Справа № 521/17289/15-ц
№ провадження 2/521/1058/16
"20"квітня 2016 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Целуха А.П.,
при секретарі судового засідання Корнієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю, -
Позивач ОСОБА_1, подала до суду позовну заяву, в якій просить визнати відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в будинку № 3 по провулку 3-му Моторному в місті Одесі та зобов'язати відповідачів не перешкоджати їй у користування власністю, шляхом виселення їх із вказаного будинку.
В обґрунтування свого позову, позивачка посилалася на те, що вона є власником будинку під № 3 розташованого за адресою м. Одеса, провулок 3-й Моторний. 25.02.2008 року позивачка уклала з відповідачами договір довічного утримання, який на підставі рішення Малиновського районного суду був розірваний, та за нею було визнано право власності на зазначений вище будинок. З початку 2008 року позивачка від своїх онуків - відповідачів по справі, жодної матеріальної допомоги, а ні в грошовому еквіваленті, а ні в будь-якому іншому забезпечені не отримувала. Всі витрати на життєві потреби вона спланувала самостійно за власні кошти, а саме: плату за комунальні послуги (світло, водопостачання, газопостачання, ЖКП), харчування та одяг. На теперішній час ОСОБА_1 жити під одним дахом з відповідачами не може, оскільки останні посилили її в маленьку кімнату, заборонили їй заходити та знаходитися в інших кімнатах її будинку, заборонили їсти в столовій кімнаті, зустрічати та пригощати її родичів та друзів, постійно погрожують їй та вимагають від неї скласти на їхнє ім'я договір дарування, без її згоди зрубали 4 яблуні, зруйнували сарай, знесли надвірний навіс. Окрім того, відповідачі постійно вчиняють скандали, неодноразово погрожували позивачці фізичною розправою, також відповідачі недбало ставляться до майна - руйнуючи його, не пускають позивачку до власного будинку. Таким чином, позивачка вважає, що таке ставлення відповідачів до неї є неприпустимим, у зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду.
В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги та їх обґрунтування і просили позов задовольнити.
Представник відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що відповідачі є членами сім'ї позивачки, вони тривалий час мешкають та зареєстровані за зазначеною адресою, приймають активну участь у збереженні приватного будинку в належному стані, витрачають кошти на поточний та капітальний ремонт домоволодіння №3 по 3-му Моторному провулку в м. Одесі, на оплату за спожитий газ для опалення будинку, електроенергію, водопостачання та водовідведення. Окрім того, факт оплати комунальних послуг та здійснення ремонту відповідачами також визнано в ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 15.04.2015 року № провадження 22-ц/785-35-42/15. Зважаючи на зазначене, твердження позивачки в позовній заяві про те, що відповідачі не сплачують комунальні послуги, є хибним. Також, ніяких перешкод в проживанні позивачки в будинку вони ніколи не чинили і не мали ніякого наміру чинити, а навпаки сумлінно виконують свої обов'язки відповідно до чинного законодавства, регулярно сплачують комунальні платежі за спожиті послуги, проводять поточний ремонт, будують нові споруди на прибудинковій території, а тому мають право рівноправного користування приватним будинком нарівні з позивачкою. Таким чином просять суд відмовити позиваці у задоволені позову.
Представник третьої особи органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради у судове засідання не з'явився, у попередньому засіданні просив суд винести рішення з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей.
Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що на підставі фактів, встановлених в судовому засіданні та досліджених доказів, позов задоволенню не підлягає виходячи із наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником будинку під № 3 розташованого за адресою: м. Одеса, провулок 3-й Моторний на підставі свідоцтва про право власності ССА № 433967 від 09.11.2006 року.
Як вбачається з витягу із рішення Виконавчого комітету Іллічівської районної Ради народних депутатів № 943 від 16 листопада 1984 року, ОСОБА_1 призначено опікуном над онуками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до свідоцтва про зміну прізвища, імені та по батькові, виданого Іллічівським районним відділом ЗАГСу м. Одеси 19 січня 1994 року, ОСОБА_6, що народився 20.08.1975 року змінив прізвище та по-батькові на "Полтавченко" та "Володимирович", про що в книзі реєстрації актів про зміну прізвища, імені та по-батькові 19 січня 1994 року зроблено запис за № 5. Згідно свідоцтва про переміну прізвища, імені та по батькові серія 1-ЖД № 00826 виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Іллічівської районної Ради народних депутатів 27 жовтня 1995 року, ОСОБА_5, що народився 17.08.1977 року перемінив прізвище на "Чернієвський", про що в книзі реєстрації актів про переміну прізвища, імені, по батькові, 27 жовтня 1995 року зроблено запис за № 40.
Як вбачається з довідки № 597 від 22.03.2016 року про склад сім'ї та реєстрацію за адресою м. Одеса, провулок 3-й Моторний, буд. № 3, позивачка ОСОБА_1 та відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 постійно проживають та зареєстровані за вище зазначеною адресою. Також, разом з користувачами мешкають та зареєстровані їх неповнолітні діти ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3, відповідно до свідоцтва про народження від 03.09.2002 року, виданого сільською радою В.Дальник Біляївського району Одеської області, є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_8, 11.12.20014 року народження, відповідно до свідоцтва про народження від 19.12.2014 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції є донькою ОСОБА_4.
Згідно ст.ст. 317 і 391 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Виходячи з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною у 1997 році, яка має пряме застосування в Україні через власника жилого приміщення члени сім'ї мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15.04.2015 року № провадження 22-ц/785-35-42/15, встановлено що відповідачі зареєстровані та проживають в спірному будинку зі своїми сім'ями та користуються ним, докази надані до справи свідчать про проведення відповідачами ремонтних робіт в будинку, в якому вони проживали з часу народження по теперішній день, де проживають їхні дружини та діти, про оплату ними фактично наданих послуг відповідними організаціями.
Теж саме вбачається з чисельних квитанцій наданих відповідачами щодо сплати комунальних послуг, а саме за спожитий газ для опалення будинку№3 по 3-му Моторному провулку в м. Одесі, електроенергію, водопостачання та водовідведення.
Таким чином, суд ставиться критично та не приймає доводи позивача з приводу її пояснень щодо сплати комунальних послуг та утримання будинку, на кошти позивача, також позивач не зазначає щодо відсутності членів її сім'ї у спірному будинку без поважних причин понад один рік, що є підставою для втрати права на користування цим житлом.
Натомість, судом встановлено, що відповідачі набули право користування будинком №3 провулку 3-му Моторному в місті Одесі, яким правомірно користуються, будучи зареєстрованими, постійно проживаючи в ньому, що підтверджується вказаною вище довідкою № 597 від 22.03.2016 року та несуть витрати по його утриманню.
Щодо вимог позивача про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення суд зазначає наступне.
Позивач у своєму позові як на підстави своїх вимог посилається на те, що відповідачі постійно вчиняють скандали, неодноразово погрожували їй фізичною розправою також відповідачі недбало ставляться до майна - руйнуючи його, не пускають позивачку до власного будинку, таке ставлення відповідачів до позивача є неприйнятним та злочинним.
Відповідно до ст. 157 Житлового кодексу України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст. 116 цього Кодексу, а саме: у разі систематичного руйнування чи псування ними належного власнику жилого приміщення або використання його не за призначенням, або систематичного порушенням правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 12.04.1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Тобто для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.
При цьому, виходячи з офіційного характеру заходів запобігання і громадського впливу, які мають передувати виселенню осіб на підставі ст. 116 ЖК України, без надання іншого жилого приміщення, відповідно до правил ст. 59 ЦПК про допустимість засобів доказування, факт застосування заходів запобігання судами, прокурорами, органами
внутрішніх справ, виконавчими комітетами, іншими уповноваженими органами, та заходів громадського впливу органами самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, товариські суди тощо), повинні підтверджуватися письмовими доказами.
Однак, позивачем не надано до суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх пояснень та вимог, а саме: щодо систематичного руйнування чи псування відповідачами належного позивачці жилого приміщення або використання його не за призначенням, або систематичного порушення відповідачами правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одному будинку. Окрім того, позивачем не надано доказів щодо вжиття до відповідачів, заходів попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідачів.
Як встановлено у судовому засіданні, будь-яких звернень з боку позивача відносно антигромадської поведінки відповідачів не було, як і не було будь-яких заходів попередження або громадського впливу відносно відповідачів. Таким чином вимога позивача про виселення відповідачів з належного їй приміщення на підставі ст.116 ЖК України не ґрунтується на доказовій базі.
Відповідно до положень ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування інакше як з підстав і в порядку передбаченому законом.
Окрім того, виселення є категорією житлового законодавства, тому при виникненні позовних вимогах про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, предметом доказування являється наявність втрати права на житло, або взагалі його відсутність чи інше, передбачене ЖК України або ЦК України, що в судовому засіданні ні позивачкою ні її представником при зазначених вище обставинах не доведено.
Відповідно до норм ст. 60 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При таких обставинах позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 209, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 116, 157 ЖК України, суд-
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Малиновського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення.
ГОЛОВУЮЧИЙ А.П. ЦЕЛУХ
20.04.16