79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
05.05.2016р. Справа№ 914/510/16
За позовною заявою: Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, м. Київ
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “Агро-Союз”, м. Львів
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Камаз-Україна”, смт. Ювілейне, Дніпропетровська область
про: визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015р.
Суддя Ділай У.І.
Секретар Климишин Ю.О.
За участі представників:
Від позивача: ОСОБА_1 - представник (Довіреність 02-36/538 від 19.02.2016р.)
Від відповідача-1: не з'явився
Від відповідача-2: не з'явився
Права і обов'язки передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України роз'яснено. Клопотань в порядку ч. 6 ст. 811 ГПК України про технічну фіксацію судового процесу не поступало.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглядається справа за позовом Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “Агро-Союз”, до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю “Камаз-Україна”, про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015р.
Ухвалою суду від 24.02.2016р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 17.03.2016р.
04.03.2016р. від позивача до канцелярії суду поступили Додаткові пояснення (вх.№9100/16), в яких зазначено, що оспорюваний правочин укладено з перевищенням господарської компетенції, оскільки відповідно до умов Договору кредиту погоджених сторонами Відповідач-1 не мав права без попереднього погодження з Банком укладати оспорюваний договір, оскільки цей договір є договором про залучення коштів за своєю правовою природою. Банком згода на укладення такого договору не надавалась, більше того, банк не був повідомлений про існування такого договору чи про намір його укладення. А так, як даний договір укладено у період коли відповідач-1 вже не виконував свої зобов'язання за Договором кредиту через фінансову неплатоспроможність, позивач вважає, що оспорюваний договір прямо порушує права та інтереси банку, зокрема щодо повернення наданих відповідачу-1 грошових коштів. Відтак, позивач просить позовні вимоги задоволити, та визнати недійсним з моменту укладення договір поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015р. укладений між ТОВ “КАМАЗ-Україна” та ТОВ “Виробниче підприємство “АГРО-СОЮЗ”.
16.03.2016р. від позивача через канцелярію суду поступило Клопотання (вх.№10682/16) про витребування виписок по рахунках контрагентів правочину.
16.03.2016р. від відповідача-2 поступив Відзив на позовну заяву (вх.№10661/16) в якому ТзОВ “Камаз-Україна” зазначає, що позов підлягає розгляду у справі про банкрутство №914/3604/15 у вигляді відокремленого провадження, відтак провадження у справі №914/510/16 слід припинити. На підтвердження викладеного у відзиві Відповідачем-2 до відзиву долучено ухвали суду від 01.03.2016р. у справі 914/3604/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “Агро-Союз”.
Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні 17.03.2016р. підтримав, надав суду усні пояснення по суті спору, просив суд позов задоволити.
Відповідачі-1,2 в судове засідання 17.03.2016р. явки повноважних представників не забезпечили, хоча й були належним чином повідомлені про дату, місце та час призначеного судового засідання.
Ухвалою суду від 17.03.2016р. розгляд справи відкладено на 05.04.2016р.
Ухвалою суду від 17.03.2016р., на підставі п.п. 4, 6 ст.63 ГПК України, повернуто без розгляду зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “АГРО - СОЮЗ” до Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” про визнання договору поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015р. дійсним.
В судовому засіданні 05.04.2016р. представником позивача подано клопотання про продовження строку розгляду справи №914/510/16.
Відповідачі-1,2 в судове засідання явки повноважних представників не забезпечили, вимог ухвали суду не виконали.
В судовому засіданні 05.04.2016р. представником позивача подано клопотання про продовження строку розгляду справи. Судом подане клопотання задоволено та винесено ухвалу в порядку ст. 69 ГПК України.
Окрім того, судом розглянуто та задоволено клопотання за вх.№10682/16 від 16.03.2016р. про витребування виписок по рахунках контрагентів правочину.
Ухвалою суду від 05.04.2016р. розгляд справи відкладено на 05.05.2016р. та зобов'язано банківські установи згідно переліку в ухвалі, надати суду банківські виписки за період з 26.02.2015р. по всіх поточних (розрахункових) рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “Агро-Союз” (79034, Львівська обл., місто Львів, вул. Навроцького, будинок 25, ідентифікаційний код 31682313) по контрагенту ТзОВ “Камаз-Україна” за договором поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015р.
11.04.2016р. на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “Агро-Союз” поступила Заява (вх.№2059/16) про роз'яснення ухвали Господарського суду Львівської області від 05.14.2016р. у справі №914/510/16, в якій заявник просить суд роз'яснити, чи підлягають витребуванню банківські виписки про рух коштів на банківських рахунках ТОВ “Виробниче підприємство “Агро-Союз” за період з 26.02.2015р. згідно договору поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015р., укладеного між ТОВ “Виробниче підприємство “Агро-Союз” та ТОВ “Камаз-Україна”, чи згідно всіх договорів та правочинів, за якими здійснювались платежі за період з 26 лютого 2015року.
Окрім того, заявник просить суд роз'яснити порядок виконання ухвали Господарського суду Львівської області про витребування документів від 05 квітня 2016 року у справі №914/510/16, та направити ухвалу про роз'яснення ухвали суду від 05.04.2016р. на адреси банківських установ.
Ухвалою суду від 14.04.2016р. в задоволенні заяви ТзОВ “Виробниче підприємство “Агро-Союз” про роз'яснення ухвали господарського суду Львівської області від 05.04.2016р. у справі №914/510/16 відмовлено.
На адресу суду від банківських установ надійшли виписки щодо руху коштів по поточних (розрахункових) рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “АГРО-СОЮЗ”.
Листом від 05.05.2016р. Публічному акціонерному товариству “Укрсоцбанк” суд відмовив у можливості надання представнику позивача для ознайомлення з банківськими виписками щодо руху коштів ТзОВ “Виробниче підприємство “АГРО-СОЮЗ” з огляду на наявність в них інформації, яка містить банківську таємницю.
Представник позивача в судовому засіданні 05.05.2016р. позовні вимоги підтримав, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.
Відповідач-1,2 в судове засідання 05.05.2016р. явку повноважних представників не забезпечили, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
В процесі розгляду матеріалів справи суд -
встановив:
03.09.2010р. між ВАТ "УніКредит Банк" (правонаступником усіх прав та обов'язків якого є ПАТ "Укрсоцбанк") та ТзОВ “Виробниче підприємство “АГРО - СОЮЗ” (позичальник) було укладено кредитний договір №126-СВ.
Відповідно до умов п.1.1. договору банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію без зобов"язання надання із загальною сумою кредиту 4 400 000,00 доларів США з можливістю отримувати в доларах США, євро, гривні та з терміном кредиту до 03.09.2011р. з урахуванням обмежень, визначених у договорі. Фінансування надано з метою поповнення обігових коштів позичальника.
До кредитного договору були укладені додаткові угоди, якими були внесені зміни та доповнення до кредитного договору.
Зокрема, у Додатковій угоді №11 від 09 грудня 2013 року до Кредитного договору №126-СВ від 03 вересня 2010р сторони домовились змінити договір та викласти його з усіма додатками до нього у новій редакції, наведеній у додатку №1 до цієї додаткової угоди.
Умовами п.8.3 кредитного договору в редакції додатку №1 до додаткової угоди №11 від 09.12.2013р., передбачено, що позичальник без попередньої письмової згоди банку зобов'язується не здійснювати наступні операції: одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб; відкриття непокритих акредитивів, надання у якості наказодавця; надання порук, надання гарантій в якості принципала; вчинення авалю векселів; виплату дивідендів; іпотеки, застави або іншого обтяження своїх поточних або майбутніх активів будь-якими зобов'язаннями, за винятком будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, створеного відповідно до договору або обов'язку з ним; будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, існуючого на дату цього договору, за умов, що позичальник письмово повідомив банк про таке обтяження до дати цього договору.
Згідно додаткової угоди №14 до кредитного договору, сторони домовились викласти п.1.1. договору в наступній редакції: "Банк відповідно до умов цього договору надає позичальнику фінансування із загальною сумою фінансування 8 625 397,50 доларів США з можливістю отримання в доларах США, євро та гривні та з терміном фінансування до 28.02.2015р".
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.10.2015р. порушено провадження у справі №914/3604/15 про банкрутство позичальника за кредитним договором - ТзОВ “Виробниче підприємство “АГРО - СОЮЗ”, введено процедуру розпорядження майном.
30.10.2015р. на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України розміщено оголошення про порушення провадження у справі №91/3604/15 про банкрутство ТзОВ “Виробниче підприємство “АГРО - СОЮЗ”. ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся з кредиторськими вимогами до боржника на загальну суму 134 558 582,51 грн.
09.12.2015р ПАТ "Укрсоцбанк" отримав від арбітражного керуючого повідомлення за вих.№02/01/39-30 від 04.12.2015р. про визнання кредиторських вимог позивача частково, в сумі 80 436,00 грн. з яких 2 436,00 грн. - перша черга, 78 000,00 - четверта черга.
Позивач зазначає, що під час ознайомлення із матеріалами справи №914/3604/15, йому стало відомо про те, що ТзОВ "КАМАЗ-Україна" також звернувся до боржника з вимогами на загальну суму 104 960 000,00 грн., які виникли на підставі укладених між відповідачами 1 і 2 договорів про надання поворотної фінансової допомоги, з яких: за договором поворотної фінансової допомоги №24/02/15 від 24 лютого 2015 року на загальну суму 24 990 000,00 грн.; за договором поворотної фінансової допомоги №25/02/15 від 25 лютого 2015 року на загальну суму 24 990 000,00 грн.; за договором поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26 лютого 2015 року на загальну суму 29 990 000,00 грн.; за договором поворотної фінансової допомоги №27/02/15 від 27 лютого 2015 року на загальну суму 24 990 000,00 грн.
Відповідно до умов в п.1.1 договору поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015р. ТзОВ "КАМАЗ-Україна" (позикодавець) зобов'язувався надати ТзОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ" (позичальник) поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язувався повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Згідно п.2.1. договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в розмірі, що становить 25 000 000,00 (двадцять п'ять мільйонів) гривень.
Відповідно до п.2.2. поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.
У відповідності до п.2.3. поворотна фінансова допомога може надаватись частинами у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів позикодавцем на поточний рахунок позичальника.
Згідно п. 2.4. поворотна фінансова допомога використовується для потреб позичальника, відповідно до статутних цілей його діяльності.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню позикодавцю позичальником в повному розмірі протягом 30 (тридцяти) днів з дня фактичного отримання повної суми поворотної фінансової допомоги.
Відповідно до п. 3.2. спірного договору, повернення грошових коштів проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів позичальником на поточний рахунок позикодавця.
Згідно п.3.3., поворотна фінансова допомога вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що надавалась, на банківський рахунок позикодавця.
Як викладено сторонами у п.3.4. договору, позикодавець не має права вимагати дострокового повернення наданої поворотної фінансової допомоги.
У відповідності 3.5. договору, позичальник має право достроково повернути отриману поворотну фінансову допомогу позикодавцю.
За твердженням позивача, уклавши оспорюваний договір відповідач-1 обтяжив себе додатковими зобов'язаннями перед третьою особою, що не сприяло поверненню кредиту по кредитному договору №126-СВ від 03.09.2010р. та виконанню зобов'язань відповідачем-1 за кредитним договором.
На думку позивача, оспорюваний правочин укладено з перевищенням господарської компетенції, оскільки відповідно до умов кредитного договору погоджених сторонами відповідач-1 не мав права без попереднього погодження з банком укладати договір поворотної фінансової допомоги, оскільки останній є договором про залучення коштів. Банком згода на укладення такого договору не надавалась, більше того, він не був повідомлений про існування такого договору чи про намір його укладення. А оскільки оспорюваний договір укладено у період, коли відповідач-1 вже не виконував свої зобов'язання за договором кредиту, позивач вважає, що оспорюваний договір прямо порушує права та інтереси банку, зокрема, щодо повернення наданих відповідачу-1 грошових коштів за кредитним договором.
Позивач вважає, що договір поворотної фінансової допомоги від 26.02.2015р. №26/02/2015 порушує права та інтереси банку оскільки укладений без належної згоди банку на таке укладення, в тому числі, направлений на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника.
Позивач зазначає, що оскільки він не є стороною договору поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015 року, то його право на звернення до суду регулюється нормами ст.15, ч.2 ст.16 ЦК України.
Із врахуванням наведених обґрунтувань, позивач просив визнати недійсним з моменту укладення договір поворотної фінансової допомоги №26/02/2015 від 26.02.2015р. укладений між ТзОВ "КАМАЗ-Україна" та ТзОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ".
При прийнятті рішення суд виходить із наступного:
Згідно ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до п.1.ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Власне, це ті умови, на яких сторони погодилися виконувати договір. Зміст договору як підстави виникнення цивільно-правового зобов'язання визначається тими правами та обов'язками, які взяли на себе учасники договору відповідно до умов договору і які у ньому закріплені.
Відповідно до ст.638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує форму правочину, в якій його вчинено (письмово), а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки (печаток) на документі, що має письмову форму.
Таким чином, наявністю печаток позикодавця і позичальника на договорі від 26.02.2015р. №26/02/15 поворотної фінансової допомоги та підписів уповноважених осіб підтверджується факт вчинення договору.
Факт виконання відповідачами умов оспорюваного банком договору підтверджується випискою ПАТ КБ «Приватбанк», відповідно до якої 07.08.2015р. відповідачем-2 перераховано на рахунок відповідача-1 кошти в сумі 30 000 000,00 грн. та випискою ПАТ “Марфін Банк” про часткове повернення відповідачем-1 грошових коштів за договором поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015 року в сумі 10 000,00 грн.
Відповідно до ст.1046 цього Кодексу за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути таку саму суму грошей або таку саму кількість речей того самого роду та якості.
Законодавство не встановлює будь-яких обмежень щодо осіб за договором позики. Тому позикодавцем може бути як юридична, так і фізична особа. Чинним цивільним законодавством не передбачено обмеження суми позики.
Зміст оспорюваного договору, як підстави виникнення цивільного-правового зобов'язання, визначається тими правами та обов'язками, які взяли на себе учасники (сторони) цього договору: позикодавець (ТзОВ "КАМАЗ-Україна") та позичальник (ТзОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ"), відповідно до умов цього договору, і які закріплені в цьому документі.
Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним, може бути заявлена як одною зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням цього правочину.
Як встановлено судом, позивач не є стороною договору поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015р.; зміст вказаного договору не містить умов (пунктів), визначених на розсуд позикодавця та позичальника і погоджених ними, стосовно, зокрема, обмеження в укладенні договору з тих мотивів, що між відповідачем-1 та позивачем укладено кредитний договір.
Особи за власним волевиявленням вправі приймати рішення про вступ у договірні відносини (укладення договору), внесення змін до нього тощо.
В обґрунтування заявлених вимог банк посилається на те, що відповідач-1 не сплатив боргу за кредитним договором перед банком та не погоджував з банком виконання своїх зобов'язань перед відповідачем-2, а також стверджує, що оспорюваний договір спрямований на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника у справі про його банкрутство.
Проте, посилання позивача на порушення відповідачем-1 умов п.8.3. кредитного договору в редакції додатку №1 до додаткової угоди №11 від 09.12.2013р., у якому зазначено, що позичальник (відповідач-1) без попередньої письмової згоди банку зобов'язується не здійснювати наступні операції: одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб, не є і не може бути підставою, в розумінні норм чинного законодавства, для визнання договору недійсним.
Пункт 8.3, на який посилається позивач, міститься в кредитному договорі у якому банк є стороною, відповідно, у випадку порушення чи неналежного виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем-1 банк вправі застосовувати до порушника передбачені договором та чинним законодавством види відповідальності.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Виходячи із вищенаведеним норм Цивільного кодексу України, можна дійти висновку, що законодавством визначено перелік вимог, порушення яких є підставою для визнання правочину недійсним. Підставою для визнання правочину недійсним з підстав, викладених в ч.1 ст.203 Цивільного Кодексу України, є невідповідність такого правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Однак, позивачем не наведено норм законів, які порушені відповідачами укладенням договору поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015р., та які є підставами для визнання такого договору недійсним відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України
Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
У статті 627 Цивільного кодексу України вказано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зі змісту статті 611 Цивільного кодексу України вбачаються наслідки порушення стороною зобов'язань по договору. Так, зокрема, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Із врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позивач у зв'язку з порушенням відповідачем-1 умов кредитного договору, має право на застосування наслідків порушення зобов'язання визначених умовами кредитного договору та закону. Вчинення правочину всупереч цивільно-правового договору, не може бути підставою для недійсності такого правочину.
Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33,34 ГПК України.
Отже, порушення відповідачем-1 п.8.3 кредитного договору не є і не може бути підставою, в розумінні норм чинного законодавства, для визнання оспрюваного позивачем договору поворотної фінансової допомоги недійсним.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Щодо посилання ПАТ “Укрсоцбанк” про порушення відповідачем-1 господарської компетенції, що є на його думку теж підставою для визнання договору поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015р. недійсним, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
В силу наведених законодавчих норм визнанню недійсним підлягає, зокрема, господарське зобов'язання, вчинене учасниками господарських відносин з порушенням хоч би одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Спеціальна правосуб'єктність - це передбачена нормами права здатність виступати учасником правовідносин.
Господарська компетенція як сукупність господарських прав та обов'язків, встановлених чинним законодавством для певного виду господарських організацій, виникає у господарській організації з моменту її офіційного створення і є видовою, тобто аналогічною для господарських організацій певного виду.
Для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.
Підставою недійсності господарського зобов'язання за ст. 207 Господарського кодексу України є укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 Цивільного кодексу України), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини.
Відповідно до ч.4 ст.91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду (ч.2 ст.91 ЦК України).
Згідно ч.1-ч.3 ст.14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ч.4 ст.57 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
Відповідно до положень ст.12 Господарського кодексу України обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.
Для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.
Як передбачено ст.19 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
У статті ст.627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Обмеження дієздатності (господарської компетенції) суб'єкта господарювання можливе у випадках передбачених законодавством, статутними документами суб'єкта господарювання, або таке обмеження може бути визначене у правочині за погодженням сторін у випадках, передбачених законом.
Перевищення господарської компетенції, наслідком якого є визнання правочину недійсним, може мати місце, у випадку, коли відбулось перевищення господарської компетенції, обсяг якої визначено законом, статутними (внутрішніми) документами суб'єкта господарювання, правочинами у випадках, передбачених законом.
Водночас, позивачем не наведено норм законодавства, положень установчих документів відповідача-1, які б передбачали викладення у кредитному договорі умов необхідності погодження відповідачем-1 з позивачем укладення з третіми особами договорів позики, тощо. Суд вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факту наявності обмеження господарської компетенції у відповідача-1, а положення п.8.3. кредитного договору, в силу закону не є обмеженням господарської компетенції.
Щодо посилання позивача, у додаткових поясненнях до позовної заяви, на судову практику (постанови Верховного суду України, Вищого господарського суду України), як підтвердження обґрунтування своїх позовних вимог, то як вбачається зі змісту постанов, суди визнавали недійсними правочини про відступлення права вимоги з посиланням на положення ст.516 Цивільного кодексу України, і вагомою обставиною у правочинах по цих справах була передбачена сторонами необхідність погодження заміни боржника, чого не було фактично.
Виходячи із матеріалів справи суд також приходить до висновку про безпідставність посилання позивача в обґрунтуванні позовних вимог на те, що договір поворотної фінансової допомоги від 26.02.2015р. №26/02/2015 порушує права та інтереси банку, оскільки спрямований на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника.
Так, до матеріалів справи відповідачем 2 надано ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.03.2016р.у справі №914/3604/15, з якої вбачається , що ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено у включенні грошових вимог в сумі 134 588 582,51 грн. до реєстру вимог кредиторів у зв'язку із тим, що ПАТ “Укрсоцбанк” реалізувало своє право на задоволення кредиторських вимог за кредитним договором та звернуло стягнення на іпотечне майно, що було предметом акцесорного зобов'язання, яке виступало засобом забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.
Відтак, обґрунтування позовних вимог щодо порушення прав та інтересів позивача у зв'язку з тим, що він є кредитором відповідача-1 у справі про банкрутство останнього є безпідставним.
На час винесення рішення у даній справі, ухвала господарського суду Львівської області від 01.03.2016р.у справі №914/3604/15 є чинною.
Посилання відповідача на неможливість розгляду вказаного спору поза межами справи про банкрутство, з посиланням на ч.4 ст.10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" судом відхиляються, як безпідставні та такі, що спростовуються положеннями ч.1 ст.20 вказаного Закону, відповідно до якої кредитори боржника не позбавлені права на звернення із окремим позовом про визнання договору недійсним у позовному провадженні.
Твердження відповідача-2 у відзиві на позовну заяву про те, що заява про визнання недійсним оспорюваного договору була розглянута Господарським судом Львівської області в межах справи про банкрутство відповідача-1 та ухвалою у справі №914/3604/15 від 01.03.2016р. у задоволенні вимог позивача було відмовлено, не відповідає дійсності зважаючи на наступне.
Як вбачається з ухвали Господарського суду Львівської області від 01.03.2016р. у справі №914/3604/15, суд відмовив ПАТ "Укрсоцбанк" у задоволенні його клопотання про визнання недійсними, в порядку ст.83 ГПК України, договорів поворотної фінансової допомоги, серед яких і договір поворотної фінансової допомоги №26/02/2015 від 26.02.2015р. з посиланням на те, що банк не звертався до суду із заявами в порядку ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його або визнання його банкрутом".
Оскільки суд у справі про банкрутство відповідача-1 не розглядав по суті заяву позивача про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги №26/07/2015р. від 26.02.2015р., відтак, твердження відповідача-2 про те, що заява про визнання недійсним оспорюваного договору була розглянута Господарським судом Львівської області не відповідає дійсності.
Станом на дату розгляду даної справи по суті ухвала господарського суду Львівської області від 01.03.2016р. у справі №914/3604/15 не скасована.
За результатами розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено, що оспорюваний договір поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015р. порушує права чи законні інтереси позивача у справі.
Частиною першою статті 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.1, 2, 4-3, 12, 22, 32, 32,33, 34,35, 36, 43, 44,49,75,80, 82, 84,85 ГПК України, суд,-
В задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення складено 10.05.2016р.
Суддя Ділай У.І.