ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.04.2016Справа №910/28079/15
За позовомОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оперон»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна торгівельно-промислова компанія «Голден Гейтс Лтд»
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні
позивача1. Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України 2. ОСОБА_5 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.»
пророзірвання договору та виселення
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:Денисенко О.М.
від відповідача:Баулін А.О.
від третьої особи 1:не з'явився
від третьої особи 2:не з'явився
від третьої особи 3:не з'явився
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оперон» (надалі - ОСББ «Оперон») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна торгівельно-промислова компанія «Голден Гейтс Лтд» (надалі - «Товариство») про розірвання договору та виселення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано зобов'язання за договором від 08.04.2004 р. щодо припинення оренди вбудованого приміщення в будинку №51-53 по вул. Володимирській у м. Києві, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про розірвання договору оренди нежилого приміщення №26 від 07.06.1994 р., укладеного між ЖЕК-2 Національної академії наук України та відповідачем, а також зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем спірним приміщенням шляхом виселення.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2015 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 23.11.2015 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.12.2015 р. залучено до участі у справі Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України та ОСОБА_5 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, розгляд справи відкладено на 13.01.2016 р.
13.01.2016 р. представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про призначення експертизи, в якому позивач просив суд призначити у справі судово-будівельну експертизу.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.01.2016 р. розгляд справи відкладено на 27.01.2016 р. у зв'язку із неподанням витребуваних доказів.
Судове засідання 27.01.2016 р. не відбулося та було перенесено на 03.02.2016 р.
Ухвалами господарського суду міста Києва від 03.02.2016 р. у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, розгляд справи зупинено.
24.02.2016 р. до канцелярії суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист, з якого вбачається, що призначена ухвалою суду від 03.02.2016 р. експертиза залишена без виконання.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2016 р. поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 23.03.2016 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.03.2016 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.», розгляд справи відкладено на 06.04.2016 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.04.2016 р. розгляд справи відкладено на 14.04.2016 р. у зв'язку із неявкою представників третіх осіб 1 та 2 та необхідністю витребування додаткових доказів.
13.04.2016 р. представником позивача подано до суду клопотання про призначення у справі судової експертизи, проведення якої доручити Українському науково-дослідному інституту техніки та судових експертиз Служби безпеки України.
В задоволенні вказаного клопотання судом відмовлено з огляду на недоведеність заявником того, що така установа уповноважена здійснювати судово-експертну діяльність та має необхідних кваліфікованих експертів для її проведення саме в такій установі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.04.2016 р. розгляд справи відкладено на 25.04.2016 р. у зв'язку із неявкою представників сторін та необхідністю витребування додаткових доказів.
Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.
В судове засідання представник відповідача з'явився, відзив на позовну заяву не подав, проти задоволення позовних вимог заперечував.
Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися, витребувані ухвалами суду докази не подали, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.
Стосовно строку розгляду даної справи суд відзначає наступне.
Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на наявність згоди представників сторін та неможливість розгляду даної справи у встановлені приписами Господарського процесуального кодексу України строки, справа була розглянута в межах розумного строку, передбаченого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічними засобами згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
07.06.1994 р. між ЖЕК-2 Національної академії наук України (орендодавець) та Товариством (орендар) був укладений договір оренди нежилого приміщення №26 (надалі - «Договір оренди»), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування нежилі будинки (приміщення) для організації магазину-виставки продажу товарів, що знаходиться по вул. Володимирській, 51/53 загальною площею 397 кв.м, в т.ч. підвал площею 121 кв.м.
Строк дії Договору оренди був погоджений сторонами з 07.06.1994 р. по 07.06.2024 р.
Постановою Президії Національної академії наук України №178 від 01.07.2003 р. у зв'язку зі створенням ОСББ «Оперон» дозволено ДЖКП НАН України передати зі свого балансу на баланс ОСББ «Оперон» житловий будинок у Шевченківському районі м. Києва по вул. Володимирській №51-53 як цілісний майновий комплекс.
20.08.2003 р. між Державним житлово-комунальним підприємством НАН України та ОСББ «Оперон» був підписаний акт приймання-передачі багатоквартирного житлового будинку №51-53 по вул. Володимирській у Шевченківському районі м. Києва, затверджений керуючим справами НАН України.
08.04.2004 р. між ОСББ «Оперон», Комунальним підприємством «Житлоінвестбуд-УКБ», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.» та Товариством було укладено договір, за змістом п. 1 якого відповідач зобов'язався припинити оренду вбудованого приміщення в будинку №51-53 по вул. Володимирській у м. Києві, розташованого на першому поверсі та в підвалі загальною площею 397,0 кв.м, звільнити зазначене приміщення та передати його позивачу за актом прийому-передачі. Для цього відповідач зобов'язався припинити дію Договору оренди та/або будь-якого іншого договору щодо оренди вищезазначеного приміщення шляхом укладання відповідної угоди про припинення дії таких договорів, а також виконати свої зобов'язання щодо звільнення цього приміщення, обумовлені у вказаній вище угоді.
Пунктом 1.2 вказаного договору передбачено, що виконанню відповідачем зобов'язань щодо припинення дії договору на користування та звільнення приміщення передує виконання у повному обсязі ТОВ «Т.М.М.» своїх зобов'язань перед відповідачем щодо компенсації за втрату можливості користування частиною приміщення у порядку, обумовленому у окремій угоді між ТОВ «Т.М.М.» та Товариством.
30.04.2004 р. між ОСББ «Оперон» та Товариством було підписано додаткову угоду №1 до Договору оренди, за змістом якої у зв'язку зі знесенням частини приміщення в будинку №51/53 по вул. Володимирській у м. Києві сторони домовились скорегувати розмір орендованої Товариством площі та встановили розмір орендованого приміщення згідно Договору - 247 кв.м.
Листом №569/05-ю від 10.05.2007 р. ТОВ «Т.М.М.» повідомило позивача про те, що ним було виконано вимогу п. 1.2 договору від 08.04.2004 р. в частині компенсації Товариству втрати можливості користування частиною приміщення.
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для розірвання Договору оренди.
Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення в оренду та користування ним відповідачем.
Як встановлено судом, 08.04.2004 р. між ОСББ «Оперон», Комунальним підприємством «Житлоінвестбуд-УКБ», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.» та Товариством було укладено договір, за змістом п. 1 якого відповідач зобов'язався припинити оренду вбудованого приміщення в будинку №51-53 по вул. Володимирській у м. Києві, розташованого на першому поверсі та в підвалі загальною площею 397,0 кв.м, звільнити зазначене приміщення та передати його позивачу за актом прийому-передачі. Для цього відповідач зобов'язався припинити дію Договору оренди та/або будь-якого іншого договору щодо оренди вищезазначеного приміщення шляхом укладання відповідної угоди про припинення дії таких договорів, а також виконати свої зобов'язання щодо звільнення цього приміщення, обумовлені у вказаній вище угоді.
Позивач вказує, що у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором від 08.04.2004 р. щодо припинення дії Договору шляхом укладання відповідної угоди, існують підстави для розірвання Договору оренди в судовому порядку.
По-перше суд відзначає, що за змістом ст. 783 Цивільного кодексу України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:
1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;
2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;
3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;
4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Зазначеною правовою нормою законодавець поділяє підстави для розірвання договору у судовому порядку на законні та договірні. Так, підставами для розірвання договору, що випливають зі змісту закону є істотне порушення договору винною стороною та інші випадки, передбачені законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).
Отже, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.
Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 01.04.2013 р. у справі №5002-21/2895-2012 та від 18.04.2013 р. у справі №5023/4499/12.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
В той же час, позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду в чому саме полягає порушення відповідачем умов саме Договору оренди, а також існування підстав, з якими приписи ст. 783 Цивільного кодексу України передбачають право наймодавця вимагати розірвання такого договору.
Суд враховує пояснення представників сторін з приводу того, що Товариством як орендарем належним чином виконувались зобов'язання з внесення орендної плати протягом всього строку дії Договору оренди.
При цьому, з правової природи відносин оренди вбачається, що при укладанні вказаного договору орендодавець, перш за все, має на меті отримання орендної плати.
Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено фактів, з якими положення ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання Договору оренди за рішенням суду.
По-друге, твердження позивача про настання строку виконання відповідачем зобов'язань за договором від 08.04.2004 р. щодо припинення дії Договору оренди шляхом укладання відповідної угоди не підтверджується належними та допустимими доказами з огляду на наступне.
Пунктом 1.2 вказаного договору передбачено, що виконанню відповідачем зобов'язань щодо припинення дії договору на користування та звільнення приміщення передує виконання у повному обсязі ТОВ «Т.М.М.» своїх зобов'язань перед відповідачем щодо компенсації за втрату можливості користування частиною приміщення у порядку, обумовленому у окремій угоді між ТОВ «Т.М.М.» та Товариством.
За змістом ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підтвердження виконання ТОВ «Т.М.М.» зобов'язань за договором від 08.04.2004 р. позивачем долучено до матеріалів справи копію листа №596/05-Ю від 10.05.2007 р.
Із вказаного листа вбачається, що свої зобов'язання ТОВ «Т.М.М.» виконало повністю на підставі окремо укладеного між ТОВ «Т.М.М.» та Товариством договору від 16.06.2005 р.
Таким чином, належним доказом у справі, який би підтверджував виконання зобов'язання ТОВ «Т.М.М.», як і настання строку для виконання відповідачем зобов'язань за договором від 08.04.2004 р. щодо припинення дії Договору оренди, мала бути відповідна угода, укладена між вказаними сторонами.
В той же час, така угода в матеріалах справи відсутня, а відповідачем в судових засіданнях заперечувався факт виконання ТОВ «Т.М.М.» своїх зобов'язань щодо компенсації за втрату можливості користування частиною приміщення.
Третьою особою 3 не були виконані вимоги ухвал господарського суду міста Києва від 23.03.2016 р., 06.04.2016 р. та 14.04.2016 р. в частині надання письмових пояснень та відповідних доказів, що мають значення для розгляду даної справи.
З урахуванням викладеного, за відсутності в матеріалах справи відповідної угоди між ТОВ «Т.М.М.» та Товариством про надання компенсації відповідачу за втрату можливості користування частиною приміщення, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем факту виконання третьою особою 3 умов договору від 08.04.2004 р., які мали передувати виконанню відповідачем свого обов'язку щодо припинення дії договору на користування та звільнення приміщення.
За таких обставин, в задоволенні позовних вимог ОСББ «Оперон» про розірвання Договору необхідно відмовити.
Також позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні позивачем майном шляхом виселення Товариства з вбудованого приміщення загальною площею 247 кв.м, розташованого на першому поверсі та в підвалі будинку №51-53 по вул. Володимирській у м. Києві.
Згідно із частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
У відповідності до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Наведена стаття унормовує захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, констатує, що право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Відповідно до цієї статті, власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Зазначений позов отримав назву «негаторний».
Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо).
Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
При цьому, задоволення негаторного позову можливе за сукупністю двох підстав:
- наявність у позивача права вимоги усунення перешкод;
- вчинення перешкод відповідачем.
За відсутністю хоча б однієї з обставин, підстави для задоволення негаторного позову відсутні.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
В той же час, передбачений ст. 391 Цивільного кодексу України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном - підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 р. у справі №6-92цс15.
Згідно з ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Відтак, за змістом викладеної позиції Верховного Суду України, наявність договірних відносин між сторонами виключає можливість застосування способу захисту порушеного права, передбаченого приписами ст. 391 Цивільного кодексу України.
Оскільки судом не встановлено підстав для розірвання Договору оренди в порядку приписів ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, а Договір оренди станом на момент розгляду даної справи є чинним, відтак відповідач не втратив статус орендаря за таким договором.
За таких обставин, підстави для зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні позивачем майном шляхом виселення Товариства з вбудованого приміщення загальною площею 247 кв.м, розташованого на першому поверсі та в підвалі будинку №51-53 по вул. Володимирській у м. Києві у суду відсутні, а відтак в задоволенні позовних вимог у даній справи необхідно відмовити повністю.
05.04.2016 р. відповідачем до канцелярії суду подано заяву про застосування строків позовної давності, в задоволенні якої судом відмовлено з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оперон» відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 05.05.2016 р.
Суддя В.П. Босий