Провадження № 4-с/522/76/16
Справа № 522/3183/16-ц
26 квітня 2016 року
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Домусчі Л.В.,
при секретарі - Шевчик В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ПАТ «БРОКБІЗНЕС Банк» на постанову та дії головного державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ ОСОБА_1, -
Заявник 22.02.2016 року звернувся до суду зі скаргою на постанову та дії головного державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ ОСОБА_1, за якою просив поновити строк звернення до суду з відповідною скаргою, визнати дії головного державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ ОСОБА_1 щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 20.02.2015 року за №39984436 протиправними; скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 20.02.2015 року за №39984436 та зобов'язати головного державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ ОСОБА_1 поновити виконавче провадження з примусового виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2013 року; зобов'язати державного виконавця провести дії, передбачені ЗУ «Про виконавче провадження», а саме провести опис та арешт транспортного засобу та у подальшому передати його на відповідальне зберігання організатору проведення електронних торгів - СЕТАМ.
В обґрунтування зазначив, що постановою про відкриття виконавчого провадження від 30.09.2013 року державним виконавцем першого Суворівського відділу ДВС ОМУЮ було відкрито виконавче провадження №39984436 з примусового виконання виконавчого листа № 2-6878, виданого районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 248879,74 грн. на користь АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК».
На адресу стягувача, окрім постанови про відкриття виконавчого провадження, жодних процесуальних документів не надходило. Також, вбачаючи порушення виконавчою службою строків примусового виконання рішення суду №2-6878/10 від 16.12.2010 року, стягувачем за допомогою ідентифікатора доступу до ЄДРВП було роздруковано постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, винесену головним державним виконавцем Боржемським О.М. 20.02.2015 року з підстав п.4 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувачем не проавансовано витрати на виготовлення експертної оцінки у встановлений державним виконавцем строк). Проте заявник з даною постановою не згоден та вважає дії державного виконавця протиправними, безпідставними та незаконними. Посилається на порушення строків проведення виконавчих дій з примусового виконання рішення, а саме шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Крім того, жодних документів від виконавчої служби не отримував, тому вимоги щодо авансування витрат виконати не міг, а постанова державного виконавця винесена передчасно.
У судове засідання 26.04.2016 року представник заявника - ОСОБА_3 (діє на підставі довіреності від 01.04.2016 року) не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник Суворовського відділу ДВС ОМУЮ у судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином у встановленому порядку. Надав 30.03.2016 року до суду письмові заперечення (а.с.27), за яким скаргу банку не визнав та просив відмовити у задоволенні.
Згідно ст.197 ЦПК України у разі неявки всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу не здійснюється.
Суд, вивчивши скаргу, додані до неї документи, оцінивши надані докази вважає, приходить до висновку про часткове задоволення скарги з наступних підстав.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до ч.1 ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У відповідності до ст..2 Закону України примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Судом встановлено, що Приморським районним судом м. Одеси 19.09.2013 року видано виконавчий лист на рішення суду від 16.12.2010 року (справа №2-6878/10) про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» суми у розмірі 247 059 грн., судові витрати у вигляді державного мита у розмірі 1700 грн. та ІТЗ судового розгляду справи у розмірі 120 грн., а разом 248 879, 74 грн. (а.с.34-35).
30.09.2013 року згідно заяви стягувача державним виконавцем Першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ ОСОБА_1 була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП№39984436 з примусового виконання виконавчого листа №2-6878/10, виданого Приморським районним судом м. Одеси 19.09.2013 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» грошової суми у розмірі 248 879, 74 грн. (а.с.42). Боржнику було надано строк до самостійного виконання рішення суду до 07.10.2013 року.
13.11.2013 року у межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем було описано та арештовано майно належне боржнику ОСОБА_2, а саме автобус ГаЛАЗ 3207/05, 2008р.в., д.р.н. ВН3063АА, який переданий в заставу до ПАТ «Брокбізнесбанк» згідно договору застави від 25.02.2008 року за №508. Зазначене підтверджується актом опису та арешту майна від 13.11.2015 року (а.с.30-33), з якого також вбачається, що при описі був присутній представник стягувача за довіреністю ОСОБА_5. Згідно акту вказано, що описане майно буде передано для реалізації не раніше 18.11.2013 року; описане майно прийняв на відповідальне зберігання, копію акту отримав ОСОБА_5.(вказаний акт підписаний представником банку).
Постановою державного виконавця Боржевського С.І. від 14.11.2013 року було призначено спеціаліста, ТОВ «РОСЛА», - виконавець - ОСОБА_6, для надання висновку з визначення вартості арештованого майна, а саме вищевказаного автобусу ГаЛАЗ 3207/05 (а.с.45).
10.02.2014 року до відділу ДВС надійшов звіт експерта ОСОБА_6 про оцінку вартості майна (а.с.36).
Згідно письмових заперечень зацікавленої особи (а.с.28), 14.03.2014 року вищевказане майно було передане на реалізацію відповідно до заявки про реалізації вих..№10137. Після двох проведених уцінок вищевказаного майна, електроні прилюдні торги не відбулись згідно повідомлення ДП «Інформаційний центр» МЮУ вих.. №03-08/4302 від 11.11.2014 року (а.с.41)
Першим Суворовським відділом ДВС ОМУЮ 19.11.2014 року був надісланий стягувачеві лист (а.с.39) з пропозицією залишити за собою вищевказане описане майно, запропоновано стягувачеві повідомити письмово про прийняте рішення, внести на депозитний рахунок відділу ДВС різницю між вартістю непроданого майна та сумою коштів, яка підлягає стягненню за виконавчим документом.
20.02.2015 року державним виконавцем Першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ ОСОБА_1 була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві (а.с.44), за якою виконавчий документ №2-6878/10, виданий Приморським районним судом м. Одеси 19.09.2013 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» грошової суми у розмірі 248 879, 74 грн., був повернутий стягувачеві з підстав п.4 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з вимогами статей 1, 5 Закону, виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів. Державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Крім того, виконання судових рішень - це заключна стадія цивільного процесу, а саме заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав, у цьому випадку порушених прав Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», а згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи включається період з надходження до суду позовної заяви й закінчується виконанням рішення суду.
Отже, завданням ДВС є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинених таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.
Ч. 1 ст.6 згаданого Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Статтею 42 згаданого Закону України передбачено, що з метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може за погодженням з державним виконавцем внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або покриття їх частини, якщо інше не передбачено цим Законом.
Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МЮУ №512/5 від 02.04.2012 року (п.3.14) передбачено, що авансові внески для здійснення необхідних витрат на забезпечення провадження виконавчих дій або для покриття їх частини можуть бути зроблені стягувачем шляхом перерахування цих коштів безпосередньо на відповідний рахунок органу ДВС. Суму коштів, яку необхідно внести на відповідний рахунок органу ДВС, стягувач визначає за погодженням з державним виконавцем з урахуванням необхідних витрат для проведення робіт.
Таким чином, з наведеного слідує, що у стягувача виникає саме право, а не обов'язок на авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій. Крім того, стягувач має сплатити певну суму для необхідних витрат виключно за погодженням з державним виконавцем.
Законом України «Про виконавче провадження» передбачається повернення виконавчого документа саме за нездійснення погодженого авансування витрат.
За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
У відповідності до ст..31 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією. Ч.2 даної статті передбачено, що за умови авансування стягувачем у порядку, передбаченому цим Законом, витрат на організацію та проведення виконавчих дій документи виконавчого провадження можуть надсилатися його учасникам рекомендованими листами.
Дані положення знайшли підтвердження також в Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МЮУ №512/5 від 02.04.2012 року, у п.3.19 якої встановлено, що надсилання документів виконавчого провадження здійснюється згідно з положеннями статті 31 Закону. За письмовою заявою учасника виконавчого провадження інформаційні повідомлення щодо складання документів виконавчого провадження можуть надсилатися йому каналами факсимільного зв'язку або електронною поштою, смс-повідомленням. Документи виконавчого провадження, надіслані каналами факсимільного зв'язку або електронною поштою, вважаються врученими за наявності належного підтвердження їх одержання адресатами.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ, на підставі якого відкрите виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснене частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.
Необхідною умовою для застосування державним виконавцем вказаної норми матеріального права є встановлення ним факту отримання стягувачем листа з пропозицією здійснити авансування витрат, і не виконання цієї пропозиції у визначений державним виконавцем строк, а також попередження про повернення виконавчого документа державним виконавцем у разі відмови у авансуванні таких витрат у визначений судом строк.
Судом приймаються як обґрунтовані доводи заявника ПАТ «Брокбізнесбанк» про те, що він не отримував від державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ ОСОБА_1, відповідної постанови з пропозицією щодо авансування організації та проведення виконавчих дій з виконання виконавчого листа №2-6878/10, виданого Приморським районним судом м. Одеси 19.09.2013 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» грошової суми у розмірі 248 879, 74 грн., оскільки представником зацікавленої особи не представлено доказів протилежного.
У наданих представником відділу ДВС до письмових заперечень матеріалів виконавчого провадження ВП №39984436 такі докази щодо отримання стягувачем ПАТ «Брокбізнесбанк» листів від 19.11.2014 року з пропозицією здійснити авансування витрат на виконавчі дії також відсутні.
Правилом статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявністю обставин, що ускладнюють виконання рішення, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін має право звернутись до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення чи заміну порядку і способу виконання рішення. Положенням ст. 376 ЦПК України реалізуються процесуальні гарантії забезпечення прав стягувача у виконавчому провадженні.
Таким чином, системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що державний виконавець повинен здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення навіть у разі утруднення його виконання у тому числі й звертатися до стягувача з пропозицією щодо авансування організації та проведення виконавчих дій. Утім, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази щодо отримання стягувачем звернення державного виконавця з такою пропозицією, чи звернення самого стягувача до державного виконавця з таким клопотанням для його подальшого погодження для своєчасного та належного виконання виконавчого листа №2-6878/10, виданого Приморським районним судом м. Одеси 19.09.2013 року.
Державний виконавець Боржемський С.І. діє в якості суб'єкта владних повноважень, оскільки є посадовою особою органу державної влади, у силу цього усі його дії та рішення мають відповідати таким критеріям, а владні рішення мають прийматися (вчинятися): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зміст оскаржуваної постанови від 20.02.2015 року не дає підстав суду дійти до висновку, що усі вищезазначені критерії та яким має відповідати її зміст, враховані повною мірою та лише їх врахування стало підставою для такого рішення органу владних повноважень. У силу неявки суб'єкта оскарження в судове засідання такий висновок суду не був спростований за допомогою допустимих та належних доказів, а тому висновки суду мають ґрунтуватися на наявних доказах та встановлених обставинах.
Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі
Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Враховуючи, що доводи, вказані заявником, державним виконавцем не спростовані, суд констатує, що передбачені п.4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» підстави для повернення виконавчого документу стягувачеві відсутні, у зв'язку із чим постанова державного виконавця про повернення виконавчого документу від 20.02.2015 року підлягає скасуванню.
У відповідності до ч.1 ст.383 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод (абзац 2 частини першої статті 385 ЦПК). Оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій має відбуватись у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод (абзац 3 частини першої статті 385 ЦПК).
Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (частина третя статті 385 ЦПК).
При цьому, Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби та їх посадових осіб, який судам і потрібно враховувати, а не загальний строк, визначений статтею 385 ЦПК.
Наприклад, десятиденний строк обчислюється з моменту одержання заявником копії відповідної постанови, зокрема, про повернення стягувачу виконавчого документа (стаття 47 Закону України «Про виконавче провадження»).
Пропуск зазначених строків, які визначаються як процесуальні строки, не є підставою для відмови у прийнятті скарги, оскільки вони можуть бути поновлені судом за наявності поважних причин і на них поширюються правила статті 72 ЦПК.
При вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, то суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав ЦПК не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій (витяг ВССУ від 21.12.2012 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі»).
Враховуючи, що представником зацікавленої особи не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт отримання банком оскаржуваної постанови від 20.02.2015 року, з наданих суду копій матеріалів виконавчого провадження вбачається, що представник банку був ознайомлений з матеріалами виконавчого провадження та дізнався про порушення його прав лише 10.02.2016 року, тому суд приходить до висновку про поважність причин пропуску звернення до суду з відповідною скаргою та вважає за можливе поновити ПАТ «Брокбізнес Банк» строк звернення до суду зі скаргою на постанову та дії головного державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ ОСОБА_1.
Постановою Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про порушення прав ПАТ «Брокбізнес Банк», при цьому, суд вважає за можливе задовольнити скаргу частково, а саме в частині визнання дій головного державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ ОСОБА_1, щодо винесення ним 20.02.2015 року постанови про повернення стягувачу виконавчого документа №2-6878/10, неправомірними та скасування вказаної постанови державного виконавця. Також суд вважає за можливе зобов'язати головного державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ ОСОБА_1 поновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа №2-6878/10, виданого Приморським районним судом м. Одеси 19.09.2013 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» грошової суми у розмірі 248 879, 74 грн..
У частині вимог банку про зобов'язання державного виконавця провести дії, передбачені ЗУ «Про виконавче провадження», а саме провести опис та арешт транспортного засобу - автобусу ГаЛАЗ 3207/05, 2008р.в., д.р.н. ВН3063АА, та у подальшому передати його на відповідальне зберігання організатору проведення електронних торгів - СЕТАМ, суд відмовляє, оскільки такі вимоги банку є передчасними та суд не вбачає порушення державним виконавцем прав банку в цій частині.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 3, 10, 11, 15, 57, 60, 64, 169, 197, 208-210, 385 ч.2, 386, 387 ЦПК України; ст.ст. 17, 31, 36, 47, 82 Закону України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МЮУ №512/5 від 02.04.2012 року, суд -
Скаргу ПАТ «БРОКБІЗНЕС Банк» - задовольнити частково.
Поновити ПАТ «БРОКБІЗНЕС Банк» строк звернення до суду зі скаргою на постанову та дії головного державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ ОСОБА_1.
Визнати дії головного державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ ОСОБА_1, щодо винесення ним 20.02.2015 року постанови про повернення виконавчого документа №2-6878/10, виданого Приморським районним судом м. Одеси 19.09.2013 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» грошової суми у розмірі 248 879, 74 грн., - неправомірними.
Постанову головного державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ ОСОБА_1 від 20.02.20215 року про повернення виконавчого документу №2-6878/10, виданого Приморським районним судом м. Одеси 19.09.2013 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» грошової суми у розмірі 248 879, 74 грн., - скасувати.
Зобов'язати головного державного виконавця Першого Суворовського відділу ДВС ОМУЮ ОСОБА_1 поновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа №2-6878/10, виданого Приморським районним судом м. Одеси 19.09.2013 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» грошової суми у розмірі 248 879, 74 грн..
В іншій частині - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси протягом пяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя: Домусчі Л.В.
26.04.2016