У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючогоГвоздика П.О., суддів: Євтушенко О.І., Завгородньої І.М.,Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Орган опіки та піклування Знам'янського міськвиконкому, про визначеня місця проживання дитини, скасування рішення виконавчого комітету про встановлення місця проживання дитини разом із матір'ю, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2015 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2014 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обгрунтування, що 30 січня 2009 року між ним та відповідачкою зареєстровано шлюб, від якого у них народився син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. З травня 2014 року вони проживають окремо у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, однак згоди щодо місця проживання дитини між ними не досягнуто. Після розірвання шлюбу у листопаді 2014 року дитина залишилася проживати з ним та перебуває на його утриманні і вихованні. Відповідачка зловживає спиртними напоями, веде антисоціальний спосіб життя, лікувалась від алкогольної залежності в Кіровоградському наркологічному диспансері. Рішенням Виконавчого комітету Знам'янської міської ради від 12 грудня 2014 року № 451 затверджено висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини - ОСОБА_7 з матір'ю. Вважає рішення та висновок протиправними та такими, що шкодять інтересам дитини, оскільки відповідачка не працює, свідомо ухиляється від виховання та утримання сина, не піклується про його духовний і фізичний розвиток, негативно впливає своєю поведінкою на психоемоційний стан дитини, у зв'язку із чим просив суд визнати незаконними і скасувати рішення Виконавчого комітету Знам'янської міської ради від 12 грудня 2014 року № 451 та висновок про визначення місця проживання дитини з матір'ю, визначивши місце проживання дитини разом з батьком. Рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2015 року, позов задоволено частково. Ухвалено встановити місце проживання малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. Вирішено питання про стягнення судового збору. В інших позовних вимогах відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачка перебуває на обліку в Кіровоградському обласному наркологічному диспансері з 2010 року та не надала доказів, що за новим місцем її проживання дитині створені належні умови для розвитку та проживання, у зв'язку із чим висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір'ю суперечить її інтересам, та, врахувавши, що позивач забезпечений житлом, має самостійних дохід, характеризується позитивно, дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з батьком. Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна. Статтями 213, 214 ЦПК Українипередбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Судами встановлено, що 30 січня 2009 року між сторонами зареєстровано шлюб, від якого у них народився - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. З травня 2014 року сторони проживають окремо у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, однак згоди щодо місця проживання дитини між ними не досягнуто. Рішенням Виконавчого комітету Знам'янської міської ради від 12 грудня 2014 року № 451 затверджено висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини - ОСОБА_7 з матір'ю. Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. За ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України). Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідачка має алкогольну залежність, яку вважав виключною обставиною при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини з батьком, послався на повідомлення комунального закладу «Комунальний обласний наркологічний диспансер» від 28 квітня 2015 року № 418/1.2-1, з якого вбачається, що відповідачка, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3, перебуває на обліку в наркологічному диспансері з 2010 року, лікувалася стаціонарно 7 разів та веде аморальний спосіб життя, у зв'язку із чим вважав висновок органу опіки та піклування таким, що суперечить інтересам дитини. Відповідно дост. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Поклавши в основу рішення копію повідомлення від 28 квітня 2015 року про перебування відповідачки на обліку в наркологічному диспансері з 2010 року, суд першої інстанції при цьому не перевірив доводів відповідачки на спростування відомостей, викладених в повідомленні, та проігнорував неодноразові усні клопотання про витребування оригіналу повідомлення та відомостей з наркологічного диспансеру про перебування її на обліку у зв'язку з алкогольною залежністю, факт якої вона заперечувала. Крім того, матеріали справи не містять даних про аморальний спосіб життя відповідачки, натомість з довідки Знам'янського МВ УМВС України в Кіровоградській області від 08 травня 2015 року № 31/5464 вбачається, що 24 березня 2015 року від відповідачки надійшла заява про те, що приблизно 15 березня 2015 року за адресою: АДРЕСА_1 (за місцем проживання відповідачки та неповнолітнього сина - ОСОБА_6.) ОСОБА_6 наніс їй тілесні ушкодження. Відомості про кримінальне правопорушення внесено до ЄРДР за № 12014120160000534 та розпочато досудове розслідування. Правова кваліфікація - ч. 1 ст. 125 КК України (а. с 155). Крім того, відповідно до характеристики генерального директора ТДВ «Миргородський хлібозавод» ОСОБА_7 з 16 липня 2015 року працює укладальником хлібобулочних виробів та характеризується позитивно (а. с. 188). Згідно з довідкою голови вуличного комітету від 20 вересня 2015 року, підпис якого затверджено Виконавчим комітетом Миргородської міської ради, ОСОБА_7 проживає з чоловіком ОСОБА_8 та її сином ОСОБА_7 по АДРЕСА_2. Син перебуває на повному забезпеченні і повністю доглянутий, охайно одягнений (а. с. 189). Відповідно до довідки директора ОСОБА_9 ступенів імені ОСОБА_10 від 08 вересня 2015 року ОСОБА_7 навчається в 1-А класі зазначеної школи, яка знаходиться за адресою: вул. Гоголя, 173/2 в м. Миргороді Полтавської області (а. с. 187). З огляду на викладене висновки про наявність у відповідачки алкогольної залежності, ведення нею аморального способу життя, відсутність доказів доходу відповідачки та створення нею за новим місцем проживання належних умов для розвитку та проживання дитини є таким, що ґрунтуються на припущеннях, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України є неприпустимим та таким, що суперечить Декларації прав дитини, прийнятоїГенеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 якої проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять доказів наявності у позивача самостійного доходу та характеризуючих даних, а лише наявні відомості про його місце проживання. Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції викладеного не врахував та дійшов передчасного висновку про визначення місця проживання дитини з батьком. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув та помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи, на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді суду необхідно встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи і ухвалити законне і обґрунтоване рішення. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково. Рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: О.І. Євтушенко І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік П.О. Гвоздик Судді: О.І. Євтушенко І.М. Завгородня В.І. Мартинюк