Справа № 2-8/11
25 квітня 2016 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :
головуючого судді Гандзій Д.М.,
при секретарі Черкасові Д.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ті особи без самостійних вимог : ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, -
8 липня 2008 року, ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд, розірвати нотаріально посвідчений договір довічного утримання від 25.05.1999 р. (реєстр. № 1105), відповідно до якого він передав у власність свого сина (відповідача) ОСОБА_2 належну йому 1/3 частку житлового будинку з надвірними спорудами № 51/53 за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, смт. Великодолинське, вул. Крупської, яка належала йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності (реєстр. № 2220) та свідоцтва про право на спадщину за законом (реєстр. № 2221), виданих Овідіопольською держнотконторою 04.08.1989 р. та зареєстрованих в Овідіопольському РБТІ 21.12.1992 р. за реєстр. № 11-96, а відповідач ОСОБА_2, в свою чергу, зобов'язався довічно повністю утримувати його, забезпечуючи харчуванням, одягом, доглядом та необхідною допомогою та зобов'язавшись зберігати в його безкоштовному довічному користуванні вказану частину житлового будинку з надвірними спорудами, вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду) та необхідної допомоги була встановлена сторонами договору в розмірі 40 грн. в місяць - посилаючись на те, що починаючи з 2006 р., відповідач перестав виконувати умови вказаного оспорюваного договору довічного утримання, повністю усунувся від виконання взятих на себе зобов'язань за договором, не утримує його, не надає ніякої матеріальної допомоги на лікування, одяг, їжу, які він купляє за власні кошти, вчиняє сварки, створивши жахливі умови його проживання у вказаному будинку, у зв'язку з чим, він був змушений піти зі свого будинку, та у зв'язку з цим, просив суд, визнати за ним право власності на вказану 1/3 частину житлового будинку з надвірними спорудами за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, смт. Великодолинське, вул. Крупської, 51/53.
14.11.2009 р. позивач ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-ЖД № 202372 від 16.11.2009 р., у зв'язку з чим, на підставі письмової заяви доньки померлого - ОСОБА_1 про вступ до участі у справі від 11.12.2009 р., як правонаступниці (спадкоємиці за нотаріально посвідченим заповітом від 10.09.2009 р., реєстр. № 6797), яка прийняла спадщину після смерті батька, остання та ОСОБА_3 були залучені у якості правонаступниць ОСОБА_5 та 30.11.2010 р. від ОСОБА_1, а 01.12.2010 р. від ОСОБА_3 до суду були надані письмові заяви про залишення позову без розгляду, на підстав яких, ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 03.12.2010 р. позов ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання був залишений без розгляду.
Крім цього, ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 25.04.2012 р., на підставі ст. 126 ЦПК України - були об'єднані в одне провадження цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності та усунення перешкод у користуванні власністю з цивільною справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-тя особи : ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання.
Після неодноразових уточнень свого позову, в остаточній редакції якого від 11.04.2016 р. - позивачка ОСОБА_1, як правонаступниця свого батька ОСОБА_5, померлого 14.11.2009 р. просила суд, розірвати нотаріально посвідчений договір довічного утримання від 25.05.1999 р. (реєстр. № 1105), укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 та визнати за нею в порядку спадкування за заповітом від 10.09.2009 р. (реєстр. № 6797) після смерті ОСОБА_5, померлого 14.11.2009 р. право власності на спадкове майно у вигляді 1/3 частки житлового будинку з надвірними спорудами № 51/53 по вул. Крупській в смт. Великодолинське, Овідіопольського району Одеської області з тих самих підстав, що й первісний позивач ОСОБА_5, а саме невиконанням своїм рідним братом (відповідачем) ОСОБА_2 умов оспорюваного договору довічного утримання їхнього батька ОСОБА_2, померлого 14.11.2009 р.
В судовому засіданні позивачка та її представник повністю підтримали свій уточнений позов в остаточній редакції від 11.04.2016 р.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник позов не визнали повністю з підстав його безпідставності і необґрунтованості.
3-ті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є рідним сестрами обох сторін - категорично заперечували проти задоволення позову їхньої сестри ОСОБА_1, вважаючи його незаконним, а дії відповідача по виконанню оспорюваного договору довічного утримання при житті батька ОСОБА_5 щодо повного його утримання та матеріального забезпечення такими, що повністю відповідали умовам договору.
Заслухавши доводи та пояснення всіх сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
За загальним правилом - кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.
Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона - повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі - розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.
Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
При чому, умови статті 37 ЦПК України передбачають - у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника - обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Статтями 525,526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст.ст. 626-629,631,638,640,641 ЦК України - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття
Згідно із ст.ст. 651,653 ЦК України - зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ст.ст. 744-746,748 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до ст. 334 цього Кодексу, якою передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно з ст. 749 ЦК України - у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду).
Крім цього, згідно із ст.ст. 755,756 ЦК України - договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду : на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.
У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню. У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.
Відповідно до п.п. 2,5,7,19,23 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - згідно із ст.ст. 4,10,203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, актам Президента України, постановам КМУ, актам інших органів державної влади України, органів влади АРК у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1,8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК України).
Частиною 1 статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
У відповідності з ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 1223 ЦК України вбачається, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Як зазначає стаття 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Частиною 1 статті 1235 ЦК України передбачено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Суд встановив, що 25.05.1999 р. між ОСОБА_9 та його сином (відповідачем) ОСОБА_2 був укладений, нотаріально посвідчений і підписаний всіма сторонами - договір довічного утримання від 25.05.1999 р. (реєстр. № 1105), відповідно до якого ОСОБА_5 (відчужувач) передав у власність свого сина (відповідача - набувача) ОСОБА_2 належну йому 1/3 частку житлового будинку з надвірними спорудами № 51/53 за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, смт. Великодолинське, вул. Крупської, вартістю 11034 грн. яка належала йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності (реєстр. № 2220) та свідоцтва про право на спадщину за законом (реєстр. № 2221), виданих Овідіопольською держнотконторою 04.08.1989 р. та зареєстрованих в Овідіопольському РБТІ 21.12.1992 р. за реєстр. № 11-96, а відповідач ОСОБА_2, в свою чергу, зобов'язався довічно повністю утримувати його, забезпечуючи харчуванням, одягом, доглядом та необхідною допомогою та зобов'язавшись зберігати в його безкоштовному довічному користуванні вказану частину житлового будинку з надвірними спорудами, вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду) та необхідної допомоги була встановлена сторонами договору в розмірі 40 грн. в місяць (т. 1 а.с. 10).
Суд з'ясував і це було підтверджено відповідачем ОСОБА_2, що на виконання вищевказаного оспорюваного договору довічного утримання від 25.05.1999 р., який був укладений за ініціативою батька ОСОБА_5, відповідач ОСОБА_2, на особисте прохання батька щодо його довічного утримання, у зв'язку з відмовою доньки (позивачки) ОСОБА_1 у його утриманні, що вона не спростувала в судовому засіданні, у 1999 р. переїхав з Російської Федерації, де постійно проживав і де розпродав свою нерухомість до смт. Великодолинське, Овідіопольського району, де проживав батько - на виконання умов договору довічного утримання особисто передав своєму батькові відчужувачу ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 1000 дол. США (еквівалент 5400 грн., станом на серпень 2001 р.), що підтверджується особистою письмовою розпискою відчужувача ОСОБА_5 від 21.08.2001 р. (оригінал знаходиться в матеріалах справи), справжність тексту написання і підпису якого підтвердив висновок експертно-почеркознавчої експертизи № 8253/02 від 12.10.2010 р., в який останній вказав, що отримав від ОСОБА_2 21.08.2001 р. суму в розмірі 5400 грн. (еквівалент 1000 дол. США) в рахунок його утримання за договором довічного утримання і в подальшому ніяких претензій за договором довічного утримання до ОСОБА_2 мати не буде, так як вважає, що їхні розрахунки з ним за вказаним договором довічного утримання остаточними, при чому вважає, що ОСОБА_2 є власником 1/3 частини будинку розташованого по вул. Крупській, 53 в смт. Великодолинське та ніяких претензій до ОСОБА_2 він має та мати не буде (т. 1 а.с. 214-217).
Крім цього, відповідач ОСОБА_2 показав суду, що вказана розписка не є єдиною оплатою на утримання батька ОСОБА_5, з яким у нього завжди були добрі та сімейні відносини, так як починаючи з дати укладення договору довічного утримання, він укладення його відмовилася позивачка ОСОБА_1 пославшись на різні сімейні обставини, які заважають їй утримувати свого батька, він постійно надав своєму батькові різні суми грошових коштів як у вигляді утримання, так і на придбання ліків, одягу та їжі, розуміючи, що отриманої батьком пенсії звісно не вистачає на всі його необхідні потреби, надавши при цьому до суду деякі оригінали платіжних квитанцій про переказ грошових коштів батьку ОСОБА_5, які в нього зберіглися на виконання ним умов договору довічного утримання (т. 3 а.с. 209-211).
ОСОБА_5 помер 14.11.2009 р., що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-ЖД № 202372 від 16.11.2009 р. (т. 1 а.с. 143).
Судом було встановлено і підтверджено сторонами по справі, що після укладення оспорюваного договору довічного утримання 25.05.1999 р., 15.12.2000 р. батько сторін ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_10, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії І-ЖД № 297719 від 15.12.2000 р., до будинку якої він переїхав за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, смт. Великодолинське, вул. Крупської, 4/2 і де разом із дружиною проживав однією сім'єю і вів господарство до дня своєї смерті, що підтверджується довідками Великодолинської с/р від 23.11.2009 р. (т. 1 а.с. 144,145,168).
Також, довідкою Великодолинської с/р від 23.11.2009 р. підтверджується, що ОСОБА_5 проживав та був зареєстрований з 2001 року по день смерті за адресою своєї дружини ОСОБА_8 за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, смт. Великодолинське, вул. Крупської, 4 (т. 1 а.с. 146).
Вищенаведене, на думку суду, безумовно свідчить про те, що ОСОБА_5 добровільно та без примусу, після укладення за його ініціативою договору довічного утримання у 1999 р., знявся з реєстрації зі свого будинку № 53 по вул. Крупській в смт. Великодолинське, право власності на 1/3 частину якого за власною волею згідно умов договору довічного утримання - передав своєму сину відповідачу ОСОБА_2, який належно і в повній мірі виконуючи умови договору довічного утримання батька, став, за згодою і волевиявленням свого батька ОСОБА_5 проживати у вказаній частині будинку із сім'єю, а батько, в свою чергу, оселився поряд, на одній вулиці Крупській в смт. Великодолинське у своєї нової дружини, з якою вони проживали однією сім'єю та вели спільне господарство.
Суд встановив безперечний факт того, що починаючи з 25.05.1999 р. (день укладення договору довічного утримання) і до подачі ОСОБА_9 позову до суду - 08.07.2008 р., тобто майже на протязі 9 років, останній не заявляв будь-яких претензій майнового чи немайнового характеру до свого сина відповідача ОСОБА_2, якому надав власноруч написану розписку, наведену вище. Таким чином, суд дійшов висновку, що всі вищевказані умови обумовлені оспорюваним договором довічного утримання від 25.05.1999 р. - повністю виконувались до 08.07.2008 р., поки ОСОБА_5 не подав вищевказаний позов до суду, і підставами подачі якого, як пояснили суду 3-ті особи (рідні сестри сторін), став співмешканець позивачки ОСОБА_1, чоловік якої перебував в той час в місцях позбавлення волі, відбуваючи покарання за вироком суду. При чому, з пояснень 3-їх осіб вбачається, що саме співмешканець ОСОБА_1 і був ініціатором скандалів і сварок з їхнім батьком ОСОБА_9, і саме з подачі ОСОБА_1, яка зажадала після смерті батька отримати права власності на весь вищевказаний будинок, що зокрема підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю на ведення справ в судах різних інстанцій, виданих за життя і від імені ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_1 від 10.09.2009 р. (реєстр. № 6796), а також нотаріально посвідченого заповіту від цієї ж дати - 10.09.2009 р. (реєстр. № 6797), в якому на випадок своєї смерті ОСОБА_5 все своє майно заповідав ОСОБА_1 Вказані документи були посвідчені в один день та у одного і того ж нотаріуса ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 114,172).
В процесі слухання даної цивільної справи - суд встановив, що між позивачкою ОСОБА_1 та її рідним братом відповідачем ОСОБА_2 і сестрами 3-їми особами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 склалися довготривалі неприязні стосунки, як продовжуються на цей час, спілкується ОСОБА_1 з ними лише під час судових засідань.
Суд вважає безпідставними твердження позивачки і такими, що не відповідають вимогам ст.ст. 57-60 ЦПК України, що саме вона особисто купувала всі необхідні ліки своєму батькові, утримувала його та особисто надавала йому кошти на придбання одягу, їжі, так як вказане спростовується вищенаведеними доказами по справі, підтвердженими документально.
Як стверджують 3-ті особи сестри позивачки - день смерті їхнього батька ОСОБА_5 позивачка умисно приховала, використавши це в подальшому для подачі своїх позовів до суду, спотворивши ситуацію, при який вона особисто витрачала кошти на поховання батька, відмовившись від коштів відповідача та 3-їх осіб, які вони їй пропонували отримати на поховання та поминальні обіди після смерті батька.
Суд також, звертає увагу на той факт, що позивачка ОСОБА_1, вступивши в судовий процес як правонаступник померлого ОСОБА_5, в порушення вимог ч. 2 ст. 37 ЦПК України, якою передбачено, що всі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив - звернулася до суду з заявою про залишення позову ОСОБА_5, який він подав до суду за життя без розгляду, і на сьогодні не довела суду, в чому саме полягає порушення її особистих інтересів оспорюваним договором довічного утримання, який вона намагається розірвати в той час, як до вказаного договору довічного утримання вона особисто не має ніякого відношення, а сам позов, на думку суду - направлений саме на особисте збагачення позивачки за рахунок відповідача, шляхом оспорення договору довічного утримання.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає позов необґрунтованим, безпідставним, не підтвердженим документально і в задоволенні якого слід відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 10,11,57-60,208-209,213-215,218 ЦПК України, ст.ст. 525,526,626-629,631,638,640,641,651,653,744-746,748,749,755,756 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ті особи без самостійних вимог : ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10 денний строк з дня проголошення рішення.
Суддя Гандзій Д.М.