Справа № 802/4171/15-а
Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук І.М.
Суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.
28 квітня 2016 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Загороднюка А.Г.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П.
за участю:
секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,
позивача: ОСОБА_2,
представника позивача: ОСОБА_3,
представника відповідача: Іванова Ю.В.,
представника третьої особи: Любарець І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - управління Пенсійного фонду України в м.Вінниці про визнання неправомірною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 38900056 від 02 грудня 2015 року,
постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просили залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Представник відповідача та представник третьої особи в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника позивача, представника відповідача та представника третьої особи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено з матеріалів справи, постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 лютого 2010 року адміністративний позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці про визнання дій неправомірними, зобов'язання провести перерахунок та призначити пенсію із послідуючим перерахунком - задоволено частково (адміністративна справа № 2-а-636/10). Зокрема, визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку його пенсії у відповідності до вимог статей 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці провести перерахунок та призначити основну та додаткову пенсії ОСОБА_2 відповідно до статей 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком, з дня припинення виплати у належному розмірі та виплати різницю між нараховано та виплаченою раніше пенсією.
22 червня 2010 року рішенням Апеляційного суду Вінницької області постанову суду першої інстанції змінено та доповнено абзацом третім, яким зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці здійснити з 01 грудня 2009 року перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії по інвалідності у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с. 69-71).
Рішенням Європейського Суду з прав людини від 20 червня 2013 року у справі "Цибулько та інші проти України", де одним із позивачів є ОСОБА_2, постановлено, що протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, зазначених у Додатку 2; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу, а також зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти (а.с. 31-48).
16 липня 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 38900056 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини № 65656/11 від 20 червня 2013 року на користь ОСОБА_2
Зі змісту вказаної постанови про відкриття виконавчого провадження слідує, що боржником визначено державу, стягувачем - ОСОБА_2, у резолютивній частині постанови викладено резолютивну частину рішення Європейського суду з прав людини від 20 червня 2013 року.
02 грудня 2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 38900056 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини № 65656/11 від 20 червня 2013 року в зв'язку з його фактичним виконання у повному обсязі.
Однак, позивач вважає, що рішення Європейського суду з прав людини від 20 червня 2013 року виконано не у повному обсязі, у зв'язку з чим, звернувся до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.
Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов виходив з того, що відповідачем при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 25 березня 2014 року вимоги Закону України "Про виконавче провадження" не дотримано, та не вжито всіх можливих та необхідних заходів спрямованих на виконання в повному обсязі рішення суду.
Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним, з огляду на наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження".
Згідно з статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Інші органи, установи, організації і посадові особи провадять окремі виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 5 цього Закону, на вимогу чи за дорученням державного виконавця.
Частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", що визначено пунктом 9 частини 2 статті 17 вказаного Закону.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Відповідно до положень частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі:
1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;
2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;
3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;
3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; { Частину першу статті 49 доповнено новим пунктом 3-1 згідно із Законом N 78-VIII ( 78-19 ) від 28.12.2014 }
4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі;
6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;
7) визнання боржника банкрутом;
8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;
9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;
10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;
11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону;
12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;
13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону;
14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" ( 3319-17 ) заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Згідно із частиною 3 статті 49 зазначеного вище Закону про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною 5 статті 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної служби підставою для закінчення виконавчого провадження.
Згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження від 02 грудня 2015 року (т.1 а.с. 6) рішення Європейського суду з прав людини виконано фактично у повному обсязі відповідно до виконавчого документу. На користь позивача стягнуто 21055 грн. 16 коп. (еквівалент 2000 євро) справедливої сатисфакції та пеню у розмірі 11 грн. 50 коп. та 171 грн. 86 коп. за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини, платіжним дорученням від 03 вересня 2015 року перерахована заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 2846 грн. 90 коп. Крім того, зазначено, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Великода проти України" викладена нова позиція Суду щодо таких справ.
Колегія суддів, не погоджується з винесеною постановою, оскільки в матеріалах справи міститься вимога державного виконавця № 893/02.2-27/3 (т. 2 а.с. 8) від 09 лютого 2016, з якої слідує, що головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області продовжується виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці по справі № 2-а-636/2010 від 16 лютого 2010 року про зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці здійснити з 01 грудня 2009 року перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії по інвалідності у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Таким чином, твердження апелянта, що рішення Європейського суду виконано у повному обсязі спростовується вищевказаною обставиною.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем 25 березня 2014 року вже приймалась постанова про закінчення виконавчого провадження, яка в подальшому була оскаржена позивачем до Вінницького окружного адміністративного суду.
Постановою суду від 20 червня 2014 року в адміністративній справі №802/1973/14-а позов ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправною та скасування постанови задоволено повністю; визнано протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Єжова М.В. щодо закінчення виконавчого провадження; визнано протиправною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №3890056 від 25 березня 2014 року. Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2014 року.
В подальшому, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 вересня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної виконавчої служби на вказані рішення судів попередніх інстанцій.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не вжито всіх передбачених законом заходів для виконання рішення Європейського суду з прав людини, а також не надано достатньо належних доказів в обґрунтування правомірності прийнятого ним рішення, що вірно відображено в висновках суду першої інстанції.
Посилання апелянта на рішення Європейського суду з прав людини, в тому рахунку "Великода проти України", на думку колегії суддів є безпідставними, оскільки спірним правовідносинам Європейським судом з прав людини надано індивідуальні висновки у справі "Цибулько та інші проти України".
Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено вимоги статті 26 КАС України, якою передбачено незмінність складу суду під час розгляду справи.
До цього висновку судова колегія дійшла з огляду на те, що відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів Вінницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2015 року по справі №802/4171/15-а головуючим суддею визначено Поліщук І.М., та суддів Вільчинського О.В. та Слободянюка М.В. (т. 1 а.с.16).
В подальшому 21 січня 2016 року головуючим суддею внесено подання керівнику апарату Вінницького окружного адміністративного суду про повторний автоматичний розподіл зазначеної справи для заміни одного з членів колегії, а саме Вільчинського О.В., у зв'язку з тим, що останній в день розгляду справи перебуватиме у відрядженні (т. 1 а.с.57а).
21 січня 2016 року, на підставі розпорядження керівника апарату Вінницького окружного адміністративного суду про заміну одного члена колегії у справі №802/4171/15-а (т. 1 а.с. 57б), здійснено заміну судді Вільчинського О.В. на суддю Дончика В.В., що підтверджується протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів (т. 1 а.с. 57в).
Відповідно до статті 26 КАС України склад суду під час розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції незмінний, крім випадків, встановлених законом. У разі неможливості продовження розгляду адміністративної справи одним із суддів до розгляду залучається інший суддя, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу. Якщо нового суддю залучено під час судового розгляду, судовий розгляд адміністративної справи починається спочатку.
Аналіз наведених норм свідчить, що короткострокове відрядження одного судді, який в складі колегії розпочав розгляд справи по суті (т. 1 а.с. 53-54) не є винятковою, передбаченою законом підставою для не дотримання закріпленого у статті 26 КАС України принципу незмінності складу суду. Короткострокове відрядження є поважною обставиною, яка перешкоджає судді бути присутнім у судовому засіданні проте не виключає можливості призначити розгляд справи на іншу дату.
Винятком з принципу незмінності складу суду можуть бути випадки, коли забезпечити незмінність складу суду об'єктивно неможливо протягом тривалого часу (закінчився строк, на який його призначено суддю; суддя досягнув шістдесяти п'яти років; суддя не може виконувати свої повноваження за станом здоров'я; набрав законної сили обвинувальний вирок щодо судді; суддю звільнено з посади, зокрема з наведених підстав; у разі смерті судді тощо).
Заміну судді без достатніх на те підстав слід розглядати як порушення принципу законного судді та може бути цілком справедливо розцінена однією зі сторін як спосіб впливу на результати вирішення справи.
Таким чином у даному випадку наявні, передбачені пунктом 4 частини 1 статті 202 КАС України, підстави для скасування рішення суду І інстанції.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження ВП № 38900056 від 02 грудня 2015 року.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 06 травня 2016 року.
Головуючий Загороднюк А.Г.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.