10.05.16р. Справа № 904/2271/16
За позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м.Дніпропетровськ
до В-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС", м.Дніпропетровськ
В-2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк
про стягнення солідарно 114 711,18 грн.
Суддя Петренко Н.Е.
секретар судового засідання Найдьонова Я.О.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2, представник за довіреністю № 3438-К-О від 14.08.15р.
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач, Банк) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС" (далі - відповідач-1, Поручитель), фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач-2, Клієнт) про стягнення солідарно 114 711,18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-2 порушені зобов'язання за договором № б/н від 04.02.13р. щодо своєчасного та повного повернення кредиту.
Позовні вимоги до відповідача-1 обґрунтовані не виконанням останнім договору поруки №30912DOC7S030 від 11.11.13р., предметом якого є надання поруки відповідачем-1 перед позивачем за виконання відповідачем-2 всіх своїх обов'язків за договором № б/н від 04.02.13р.
Ухвалою господарського суду від 31.03.16р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду в засіданні на 10.05.16р.
10.05.16р. у судовому засіданні повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача зазначив, що 10.03.16р. господарським судом Дніпропетровської області порушено провадження у справі про банкрутство (справа № 904/769/16) відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС"; позивач не звертався у тридцятиденний строк, з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство, із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство за зобов'язаннями, що виникли на підставі Договору поруки № 30912DOC7S030 від 11.11.13р., у зв'язку з чим повноважний представник позивача просив суд розглянути позовні вимоги по суті заявлених вимог. Також, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи додаткові докази в підтвердження заявлених позовних вимог.
В свою чергу, повноважний представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. В матеріалах справи знаходиться конверт з ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.16р. про порушення провадження у справі, який направлявся на адресу відповідача-1 та був повернутий поштою з відміткою "підприємства немає".
Господарським судом було зроблено Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого адреса відповідача-1 співпадає з адресою зазначеною у позовній заяві, і на яку судом направлялась поштова кореспонденція з повідомленням про день, час та місце розгляду справи.
Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи зазначене, господарський суд вважає, що відповідач-1 про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки судом було належним чином виконано вимоги ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача-1 за наявними в ній матеріалами.
Повноважний представник відповідача-2 у судове засідання також не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило.
Суд вважає за необхідне зазначити про те, що господарським судом Дніпропетровської області було розміщено інформацію про час і місце судового засідання на сторінці господарського суду Дніпропетровської області (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/), що підтверджується роздрукованою сторінкою з мережі Інтернет, на якій розміщено інформацію про час та місце засідання господарського суду по справі №904/2271/16, зазначається дата розміщення інформації (31.03.16р.), прізвище та ініціали судді (ОСОБА_3Е.), у провадженні якої знаходиться відповідна справа.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 4. п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.09.14р. №01-06/1290/14 "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням АТО" (зі змінами та доповненнями), учасник судового процесу, який знаходиться на території проведення АТО, вважатиметься належним чином повідомленим про час і місце засідання господарського суду, зокрема, якщо за неможливості здійснити повідомлення учасника судового процесу - інформація про час і місце судового засідання розміщується на сторінці відповідного суду (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/). У такому разі на роздрукованій сторінці з мережі Інтернет, на якій розміщено інформацію про час та місце засідання господарського суду, зазначаються дата розміщення інформації, прізвище та ініціали судді, у провадженні якого знаходиться відповідна справа, а також вчиняється його підпис.
Враховуючи зазначене, господарський суд вважає, що відповідач-2 про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача-2 за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 10.05.16р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, подані документи та заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -
Згідно заяви відповідач-2 приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі - Умови), ОСОБА_4, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із Заявою складають Договір банківського обслуговування № б/н від 04.02.13р. (далі - Договір) та взяв на себе зобов'язання виконувати умови Договору.
Як зазначає позивач, при укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України. Згідно цієї статті ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно з ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалась.
Відповідно до умов вищезазначеного Договору, 04.02.13р. відповідачу-2 було відкрито в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" поточний рахунок № 26001051815630.
Розділом 3.1.1., 3.2.2 зазначених Умов регламентований порядок надання кредиту за послугою "Гарантований платіж".
Послугу "Гарантований платіж" Банк надає, для виконання грошових зобов'язань за господарськими договорами, що укладаються між Клієнтом та його контрагентами, а також між Клієнтом і ОСОБА_4 (далі - послуга). Послуга надається у вигляді виконання ОСОБА_4 заявок на договірне списання коштів (далі - «гарантований платіж» або «заявка»), згідно якої клієнт-платник доручає ОСОБА_4 зарахувати кошти на рахунок отримувача, в сумі і в дату, зазначені при створенні заявки. Послуга надається ОСОБА_4 як за рахунок власних коштів платника, так і за рахунок кредитних коштів. Споживачами цієї послуги є платник і одержувач платежів за господарськими договорами (п.3.1.1.73. Умов).
Відповідно до п. 3.2.2.1. Умов кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта щодо його повернення, сплати процентів і винагороди.
Обов'язковими реквізитами заявки на договірне списання коштів є: номер і дата заявки (присвоюються автоматично), рахунок платника, рахунок одержувача, сума платежу, призначення платежу (із зазначенням відомостей про господарський договір, на виконання оплати по якому подається заявка), дата зарахування коштів одержувачу (дата виконання заявки), вказівки за рахунок яких коштів (власних коштів клієнта / кредитних / змішано) необхідно зарезервувати гроші для виконання гарантованого платежу (п. 3.1.1.74 Умов). Всі зазначені реквізити вказані в виписках по рахунках.
Після отримання ОСОБА_4 за допомогою системи дистанційного обслуговування Заявки (система Internet Banking Приват -24 - офіційний канал зв'язку між ОСОБА_4 та Клієнтом відповідно до п.1.1.1.91. Умов), Банк розглядає її на предмет надання або відмови у наданні Послуги, у разі відсутності у платника власних коштів та/або некредитоспроможності платника (п. 3.1.1.75. Умов).
За приписами п. 3.2.2.2. Умов Клієнт погашає заборгованість по кредиту в розмірі, зазначеному в заявці Клієнта, в строк до 30 днів з дати виконання заявки. За користування кредитом у період з дати ініціювання Клієнтом заявки до дати виконання заявки Клієнт сплачує винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 4% річних від розміру кредиту, зазначеного у черговій заявці Клієнта. Винагорода за надання фінансового інструменту сплачується Клієнтом в дату надання в Банк чергової заявки. У період з дати виконання заявки за рахунок кредитних коштів до 30.06.2014 року Клієнт за користування кредитом сплачує ОСОБА_4 відсотки в розмірі 28% річних, а починаючи з 01.07.2014 року Клієнт за користування кредитом сплачує ОСОБА_4 відсотки в розмірі 36% річних від суми заборгованості. У разі не погашення заборгованості Клієнтом за кредитом у строк до 30 днів, включно, на 31-й день - заборгованість по кредиту стає простроченою. При цьому за користування кредитом Клієнт платить відсотки в розмірі 56% річних від суми заборгованості.
Позивач звертає увагу суду, що після укладання вищезазначеного Договору відповідач-2 активно почав користуватись послугою "Гарантований платіж", який надавався ОСОБА_4 для виконання грошових зобов'язань за господарськими договорами, укладеними з контрагентами, що підтверджується, виписками по рахунках та розрахунком заборгованості. Свої зобов'язання позивач виконав належним чином, своєчасним проведенням Гарантованих платежів ініційованих Клієнтом, що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками по рахунках відкритих для обслуговування рахунку відповідача-2.
Позивач зауважує, що зі змісту виписок по рахунках та розрахунку заборгованості випливає, що відповідач-2 користувався кредитом за послугою "Гарантований платіж" неодноразово з наданням відповідних заявок. Прострочена заборгованість на рахунку відповідача-2 з'явилася 17.04.14р. і не була погашена в момент, коли відповідач-2 не здійснив внесення чергового платежу на рахунок погашення заборгованості, тобто відповідач-2 порушив умови договору.
Відповідно до п. 3.2.2.2. Умов у разі непогашення заборгованості Клієнтом за кредитом у строк до 30 днів, включно, на 31-й день - заборгованість по кредиту стає простроченою. При цьому за користування кредитом Клієнт платить відсотки в розмірі 56 % річних від суми заборгованості.
Положеннями п. 3.2.2.7.2. Умов передбачено, що Банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого Умовами, змінити умови Договору - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі.
Як зазначає позивач, загальна заборгованість за послугою "Гарантований платіж" склала суму заборгованості за виконаними платежами, що відображено в розрахунку заборгованості та виписками по рахунках і станом на 09.03.16р. заборгованість відповідача-2 перед позивачем становить 114711,18 грн. і складається з наступного:
34 900,00 грн. - заборгованість за кредитом;
38 765,41 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;
41 045,77 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Вищезазначене підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості та виписками по рахунках відповідача-2, які додаються.
Строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим Договором встановлюються сторонами тривалістю 15 років (п. 3.2.2.10.7 Умов).
За приписами п. 3.2.2.10.4. Умов, нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбачених п.п. 3.2.2.10.1 - 3.2.2.10.3 цього Договору, здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано Клієнтом.
Позивач зазначає про те, що у порушення умов вищевказаного Договору відповідач-2 зобов'язання за ним належним чином не виконав, а саме не сплатив необхідні кошти для погашення заборгованості.
Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що 11.11.13р. між відповідачем-1 та позивачем було укладено договір поруки № 30912DOC7S030 (далі - Договір поруки), відповідно до п. 1. якого, предметом цього договору є надання поруки відповідачем-1 перед позивачем за виконання відповідачем-2 всіх своїх обов'язків за Договором № б/н від 04.02.13р.
Згідно з п. 2 Договору поруки, відповідач-1 відповідає перед позивачем за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і відповідач-2 включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, зазначених в Кредитному договорі.
Відповідно до п. 4. Договору поруки, відповідач-2 і відповідач-1 відповідають перед позивачем як солідарні боржники.
Цей Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором (п. 8 Договору поруки).
З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача-1 та відповідача-2 претензії з вимогою негайно погасити прострочену заборгованість. Як зазначає позивач, вимоги були залишені відповідачем-1 та відповідачем-2 без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутися з позовом до суду.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 заборгованість за кредитом у розмірі 34 900,00 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 38 765,41 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 41 045,77 грн., а всього 114 711,18 грн.
Відповідач-1 належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору поруки на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач-1 не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.
Відповідач-2 доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду також не надав. Крім того, відповідач-2 не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Положеннями ст.ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
З огляду на норми чинного законодавства України та обставини справи, господарським судом встановлено, що договір, який укладено між сторонами, складається із Заяви, Умов та правил надання банківських послуг, ОСОБА_4, що розмішені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua. При цьому, зазначений Договір підписаний обома сторонами в установленому законом порядку, не оспорювався та недійсним не визнаний.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України).
Статтею 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частинами 1 та 2 статті 10561 Цивільного кодексу України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Водночас, ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Як зазначено у ч. 2 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 543 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Таким чином, відповідно до вимог ст. 554 Цивільного кодексу України встановлено, що:
1. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
2. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
3. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Положеннями ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні ст.36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем-1 та відповідачем-2 своїх зобов'язань за вищезазначеними Договорами. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем-1 або відповідачем-2 умов Договорів, відповідачами господарському суду надано не було.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені з урахуванням Умов та правил надання банківських послуг, порядку нарахування пені, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення 41 045,77 грн. - пені, яку нараховано за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та умови укладених між сторонами Договорів, господарський суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню тільки в частині стягнення заявлених сум з відповідача-2, оскільки:
- Відповідач-2 не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.
- Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем-2 умов Договору, відповідачем-2 господарському суду надано не було.
- Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Умовами, надавши, зокрема, відповідачу-2 кредитні кошти, що підтверджується наданою суду банківською випискою по особовому рахунку відповідача-2, у свою чергу, останній порушив вищезазначені положення Умов в частині повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Таким чином суд вважає, що додана до позовної заяви банківська виписка по особовому рахунку відповідача-2 є первинним документом, який підтверджує, що у відповідача-2 перед позивачем обліковується заборгованість по поверненню кредитних коштів. Аналогічної правової позиції дотримується Дніпропетровський апеляційний господарський суд (постанова у справі № 904/9594/15 від 05.04.16р., постанова у справі № 904/2302/15 від 25.06.15р.) та Вищий господарський суд України (постанова у справі №910/14030/14 від 14.07.15р., постанова у справі № 15/5007/1293/12 від 20.08.13р.).
- 10.03.16р. на офіційному веб - сайті Вищого господарського суду було розміщено оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус".
В письмових поясненнях від 28.04.16р. позивач пояснив, що не звертався у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" із заявою про визнання його грошових вимог.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред'явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов'язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство. Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз'яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання. Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову.
В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача із заявою про визнання грошових вимог в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус".
З урахуванням наведеного суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів з відповідача-1.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача-2.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 543, 549, 554, 599, 610, 611, 612, 626, 627, 629, 1048, 1049, 1054, 1055, 10561 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 216, 218, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (83000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом у розмірі 34900,00 грн. (тридцять чотири тисячі дев'ятсот грн. 00 коп.), заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 38 765,41 грн. (тридцять вісім тисяч сімсот шістдесят п'ять грн. 41 коп.), пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 41 045,77 грн. (сорок одна тисяча сорок п'ять грн. 77 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 720,67 грн. (одна тисяча сімсот двадцять грн. 67 коп.).
В решті позовних вимог - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 11.05.16 р.
Суддя ОСОБА_3