ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.05.2016Справа №910/4305/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Інвестбудсервіс", м. Київ
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", м. Київ
про: стягнення 4 220 825,83 грн. (з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог)
Суддя Комарова О.С.
Представники сторін:
від позивача Рябко Є.О. (представник за довіреністю)
від відповідача Дороніна О.М. (представник за довіреністю)
В судовому засіданні 10 травня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Публічне акціонерне товариство "Інвестбудсервіс", 12.03.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № Б/7 09.03.2017/1 від 09.03.2016 року до відповідача, Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення 4 220 825,83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як покупець, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки № 1209000087 від 05.09.2012 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки не оплатив позивачу, як постачальнику, суму поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2016 року порушено провадження у справі № 910/4305/16 та призначено розгляд справи на 05.04.2016 року.
Через відділ діловодства суду від 01.04.2016 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 5070/6 від 01.04.2016 року, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, у зв'язку з ненастанням, у відповідності до умов п.4.2. договору поставки № 1209000087 від 05.09.2012 року, строку для оплати поставленого товару, який був долучений судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 05.04.2016 року від позивача надійшла довідка, що підтверджує несплату суми, заявленої до стягнення за поданим позовом, на час розгляду справи № Б/7-1.04.04.2016 від 04.04.2016 року, яка була долучена судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 05.04.2016 року від представника позивача надійшло клопотання, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 4 203 616,59 грн., з них: 2 241 568,56 грн. - основного боргу, 153 102,20 грн. - 3% річних та 1 808 945,83 грн. - інфляційного збільшення суми боргу.
Частина 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.
Як вбачається зі змісту п. 3.10 Постанова ВГСУ від 26.12.2011, № 18, під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.
Подане позивачем клопотання розцінюється судом, як клопотання про зменшення позовних вимог, яке подане з дотриманням вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України з достатнім обсягом повноважень для вчинення відповідної процесуальної дії, тому приймається судом до розгляду.
При цьому судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, а тому суд прийняв до розгляду клопотання позивача про зменшення позовних вимог.
Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у відповідному клопотанні, прийнятому господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 4 203 616,59 грн., з них: основного боргу - 2 241 568,56 грн., 3% річних - 153 102,20 грн. та інфляційного збільшення суми боргу - 1 808 945,83 грн.
В судовому засіданні 05.04.2016 року оголошено перерву до 12.04.2016 року.
Представник позивача в судовому засіданні 12.04.2016 року подав пояснення, які були долучені судом до матеріалів справи.
В судовому засіданні 12.04.2016 року оголошено перерву до 19.04.2016 року.
Через відділ діловодства суду 19.04.2016 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні 19.04.2016 року оголошено перерву до 10.05.2016 року.
Через відділ діловодства суду 22.04.2016 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було долучено до матеріалів справи.
В судове засідання 10.05.2016 року представники сторін з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та дав пояснення по суті спору.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд,
05 вересня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Інвестбудсервіс" (надалі - позивач, постачальник) та Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі філії магістральних газопроводів «Донбастрансгаз», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 1209000087 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити покупцеві метанол-ректифікат марки А (предмет закупівлі «спирти, феноли та їх похідні (метанол)» (надалі іменуються „товар"), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити визначений товар.
Відповідно до п. 1.2. договору, найменування, номенклатура товару, його кількість, ціна, загальна вартість детально викладені в специфікації до цього договору
За умовами п. 3.1. договору, ціна (сума) цього договору становить 3 849 997,20 грн., в тому числі ПДВ 641 666,20 грн.
В пункті 3.2. договору визначено, що ціна за одиницю товару зазначена у специфікації до даного договору.
Пунктом 4.2. договору сторони погодили, що покупець оплачує постачальнику товар по факту поставки протягом 45-ти (сорока п'яти) календарних днів з моменту отримання від постачальника рахунку - фактури.
Відповідно до 5.4. договору, перехід права власності на товар відбудеться в момент його передачі покупцю. Датою поставки вважається дата підписання представником покупця видаткової накладної.
Договір набирає чинності з дати його укладання та діє один рік, а в частині здійснення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1. договору).
В подальшому, 15.03.2013 року сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 1209000087 від 05.09.2012 року, відповідно до п. 2 якої погоджено внести зміни до пункту 3.1. договору та викладено його в редакції, ціна (сума) цього договору становить 5 763 337,44 грн., в тому числі ПДВ 960 556,24 грн.
Крім того, додатковою угодою № 1 від 15.03.2013 року погоджено доповнити договір пунктом 3.2.1, який викладено у редакції: належною специфікацією до даного договору є специфікація №2 від 15.03.2013 року.
Так, у відповідності до специфікації №2 від 15.03.2013 року до договору поставки № 1209000087 від 05.09.2012 року позивач мав поставити відповідачу наступний асортимент та кількість товару: метанол-ректифікат марки А, ДСТУ 3057-95 (ГОСТ 2222-95), наливом в залізничних цистернах, у кількості 321,72 тони, вартістю 1 474 548,93 грн.; метанол-ректифікат марки А, ДСТУ 3057-95 (ГОСТ 2222-95), наливом в залізничних цистернах (з урахуванням акцизного податку), у кількості 378,28 тони, вартістю 3 328 232,27 грн.; загальна вартість товару з ПДВ 5 763 337,44 грн.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки № 1209000087 від 05.09.2012 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму - 2 241 568,56 грн., що підтверджується видатковими накладними: №901 від 15.10.2013 року відповідачу було поставлено 52,71 тони метанолу на суму 556 512,18 грн., №902 від 15.10.2013 року відповідачу було поставлено 52,50 тони метанолу на суму 554 295,00 грн., №903 від 15.10.2013 року відповідачу було поставлено 53,44 тони метанолу на суму 564 219,31 грн., №904 від 15.10.2013 року відповідачу було поставлено 53,66 тони метанолу на суму 566 542,07 грн., при цьому, позивач вказує, що відповідач не розрахувався за отриманий товар, а відтак, відповідач має заборгованість за договором поставки № 1209000087 від 05.09.2012 року в розмірі 2 241 568,56 грн.
Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення виконання зобов'язання щодо поставки товару.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, у зв'язку з ненастанням, у відповідності до умов п.4.2. договору поставки № 1209000087 від 05.09.2012 року, строку для оплати поставленого товару.
Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і та підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.
Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як вже було встановлено судом, 05.09.2012 року між позивачем та Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі філії магістральних газопроводів «Донбастрансгаз», правонаступником якої є відповідач було укладено договір поставки № 1209000087, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити покупцеві метанол-ректифікат марки А (предмет закупівлі «спирти, феноли та їх похідні (метанол)» (надалі іменуються „товар"), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити визначений товар.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов договору поставки № 1209000087 від 05.09.2012 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму - 2 241 568,56 грн., що підтверджується видатковими накладними: №901 від 15.10.2013 року відповідачу було поставлено 52,71 тони метанолу на суму 556 512,18 грн., №902 від 15.10.2013 року відповідачу було поставлено 52,50 тони метанолу на суму 554 295,00 грн., №903 від 15.10.2013 року відповідачу було поставлено 53,44 тони метанолу на суму 564 219,31 грн., №904 від 15.10.2013 року відповідачу було поставлено 53,66 тони метанолу на суму 566 542,07 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплені печатками підприємств (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи). Доказів щодо претензій з боку відповідача до позивача щодо кількості та/або якості товару матеріали справи не містять.
За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 року).
Оскільки спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір, штамп позивача та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.
Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договором поставки № 1209000087 від 05.09.2012 року щодо оплати поставленого товару відповідач належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 2 241 568,56 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, у зв'язку з ненастанням, у відповідності до умов п.4.2. договору поставки № 1209000087 від 05.09.2012 року, строку для оплати поставленого товару.
Так, пунктом 4.2. договору сторони погодили, що покупець оплачує постачальнику товар по факту поставки протягом 45-ти (сорока п'яти) календарних днів з моменту отримання від постачальника рахунку - фактури.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не приймаються судом до уваги, з огляду на наступне.
Суд зазначає, що хоч сторонами в п. 4.2. договору погоджено, що оплата поставленого товару буде проводитися протягом 45-ти (сорока п'яти) календарних днів з моменту отримання від постачальника рахунку - фактури, відсутність рахунків-фактур ніяким чином не перешкоджає виконанню зобов'язання з оплати, зважаючи на те, що договір поставки № 1209000087 від 05.09.2012 року містить реквізити сторін, у т.ч. дані щодо рахунку позивача.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідачем не доведено того факту, що він звертався до позивача у зв'язку з неможливістю виконати зобов'язання по оплаті товару внаслідок не надання рахунків-фактур.
Таким чином, умовами договору сторони узгодили, що датою поставки вважається дата підписання представником покупця видаткової накладної, в той час як рахунок-фактура носить лише інформаційний характер та не підтверджує факт здійснення господарської операції.
Разом з цим, у відповідності до Інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" Вищим господарським судом України надано роз'яснення, що відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч. 2 ст. 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.
Таким чином, підписуючи видаткові накладні №901 від 15.10.2013 року, №902 від 15.10.2013 року, №903 від 15.10.2013 року, №904 від 15.10.2013 року, відповідачем посвідчено факт отримання у власність поставленого позивачем товару, погоджено його кількість, асортимент, комплектність та зовнішній вигляд, а відтак, обумовлено виникнення обов'язку по його оплаті тощо.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 29.09.2015 року у справі № 910/29778/14.
Крім того, факт заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 2 241 568,56 грн. також підтверджується підписаним обома сторонами без заперечень Актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.06.2013 року по 30.12.2014 року, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 2 241 568,56 грн.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог, про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № 1209000087 від 05.09.2012 року в розмірі 2 241 568,56 грн.
При зверненні до суду, з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог, позивач також просив стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних - 153 102,20 грн. та інфляційного збільшення суми боргу - 1 808 945,83 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що позивач здійснив розрахунок 3% річних у відповідності до вимог чинного законодавства України, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 153 102,20 грн. 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю за розрахунками позивача, у відповідності до наведеного нижче розрахунку:
Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
2 241 568,5630.11.2013 - 09.03.20168313 % 153 102,20
Так, при перевірці розрахунку інфляційного збільшення суми боргу, судом встановлено, що розмір суми інфляційного збільшення суми боргу за заявлений позивачем період, який підлягає стягненню, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, а саме:
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу
30.11.2013 - 09.03.20162 241 568,561,8071 809 884,18
Проте, в силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційного збільшення суми боргу, тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційного збільшення суми боргу підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 1 808 945,83 грн., оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог.
У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню про стягнення 4 203 616,59 грн., з них: основного боргу - 2 241 568,56 грн. (два мільйони двісті сорок одна тисяча п'ятсот шістдесят вісім гривень 56 копійок), 3% річних - 153 102,20 грн. (сто п'ятдесят три тисячі сто дві гривні 20 копійок) та інфляційного збільшення суми боргу - 1 808 945,83 грн. (один мільйон вісімсот вісім тисяч дев'ятсот сорок п'ять гривень 83 копійки).
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 63 054,25 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
За положеннями ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в тому числі, в разі зменшення розміру позовних вимог.
Статтею 4 вказаного Закону України встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2016 року становить 1378,00 грн.
За приписами ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1378,00 грн.) та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати (206 700,00 грн).
Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача грошових кошів в сумі 4 203 616,59 грн., з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог, позивачем повинно було бути сплачено судовий збір в розмірі 63 054,25 грн.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 63 312,39 грн., що підтверджується платіжним дорученням №М6006 від 09.03.2016 року.
При цьому, відповідно п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зменшення розміру позовних вимог згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» є підставою для повернення відповідної суми судового збору.
Отже, на підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку із зменшенням позовних вимог, судовий збір у розмірі 258,14 грн., сплачений Публічним акціонерним товариством "Інвестбудсервіс" на підставі платіжного доручення №М6006 від 09.03.2016 року, підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (ЄДРПОУ 30019801, адреса: 01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1) на користь Публічного акціонерного товариства "Інвестбудсервіс" (код ЄДРПОУ 32244833, адреса: 01010, м. Київ, вул. Суворова, 4) грошові кошти: основного боргу - 2 241 568,56 грн. (два мільйони двісті сорок одна тисяча п'ятсот шістдесят вісім гривень 56 копійок), 3% річних - 153 102,20 грн. (сто п'ятдесят три тисячі сто дві гривні 20 копійок), інфляційного збільшення суми боргу - 1 808 945,83 грн. (один мільйон вісімсот вісім тисяч дев'ятсот сорок п'ять гривень 83 копійки) та судовий збір - 63 054,25 грн. (шістдесят три тисячі п'ятдесят чотири гривні 25 копійок). Видати наказ.
3. Повернути Публічному акціонерному товариству "Інвестбудсервіс" (код ЄДРПОУ 32244833, адреса: 01010, м. Київ, вул. Суворова, 4) з Державного бюджету України 258,14 грн. (двісті п'ятдесят вісім гривень 14 копійок) судового збору, перерахованого платіжним дорученням №М6006 від 09.03.2016 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/4305/16, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 11.05.2016 року.
Суддя О.С. Комарова