10 травня 2016 року № 876/1416/16
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гінди О.М.
суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Виноградівському районі Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: начальник Управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області ОСОБА_2, завідувач юридичного сектору апарату Управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області ОСОБА_3 про визнання незаконною відмови та зобов'язання надати публічну інформацію,-
встановив:
25.08.2015 ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом у якому просить: визнати незаконною відмову у доступі до публічної інформації викладену у листі-відповіді УПФ України в Виноградівському районі Закарпатської області від 15.06.2015 на адвокатський запит адвоката ОСОБА_1, а також зобов'язати відповідача надати позивачу доступ до запитуваної інформації такого змісту: інформацію про суму коштів, дату та отримувача коштів, яку було виплачено з Пенсійного фонду на поховання ОСОБА_4, який помер 07.11.2013 (проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1); стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв'язку з наданням правової допомоги ОСОБА_5, він звернувся до відповідача із адвокатським запитом щодо надання вищезазначеної інформації. Однак, відповідач відмовив у наданні цієї інформації, посилаючись на те, що така є конфіденційною. Позивач вважає, що така відмова є незаконною, а тому просить позов задовольнити.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.01.2016 позов задоволено повністю.
Із цією постановою не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така є незаконною та необґрунтованою, так як прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційній вимоги, апелянт посилається на те, що запитувана позивачем інформація є конфіденційною інформацією про особу, а тому відповідач не може її поширювати без згоди цієї особи. Вказує апелянт про помилковість стягнення з нього на користь позивача витрат на правову допомогу, оскільки така не підтверджується належними документами.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином про нього повідомлені, у зв'язку з чим апеляційний розгляд справи проведено у порядку письмового провадження згідно п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Судом першої інстанції встановлено, що у зв'язку з наданням правової допомоги ОСОБА_6, ОСОБА_1 10.06.2015 звернувся до відповідача з запитом про надання інформації щодо суму коштів, дату та отримувача цих коштів, яку було виплачено з Пенсійного фонду на поховання ОСОБА_4, який помер 07.11.2013 (проживав у ІНФОРМАЦІЯ_2).
Однак, відповідач листом від 12.06.2015 № 3414/07 відмовив у наданні вказаної інформації, з огляду на те, що виходячи з положень Законів України «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних» така відноситься до конфіденційної інформації та може бути надана тільки за згодою відповідної особи.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити повністю, оскільки запитувана позивачем інформація є публічною, а не конфіденційною, а відтак відповідач, як її розпорядник, в порушення Закону № 2939-VI протиправно відмовив йому у наданні такої інформації. Також суд першої інстанції, виходячи з положень ст. 94 КАС України, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 4750 грн та сплаченого судового збору в сумі 223,08 грн.
Суд апеляційної інстанції з висновками суду першої інстанції погоджується частково, з огляду на таке.
Згідно ст. 1 Закону № 2939-VI (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин), публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
З аналізу цієї статті можна дійти висновку, що публічна інформація повинна володіти наступними ознаками: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації.
Відповідно до статтею 6 Закону № 2939-VI інформацію з обмеженим доступом, зокрема, є конфіденційна інформація, якою згідно ст. 7 цього Закону є інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Разом з цим, частиною 5 статті 6 цього Закону визначено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
У розумінні частини другої статті 21 Закону України «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень.
Визначення, наведене у Законі України «Про інформацію», є ширшим. ОСОБА_7 на відміну від Закону України «Про доступ до публічної інформації» до конфіденційної інформації відносить відомості про фізичну особу, якими є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Однак у зв'язку з ухваленням законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про захист персональних даних», ОСОБА_7 України «Про інформацію» втратив значення базового закону в галузі інформаційного законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про захист персональних даних» допускається можливість заборони законом віднесення персональних даних певних категорій громадян чи їх (персональних даних) вичерпного переліку до інформації з обмеженим доступом.
Таким законом є, зокрема, ОСОБА_7 України «Про доступ до публічної інформації», частиною п'ятою статті 6 якого визначається перелік персональних даних фізичних осіб, які заборонено відносити до інформації з обмеженим доступом, зокрема не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
З огляду на викладене у відносинах, пов'язаних із забезпеченням права на доступ до публічної інформації, конфіденційна інформація повинна визначатися відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Отже, публічна інформація про осіб, котрі одержали державне та комунальне майно у власність чи користування не є інформацією з обмеженим доступом, а відтак протиправною є відмова відповідача у наданні запитуваної позивачем інформації щодо виплати коштів на поховання ОСОБА_4, який помер 07.11.2013.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов'язання надати публічну інформацію.
Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно ч. 1 ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої статті 87 КАС України до судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу. До таких відносяться витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором (частина перша статті 90 КАС України).
З аналізу наведеної правової норми вбачається, що належним підтвердженням витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги є договір про надання правової допомоги та документ, який свідчить про оплату послуг, оформленого у встановленому законом порядку (квитанція, платіжні доручення тощо).
При цьому слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.
Частиною 3 статті 90 КАС України визначено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
З 01.01.2012 набрав чинності ОСОБА_7 України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (далі - Закону № 4191) статтею 1 якої визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги від 01.08.2015 № НЧВ-1, укладений з адвокатом ОСОБА_8, який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗР № 21/1015 (а.с. 81, 83).
Відповідно до долученого до матеріалів справи акта НЧВ-1 здачі-приймання послуг від 18.12.2015 (а.с. 82), адвокатом надані позивачу юридична консультація з оскарження відмови у наданні інформації, кількість годин - 1, вартість 500 грн; написання позовної заяви, кількість годин - 3, вартість 1500 грн; написання доповнення до позовної заяви, кількість годин - 1,5, вартість 750 грн; написання письмових пояснень, кількість годин - 4, вартість 2000 грн.
Оплата послуг з надання правової допомоги підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 1 від 18.12.2015 (а.с. 78а).
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 4750 грн.
Однак, суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача витрати на сплату судового збору в сумі 223,08 грн.
Станом на час подання розглядуваного позову, ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру становила 0,06 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 73,08 грн (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Згідно положень ст. 162 КАС України, вирішуючи справу, суд повинен визначитися щодо правомірності чи неправомірності оскаржуваного акта, дії чи бездіяльності та встановити правові наслідки протиправності акта. Такими наслідками згідно з вказаним положенням є скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
Таким чином, перевіряючи правильність сплати позивачем судового збору та визначаючи кількість вимог немайнового характеру, звернених до суду, необхідно враховувати, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Отже, у суді першої інстанції судовий збір підлягав сплаті як за одну немайнову вимогу, тобто 73,08 грн. Вказаний судовий збір був сплачений позивачем згідно квитанції від 20.08.2015 № 0.0.424898119.1, а відтак підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Решта суми 150 грн є надміру сплаченими, які позивачу можуть бути повернуті ухвалою суду за його заявою у порядку ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат зі сплати судового збору прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цього питання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування в цій частині та прийняття нової постанови. У іншій частині постанова суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування в цій частині суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Виноградівському районі Закарпатської області задовольнити частково.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року у справі № 807/1735/15 скасувати в частині розподілу судових витрат зі сплати судового збору та прийняти в цій частині нову постанову.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Виноградівському районі Закарпатської області (код - 20449630, вул. Миру, 43, м. Виноградів, Закарпатська область, 90300) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, вул. Борканюка, 37, м. Виноградів, Закарпатська область, 90300) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 73,08 грн (сімдесят три гривні вісім копійок).
У решті постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року у справі № 807/1735/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копій особам, які беруть участь у справі.
На постанову протягом двадцяти днів, після набрання нею законної сили, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.М. Гінда
Судді: В.Я. Качмар
ОСОБА_9