ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.05.2016Справа №910/4900/16
За позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 7 в інтересах держави в особі Київської міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальності "Універсум", м. Київ
про: внесення змін до договору оренди земельної ділянки
Суддя Комарова О.С.
Представники сторін:
від процесуального позивача Колодяжна А.В. (посв. № 036177)
від позивача Рог О.В. (представник за довіреністю)
від відповідача Сілкова А.О. (представник за довіреністю)
В судовому засіданні 10 травня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 7 в інтересах держави в особі Київської міської ради, 18 березня 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 3/16 від 18.03.2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальності "Універсум", в якій просить суд внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 08.04.2005, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсум», який зареєстровано у книзі записів державної реєстрації договорів від 15.04.2005 за № 85-6-00188, а саме: викласти пункт 4.2 Договору в наступній редакції: «Річна орендна плата за земель ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до ст. 30 Закону України "Про оренду землі", ст. 288 Податкового кодексу України 28.02.2013 року Київською міською радою прийнято рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України". Відповідно до вказаного рішення орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки та покладено на орендарів, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальності "Універсум" обов'язок забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договору оренди земельних ділянок. Втім, відповідач не здійснив відповідних дій, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2016 року порушено провадження у справі № 910/4900/16 та призначено розгляд справи на 12.04.2016 року.
Через відділ діловодства суду 05.04.2016 року від прокурора Київської місцевої прокуратури № 7 надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені супровідним листом № 77-952вих16 від 05.04.2016 року, які булі долучені судом до матеріалів справи.
Відповідач у запереченнях на позовну заяву, поданих в судовому засіданні 12.04.2016 року проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що укладаючи договір з позивачем, відповідач вважав, що земельна ділянка буде знаходиться у нього в користуванні на визначений у договорі строк на тих умовах користування, що були передбачені положеннями цього договору, право на користування земельною ділянкою розглядалось нерозривно з розміром орендної плати, що підлягала сплаті за користування майном, а відтак, зміна істотних умов договору про оренду земельної ділянки від 08.04.2005 р. без згоди на те відповідача суперечить принципу свободи договору та просив суд залишити позов без розгляду, на підставі ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, оскільки Київська міська рада не позбавлена можливості самостійно звернутись до Господарського суду місто Києва із позовом про захист своїх інтересів, а необхідності звернення прокуратури з даним позовом в інтересах Київської міської ради немає.
В судовому засіданні 12.04.2016 року оголошено перерву до 10.05.2016 року.
В судовому засіданні 10.05.2016 року представник процесуального позивача та позивача підтримали позовні вимоги та надали пояснення по суті спору. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву, та просив залишити позов без розгляду.
Розглянувши в судовому засіданні 10.05.2016 року заявлене відповідачем у запереченнях на позовну заяву клопотання про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.
За приписами п. 4.8. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.
Так, відповідно ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
У відповідності з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
В силу приписів ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. У позовній заяві прокурор самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.
Враховуючи вищевикладені обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради, оскільки матеріали справи свідчать про порушення інтересів держави, які виражаються в недоотриманні грошових коштів міського бюджету, у зв'язку із невнесенням змін до договору оренди земельної ділянки від 08.04.2005 в частині розміру орендної плати за землю, який законодавчо був змінений.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд,
08.04.2005 року між Київською міською радою, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсум", як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - договір оренди), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 08.04.2005 року, зареєстрований в реєстрі за № 266 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15.04.2005 року за № 85-6-00188, про що зроблено відповідний запис у книзі записів державної реєстрації договорів.
Відповідно до п. 1.1. договору оренди, орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 21.10.2004 р. № 606/2016, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором.
За умовами п. 2.1. договору оренди, об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Верхній Вал, 64 (літ. «А») у Подільському районі м. Києва, розміром - 166 кв.м, кадастровий номер - 8000000000:85:341:0007 для реконструкції, експлуатації та обслуговування офісного комплексу.
Відповідно до п.п. 4.2., 4.3. договору оренди, річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 2 (двох) відсотків від її нормативної грошової оцінки. Розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього договору.
28.02.2013 року Київською міською радою прийнято рішення №89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень ст. 288 Податкового кодексу України", яким з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України, вирішено:
- внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну оренду плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок;
- орендарям земельних ділянок, зазначеним у додатку до цього рішення, забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок;
- Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) проінформувати про прийняття цього рішення: орендарів земельних ділянок, зазначених у додатку до цього рішення; органи державної податкової служби;
- органам державної податкової служби контролювати дотримання орендарями земельних ділянок, зазначених у додатку до цього рішення, вимог цього рішення при подачі суб'єктами господарювання податкових декларацій і обчисленні ними суми орендної плати та при нарахуванні фізичним особам суми орендної плати, а при адмініструванні орендної плати за ці земельні ділянки застосовувати розмір орендної плати, встановлений пунктом 1 цього рішення, з моменту офіційного оприлюднення цього рішення.
Рішення Київської міської ради №89/9146 від 28.02.2013 року "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень ст. 288 Податкового кодексу України" було опубліковано в газеті "Хрещатик" №33 від 02.04.2013 року.
Відповідно до додатку до вказаного рішення серед орендарів, яких зобов'язано забезпечити оформлення внесення змін до договорів оренди, вказано Товариство з обмеженою відповідальності "Універсум", яке є орендарем земельної ділянки по вул. Верхній Вал, 64, літ. «А» в Подільському районі м. Києва за договором оренди земельної ділянки від 15.04.2005 року №85-6-00188 (п. 1048 додатку до рішення № 89/9146 від 28.02.2013 року).
Процесуальний позивач вказує, що Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) у своєму листі № 05704-8319 від 24.04.2013 року повідомляв Товариство з обмеженою відповідальності "Універсум" про необхідність приведення у відповідність до положень Податкового кодексу України договору довгострокової оренди земельної ділянки, на підставі рішення Київської міської ради № 89/9146 (яким внесено зміни в тому числі до договору від 15.04.2005 року №85-6-00188), встановивши річну орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, процесуальний позивач стверджує, що зміна розміру відсотків від грошової оцінки землі є підставою для внесення змін до договору в частині орендної плати, в той час, як відповідач із заявою про укладення додаткової угоди про збільшення розміру орендної плати за договором оренди земельної ділянки не звертався, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і та підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст.ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам".
У відповідності до рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.
За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 року, види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.
Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.
Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин. До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти в формі рішень.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Земельні відносини, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України, регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Порушені права землекористувачів підлягають захисту способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України, з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Згідно вказаної статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку, що передбачено пунктом другим статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
За приписами статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Положеннями частини 5 статті 19 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, централізується на спеціальних бюджетних рахунках, розподіляється і використовується відповідно до Закону України "Про плату за землю" і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється зазначеним Законом.
У відповідності до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» умови договору оренди про розмір орендної плати можуть переглядатися за згодою сторін. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати у випадках, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не внаслідок дій чи бездіяльності орендаря.
За приписами ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. При цьому плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, положеннями якого передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
В ст. 288 Податкового кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:
- не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки;
- не може перевищувати:
а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки;
б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом;
в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Встановлення в ст. 288 Податкового кодексу України граничних розмірів річної орендної плати за земельну ділянку є передумовою для приведення положень спірного Договору оренди землі у відповідність до вимог закону в частині визначення розміру орендної плати.
За приписами статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Статтею. 274 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 Цивільного кодексу України).
Нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України статтею 188 якого передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
В той же час, проаналізувавши положення законодавства України, суд дійшов висновку, що як на момент укладення спірного договору, так і на момент розгляду спору в суді, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була/є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати - у разі законодавчої зміни її граничного розміру.
Так, рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 року № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України" передбачено внесення змін до договорів оренди земельної ділянки в частині орендної плати.
При цьому, суд звертає увагу, що вказане рішення Київської міської ради, є чинним й у встановленому законом порядку незаконним не визнавалося, тому воно є обов'язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, Пленум Вищого господарського суду України надав роз'яснення у формі постанови № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", у п. 2.18. якої зазначається, що вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.
У відповідності із п. 2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. Оскільки відповідно до частини першої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, внесення змін до договору оренди землі у разі зміни ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів уповноваженим органом повинно здійснюватися з дотриманням порядку, визначеного цією статтею Господарського кодексу України. У разі не досягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.
При цьому, суд зазначає, що Верховний суд України у постанові № 28/5005/640/2012 від 20.11.2012 зазначив наступне: Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Отже, надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.
Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».
Положеннями ст. 290 Господарського кодексу України встановлено, що розмір плати за користування земельною ділянкою, що є державною або комунальною власністю, не може бути нижчим за встановлений відповідно до закону.
Тобто, виходячи з імперативних приписів наведених норм законодавства, річна орендна плата за земельну ділянку, що є предметом договору оренди земельної ділянки від 15.04.2005 року за №85-6-00188, у будь-якому випадку не може бути меншою, ніж 3 % від її нормативної грошової оцінки.
Тож, приймаючи до уваги, що розпорядження землями комунальної власності належить до компетенції відповідного органу місцевого самоврядування, які реалізують їх через прийняття обов'язкових для виконання рішень, з огляду на норми ст. 19 Конституції України, якими передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому акти органів місцевого самоврядування мають відповідати вимогам Конституції України та законам України та спрямовуватись на реалізацію останніх.
При цьому, слід звернути увагу, що одним із ключових завдань органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин, зокрема, є забезпечення раціонального використання земельних ресурсів, а також реалізація принципу оплатності оренди землі.
Крім того, проаналізувавши положення законодавства України, суд дійшов висновку, що як на момент укладення спірного договору, так і на момент розгляду спору в суді, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була/є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати - у разі законодавчої зміни її граничного розміру.
Рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 року № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України» передбачено внесення змін до договорів оренди земельної ділянки в частині орендної плати, що відповідає вищенаведеним нормами законодавства та загальним принципам землекористування в Україні.
Таким чином, законодавством передбачено здійснення нормативної грошової оцінки земель.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 06.12.2010 року №2-1/10068-2008, від 27.12.2010 року №27/15-10 та Вищого господарського суду України від 13.10.2011 року №5002-21/1425-2011 та від 12.06.2012 року у справі № 17/5005/8502/2011.
У разі зміни нормативної грошової оцінки землі, яка є базою оподаткування для плати за землю, змінюється річна сума податкового зобов'язання по земельному податку та орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Якщо у населеному пункті рішенням ради запроваджена нова нормативна грошова оцінка землі та в установленому порядку вона оприлюднена, платники самостійно повинні звернутися до відповідного органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів для отримання довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, перерахувати суму податкового зобов'язання по земельному податку та орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності та подати вказану довідку з податковою звітністю до податкового органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки.
У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених процесуальним позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, з огляду на те, що розмір орендної плати за землю законодавчо було змінено, а невнесення змін до договору щодо розміру орендної плати відповідно до положень статті 288 Податкового кодексу України призводить до недоотримання грошових коштів міським бюджетом.
Аналогічна правова позиція викладене в постанові Вищого господарського суду України від 25.02.2016 року у справі № 910/10793/15.
За змістом п.4.6 Постанови №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.
З огляду на викладене, судовий збір підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсум» на користь Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 08.04.2005, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсум», який зареєстровано у книзі записів державної реєстрації договорів від 15.04.2005 за № 85-6-00188, а саме: викласти пункт 4.2 Договору в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсум» (код ЄДРПОУ 32167445; адреса: 01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, 44, оф. 54) в доход Державного бюджету України 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень) судового збору. Видати наказ.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 11.05.2016 року.
Суддя О.С. Комарова