ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
04 травня 2016 року Справа №913/259/16
Провадження №19пд/913/259/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Вісла”, м.Сєвєродонецьк Луганської області
до Сєвєродонецької міської ради, м.Сєвєродонецьк Луганської області
про визнання недійсною додаткової угоди б/н від 2011, державна реєстрація від 06.12.2011 за №441290004000468, до договору оренди землі №040741900398 від 09.11.2007, державна реєстрація від 16.11.2007 за №040741900398
Суддя господарського суду Луганської області Косенко Т.В.
Секретар судового засідання - помічник судді Мєшкова Д.О.
У засіданні брали участь:
від позивача - представник не прибув;
від відповідача - ОСОБА_1, представник за довіреністю, довіреність №5612 від 30.12.2014.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вісла»» звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Сєвєродонецької міської ради про визнання недійсною додаткової угоди б/н від 2011 року, державна реєстрація від 06.12.2011 за №441290004000468, до договору оренди землі №040741900398 від 09.11.2007, державна реєстрація від 16.11.2007 за №040741900398.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 16.02.2016 було порушено провадження у справі та її розгляд призначений на 01.03.2016.
Відповідач відзивом б/н від 26.02.2016 вимоги позову відхилив, посилаючись на те, що рішення Сєвєродонецької міської ради №431 було чинним в певний проміжок часу - з 01.07.2011 по 01.04.2014; що в момент укладення сторонами додаткової угоди б/н від 06.12.2011 рішення №431 було чинним та діяло і його дія не була зупинена та/або припинена; що скасування акта суб'єкта владних повноважень означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням; що в рішеннях судів першої та касаційної інстанцій не сказано, що рішення №431 скасоване з моменту його прийняття; що спірна додаткова угода набрала чинності 06.11.2011, а отже позовна давність щодо визнання її недійсною сплила 06.11.2014.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 01.03.2016 розгляд справи відкладено на 22.03.2016.
Запереченням на відзив б/н від 21.03.2016 позивач доводи відповідача відхилив та просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 22.03.2016 розгляд справи відкладено на 05.04.2016, а потім відповідною ухвалою - на 15.04.2016.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 15.04.2016 задоволено заяву відповідача та продовжено строк розгляду справи на 15 днів по 04.05.2016; розгляд справи відкладено на 04.05.2016.
Представник позивача в судове засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчать матеріали справи.
Від позивача надійшло клопотання про визнання поважними підстав пропуску строку для звернення до суду з даним позовом, в якому він зазначив, що підставами для скасування рішення Сєвєродонецької міської ради № 431 від 29.03.2011 Сєвєродонецький міський суд та Вищий адміністративний суд України назвали недотримання Сєвєродонецькою міською радою вимог законодавства України під час підготовки та прийняття даного рішення, а саме - процесуальних (процедурних) моментів; позивач не був стороною в адміністративній справі № 2а/1227/3807/2012; Сєвєродонецький міський суд, при відкритті провадження в даній адміністративній справі, не зобов'язав відповідача опублікувати оголошення про оскарження нормативно-правового акта у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений; вважає, що ці факти є належними підставами для звернення до суду з клопотанням про поновлення строку позовної давності.
У судовому засіданні 04.05.2016 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд
09.11.2007 на підставі рішення Сєвєродонецької міської ради від 25.10.2007 №1442 між Сєвєродонецькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма “Вісла” було укладено договір оренди землі №040741900398, державна реєстрація від 16.11.2007 за №040741900398.
Відповідно до п.1 договору орендодавець на підставі рішення Сєвєродонецької міської ради за №1442 від 25.10.2007 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку - землі промисловості (під розширення виробничих потужностей), які знаходяться за адресою: м.Сєвєродонецьк, вул.Енергетиків, б.9, квартал 8.
В оренду передається земельна ділянка площею 0,1675 га (п.2 договору).
Згідно з п.5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 157081 грн 50 коп.
Відповідно до п.8 договору його укладено на 25 років, строком по 25.10.2032 включно. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі та розмірі: 1727 грн 90 коп. на рік, що складає 1,10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п.9 договору).
Згідно з п.34 договору зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.
18.03.2008 між сторонами була укладена додаткова угода №1 до договору оренди землі №040741900398 від 09.11.2007, якою сторони внесли зміни в п.п.5, 9, 11 договору оренди землі, зокрема, п.5 змінили на “Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 161520 грн 25 коп.”.
В 2009 році між сторонами була укладена додаткова угода №2 до договору оренди землі №040741900398 від 09.11.2007, якою сторони внесли зміни в п.п.5, 9, 11 договору оренди землі, зокрема, п.5 змінили на “Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 186075 грн 75 коп.”.
В подальшому між сторонами укладена додаткова угода, державна реєстрація від 06.12.2011 за №441290004000468.
В додатковій угоді зазначено, що вона укладена на виконання рішення сесії Сєвєродонецької міської ради №431 від 29.03.2011 “Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища ОСОБА_2, села Воєводівка” та керуючись рішенням сесії Сєвєродонецької міської ради “Про затвердження коефіцієнтів орендної плати за земельні ділянки, які передаються в оренду з земель міської ради” від 28.04.2011 за №516, відповідно довідки про грошову оцінку земельної ділянки від 22.04.2011 №5686.
Згідно з п.1 вказаної додаткової годи п.5 розділу “Об'єкт оренди” змінено на “Нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий №4412900000:05:0041:0024 становить: 358249 грн 00 коп.”.
Пункти 9, 11 договору оренди землі змінено на: “Орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі в розмірі з 01.07.2011 по 31.12 2011 - 12538 грн 72 коп. на рік, що складає 3,5% від нормативної грошової оцінки; з 01.07.2012 по 31.12.2012 - 16121 грн 21 коп. на рік, що складає 4,5% від нормативної грошової оцінки; з 01.07.2013 по 31.12.2012 - 17912 грн 45 коп. на рік, що складає 5% від нормативної грошової оцінки; з 01.07.2014 по 31.12.2014 - 19703 грн 70 коп. на рік, що складає 5,5% від нормативної грошової оцінки; з 01.07.2015 - 21494 грн 94 коп. на рік, що складає 6% від нормативної грошової оцінки. Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі з 01.07.2011 по 31.12.2011 - 1044 грн 89 коп., з 01.07.2012 по 31.12 2012 - 1343 грн 43 коп., з 01.07.2013 по 31.12.2013 - 1492 грн 70 коп., з 01.07.2014 по 31.12.2014 - 1641 грн 97 коп., з 01.07.2015 - 1791 грн 25 коп. протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.
Відповідно до п.3 додаткової угоди вона є невід'ємною частиною договору і діє з 01.07.2011.
Статтею 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, до яких в т.ч. відноситься і визнання правочину недійсним.
Предметом розгляду даної справи є питання недійсності правочину - додаткової угоди б/н від 2011 року, державна реєстрація від 06.12.2011 за №441290004000468, до договору оренди землі №040741900398 від 09.11.2007, державна реєстрація від 16.11.2007 за №040741900398.
Згідно ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Абзацами 1-2 пп.2.1 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” передбачено, що правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України “Про оренду землі”, “Про приватизацію державного майна”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, “Про іпотеку”, “Про страхування”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності” та іншими актами законодавства. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст.13 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно до абзацу 2 ч.1 ст.15 Закону України “Про оренду землі” істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).
Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам ч.1 ст.15, ст.21 Закону України “Про оренду землі”.
Також за пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з п.п.288.1., 288.4. ст.288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Пунктом 288.4., пп.288.5.1., 288.5.2. п. 288.5. ст.288 Податкового кодексу України (в редакції на дату звернення позивача з позовом до місцевого господарського суду) розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів-чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України” від 02.12.2010 №2756-VI, який набрав чинності з дня набрання чинності Податковим кодексом України, до частини другої статті 21 Закону України “Про оренду землі” внесені зміни, в силу яких розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Таким чином, з наведених вище положень Податкового кодексу України, Закону України “Про оренду землі” вбачається, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений у договорі оренди.
Податковий кодекс України передбачає лише порядок визначення орендної плати за землю та граничні розміри орендної плати. Також, договором оренди землі мають визначатись форма, умови внесення орендної плати, при цьому строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності повинні встановлюватись відповідно до Податкового кодексу України.
Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір встановлюється в договорі.
За ч.2 ст.18 Закону України “Про оцінку земель” нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років; ч.ч.1, 2 ст.20 Закону України “Про оцінку земель” визначено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
У відповідності до положень ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Пунктом 34 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування” виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Як встановлено приписами ч.1 ст.73 Закону України “Про місцеве самоврядування” акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Відповідно до ч.1 ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.
Реалізовуючи виключні повноваження в земельних правовідносинах, Сєвєродонецька міська рада прийняла рішення №431 від 29.03.2011, яке було визнано протиправним та скасовано постановою суду в адміністративній справі, що набрала чинності 01.04.2014.
01.04.2014 ухвалою Вищого адміністративного суду України залишено в силі судове рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 у адміністративній справі №2а/1227/3807/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма “ЛІА” ЛТД до Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення Сєвєродонецької міської ради №431 від 29.03.2011.
Оскільки рішення №431 від 29.03.2011 було скасовано як протиправне, відтак з моменту прийняття воно, як нелегітимне, не може породжувати жодних правових наслідків, у тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати.
В рішенні Сєвєродонецької міської ради №3980 від 12.06.2014 “Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, селища ОСОБА_2, селища Воєводівка”, яке набрало чинності з 01.01.2015, зазначено, що рішення №1212 від 19.01.1998 визнано таким, що втратило чинність з 01.01.2015, хоча у рішенні №431 від 29.03.2011 зазначалося, що вищевказане рішення №1212 від 19.01.1998 втрачає чинність з 01.07.2011.
Таким чином, самим відповідачем фактично визнано, що рішення ради №431 від 29.03.2011 не мало правових наслідків у вигляді зміни нормативно-грошової оцінки землі та втрати чинності попереднім відповідним рішенням ради №1212 від 19.01.1998.
Необґрунтованими суд вважає і доводи відповідача відносно того, що рішення Сєвєродонецької міської ради №431 було чинним в певний проміжок часу - з 01.07.2011 по 01.04.2014, оскільки воно було скасоване як протиправне, а відтак з моменту його прийняття воно, як нелегітимне, не може породжувати жодних правових наслідків, у тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди землі в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та відповідно, розміру орендної плати.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 31.03.2015 у справі №922/4505/14, від 14.04.2015 у справі №922/4130/14, від 13.05.2015 у справі №922/4310/14.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив застосувати до позовних вимог позовну давність.
Розглядаючи вказану заяву, господарський суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовну давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст.260 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Водночас, господарський суд зазначає наступне.
Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст.15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 03.02.2016 у справі №6-75цс15.
Крім того, п.28 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” передбачено, що до окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (ч.ч.3,4 ст.258 ЦК). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч.1 ст.261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).
Відповідно до рішення сесії Сєвєродонецької міської ради №431 від 29.03.2011 “Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища ОСОБА_2, села Воєводівка” воно містить 12 пунктів, а його проект, оприлюднений у місцевих засобах масової інформації містив лише 8 пунктів, що свідчить про порушення Сєвєродонецькою міською радою процедури його прийняття та введення в дію. Отже, з огляду на те, що спірне рішення Сєвєродонецької міської ради №431 публікувалось, розглядалось, обговорювалось і це було відомо позивачу, то і та обставина, що прийняте рішення Сєвєродонецької міської ради, зокрема, містило більше пунктів ніж його проект, не могла бути не відома позивачу на час укладення додаткової угоди.
Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку про те, що перебіг позовної давності в даному випадку слід відраховувати від дати укладення (реєстрації) спірної додаткової угоди. Оскаржувана додаткова угода б/н від 2011 підписана і зареєстрована 06.12.2011 за №441290004000468, тобто саме з цієї дати слід відраховувати трирічний строк позовної давності, який відповідно до приписів ст.ст.253, 257, 261 Цивільного кодексу України закінчується 07.12.2014. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою 16.02.2016, про що свідчить відповідна відмітка на позовній заяві (а.с.4), тобто з пропуском строку позовної давності.
Відповідно до ч.ч.3-4 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Водночас, згідно з ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
В клопотанні про визнання поважними підстав пропуску строку для звернення до суду з даним позовом, позивач зазначив, що підставами для скасування рішення Сєвєродонецької міської ради № 431 від 29.03.2011 Сєвєродонецький міський суд та Вищий адміністративний суд України назвали недотримання Сєвєродонецькою міською радою вимог законодавства України під час підготовки та прийняття даного рішення, а саме - процесуальних (процедурних) моментів; позивач не був стороною в адміністративній справі № 2а/1227/3807/2012; Сєвєродонецький міський суд, при відкритті провадження в даній адміністративній справі, не зобов'язав відповідача опублікувати оголошення про оскарження нормативно-правового акта у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений; вважає, що ці факти є належними підставами для звернення до суду з клопотанням про поновлення строку позовної давності.
Відповідно до абз.3, 4 пп.2.2 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Поважними слід визнавати тільки такі причини, за яких кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежали та не знаходились під його контролем.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Частиною 2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Господарський суд вважає обґрунтованими та приймає до уваги доводи, вказані позивачем, та вважає поважними причинами пропуску строку позовної давності, з огляду на що порушене право позивача підлягає захисту.
Таким чином позов підлягає задоволенню повністю.
Також слід зазначити, що відповідно до приписів ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №3-195гс15, частиною 3 ст.207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.
Судовий збір покладається на відповідача, згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст.44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Вісла” до Сєвєродонецької міської ради задовольнити повністю.
2. Визнати недійсною з моменту її укладення додаткову угоду б/н від 2011 року, державна реєстрація від 06.12.2011 за №441290004000468, до договору оренди землі №040741900398 від 09.11.2007, державна реєстрація від 16.11.2007 за №040741900398, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма “Вісла” та Сєвєродонецькою міською радою.
3. Стягнути з Сєвєродонецької міської ради, бульвар Дружби Народів, б.32, м.Сєвєродонецьк Луганської області, ідентифікаційний код 26204220, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Вісла”, вул.Партизанська, б.13, м.Сєвєродонецьк Луганської області, ідентифікаційний код 03340699, судовий збір у сумі 1378 грн 00 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 10.05.2016.
Суддя Т.В. Косенко