 року). Договір набуває чинності з моменту його підписання та фактичної передачі об'єкту оренди в оренди за актом прийому-передачі, і поширює свою дію на період з моменту підписання договору і до моменту його розірвання або закінчення терміну його дії.
У підпункту „а” п. 2.3. договору (в редакції додаткової угоди № 1) сторони узгодили, що орендар зобов'язаний, зокрема, здійснити протягом строку дії цього договору невіддільні поліпшення об'єкту оренди на загальну суму, що дорівнює, але не перевищує 250000,00 грн. Перелік невіддільних поліпшень об'єкту оренди, які повинні бути здійснені орендодавцем, узгоджуються письмово, шляхом підписання сторонами додаткових угод, які є невід'ємною частиною договору.
Згідно підпункту „з” п.2.3. договору (в редакції додаткової угоди № 1) орендар зобов'язався після закінчення терміну дії договору передати орендодавцеві всі зроблені на об'єкті перебудови, переробки та невіддільні поліпшення на загальну суму, що не перевищує 250000,00 грн.
Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата встановлюється з розрахунку 7857,00 грн., у т.ч. 1309,50 грн. ПДВ за один календарний місяць. Розмір орендної підлягає щомісячній індексації з урахуванням офіційного індексу інфляції, згідно узгодженої сторонами формули.
У пункті 3.9. договору (в редакції додаткової угоди № 1) сторони також погодили, що за домовленістю сторін невіддільні поліпшення об'єкту оренди здійснені орендарем загальною вартістю не більше 250000,00 грн. переходять у власність орендодавця лише по завершенню строку оренди, зазначеному в п. 1.2. цього договору.
П. 3.10 договору передбачено у випадку невиконання орендарем зобов'язання, передбаченого підпунктом „а” п. 2.3. цього договору, орендар зобов'язаний по закінченню строку дії цього договору сплатити орендодавцю 250000,00 грн.
За умовами п. 5.1. договору орендар зобов'язався звільнити і передати орендований об'єкт орендодавцеві на дату закінчення терміну оренди по акту повернення і повністю виплатити вартість ремонтних робіт, якщо пошкодження, що виходять за рамки нормального зносу, виникли з вини орендаря.
Як свідчать матеріали справи, на виконання зазначеного договору оренди орендарю за актом прийому-передачі від 02.04.2012 р. було передано наступні об'єкти: адміністративну будівлю літ. “Г” загальною площею 214,4 кв.м, будівлю літ. “Ц” загальною площею 36,5 кв.м, кран ККС-10-32 заводський № 2125, підкранову колію загальною довжиною 100 п/м, площадку з твердим бетонним покриттям загальною площею 1785 кв.м, що розташовані за адресою: 68600, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, буд. 2-Б.
Згідно додаткової угоди № 2 від 18.06.2012 р. до вказаного договору оренди назву орендаря було змінено з ВАТ „Дніпропетровський Втормет” на ПАТ „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет”.
Наразі згідно специфікації № 3 від 30.03.2012 р. до договору № 766 від 20.10.2011 р. ТОВ „Компанія „Ваговимірювальні системи” як постачальник ваг автомобільних „60ВА1ПМ-18” зобов'язався здійснити поставку останніх на площах виробничого майданчика, розташованого за адресою: 68600, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, 2-Б. При цьому вартість вказаної поставки за специфікацією № 3 склала 246792,00 грн. (визначена позивачем ціна позову).
Так, для здійснення підприємницької діяльності позивача 10 квітня 2012 року на обумовлену в специфікації № 3 адресу були поставлені автомобільні ваги, придбані позивачем у третьої особи - ТОВ “Компанія “Ваговимірювальні системи” за договором поставки № 766 від 20.10.2011 р., вартість яких складає 205800 грн. Факт поставки автомобільних ваг „60ВА1ПМ-18” ТОВ „Компанія „Ваговимірювальні системи” за адресою Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, 2-Б, та набуття ПАТ „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет” у власність вказаного обладнання підтверджується видатковою накладною № 206 від 10.04.2012р. на суму 205800,00 грн., товарно-транспортною накладною від 11.04.2012 р., рахунком на оплату № В-000000219 від 05.04.2012 р. на суму 246792,00 грн., актом надання послуг № 284 від 25.05.2012 р. на суму 40992,00 грн., платіжними дорученнями № 63 від 10.04.2012 р. на суму 222112,80 грн., № 1634 від 23.05.2012 р. на суму 24679,20 грн.
Як вказує позивач, саме за вищевказаною адресою ТОВ „Компанія „Ваговимірювальні системи” були вмонтовані ваги автомобільні „60ВА1ПМ-18” (заводський номер 5711), що є власністю позивача у наступній комплектації: вантажоприймальна платформа - 1 шт., ваговимірювальні тензометричні датчики - 8 шт., ваговий термінал (ВП-05А) - 1 шт., кабель з'єднання 10 м. При цьому позивач зазначає, що майданчик та обладнання, що орендувались позивачем за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, буд. 2-6, використовувались ним до липня 2014 року, але у подальшому доцільність виробничої діяльності зникла і було прийняте рішення розірвати договір оренди № 19/03/327 від 19 березня 2012 року та вивезти обладнання, яке належить позивачу. З метою розірвання договору оренди та усунення перешкод щодо вивезення майна позивач звертався до відповідача з листами № 2307 від 23.07.2014 р., № 08/2414 від 28.07.2014 р., № 08/4157 від 29.12.2014 р. Наразі позивач вказує, що строк дії договору оренди № 19/03/327 від 19 березня 2012 року закінчився 19.02.2015 року. Однак, за ствердженнями позивача, представники відповідача безпідставно заблокували вивіз товарно-матеріальних цінностей, тобто привласнили майно позивача, серед якого і ваги автомобільні „60ВА1ПМ-18” (заводський номер 5711). З огляду на вказані обставини позивач просить суд зобов'язати відповідача передати позивачу спірні ваги автомобільні „60ВА1ПМ-18” (заводський номер 5711), що були змонтовані за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, 2-б, у вищевказаній комплектації, посилаючись при цьому на положення ст.ст. 387, 1212 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач своїми листами № 2307 від 23.07.2014 р., № 08/2414 від 28.07.2014 р., № 08/4157 від 29.12.2014 р. повідомляв відповідача про бажання вивезти з орендованої території власне обладнання та заперечував проти того, щоб вважати його майно у вигляді ваг невід'ємним поліпшенням орендованого майна та вказував, що наявна у орендодавця вимога про сплату орендної плати не є підставою для перешкоджання орендарю користуватись власним майном. Також до листа № 08/4157 позивачем було додано підписаний з його боку проект додаткової угоди № 3 від 25.12.2013 р. до договору оренди № 19/03/327 від 19.03.2012 р., де передбачено п.1 про розірвання договору оренди за взаємною згодою сторін з 31.01.2014 р., а також додано проект акту-приймання передачі орендованого майна, які засвідчені підписом лише однієї із сторін - орендаря. Відповідач своїм листом від 23.07.2014 р. № 260 надав відповідь на лист позивача № 2307 від 23.07.2014 р., в якій відмовився розглядати порушені позивачем питання щодо його майна до вирішення між сторонами питання стосовно сплати орендної плати, яку заборгував орендар станом на 01.07.2014 р. у розмірі 8009,40 грн. та 250000,00 грн. вартості поліпшень орендованого майна, які мав зробити орендар.
Разом з тим судом з'ясовано, що позивач вже звертався до господарського суду Одеської області з позовом до ПАТ “Ізмаїльський завод таропакувальних виробів “Дунай-Пак” про витребування з чужого незаконного володіння спірних ваг автомобільних “60ВА1ПМ-18” (заводський номер 5711) у комплектації, що була змонтована за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, 2-Б, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що після розірвання договору оренди відповідачем безпідставно утримується обладнання, яке належить позивачу. В подальшому позивачем змінено свої позовні вимоги та останній на підставі ст. 391 ЦК України просив суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем зазначеними автомобільними вагами. Рішенням господарського суду Одеської області від 10.08.2015 р. у справі № 916/2204/15 позовні вимоги задоволені та зобов'язано ПАТ ІЗТВ “Дунай-Пак” усунути перешкоди у користуванні ПАТ “Інтерпайп Дніпропетровський втормет” майном, а саме: вагами автомобільними “ 60ВА1ПМ-18” (заводський номер 5711), які розташовані за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, буд. 2-Б. Однак, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 р. вказане рішення скасовано, в позові відмовлено. При цьому судом апеляційної інстанції було зазначено наступне.
Встановивши наявність правовідносин за договором оренди та задовольняючи позов про усунення порушень права позивача з приводу користування спірним майном, суд першої інстанції не врахував, що негаторний позов є речово-правовим і може застосовуватися у випадку відсутності між позивачем і відповідачем безпосередньо пов'язаних між ними зобов'язань, тоді як наявність між сторонами договірних правовідносин виключає можливість пред'явлення негаторного позову. Водночас, ПАТ “Інтерпайп Дніпропетровський втормет”, пред'являючи спочатку віндикаційний, а в подальшому негаторний позов щодо саме спірного майна, яке не відносилося до орендованого майна, фактично вважав орендні правовідносини припиненими. Поданням негаторного позову у відповідності до ст. 391 ЦК України позивач використав саме речово-правовий спосіб захисту його прав, а не зобов'язально-правовий, що передбачений главою 58 ЦК України. Відтак, позов був пред'явлений не в рамках зобов'язально-правових відносин, а стосується права власності позивача. Разом з тим судом апеляційної інстанції зазначено, що по-перше, відповідач зазначає, що встановлені на орендованій території спірні автомобільні ваги є невіддільним поліпшенням, що за умовами пункту 3.9 договору оренди мають перейти у власність відповідача. Тобто, фактично відповідачем оспорюється право власності позивача, та між сторонами існує спір про право на спірні автомобільні ваги. По-друге, позовні вимоги позивача стосувались не орендованого майна, а виключно майна, яке було придбане ним за договором поставки № 766 від 20.10.2011 р. та яке знаходиться у володінні відповідача. Тобто, предметом вказаного спору були вимоги ПАТ “Інтерпайп Дніпропетровський втормет”, направлені на повернення від ПАТ ІЗТВ “Дунай-Пак” спірних автомобільних ваг. Позивач сам визнає те, що спірне майно знаходиться у відповідача, тобто ПАТ “Інтерпайп Дніпропетровський втормет” позбавлене фактичного володіння спірним майном. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем було невірно обраний спосіб захисту його порушених прав, що виключає задоволення позовних вимог. Так, у разі порушення прав власника щодо його правомочності з володіння належним йому майном цивільне законодавство передбачає інші способи його захисту шляхом вчинення віндикаційного позову (ст. ст. 387-388 ЦК України). При розгляді віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суд), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Отже, у даному спорі не підлягає доведенню знову встановлені судом під час розгляду справи № 916/2204/15 факти того, що спірні автомобільні ваги не охоплювалися умовами договору оренди та вимоги позивача стосуються не орендованого майна, а виключно майна, яке було придбане ним за договором поставки № 766 від 20.10.2011 р. та яке знаходиться у володінні відповідача. Таким чином, враховуючи те, що спірні автомобільні ваги не були встановлені на орендованому позивачем майданчику (майні), відсутні підстави вважати, що позивач здійснив невіддільні поліпшення саме орендованого майна.
Так, згідно ч.ч.1, 2 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Положення частин 1, 2 статті 183 ЦК України чітко визначають, що подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Відповідно до ч. ч.1, 2 ст.187 ЦК України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення.
З огляду на вказане, суд вважає безпідставними доводи відповідача у зустрічному позові про те, що позивачем встановленням ваг автомобільних „60ВА1ПМ-18” були здійснені на орендованому майданчику невіддільні поліпшення об'єктів оренди згідно підпункту „г” п. 2.4 договору оренди та на виконання зобов'язань орендаря, зазначених в п. 2.3 договору, які в подальшому перейшли у власність відповідача як орендодавця. В свою чергу суд вважає необґрунтованими ствердження відповідача про те, що він на підставі ст.ст. 187, 191, 331, 778 ЦК України є власником майна комплексу зважування вантажних автомобілів, що улаштований за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, 2-б, на території ПАТ „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак”, у складі бетонного фундаменту та заїздів, ваг автомобільних „60ВА1ПМ-18” в наступній комплектації: вантажоприймальної платформи - 1 шт., ваговимірювальних тензометричних датчиків - 8 шт., вагового терміналу (ВП-05А) - 1 шт., кабелів з'єднання.
Так, правові підстави набуття права власності визначено у гл. 24 Цивільного кодексу України.
Згідно з положеннями ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Право власності як і будь-яке інше суб'єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні. До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331), переробка речі (ст. 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), безхазяйна річ (ст. 335), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336), знахідка (ст. 338), бездоглядна домашня тварина (ст. 341), скарб (ст. 343), набувальна давність (ст. 344), викуп пам'ятки історії та культури (ст. 352), реквізиція (ст. 353), конфіскація (ст. 354). До похідних відносяться ті підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом).
Між тим судом не встановлено жодних з вище перелічених підстав набуття відповідачем права власності на спірні ваги.
Також слід зазначити, що на виконання укладеного між сторонами по справі договору оренди позивачу за актом прийому-передачі від 02.04.2012 р. було передано наступні об'єкти: адміністративна будівля літ. “Г” загальною площею 214,4 кв.м, будівля літ. “Ц” загальною площею 36,5 кв.м, кран ККС-10-32 заводський № 2125, підкранова колія загальною довжиною 100 п/м, площадка з твердим бетонним покриттям загальною площею 1785 кв.м. Будь-які вказівки про спірні автомобільні ваги умови договору оренди не містили.
Згідно із п. 2.3 договору позивач був зобов'язаний здійснити протягом строку дії договору поліпшення об'єкту оренди на загальну суму 250000 грн. та передати їх відповідачу у власність (п. 3.9 договору оренди). При цьому, у відповідності до п. 2.3 договору оренди (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 19.03.2015 р.) перелік поліпшень, які повинні бути здійснені позивачем, узгоджуються письмово, шляхом підписання сторонами додаткових угод. Однак, матеріали справи не містять доказів узгодження сторонами переліку поліпшень, які необхідно було здійснити позивачу на об'єкті оренди.
Той факт, що згідно наданої відповідачем декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, яка зареєстрована Департаментом ДАБІ в Одеській області 30.12.2015 р. за № ОД142153644234, відповідач здійснив улаштування автомобільних ваг за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, 2-Б, не свідчить про набуття відповідачем права власності саме на спірні автомобільні ваги „60ВА1ПМ-18” (заводський номер 5711). Адже, з вказаної декларації вбачається, що робочий проект щодо улаштування ваг автомобільних було затверджено у травні 2010 р., також датою початку будівництва є 25.06.2010 р., тоді як спірні ваги були придбані позивачем лише у 2012 році. Тим більш вказані ваги занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки України за номером УЗ055-10, що підтверджено декларацією про відповідність за номером UA.TR.026-0050-12 від 20.04.2012 р. Більш того, в декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 30.12.2015 р. не зазначено про улаштування відповідачем саме спірних автомобільних ваг „60ВА1ПМ-18” (заводський номер 5711).
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення зустрічних вимог ПАТ „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” про визнання за ним права власності на спірні автомобільні ваги „60ВА1ПМ-18”.
Поряд з цим суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання відповідача передати позивачу спірні ваги, які не є нерухомим майном. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Так, як вбачається із настанови щодо експлуатування, яка поєднує у собі паспорт ваг автомобільних 60ВА1ПМ-18, ваги занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки України за номером УЗ055-10 та підтверджено декларацією про відповідність за номером UA.TR.026-0050-12 від 20.04.2012 р. Ваги електронні автомобільні типу ВА призначені для зважування автотранспортних засобів та різних вантажів у статичному режимі на їх вантажоприймальному пристрої. Ваги складаються з ВПП та ВП-05А, а ВПП складається з однієї або двох вантажоприймальних платформ та чотирьох, шести, восьми або десяти датчиків, підсумовуючої коробки. Через підсумовуючу коробку датчики з'єднуються з ВП-05А екрановим кабелем. Чергова повірка вагів здійснювалась 14.06.2013 р. (п.п.1.1., 1.6.1., 10.1. Інструкції щодо експлуатування).
Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Про зазначене застосування положень статті 1212 ЦК України наведено в постанові Верховного суду України від 02.03.2016 року по справі N6-3090цс15, яка є обов'язковою для всіх судів України згідно ст. 111-28 ГПК України.
Так, матеріалами справи підтверджено факт придбання позивачем спірних ваг у ТОВ “Компанія “Ваговимірювальні системи” за договором поставки № 766 від 20.10.2011 р., про що свідчать видаткова накладна № 206 від 10.04.2012р. на суму 205800,00 грн., товарно-транспортна накладна від 11.04.2012 р., рахунок на оплату № В-000000219 від 05.04.2012 р. на суму 246792,00 грн., акт надання послуг № 284 від 25.05.2012 р. на суму 40992,00 грн., платіжні доручення № 63 від 10.04.2012 р. на суму 222112,80 грн., № 1634 від 23.05.2012 р. на суму 24679,20 грн. Також на підтвердження позовних вимог про утримання відповідачем спірних ваг позивачем надано до позовної заяви копії листів № 2307 від 23.07.2014 р., № 08/2414 від 28.07.2014 р., № 08/4157 від 29.12.2014 р., де повідомляв відповідача про бажання вивезти з орендованої території власне обладнання, заперечував проти того, щоб вважати його майно у вигляді ваг невід'ємним поліпшенням орендованого майна.
Настанова щодо експлуатації ваг автомобільних „60ВА1ПМ-18” вказує на те, що ваги поставляються у повній комплектації, але мають бути встановлені по рівню на стійкій поверхні. Аналіз пунктів 1.2., 2.3. договору поставки № 766 від 20.10.2011 р. дає підстави дійти висновку про те, що ваги не вбудовуються, не вмонтовуються, а саме встановлюються на фундаментні плити. Таким чином, їх переміщення можливе окремо без пошкодження фундаментного бетонного покриття та добудованих з боку до цього покриття бетонних похилих під'їздів. Одночасно, суд бере до уваги те, що відповідач не заперечував проти влаштування на земельній ділянці відповідача, яка не передавалась позивачу в оренду, бетонних похилих під'їздів, а також вчинення робіт із забезпечення вирівнювання бетонних фундаментних плит для встановлення ваг. При цьому у випадку наявності у ПАТ „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” підстав вважати, що шляхом вчинення позивачем добудов на вказаному майданчику у вигляді фундаментних плит та під'їзних пристосувань, погіршено стан його майна, відповідач не був позбавлений права вимагати від позивача усунення таких недоліків, а у разі неможливості такого - вимагати відшкодування збитків.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
До того ж автомобільні ваги „60ВА1ПМ-18” не підпадають під визначення нерухомої річчі за положеннями ст.ст. 181, 183, 187 ЦК України, адже технічні характеристики вказаних ваг, які належать позивачу, вказують на те, що ці ваги можуть бути переміщені на інший облаштований майданчик та експлуатуватись за призначенням, рівнозначно як і на майданчик за адресою: м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, 2-Б, також можливо встановити інші автомобільні ваги та відповідно експлуатувати його у такий спосіб. У зв'язку з цим не приймаються судом до уваги заперечення відповідача стосовно того, що через облаштування майданчика фундаментними плитами та під'їзними пристосуваннями та після переміщення ваг є неможливим його застосування у інший спосіб..
Таким чином, зважаючи на вище встановлені обставини, суд доходить висновку про неправомірність утримання автомобільних ваг „60ВА1ПМ-18”, які належать на праві власності позивачу, що порушує право власності позивача, про відновлення якого заявлено даний позов, тому позовні вимоги підлягають судом задоволенню у повній мірі.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет” обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” про визнання права власності на майно необґрунтовані та не підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення суду за первісним позовом відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Публічного акціонерного товариства „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет” до Публічного акціонерного товариства „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” про зобов'язання передати майно задовольнити.
2. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, буд. 2-Б, код ЄДРПОУ 00383716) передати Публічному акціонерному товариству „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет” (49124, м. Дніпропетровськ, вул. Липова, 1; код ЄДРПОУ 00191454) ваги автомобільні „60ВА1ПМ-18” (заводський номер 5711), що були змонтовані за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, 2-б, у комплектації: вантажоприймальна платформа - 1 шт., ваговимірювальні тензометричні датчики - 8 шт., ваговий термінал (ВП-05А) - 1 шт., кабель з'єднання 10м.
3. СТЯГНУТИ з Публічного акціонерного товариства „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, буд. 2-Б, код ЄДРПОУ 00383716) на користь Публічного акціонерного товариства „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет” (49124, м. Дніпропетровськ, вул. Липова, 1; код ЄДРПОУ 00191454) витрати по сплаті судового збору в сумі 3701/три тисячі сімсот одна/грн. 88 коп.
4. У задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства „Ізмаїльський завод таропакувальних виробів „Дунай-Пак” до Публічного акціонерного товариства „Інтерпайп Дніпропетровський Втормет” про визнання права власності на майно відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 04 травня 2016 р.
Суддя В.С. Петров