10.05.16р. Справа № 904/1534/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМПОБУТСЕРВІС", м. Дніпропетровськ
до Військової частини НОМЕР_1 , смт. Черкаське
про стягнення 22 603,84 грн.
Суддя Петренко Н.Е.
Секретар судового засідання Найдьонова Я.О.
Представники:
від позивача: Солодовник С.О., представник за довіреністю № б/н від 09.11.15р.
від відповідача: Панюта І.В., представник за довіреністю № 472 від 13.04.16р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ХІМПОБУТСЕРВІС" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про стягнення 22 603,84 грн.
Ухвалою господарського суду від 12.03.16р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду в засіданні на 14.04.16р.
14.04.16р. у зв'язку із перебуванням судді Петренко Н.Е. на лікарняному розгляд справи було перенесено на 25.04.16р.
Ухвалою господарського суду від 25.04.16р. відкладено розгляд справи на 10.05.16р.
10.05.16р. у судовому засіданні повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи.
В свою чергу, повноважний представник відповідача заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі.
У судовому засіданні 10.05.16р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, подані документи та заслухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд, -
01.04.13р. між позивачем та відповідачем укладено договір № ХБС 052/04/13 (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого, позивач зобов'язується надавати послуги з прання білизни з моменту укладання цього договору.
Відповідно до п. 1.2. Договору прийом білизни до прання позивачем проводиться за накладними з урахуванням ваги та ступеню зносу білизни.
Згідно з п. 2.2. Договору приймання-здача виконаних робіт (послуг) оформлюється актом приймання - передачі, який підписується уповноваженими представниками обох сторін.
Пункт 2.4. Договору передбачає, що ціна послуги з прання білизни за 1 кг. становить разом з ПДВ - 7,92 грн. Транспортні послуги входять в вартість послуг з прання білизни та забезпечуються позивачем.
За приписами п. 2.5. Договору термін виконання замовлення до 10 днів з моменту отримання білизни від відповідача.
Положеннями п. 3.1. Договору передбачено, що оплата проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача з моменту отримання рахунка - на протязі 5-ти банківських днів, але не більше 1-го місяця з моменту перерахування бюджетних коштів згідно з виконаним об'ємом та порядком фінансування.
Як зазначає позивач, на виконання умов вищезазначеного Договору позивачем були надані відповідачу послуги з прання білизни на загальну суму 25 755,84 грн., що підтверджується:
- Актом № 169 від 30.04.13р. на загальну вартість 8 870,40 грн.;
- Актом № 255 від 21.05.13р. на загальну вартість 4 379,76 грн.;
- Актом № 404 від 26.07.13р. на загальну вартість 6 280,56 грн.;
- Актом № 315 від 29.06.13р. на загальну вартість 6 225,12 грн.
Позивач звертає увагу суду на те, що вищезазначені Акти були підписані повноважним представником відповідача без будь-яких зауважень та претензій.
Крім того, відповідач здійснив часткову оплату за надані послуги у розмірі 3 152,00 грн., що підтверджує платіжне доручення № 258 від 02.06.14р. Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за надані послуги у розмірі 22 603,84 грн.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем 05.02.16р. було направлено на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості за надані послуги у розмірі 22 603,84 грн. Як вказує позивач, зазначена претензія відповідачем була залишена без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутися з позовом до суду.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги у розмірі 22 603,84 грн.
Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі, виходячи з наступного.
Посилаючись на вимоги ст. 901, 903 Цивільного кодексу України відповідач зазначає про те, що договір про надання послуг презумується як платний, то серед умов договору має міститися положення про ціну чи способи її визначення. Ціна в договорі послуг може визначатися прейскурантами, тарифами, які, як правило узгоджуються із самим виконавцем або містяться у підзаконних нормативних актах. Якщо ціна у договорі не може бути визначена, то вона визначається за правилами "звичайних цін", які склалися на дані послуги на момент укладення договору (ст. 632 ЦК).
У Договорі вказана ціна послуг з прання білизни за 1 кг складає з ПДВ - 7,92 грн., але Договором не передбачено, що саме на підставі акту прийому-передачі наданих послуг відповідач має сплачувати надані послуги.
Відповідач вважає, що Акт прийому-передачі наданих послуг є тим єдиним документом, що може засвідчити факт надання послуг, але якщо договором про надання послуг передбачено, що вартість наданих послуг визначається відповідно до Акта, то підписаний Акт є підставою для здійснення розрахунку за надані послуги. Вищезазначеним Договором не передбачено, що вартість наданих послуг визначається відповідно до Акта прийому-передачі наданих послуг, тобто зазначені Акти не є підставою для здійснення розрахунку за надані послуги.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарювання відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Зобов'язання є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ст.ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови укладеного між сторонами Договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки:
По-перше, дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним Договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов Договору, відповідачем господарському суду надано не було.
По-друге, відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу може відноситись часткове погашення самим боржником основного боргу.
По-третє, в матеріалах справи є Акти приймальних контролю та кількості наданих послуг з прання і прасування, які підписані без будь-яких зауважень та претензій з боку відповідача. Таким чином, суд вважає, що відповідач підтвердив факт надання послуг на визначені у Актах суми.
По-четверте, в матеріалах справи є Акт звірки взаєморозрахунків, який також підписаний з боку відповідача без будь-яких зауважень та претензій. Таким чином, суд вважає, що відповідач визнав суму боргу перед позивачем.
Викладене є підставою для задоволення позову у повному обсязі, оскільки заборгованість підтверджується матеріалами справи, а зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (51272, Дніпропетровська обл., Новомосковський район, смт. Черкаське, код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМПОБУТСЕРВІС" (юридична адреса: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Фурманова, буд. 12; поштова адреса: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Красна, буд. 6/20, код ЄДРПОУ 30173279) заборгованість за надані послуги у розмірі 22 603,84 грн. (двадцять дві тисячі шістсот три грн. 84 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 11.05.16р.
Суддя Н.Е. Петренко