04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"27" квітня 2016 р. Справа№ 14/415
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів: Калатай Н.Ф.
Рябухи В.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Ястрембович А.А. - директор;
від відповідача: не викликався, не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Сейф"
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015
у справі № 14/415 (суддя Селівон А.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Сейф"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд"
про стягнення 2 335 118,88 грн.
На підставі ст.ст. 69, 77, 99 ГПК України ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2016, від 13.04.2016 розгляд апеляційної скарги у справі №14/415 відкладався на 13.04.2016 та на 27.04.2016, відповідно; строк розгляду апеляційної скарги у справі № 14/415 продовжено.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі № 14/415 в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат відмовлено повністю.
Рішення мотивовано тим, що у відповідача виникло зобов'язання з повернення надмірно сплачених грошових коштів, що фактично є тотожним поверненню передоплати, разом із тим, стягнення з відповідача суми надмірної оплати за договорами не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплачених коштів за непередану відповідачем площу об'єктів нерухомості; за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата (надмірна оплата), не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст.625 ЦК України; оскільки правовідношення, яке виникло між сторонами, не є грошовим зобов'язанням, то до спірних правовідносин не застосовуються положення ч.2 ст.625 ЦК України, у зв'язку з чим виключається можливість вимагати від відповідача сплати 3% річних та інфляційних втрат.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі № 14/415 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник посилається на положення, виконання укладених угод та стверджує про те, що після часткового повернення відповідачем позивачу грошових коштів: 30.01.2009, 03.02.2009, 06.02.2009, 16.02.2009, 27.02.2009 зобов'язання відповідача щодо повернення коштів зменшилось і склало 2 007 540,00 грн.
Як стверджує скаржник, після фактичних замірів БТІ та укладання і підписання додаткових угод до договорів, грошове зобов'язання виникло вже у відповідача щодо повернення надмірно сплачених грошових коштів; обов'язок відповідача сплатити грошові кошти в розмірі 2 007 540,00 грн., у зв'язку із переплатою по договорах та фактичними замірами БТІ, є виключно грошовим зобов'язанням; в даному грошовому зобов'язанні відповідач виступає боржником, оскільки зобов'язаний повернути позивачеві надмірно сплачені грошові кошти, а позивач виступає кредитором - особою, яка має право вимагати від відповідача (боржника) належного виконання зобов'язання; також, наявність заборгованості (грошового зобов'язання) відповідача перед позивачем Вищий господарський суд України не спростовує у своїй постанові від 22.10.2015.
Скаржник наполягає на тому, що оскільки відповідач належним чином не виконав грошове зобов'язання та допустив прострочення його виконання, незважаючи на вимогу № 32 від 20.04.2010 з 17.05.2010, позивачем правомірно було нараховано 3% річних у розмірі 82 171,63 грн. та інфляційних витрат в розмірі 193 572,58 грн., у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання у сумі 2 007 540,00 грн.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, колегія суддів встановила наступне.
Позивачем подана до суду першої інстанції позовна заява про стягнення з відповідача 2 007 540,00 грн. основного боргу, 242 767,19 грн. інфляційних втрат, 84 811,69 грн. 3% річних, 23 351,19 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Як вбачається із матеріалів справи, 07.06.2007 між позивачем та відповідачем укладені договори про передачу майнових прав на об'єкт нерухомості, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Докучаєвська, 23 за №№ 56 - 95 (далі - договори від 07.06.2007).
Згідно із п.1.1 договорів від 07.06.2007 за цим договором відповідач, за договором сторона-1, організує будівництво об'єкту будівництва та передає позивачу, за договором стороні-2, майнові права на об'єкт нерухомості, характеристику якого обумовлено у п.1.2 цього договору, а сторона-2 оплачує цей об'єкт нерухомості на умовах цього договору.
Відповідно до п.1.3 договорів від 07.06.2007 загальна площа об'єкта нерухомості є проектною і підлягає уточненню за даними технічного паспорту, оформленого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, на умовах цього договору.
Згідно із п. 2.8 договорів від 07.06.2007 сторона-2 після введення об'єкта будівництва в експлуатацію та внесення на акредитив 100% вартості фактичної загальної площі об'єкта нерухомості, визначеної за даними технічного паспорту, оформленого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, отримує від сторони-1 майнові права на об'єкт нерухомості за актом приймання-передачі майнових прав.
Згідно із витягами із особового рахунку від 25.07.2007, 01.08.2007, 10.08.2007 позивачем сплачено відповідачу суму у загальному розмірі 168 872 000,00 грн.
Відповідно до пп. 3.2.2 п.3.2 договорів від 07.06.2007 сторона-2 має право до запланованої дати введення об'єкта будівництва в експлуатацію, обумовленої в п.1.6 цього договору, за попередньою письмовою згодою сторони-1, переуступити право вимоги та свої зобов'язання за цим договором на користь третьої особи.
Позивач у 2007-2008р.р. на підставі договорів про відступлення права вимоги відступив фізичним особам право вимоги за договорами від 07.06.2007 №№ 74, 78, 80, 86, всього на загальну суму 15 479 260,00 грн.
У зв'язку із присвоєнням розпорядженням Солом'янської районної державної адміністрації № 1302 від 31.07.08 новозбудованому житловому будинку поштової адреси: вул. Протасів Яр, 8 та зміною загальної площі об'єкта нерухомості за даними технічної інвентаризації БТІ, сторонами за договорами від 07.06.2007 укладено додаткові угоди від 29.09.2008 до договорів від 07.06.2007, якими внесено у договори зміни, шляхом викладення визначення терміну: "Об'єкт нерухомості" та п.п.1.2, 2.2 у новій редакції, а пунктом 3 додаткових угод від 29.09.2008 встановлено суми, які, у залежності від зменшення або збільшення загальної площі об'єкта нерухомості за даними технічної інвентаризації БТІ, підлягають доплаті стороні-1 або поверненню стороні-2.
Згідно із п.3 додаткових угод від 29.09.2008 до договорів від 07.06.2007 №№ 56-73, 75-77, 79, 81-85, 87-95 загальна сума грошових коштів, яку сторона-2 повинна сплатити стороні-1, у зв'язку із збільшенням загальної площі об'єктів нерухомості, склала 154 115,00 грн., а загальний розмір суми грошових коштів, яку сторона-1 повинна повернути стороні-2, склала 3 110 626,00 грн.
Відповідно до пп б) п.8.1 договорів від 07.06.2007, з метою належного оформлення правовстановчих документів на об'єкт нерухомості, сторони можуть, у випадку неможливості оформити свідоцтво про право власності у Головному управлінні житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації на сторону-2, укласти договір купівлі-продажу або інший цивільно-правовий договір на об'єкт нерухомості, який підлягає державній реєстрації; при цьому оплата, здійснена стороною-2 за цим договором буде вважатись оплатою за договором купівлі-продажу або іншим договором; всі витрати при оформленні правовстановчих документів на об'єкт нерухомості, які передбачені чинним законодавством при укладанні договору купівлі-продажу або іншого договору, сторони несуть порівну.
Між сторонами 26.11.2008, 27.11.2008, 28.11.2008, 29.11.2008, 18.12.2008, 22.12.2008, 23.12.2008 були укладені договори купівлі-продажу квартир та машиномісць, зазначених у договорах від 07.06.2007 за №№ 56-73, 75-77, 79, 81-85, 87-95, із додатковою угодою від 29.09.2008.
Відповідно до витягів із особового рахунку позивача від 30.01.2009, від 03.02.2009, від 06.02.2009, від 16.02.2009, від 27.02.2009 відповідачем повернуто позивачеві суму грошових коштів у загальному розмірі 950 991,00 грн.
Позивач листом від 20.04.2010 за № 32 надіслав відповідачу вимогу протягом семи календарних днів з моменту отримання цієї вимоги сплатити суму заборгованості за договорами №№ 56-69, 71-73, 77, 79, 81-85, 87, 89-95 від 07.06.2007 про передачу майнових прав на об'єкт нерухомості, яка станом на 20.04.2010 складає 2 007 540,00 грн.
Згідно із поштовим повідомленням № 825869, згадана вимога вручена 06.05.2010.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 у справі № 14/415 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 007 540,00 грн. основного боргу, 82 171,63 грн. 3% річних, 193 572,58 грн. інфляційних втрат, 23 063,60 грн. судових витрат, в іншій частині в позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 у справі № 14/415 рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 у справі № 14/415 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.10.2015 у справі № 14/415 рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015, прийняті у справі № 14/415, скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних, в розмірі 82 171 грн. та інфляційних витрат, в розмірі 193 572 грн.; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 у справі № 14/415 залишено без змін; справу № 14/415 в частині позовних вимог про стягнення 3% річних, в розмірі 82 171 грн. та інфляційних витрат, в розмірі 193 572 грн. направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, в іншому складі суду.
В постанові Вищого господарського суду України від 22.10.2015 у справі № 14/415 вказано, що судами попередніх інстанцій фактично не надано належної оцінки, чи є заборгованість відповідача, яка виникла при остаточних розрахунках між сторонами у справі при виконанні договорів, грошовим зобов'язанням в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України; при новому розгляді справи суду необхідно дати належну оцінку взаємовідносинам сторін щодо можливості застосування ч.2 ст.625 ЦК України.
Відповідно до ст.111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
В ч.1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, у тому числі, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Між позивачем та відповідачем погоджено у пункті 3 додаткової угоди від 29.09.2008 до договорів від 07.06.2007 за №№ 56-69, 71-73, 77-79, 81-85, 87, 89-95 умову про обов'язок відповідача повернути позивачу суму грошових коштів, у зв'язку із зменшенням загальної площі об'єкта нерухомості; враховуючи обов'язок позивача сплатити відповідачу грошові кошти у загальній сумі 154 115,00 грн., відповідно до додаткових угод від 29.09.2008 до договорів від 07.06.2007 №№ 70, 75, 76, 88 та укладення договорів купівлі-продажу квартир і машиномісць на загальну суму 150 434 209,00 грн., а також сплату відповідачем позивачу протягом січня-лютого 2009р. грошових коштів у загальному розмірі 950 991,00 грн., не виконаним відповідачем перед позивачем залишилось зобов'язання по сплаті грошової суми у розмірі 2 007 540,00 грн.
Згідно із ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.
Позивач, листом від 20.04.2010 за № 32, пред'явив відповідачу вимогу сплатити суму заборгованості за договорами від 07.06.2007 №№ 56-69, 71-73, 77, 79, 81-85, 87, 89-95 у розмірі 2 007 540,00 грн. протягом семи календарних днів з моменту отримання цієї вимоги.
Докази сплати відповідачем позивачу суми 2 007 540,00 грн. у матеріалах справи відсутні, таким чином, відповідач є боржником перед позивачем (кредитором) щодо зобов'язання перерахувати позивачеві суму 2 007 540,00 грн.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вказано у Листі Верховного Суду України від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві", за змістом ч.2 ст.625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Положення норм ч.5 ст.11, ст.509 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Оскільки зобов'язання відповідача за укладеними із позивачем договорами від 07.06.2007 та додатковою угодою до цих договорів від 29.09.2008 зводиться до сплати відповідачем позивачу грошей, то, таким чином, є грошовим зобов'язанням. Як підтверджено матеріалами справи, відповідач перед позивачем не виконує належним чином свої грошові зобов'язання, оскільки сплатив позивачу у рахунок погашення заборгованості лише частину грошових коштів, які повинен був сплатити, отже, порушення відповідачем грошового зобов'язання дає підстави для стягнення на користь позивача інфляційних втрат за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, тому що боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення неповернутих коштів за час прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, є правомірним застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України до правовідношення, яке виникло між позивачем та відповідачем.
Наведена правова позиція узгоджується із правовою позицією, вказаною у постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі № 6-2168цс15.
Відповідно до матеріалів справи, враховуючи те, що вимогу позивача, пред'явлену в листі від 20.04.2010 за № 32, відповідачем одержано 06.05.2010, прострочення перерахування відповідачем позивачу грошових коштів почалося з 17.05.2010.
Перевіривши розрахунок позивача сум інфляційних втрат та 3% річних, судом апеляційної інстанції встановлено, що нарахування 3% річних позивачем здійснено за більший період, ніж у відповідача існував обов'язок по перерахуванню позивачу коштів, а розрахунок суми інфляційних втрат здійснений не відповідно до вимог Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права". Перерахувавши суму інфляційних втрат та 3% річних у межах заявленого позивачем періоду, із врахуванням зазначених вимог, судом апеляційної інстанції встановлено, що є правомірними позовні вимоги позивача про стягнення за прострочення сплати основного боргу у розмірі 2 007 540,00 грн., 193 572,58 грн. інфляційних втрат та 82 171,63 грн. 3% річних (2 007 540,00х3%х498 (кількість днів за період з 17.05.2010 по 26.09.2011)/365).
Таким чином, є обгрунтованими та правомірними позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 193 572,58 грн інфляційних втрат та 82 171,63 грн. 3% річних.
Суд апеляційної інстанції не погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність грошового зобов'язання у відповідача перед позивачем, як із такими, що не відповідає обставинам справи № 14/415, що відповідно до ст.104 ГПК України є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції повністю та прийняття нового рішення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Сейф" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі № 14/415 скасувати повністю і прийняти нове рішення.
3. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Сейф" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" про стягнення 242 767,19 грн. інфляційних втрат та 84 811,69 грн. 3% річних задовольнити частково.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" (04053, м. Київ, пров. Бехтеревський, буд. 14; 01001, м. Київ, Майдан Незалежності, 2; ідентифікацій код 24368041) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Сейф" (01103, м. Київ, Військовий проїзд, 1; ідентифікаційний код 30437330) 193 572,58 грн. інфляційних втрат, 82 171,63 грн. 3% річних, 2 757,44 грн. державного мита, 198,66 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. В позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Сейф" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" про стягнення 49 194,61 грн. інфляційних втрат та 2 640,06 грн. 3% річних відмовити.
6. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" (04053, м. Київ, пров. Бехтеревський, буд. 14; 01001, м. Київ, Майдан Незалежності, 2; ідентифікаційний код 24368041) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Сейф" (01103, м. Київ, Військовий проїзд, 1; ідентифікаційний код 30437330) 3 033,19 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
7. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
8. Справу № 14/415 повернути до Господарського суду міста Києва.
Повний текст постанови складено 06.05.2016.
Головуючий суддя Л.М. Ропій
Судді Н.Ф. Калатай
В.І. Рябуха