"20" квітня 2016 р. м. Київ К/800/2281/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.
за участю: секретаря Шевчук П.О.,
представника відповідача Гучка В.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012 у справі №2а-14521/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меганом Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2012 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Меганом Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2012 скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.05.2012 №0002692290.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби 04.01.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 11.01.2013 прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.4, 201.6, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України.
Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Меганом Україна» щодо підтвердження взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрліспром 2010» за період з 01.01.2011 по 30.05.2011.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.4, 201.6, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 199322,32грн.
За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва складено акт від 15.05.2012 №404/22-90/36856796 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.05.2012 №0002692290, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 199323,00грн., у тому числі за основним платежем 199322,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1,00грн.
Фактичною підставою для прийняття спірного рішення став висновок податкового органу про відсутність реального здійснення господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрліспром 2010».
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.
Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.
З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що операції мали реальний характер, оскільки товариством надано суду первинні документи, які підтверджують придбання товарів.
Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Проте, судами не з'ясовано належним чином умов спірного договору та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідним контрагентом, умов поставки товару та яким чином проводилося транспортування товару, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірного договору, не перевірено обставин справи щодо оприбуткування позивачем товарів та відображення їх у бухгалтерському обліку, не перевірено використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності.
З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій та направленість взаємовідносин між позивачем та контрагентом на безпідставне формування податкового кредиту з метою заниження податкових зобов'язань, суди повинні були з'ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати товари у зазначеного контрагента, реальне здійснення поставки саме Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрліспром 2010».
Судами не перевірено належним чином доводи відповідача щодо наявності кримінальної справи відносно службових осіб ПАТ «КБ «Інтербанк» за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах шляхом внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що спричинило тяжкі наслідки, в ході розслідування якої було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрліспром 2010» має ознаки фіктивності, судами не з'ясовано стан відповідної кримінальної справи, не перевірено наявність/відсутність вироку.
Із наведеного також вбачається, що у справі залишилися недослідженими обставини про те чи контрагент позивача був спроможними виконати умови спірного договору; чи міг поставити замовлений обсяг та вид товарів в обумовлені сторонами строки; як мали оформлятись виконання поставки товарів; чи мав контрагент позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.
Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2012 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012 у справі №2а-14521/12/2670 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ А.М. Лосєв