14.04.2016 р. Справа № 5/79
Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Фермерського господарства „Рисовський” на дії державного виконавця ВПВР Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області у справі № 5/79:
за позовом:Фермерського господарства „Рисовський”, с. Зубра Пустомитівського району Львівської області
до відповідача-1:Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради, с. Зубра Пустомитівського району Львівської області
до відповідача-2:Головного управління Держземагенства у Львівській області, м. Львів
про:зобов'язання вчинити певні дії
Суддя Артимович В.М.
Секретар судового засідання Струк Н.Р.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1- фермер;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився;
від ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області: не з'явився.
На розгляд господарського суду Львівської області надійшла скарга Фермерського господарства „Рисовський” на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області у справі № 5/79 за позовом Фермерського господарства „Рисовський”, с. Зубра Пустомитівського району Львівської області, надалі - позивач, до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради, с. Зубра Пустомитівського району Львівської області, надалі - відповідач-1, та до Головного управління Держземагенства у Львівській області, м. Львів, надалі - відповідач-2, про зобов'язання вчинити певні дії.
22.10.2015 р. на розгляд суду надійшли апеляційні скарги ВПВР УДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області на ухвали господарського суду Львівської області від 23.09.2015 р у справі № 5/79 та на окрему ухвалу господарського суду Львівської області від 23.09.2015 р у справі № 5/79.
Ухвалою суду від 04.11.2015 р. відкладено вирішення питання про прийняття до розгляду скарги Фермерського господарства „Рисовський” на дії державного виконавця ВПВР УДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області у справі № 5/79 до повернення матеріалів справи № 5/79 до господарського суду Львівської області.
Супровідним листом Львівського апеляційного господарського суду матеріали справи № 5/79 повернуто господарському суду Львівської області.
Ухвалою суду від 20.11.2015 р. прийнято скаргу до розгляду, розгляд скарги призначено на 16.12.2015 р.
23.11.2015 р. на розгляд суду надійшли апеляційні скарги ВПВР УДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області на ухвалу господарського суду Львівської області від 23.09.2015 р. у справі № 5/79 та на окрему ухвалу господарського суду Львівської області від 23.09.2015 р. у справі № 5/79.
Ухвалою суду від 25.11.2015 р. зупинено провадження за скаргою Фермерського господарства „Рисовський” на дії державного виконавця ВПВР УДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області у справі № 5/79 до повернення матеріалів справи № 5/79 до господарського суду Львівської області.
Постановами Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 р. ухвалу господарського суду Львівської області від 23.09.2015 р. та окрему ухвалу господарського суду Львівської області від 23.09.2015 р. залишено без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Супровідним листом Львівського апеляційного господарського суду матеріали справи № 5/79 повернуто господарському суду Львівської області.
Ухвалою суду від 28.12.2015 р. провадження за скаргою Фермерського господарства „Рисовський” на дії державного виконавця ВПВР УДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області у справі № 5/79 поновлено, розгляд скарги призначено на 01.02.2016р.
Розгляд скарги відкладався з підстав, наведених у відповідних ухвалах місцевого господарського суду.
В судове засідання 29.02.2016 р. з'явився позивач, надав пояснення по суті справи та просив задоволити подану ним скаргу. В судовому засіданні позивач також просив суд долучити до матеріалів справи копії позовної заяви від 20.11.2014 р., копії листа УДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 01.04.2016 р. за № Р-230/0/4-16/02 та листа ТзОВ «Агропромислове підприємство «Львівське» від 01.02.2005 р. Представники відповідачів та ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи скаржника, відповідачів та державної виконавчої служби, суд дійшов висновку щодо необхідності задоволення скарги, виходячи з наступного.
Арбітражним судом Львівської області 10.03.1994 р. у справі № 5/79 за позовом Фермерського господарства «Рисовський» до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та Пустомитівської районної державної адміністрації про примусове виділення 4 га землі позов задоволено в частині позовних вимог до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та зобов'язано Зубрянську сільську раду до 10.04.1994 р. виділити позивачеві 4 га землі із 55 га вільних земель запасу.
Згодом, 04.09.1996 р. арбітражним судом Львівської області у справі № 5/79 винесено ухвалу, якою уточнено п. 2 резолютивної частини рішення від 10.03.1994 р., а саме: зобов'язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 р. виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства Львівське.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 27.05.2008 р. у даній справі скаргу Фермерського господарства «Рисовський» задоволено частково, визнано неправомірними дії ВДВС Пустомитівського районного управління юстиції, що полягають у невиконанні судового рішення та знищенні наказу арбітражного суду Львівської області у справі № 5/79.
17 грудня 2010 року господарським судом Львівської області у даній справі винесено ухвалу про видачу дублікату наказу від 13.10.1994 р. на примусове виконання рішення арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 р. з урахуванням ухвали арбітражного суду Львівської області від 04.09.1996 р. у справі № 5/79.
Ухвалою від 20.09.2011 р. скаргу позивача задоволено, визнано постанову ВДВС Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області від 14.04.2011 р. про закінчення виконавчого провадження у справі 5/79 незаконною, а відповідні дії державного виконавця неправомірними. Крім того, 26.09.2011 р. у зв'язку з недоліками в роботі відділу Державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції місцевим господарським судом винесено окрему ухвалу.
Європейським судом з прав людини 20.10.2011 р. було ухвалено рішення у справі «ОСОБА_1 проти України», яке набуло статусу остаточного 20.01.2012 р. У цьому рішенні Європейський суд констатував порушення п. 1 ст. 1 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, та зобов'язав державу виплатити заявнику 8 тисяч євро відшкодування моральної шкоди. Вказані порушення були констатовані у зв'язку з невиконанням рішення арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 р. у справі № 5/79.
Ухвалою від 09.04.2013 р. місцевим судом здійснено заміну сторони відповідача-1 Пустомитівської районної державної адміністрації її правонаступником у спірних правовідносинах Головним управлінням Держземагентства у Львівській області.
Ухвалою місцевого господарського суду від 06.06.2013 р. у задоволенні заяви Головного управління Держземагентства у Львівській області від 24.05.2013 про відстрочку виконання наказу № 5/79 від 13.10.1994 р. та встановлення способу та порядку його виконання відмовлено повністю.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 26.03.2014 р. уточнену скаргу позивача задоволено частково, визнано постанову державного виконавця від 05.12.2013 р. про закінчення виконавчого провадження недійсною, у зв'язку з чим 22.07.2014 р. винесено постанову про відновлення виконавчого провадження та призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні.
Надалі, держаний виконавець надіслав вимогу до Головного управління Держземагенства у Львівській області щодо виконання наказу.
31 жовтня 2014 року державний виконавець звернувся до господарського суду Львівської області із заявою про зміну способу та порядку виконання судового рішення.
Ухвалою місцевого господарського суду від 01.04.15 р. припинено провадження у справі № 5/79 в частині розгляду заяви (клопотання) старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного управління юстиції у Львівській області про зміну (встановлення) способу та порядку виконання рішення суду у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Постанова про поновлення виконавчого провадження винесена 22.09.2015р.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 23.09.2015 р. у справі № 5/79 задоволено скаргу позивача на бездіяльність відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 06.07.2015 р., визнано бездіяльність відділу примусового виконання управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області незаконною та зобов'язано вчинити всі необхідні дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 р. у справі № 5/79.
Також, окремою ухвалою господарського суду Львівської області від 23.09.2015 р. повідомлено Міністерство юстиції України про недоліки в діяльності державної виконавчої служби. Окрему ухвалу надіслано до Міністерства юстиції України та зобов'язано вжити відповідні заходи для виконання державною виконавчою службою рішення арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 р. у даній справі. При прийнятті вказаної ухвали господарський суд виходив, зокрема з того, що невиконання рішення суду протягом такого тривалого часу навіть при ухваленні Європейським судом з прав людини відповідного рішення, порушує права й охоронювані законом інтереси суб'єкта господарювання, підриває авторитет не лише судової влади, а й державної влади в цілому та свідчить про недоліки в діяльності державної виконавчої служби.
03.11.2015 року Фермерське господарство «Рисовський» звернулося до господарського суду Львівської області зі скаргою від 29.10.2015 р. на дії державного виконавця ВПВР Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області у справі, якою просило визнати бездіяльність державного виконавця протиправною, незаконною та зобов'язати вчинити виконавчі дії.
Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Як зазначає Конституційний Суд України, виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
У статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства передбачено обов'язковість рішень суду.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. За ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном і не може бути його позбавлена інакше як в інтересах суспільства. За ст. 13 Конвенції кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі.
Невід'ємною частиною справедливого судового розгляду та ефективного захисту права на мирне володіння майном є забезпечення державою примусового виконання судового рішення, яке в Україні покладається на державну виконавчу службу та державних виконавців. У своїх рішеннях, в тому числі і щодо України, Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що неможливість отримати виконання рішення становить втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, як це передбачено у першому реченні першого пункту статті 1 Першого протоколу (див. напр. рішення у справі «Заїченко проти України», «Ромашов проти України», «Войтенко проти України», «ОСОБА_1 проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 р. у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". Також, зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 р. "ОСОБА_1 проти України" суд повторив, що виконання остаточного рішення суду розглядається як невід'ємна частина суду в розумінні ст. 6 Конвенції.
У рішенні від 17.05.2005 р. у справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Також, в контексті тривалого невиконання рішення суду та намагань апелянта до затягування виконання (не вчинення реальних дій з виконання протягом 7 років) слід зазначити про недопущення порушення принципу «юридичної визначеності», який є одним із основоположних аспектів верховенства права та вимагає, щоб коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилося під сумнів. (Рішення Європейського суду з прав людини "Желтяков проти України", "Брумареску проти Румунії").
Як свідчать матеріали справи, рішення арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994р. у справі № 5/79 набрало законної сили, наказ арбітражного суду та його дублікат перебували на виконанні у Пустомитівському районному суді, відділі Державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції, а згодом у відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулюються нормами Закону України «Про виконавче провадження» (з наступними змінами і доповненнями).
Так, рішенням арбітражного суду Львівської області 10.03.1994 р. у справі № 5/79 за позовом Фермерського господарства «Рисовський» до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та Пустомитівської районної державної адміністрації про примусове виділення 4 га землі позов задоволено в частині позовних вимог до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та, з врахуванням ухвали арбітражного суду Львівської області від 04.09.1996 року, зобов'язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 р. виділити Фермерському господарству „Рисовський„ 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське».
З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України рішення суду по даній справі, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.
Проте, як свідчать матеріали справи, протягом більш як 20 років судове рішення не виконано.
Згідно ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до положень ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України,Земельного Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, судові накази.
Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; у разі необхідності залучати до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача (п. п. 12, 19 ч. 3 ст. 11 Закону України „Про виконавче провадження.
У відповідності до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.
Так, нормою ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення. Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.
У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом.
Відповідно до частин 1, 5 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» у разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.
Аналіз зазначених вище норм земельного законодавства дає підстави дійти висновку, що рішення суду в даній справі є підставою для виготовлення відповідного проекту відведення земельної ділянки.
Питання державної реєстрації земельної ділянки врегульовується ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок).
Так, державну реєстрацію земельних ділянок здійснюють територіальні органи Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок відповідно до вимог пунктів 107-115 Порядку.
Постановою КМ України від 14.01.2015 р. за № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Згідно п. 1 цього положення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
Згідно постанови КМ України № 5 від 14.01.2015 р. Кабінет Міністрів України постановив утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1; реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2; установити, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.
Згідно з пунктом 107 Порядку Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49 - 54 цього Порядку.
Формування земельних ділянок та їх надання у власність та користування встановлено статтями 79-1, 118, 122-124 Земельного кодексу України (далі - Кодекс).
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 126 Кодексу).
Відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру та Закону України «Про Державний земельний кадастр» датою, з якої кадастровий номер земельній ділянці вважається присвоєним, є дата державної реєстрації земельної ділянки. Датою державної реєстрації земельної ділянки є дата відкриття Поземельної книги. Номером Поземельної книги є кадастровий номер земельної ділянки.
Статтею 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Отже, саме територіальні органи Держгеокадастру здійснюють державну реєстрацію земельних ділянок.
З матеріалів справи вбачається, що з метою виготовлення проекту відведення земельної ділянки, за заявою Фермерського господарства «Рисовський» від 16.07.2014 р. державним виконавцем 22.07.2014 р. винесено постанову про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні, на виконання якої ТОВ «Карпати Гео-Інвест» надано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
В подальшому державним виконавцем на адресу боржника скеровано вимоги від 23.09.2014 року та від 22.10.2014 року про виділення Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське», проте, як свідчать матеріали справи, вказані вимоги боржником залишені без реагування.
Також, як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем 22.10.2015 року на адресу боржника - Головного управління Держземагенства у Львівській області скеровано вимогу за « 09.1-45/В5-3722, якою останнього зобов'язано у 15-ти денний строк з моменту отримання цієї вимоги провести державну реєстрацію вказаної вище земельної ділянки.
11.11.2015 року Головне управління Держземагенства у Львівській області направило на адресу ВПВР Управління державної виконавчої служби лист-відповідь щодо виконання вимоги державного виконавця від 22.10.2015 р., в якому зокрема зазначило, що Законом України «Про державний земельний кадастр» не встановлено порядку реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі на підставі рішення суду, а тому вважає, що виконання наказу арбітражного суду Львівської області №5/79 від 13.10.1994 року шляхом зобов'язання державного кадастрового реєстратора здійснити реєстрацію земельної ділянки є неможливим.
Також, як з'ясовано судом, в ході розгляду даної скарги державним виконавцем скеровано 29.01.2016 р. на адресу Львівської філії Центру Державного земельного кадастру вимогу про проведення у 3-денний строк з моменту отримання вимоги державної реєстрації вказаної вище земельної ділянки площею 4,0 га. згідно проекту землеустрою земельної ділянки та 03.03.2016 р. на адресу відділу Держгеокадастру у Пустомитівському районі вимогу про проведення у 7-денний строк з моменту отримання вимоги державної реєстрації вказаної вище земельної ділянки площею 4,0 га. згідно проекту землеустрою земельної ділянки, проте доказів виконання цих вимог державним виконавцем відділу примусового виконання управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Львівській області суду не представлено.
Крім того, як з'ясовано судом, державний виконавець не володіє інформацією щодо ходу розгляду зазначених вище вимог та причин їх невиконання у визначені державним виконавцем строки.
Більше того, як вбачається з матеріалів справи та виконавчого провадження, державний виконавець не оскаржував відмову Головного управління Держземагенства у Львівській області від 11.11.2015 р. про виконання наказу арбітражного суду Львівської області у справі № 5/79 від 13.10.1994 року та не вжив жодних заходів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», направлених на недопустимість боржника не виконувати судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим для виконання, зокрема і боржником.
Аналіз зазначених вище обставин свідчить про те, що дії державного виконавця по виконанню наказу арбітражного суду Львівської області у справі № 5/79 від 13.10.1994 р. зводяться виключно до формальних направлень боржнику вимог про виконання судового рішення, при цьому ним не вживаються заходи та дії щодо примусового виконання цих вимог.
Вказані обставини свідчать про недоліки у роботі органу виконання судових рішень, які спричинені його бездіяльністю, що у свою чергу призводить до затягування строків примусового виконання рішення суду.
В п. 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі від 20.10.2011 р. у справі № 29979/04 "ОСОБА_1 проти України" зазначено, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
З огляду на вищевикладене, є неприпустимим позбавлення позивача його права розпоряджатися своєю власністю лише з тієї підстави, що органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, не виконується судове рішення, зокрема не проводиться державна реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Станом на день прийняття судом ухвали, дублікат наказу від 13.10.1994 р. у справі № 5/79 не виконано, отож, державним виконавцем не було вжито всіх передбачених чинним законодавством України заходів для примусового виконання згаданого дублікату наказу, а тому скарга Фермерського господарства «Рисовський» є підставною, обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Статтею 82 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівника відповідно органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та посадовими особами, які залучаються до проведення виконавчих дій до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (ч. 1, 4 ст. 82 Закону).
Відповідно до п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
Розглядаючи дану скаргу, суд звертає увагу учасників судового розгляду на наступне.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці наголошує, що відповідно до усталеного прецедентного права пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. При цьому, відповідно до статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Горнсбі проти Греції від 19 березня 1997 року, пункт 40).
Невід'ємність права сторони на виконання остаточного рішення суду також знайшло своє відображення в рішеннях у справах «Жовнір проти України», «Шмалько проти України», «Ромашов проти України», «Бакай та інші проти України», «Півень проти України» та інші.
Згідно з п. 67 остаточного рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі «ОСОБА_1 проти України», що стосується першого аспекту, то відповідно до усталеної практики суду неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду, зазвичай становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (див., серед інших джерел, рішення у справах "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 40, ECHR 2002-III, "Ясійньєне проти Литви", заява N 41510/98, п. 45, від 6 березня 2003 року, та "Войтенко проти України", заява N 18966/02, пункти 53 - 55, від 29 червня 2004 року). Уряд не надав жодного пояснення, яке б виправдало невиконання рішення у цій справі як "законне" та дозволило б відхід від зазначених принципів.
Як вбачається зі змісту рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 року у справі № 1-7/2013, виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу" завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Статтею 6 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога скаржника про визнання бездіяльність державного виконавця протиправною, незаконною та зобов'язати вчинити виконавчі дії, підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 4-2, 4-3, 4-5, 4-7, 32,33, 34, 43, 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Скаргу Фермерського господарства «Рисовський», с. Зубра Пустомитівського району Львівської області, від 29.10.2015 р. задоволити.
Визнати бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Львівській області протиправною, незаконною та зобов'язати вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 р. у справі № 5/79.
Суддя Артимович В.М.