Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 11/781/8/16 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія 186 (82, 86-1, 141) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
04.05.2016 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретарів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
представника потерпілих - адвоката ОСОБА_9 ,
захисників - адвокатів: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
захисника з числа близьких родичів: ОСОБА_13 ,
засуджених: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді, кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_17 , яка діє у власних інтересах та в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_18 , захисника ОСОБА_12 в інтересах засудженого ОСОБА_16 , засуджених ОСОБА_14 та ОСОБА_15 на вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2015 року, яким
ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новий Стародуб, Петрівського району, Кіровоградської області, українця, громадянина України, освіта повна середня, який одружений, має на утриманні малолітню дитину 2003 року народження, працює водієм ПП ОСОБА_19 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , такий, що не має судимості,
засуджено за ст. 15 ч. 2 ст. 186 ч. 3 КК України на 5 років позбавлення волі;
ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Войнівки, Чутівського району, Полтавської області, українця, громадянина України, освіта середня, який одружений, має на утриманні малолітню дитину 2005 року народження, не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:
- 26.09.2012 року вироком Київського районного суду м. Полтави за ч. 4 ст. 190 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України, звільнений від відбування покарання, з іспитовим строком на 2 роки 6 місяців,
засуджено за ст. 15 ч. 2 ст. 186 ч. 3 КК України на 5 років 4 місяці позбавлення волі;
ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Новосілки, Полтавського району, Полтавської області, громадянина України, українця, освіта вища, який одружений, на утриманні має малолітню дитину 2007 року народження, не працює, проживає у АДРЕСА_3 , зареєстрований АДРЕСА_4 , раніше судимий:
- 04.09.2012 року вироком Чутівського районного суду Полтавської області, зміненим ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 13.02.2013 року та ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.11.2013 року, за ст. 257, ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ст.ст. 69, 70 КК України до 5 років позбавлення волі, з конфіскацією всього належного майна,
засуджено за ст. 15 ч. 2 ст. 186 ч. 3 КК України до позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 70 ч. 4 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового приєднання невідбутого покарання за вироком апеляційного суду Полтавської області від 13.02.2013 року остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 4 місяці.
Також, стягнуто з ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 на користь ОСОБА_17 витрати на оплату праці захисника в сумі 666 грн. 67 коп. пропорційно з кожного та на користь держави судові витрати в сумі 137 грн. 60 коп. пропорційно з кожного.
Цим же вироком вирішено питання про речові докази по справі, -
Згідно з вироком суду ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_16 визнані винними та засуджені за те, що вони вчинили замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, поєднаний з проникненням у інше приміщення за таких обставин:
ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та особа, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, маючи умисел на заволодіння чужими грошовими коштами у невизначеній сумі, діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою, заздалегідь спланували вилучення коштів в домоволодінні АДРЕСА_5 , в якому проживає ОСОБА_8 зі своєю дружиною ОСОБА_8 та їх двома малолітніми дітьми ОСОБА_18 , 2000 року народження та ОСОБА_20 , 2005 року народження. Готуючись до скоєння злочину засуджені періодично з 13.06.2010 року, в денний час з салону автомобіля ВАЗ 21099, що належить ОСОБА_16 , спостерігали за мешканцями вказаного домоволодіння з метою вивчення розпорядку дня останніх. З метою вивчення розташування господарських будівель та розподілу своїх дій під час викрадення майна на території домоволодіння, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та особа, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, попередньо приходили під приводам продажу металевих запчастин.
20.06.2010 року приблизно 19.00 год., ОСОБА_14 , керуючи автомобілем ВАЗ 21099, що належить ОСОБА_16 , змінивши справжній номерний знак на номер НОМЕР_1 , від автомобіля ЗАЗ, який раніше належав йому, згідно домовленості разом з ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та іншою особою, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, прибули на вул. Знам'янську в м. Олександрії, навпроти буд. 26, що по вул. Київській в м. Олександрії, де ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , та інша особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, вийшли з автомобіля та пішли до вищевказаного будинку, а ОСОБА_14 залишився чекати в автомобілі на їх повернення, з метою подальшого швидкого зникнення з місця вчинення злочину.
Після цього, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , та особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження під приводом продажу металевих запчастин, шляхом вільного доступу проникли на територію вищевказаного домоволодіння. Перебуваючи в дворі, діючи спільно, ОСОБА_15 та особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження разом з мешканкою будинку ОСОБА_8 , пройшли до гаражу, де ОСОБА_15 наніс потерпілій декілька ударів рукою по голові та рукам, від болю потерпіла почала кричати, впавши на підлогу. Крики ОСОБА_8 , почув ОСОБА_8 та малолітній ОСОБА_18 , які підбігли до гаражу, де в подальшому особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження схопив неповнолітнього ОСОБА_18 та кинув його до гаражу, а ОСОБА_16 , намагався схопити ОСОБА_8 , але останній вирвався та побіг до вольєру з собаками. Побачивши, що ОСОБА_8 , відкриває вольєр з собаками, ОСОБА_16 , особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження та ОСОБА_15 втекли з домоволодіння, не заволодівши майном потерпілих. Злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від волі підсудних.
В гаражі ОСОБА_15 спричинив ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді забою та гематоми на тілі, закритого перелому 3-го пальця середньої фаланги правої кисті, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 618 від 19.07.2010 року відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
В апеляціях:
прокурор просить скасувати вирок і постановити новий, яким визнати винними засуджених у вчиненні злочину, передбаченого ст. 187 ч. 3 КК України та призначити покарання ОСОБА_15 - 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, ОСОБА_16 - 9 років 4 місяці позбавлення волі з конфіскацією майна і ОСОБА_14 - 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Зазначив, що вина засуджених у вчиненні розбійного нападу повністю доведена сукупністю зібраних по справі доказів, поясненнями потерпілих та свідків, переглянутим в суді фрагментом запису відео спостереження від 20.06.2010 року де чітко видно дії підсудних в момент вчинення злочину. Крім того вказує на те, що суд недостатньо врахував особи засуджених та призначив їм надто м'яке покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засуджених;
потерпілі просять скасувати вирок та постановити новий вирок, яким визнати винними засуджених у вчиненні злочину, передбаченого ст. 187 ч. 3 КК України та призначити покарання, що відповідало б особам засуджених та тяжкості скоєного ними злочину, а також задовольнити цивільний позов у повному обсязі. Посилаються на те, що висновки суду з приводу того, що дії засуджених були направлені на відкрите викрадення чужого майна, взагалі не відповідають обставинам справи, а тільки перекручують їх, оскільки послідовність та зміст дій підсудних свідчить про те, що вони маючи реальну можливість спостерігати за будинком потерпілих, знаючи їх побут та звички, мали реальну можливість вчинити цей злочин таємно і до 20.06.2010 року, а також і в цей день, знаючи що вони (потерпілі) відсутні вдома. Навпаки маючи намір заволодіти великою сумою грошей, вони слідкували за будинком, розподілили ролі, змінили номерний знак на авто, взяли із собою пістолет, електрошокер та 4 хомути, для заволодіння їх грішми, будь-якою ціною. Зазначають і про те, що судом перекручено зміст відеозапису з камер спостереження в домоволодінні потерпілих, оскільки згідно долученого до справи протоколу перегляду вказаного відеозапису встановлено, що «другий чоловік дістав з під одягу предмет, крутить його на пальці і потім зайшов до гаражу, а інший чоловік заштовхав хлопця 10-ти років до гаражу». Вказаний запис повністю узгоджується з первісними показаннями по справі засуджених, але судом до уваги не взятий. Крім того, нанесені засудженим ОСОБА_15 потерпілій удари в життєво-важливий орган - голову, за будь-яких обставин є небезпечним для життя насильством. Окремо зазначили і про те, що суд не врахував і того, що підсудні раніше неодноразово судимі, у тому числі і за скоєння тяжких злочинів;
засуджений ОСОБА_14 просить змінити вирок в частині призначеного покарання та призначити йому покарання не пов'язане з позбавленням волі із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України, посилаючись на те, що він має на утриманні малолітню дитину, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, є здоровим та працездатним, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, частково відшкодував завдані збитки;
захисник ОСОБА_12 в інтересах засудженого ОСОБА_16 просить змінити вирок та перекваліфікувати дії останнього на ст. 15 ч. 2 ст. 185 ч. 2 КК України та обмежитись відбутим строком покарання на день розгляду справи в апеляційному суді. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що дії ОСОБА_16 були направлені на вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб, що підтверджується матеріалами справи, поясненнями потерпілих та засуджених, а також, дії засуджених потерпілі не сприйняли як розбійний напад чи відкрите заволодіння коштами, а при нанесені побоїв насильство не було спрямовано на заволодіння майном потерпілих;
засуджений ОСОБА_15 просить скасувати вирок та змінити його кваліфікацію на ст. 122 ч. 1 КК України, оскільки наміру викрадати майно потерпілих у нього не було, він лише завдав тілесні ушкодження потерпілій у зв'язку із протиправною поведінкою останньої, а докази інкримінованого йому злочину є неналежними та не доводять його вини. Крім того, судом першої інстанції належним чином не враховано його показання стосовно обставин злочину. Зазначає, що під час нанесення тілесних ушкоджень потерпілій ( ОСОБА_21 ) ОСОБА_8 у нього був ексцес виконавця, оскільки з потерпілою виникла сварка через те, що вона обважила його при здачі металобрухту, в зв'язку з чим він наніс їй удари. Враховуючи, що його дії не носили раптовий і безпричинний характер, оскільки поштовхом до заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, стали особисті неприязні стосунки, відсутній склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 296 КК України. Тому відсутня і суб'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, крім того грошей у потерпілої він не вимагав, вимог майнового характеру не було, майном заволодіти не намагався. Потерпіла лише згодом, після спілкування з працівниками міліції, переслідуючи мету збагачення -вказала, що обвинувачені хотіли її пограбувати. Вважає, що суд першої інстанції взяв до уваги показання обвинувачених лише в частині спростування ч. 1 ст. 296 КК України та не взяв до уваги для спростування ч. 3 ст. 186 КК України. Крім того, він та інші обвинувачені не проникали на територію домоволодіння ОСОБА_8 , оскільки прийшли туди здавати металобрухт, який скуповували потерпілі.
Провівши у ході апеляційного розгляду судове слідство в обсязі допиту засуджених ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , потерпілого ОСОБА_8 , оголосивши свідчення потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_18 , дослідивши матеріалів справи, заслухавши у дебатах прокурора, представника потерпілих - адвоката ОСОБА_9 , які підтримали свої апеляції, засуджених та їх захисників, які заперечували проти задоволення апеляції прокурора і потерпілих та просили задовольнити їх апеляції, зваживши доводи апеляцій, колегія суддів визнає апеляції прокурора та потерпілих такими, що підлягають задоволенню частково, а апеляції засуджених ОСОБА_14 і ОСОБА_15 та захисника ОСОБА_12 в інтересах засудженого ОСОБА_16 - такими, що не підлягають задоволенню, з таких підстав.
Так, суд першої інстанції дійшов до висновку, що органами досудового слідства неправильно кваліфіковано дії підсудних за ч. 3 ст. 187 КК України, оскільки встановлені та досліджені в суді першої інстанції докази свідчать, що дії підсудних підлягають кваліфікації за фактичними наслідками, тобто за ст. 15 ч. 2 ст. 186 ч. 3 КК України.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів кримінальної справи ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , обвинувачувались у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України. Однак, судом першої інстанції їх дії перекваліфіковані на ст. 15 ч. 2 ст. 186 ч. 3 КК України у зв'язку з відсутністю в їх діянні складу даного злочину.
Перекваліфіковуючи їх діяння суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що при нанесенні побоїв потерпілій ОСОБА_8 насильство не було спрямоване на заволодіння майном, оскільки на момент спричинення тілесних ушкоджень потерпілій, у неї не вимагали коштів. Потерпіла сприймала їх дії, не як розбійний напад, а як безпричинне нанесення їй тілесних ушкоджень. Суд першої інстанції визнав доведеним, що при нанесенні побоїв насильство не було спрямоване на відкрите заволодіння майном, а тому підсудні скоїли замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), який не довели до кінця від незалежних від їх волі причин. При цьому суд керувався направленістю умислу винних осіб і даними про те, чи усвідомлювала потерпіла характер вчинюваних винними дій.
Проте, за результатами перевірки доказів у справі під час її апеляційного розгляду, колегією суддів встановлена помилковість такого висновку суду першої інстанції про необхідність перекваліфікації дій засуджених на ст. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 186 КК України та невідповідність фактичним обставинам справи викладеним в судовому у своєму рішенні.
Приймаючи рішення про перекваліфікацію дій ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_16 на ст. 15 ч. 2 ст. 186 ч. 3 КК України, суд першої інстанції не взяв до уваги, що сукупністю досліджених доказів достовірно встановлено, що діяння підсудних були направлені на скоєння нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з погрозою застосування насильства небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу та із застосуванням насильства небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб та поєднаного з проникненням у приміщення (розбою), у зв'язку з чим, вчинене слід правильно кваліфікувати за ч. 3 ст. 187 КК України. Дана кваліфікація в повному обсязі підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанції належних та допустимих доказів.
Зокрема, допитаний в судовому засіданні апеляційного суду підсудний ОСОБА_14 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину за ч. 3 ст. 187 КК України не визнав, вважає, що його дії слід кваліфікувати за ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України.
Зазначив, що працював таксистом та познайомився з ОСОБА_15 з м. Полтави, який займався скуповуванням сільськогосподарської техніки, він ( ОСОБА_14 ) повідомив, що знайомий фермер продає комбайн. В червні 2010 року ОСОБА_15 приїхав купити бувший в користування комбайн та взяв з собою ОСОБА_16 за компанію. З собою ОСОБА_15 для самозахисту привіз пістолет без обойми, який він ( ОСОБА_14 ) заховав у газовій плиті.
Він хотів щось заробити на купівлі та разом з ОСОБА_15 та ОСОБА_16 їздили до фермера. Оскільки фермера не було дома, тому він запропонував ОСОБА_15 та ОСОБА_16 пожити у нього дома. Так як у хлопців не було коштів на життя, він давав їм металолом чорного та кольорового металу, які ті здавали потерпілій ОСОБА_8 , яка разом зі своїм чоловіком ОСОБА_8 займалася прийомкою металобрухту.
Оскільки потерпіла ОСОБА_8 одного разу вчасно не віддала гроші за металобрухт, вони всі разом вирішили викрасти сумочку з коштами, яку потерпіла тримала на поясі, але інколи в гаражі ложила на сейф. При цьому ініціатором крадіжки був він. Оскільки його потерпілі знали він до садиби Кабіністів не заходив, а їздив та чекав в автомобілі ВАЗ 21099, що належить ОСОБА_16 , при цьому попередньо змінивши номерний знак на інший.
Того дня, тобто 20.06.2010 року до них приїхав ОСОБА_22 , який був спеціалістом по комбайнам і мав допомогти ОСОБА_15 визначитися чи купували комбайн. ОСОБА_22 не був обізнаний в їх злочинних планах про скоєння крадіжки. Близько 19.00 години всі разом поїхали до потерпілих, здавати металолом, перед цим в середині дня він телефонував потерпілому, але той відповів, що їх дома немає і вони повернуться пізніше.
Конкретно в цей день крадіжку вчинити не планували, проте могли її здійснити, якби сприяла обстановка. Він чекав в автомобілі. Зброї не було, пістолет залишився у нього в газовій плиті до того часу, доки працівниками міліції не був вилучений, ні патронів, ні магазина до нього не було, електрошокера чи хомутів також у них не було, і вони не розподіляли ролей. Зазначає, що вони знали про відеоспостереження в домоволодінні потерпілих.
Через деякий час з будинку потерпілих вибігли ОСОБА_22 , ОСОБА_16 і ОСОБА_15 .. Він зрозумів, що щось сталося, оскільки ОСОБА_22 кричав на ОСОБА_15 : «Що ти чудиш !», на що той відповів, що вона їх обвішувала.
Після цього інциденту ОСОБА_22 , ОСОБА_16 та ОСОБА_15 повернулися до м. Полтави.
Цивільний позов не визнає, просив суд врахувати, що потерпілим було відшкодовано матеріальну шкоду, про що вони написали розписки, в яких вказували, що претензій матеріального та морального характеру не мають. Просив суд суворо не карати. Він має сім'ю, доньку, бажає бути поряд з нею. Вказує на тиск, який на нього вчиняли працівники міліції. Затриманий був 29 червня 2010 року об 11 годині, тоді ж писав і явку з повинною під диктовку працівникам міліції, що йому казали, він те і писав, змушений був написати і відмову від захисника.
Допитані в суді апеляційної інстанції підсудні ОСОБА_16 та ОСОБА_15 відмовилися від дачі свідчень та відповідей на будь-які питання на підставі ст. 63 Конституції України, при цьому вони зазначили, що підтримують свідчення, які давали суду першої інстанції.
Допитаний в суді першої інстанції, підсудний ОСОБА_16 свою вину у вчиненні злочину за ч. 3 ст. 187 КК України не визнав, підтвердив, що на початку червня 2010 року до нього звернувся ОСОБА_15 та попросив відвезти його до м. Олександрії для вирішення своїх питань, переночували в готелі. Потім приїхав ОСОБА_14 , щось з ним говорили і вони поїхали до останнього ночувати, він возив їх по колгоспах.
Вказує, що ініціатором крадіжки був ОСОБА_14 . Вони возили здавати металобрухт потерпілим, на третій раз 20.06.2010 року вони привезли метал, потерпіла відкрила хвіртку, зайшли у двір, у ОСОБА_15 був кольоровий метал, якого важили в гаражі, а він стояв у дворі, потім почув крик, побачив, як вибіг ОСОБА_8 і тримав в руках ніж, він був збуджений. Він вибив з його рук ніж та побіг в одну сторону, а ОСОБА_8 - в другу.
Він ( ОСОБА_16 ) вибіг з подвір'я, за ним вибіг ОСОБА_15 , а за ними і інша особа, всі сіли в автомобіль та поїхали до ОСОБА_14 , а звідти вони поїхали до м. Полтави.
Визнає, що готувались до крадіжки грошей, про вчинення нападу мова не йшла, пістолета, електрошокера чи хомутів у них із собою не було. Він був затриманий 29.06.2010 року в м. Полтава та наступного дня працівники УБОЗ привезли його до м. Олександрія. Вказує, що на нього також чинився тиск, його змусили написати відмову від захисника, пояснення у нього відбирав майор, той що відбирав пояснення у ОСОБА_14 . У потерпілих просить вибачення. Цивільний позов не визнає.
Допитаний в суді першої інстанції, ОСОБА_15 свою вину у вчиненні злочину за ч. 3 ст. 187 КК України також не визнав, і пояснив суду, що дійсно ОСОБА_14 зателефонував йому та повідомив, що є комбайн, можна добре заробити, тому він попросив ОСОБА_16 , щоб той привіз його до м. Олександрія, переночували в готелі.
Згодом ОСОБА_14 запропонував зупинитись у нього та запропонував здати метал. При цьому, ОСОБА_14 вказав, що продавець дурить на металі, іншого виходу немає як сумочку з коштами вкрасти, казав сумка без нагляду лежить. Для цього вони слідкували за будинком і ходили здавати металобрухт, щоб вирішити коли і як краще викрасти кошти у ОСОБА_23
20.06.2010 року також пішли здавати металобрухт. В кожного було по два пакети. Перед цим, ОСОБА_14 запропонував потерпілій взяти калькулятор, казав, щоб та дивилась на ваги та рахувала. Він у руці тримав калькулятор. Положив метал на ваги, почав з потерпілою лаятись, вона почала кричати, відбулася сварка. Він штовхнув її два рази, а в цей час підбіг ОСОБА_8 із ножем, ОСОБА_16 хотів забрати ніж, а інших він не бачив, пістолета у нього з собою не було, дитину не пам'ятає.
Після цього усі відразу пішли із двору, ОСОБА_14 сидів у машині - усі поїхали до нього, він вивіз їх в готель і вони поїхали. Дійсно у нього був муляж пістолета Макарова без набоїв, якого він раніше брав із собою для охорони, ОСОБА_14 коли його побачив - то забрав у нього ще раніше, того дня пістолета у нього не було, він залишався у ОСОБА_14 вдома. Електрошокера чи хомутів також у них не було.
Вказав, що спочатку він ( ОСОБА_15 ) вибіг із гаража, а потім втік із двору. Факт побиття потерпілої ОСОБА_23 він визнає, але це все відбулося несподівано і ніхто із підсудних до цього відношення не має. ОСОБА_14 коли дізнався про це, то обурився. Визнає, що бив потерпілу рукою, в руці був калькулятор, йому показалось, що потерпіла поставила ногу під ваги.
Зазначає, що був затриманий 29.06.2010 року. Стверджує, що на нього також чинився тиск, він також не мав адвоката. Цивільний позов також не визнає. У потерпілої просить вибачення, в своїх діях розкаюється.
Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції всі підсудні показали, що умислу щодо нападу на потерпілих, щоб заволодіти грошовими коштами не було, вони хотіли скоїти крадіжку коштів потерпілої із сумки під час здачі металобрухту. Усі вказують, що хотіли викрасти саме гроші, але не в той день, коли стались ці події. Потерпіла сумочку з грошима клала на сейф біля входу до будинку. Коли здавали металобрухт, виник конфлікт з потерпілою тому, що недодали їм кошти, умислу на розбійний напад не мали.
Проте, зазначені показання підсудних, колегія суддів визнає неправдивими, оскільки вони є не логічними та не узгоджуються з зібраними по справі доказами, так як їх вина у вчинені злочину передбаченого ст. 187 ч. 3 КК України повністю доведена дослідженими по справі доказами, а саме:
Оголошеними в суді апеляційної інстанції показаннями потерпілої ОСОБА_8 , яка в суді першої інстанції зазначила, що напередодні у вечірній час ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , принесли до неї додому здавати запчастини. Вона прийняла їх без важення і повідомила, що може помилитися на 100-200 грам, та розрахувалася з ними. 20.06.2010 року усі сім'єю були на рибалці, коли повернулися близько 19 год., до них у двір зайшли ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та інша особа - ОСОБА_22 . У кожного із них в руках були пакети з металобрухтом. ОСОБА_16 залишився у дворі, біля металобрухту, поряд чоловік чистив рибу.
У гаражі ОСОБА_15 наставив на неї пістолет, що вона говорила уже не пам'ятає. Звідки він дістав пістолет вона не бачила. Потім ОСОБА_15 почав наносити їй удари пістолетом по голові, та по руках. Вона впала на підлогу, кричала. При нанесенні ударів він не вимагав гроші, на той час вона не розуміла чому він її б'є, а пізніше зрозуміла, вони прийшли пограбувати.
Міліцію викликали того ж дня, відразу. У своїх поясненнях вона вказувала про пістолет того ж дня, однак працівники міліції не захотіли зазначити про цей факт.
Підтвердила, що в 2011 році вона від підсудних отримала по 8000 грн., а всього 32000 грн. Заявлений цивільний позов про відшкодування моральної шкоди просить суд задовольнити, повністю в сумі 150000 грн. Вказує, що її син з того часу перебуває на обліку у лікаря - психіатра та постійно займається з психологом, через отриману психологічну травму, пов'язану з нападом на них.
У зв'язку з перенесеним стресом її син ОСОБА_18 почав страждати енурезом, в зв'язку з чим лікувався в психіатричній лікарні, перебуває на обліку у лікаря-невропатолога та неодноразово звертався за допомогою до психолога, з яким займається постійно. Через отриману психологічну травму її син не міг вчитися, його перевели на індивідуальне навчання.
Показаннями потерпілого ОСОБА_8 який в суді апеляційної інстанції пояснив, що того дня він з членами своєї сім'ї був на рибалці. Вдень невідомий номер телефонував йому та цікавився з приводу прийому металобрухту, на що він відповів, що вдомабудуть увечері. Додому повернувся близько 19 год. він сидів у дворі і чистив рибу.
У хвіртку подзвонили і його дружина відчинила ворота. У двір зайшли ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та ОСОБА_22 . У них в руках були пакети з металобрухтом. Вони повідомили, що прийшли здавати металобрухт. До цього вони вже два чи три рази приходили здавати металобрухт.
ОСОБА_16 залишався стояти у дворі, а інші разом із дружиною, пішли до гаражу. Видимість до гаража йому перекривав вантажний автомобіль ЗІЛ.
Через декілька хвилин, він почув крик дружини, так з ножем в руках і побіг до гаража, а коли підбіг, то побачив ОСОБА_15 , який бив пістолетом по голові його дружину, яка присіла на колінах чи лежала, вже не пам'ятає, потім ОСОБА_24 наставив на нього пістолет.
Він відчував реальну загрозу для свого життя та життя своєї дружини. У гараж він не встиг зайти, але ОСОБА_16 намагався його заштовхнути туди. У цей час ОСОБА_22 тягнув до гаража його малолітнього сина ОСОБА_18 ..
У подальшому він вирвався від ОСОБА_16 та побіг випускати з вольєру собак. У той час він утримував двох чи трьох великих кавказьких вівчарок, так як тримає таку кількість собак постійно для охорони.
ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та ОСОБА_22 відразу втекли з двору, він вийшов на вулицю де стояв автомобіль та ще намагався проїхати за нападниками, проте їх вже не було.. Дана подія була частково зафіксована на його відеокамерах. Для себе він визначився, що це було «напад з метою пограбування».
Зазначив, що свідчення ОСОБА_14 про те, що дружина клала інколи сумочку з коштами на сейф неправдиві, оскільки, якщо дружина брала сумочку та завжди знаходилася на поясі. До того ж у той день вони тільки приїхали з рибалки, сумочка знаходилась в будинку. Вважає, що нападники мали намір забрати гроші з будинку, закривши всіх в гаражі. Вважає, що ОСОБА_14 нафантазував та розповів іншим, що той тримає в будинку велику суму коштів. Проте кошти не забрали, оскільки він випустив собак, а тому нападникам не вистачило часу на пограбування.
Доповнив, що відразу в міліції розповідав про пістолет, проте працівники міліції просили, щоб зразу це не зазначати в поясненнях.
Оголошеними в суді апеляційної інстанції показаннями неповнолітнього потерпілого ОСОБА_18 , який допитаний в суді першої інстанції в присутності представника неповнолітнього, який пояснив, що того дня він з батьками був на рибалці. Коли повернулися з рибалки він виходив з будинку, виносив кофе та почув крик матері. На крик він побіг до гаража та побачив багато сторонніх людей, мати була в гаражі, вона лежала на руці була кров, хто що кому говорив - не пам'ятає. Один із сторонніх, який відсутній в залі суду затягнув його до гаража, того хто хапав його за руки - немає. Вказує, що коли побачив маму - злякався, бачив, як приставляли пістолет до голови, впевнений, що то був пістолет. Згодом усі почали втікати, він зрозумів, що батько відпустив собак, двох чи трьох кавказьких вівчарок,які утримувалися у вольєрі. Вольєр розташований від гаража на відстані 20-30 метрів. Потім батько сів в машину та за ними погнався. Що згодом розповідали батьки про ці події - не пам'ятає.
Після вказаних подій він лікувався в психіатричній лікарні.
Крім того, вина підсудних підтверджується:
Заявою ОСОБА_23 про вчинення 20.06.2010 року невідомими особами на неї нападу та спричинення їй тілесних ушкоджень за місцем проживання по АДРЕСА_5
(т. 1 а.с.2);
Протоколом огляду місця події від 20.06.2010 року, під час якого оглянуто двір домоволодіння АДРЕСА_5 , де було вчинено напад на ОСОБА_23 та вилучено диск з фрагментом відеоспостереження з місця події
(т. 1 а.с.3);
Протоколом огляду предметів, під час якого був оглянуті ДВД-диск із фрагментом запису відеоспостереження від 20.06.2010 року в будинку АДРЕСА_5
(т. 1 а.с. 173);
Протоколом обшуку від 30.06.2010 року за місцем проживання ОСОБА_14 , за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого було виявлено та вилучено пістолет Макарова призначений для стрільби гумовими кулями, чотири пластикові промислові хомути та дві мисливські рушниці (т. 1 а.с. 73);
Оголошеними в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_25 , яка в ході досудового слідства вказувала, що вона бачила автомобіль ВАЗ 21099 синього кольору № НОМЕР_1 , який в середині червня 2010 року, майже увесь день, стояв напроти АДРЕСА_5 (т. 2 а.с. 17);
Оголошеними в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_26 , яка в ході досудового слідства вказувала, що вона бачила автомобіль № 04-796-94 АА
(т. 2 а.с. 16);
Оголошеними в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_27 , який в ході досудового слідства вказував, що в його домоволодінні працівниками міліції в ході обшуку в духовці було виявлено та вилучено пістолет, а також дві рушниці
(т. 1 а.с. 179);
Показаннями судово-медичного експерта ОСОБА_28 , який допитаний в суді першої інстанції підтвердив, що висновки робив інший експерт, в медичній картці потерпілої отримані гематоми не описані. При обстеженні тілесних ушкоджень лікар повинен вказати їх локалізацію, форму, колір, розмір.
(т. 6 а.с. 182-183)
Крім того вина обвинувачених повністю підтверджується:
Висновком судово-медичної експертизи № 633 від 19.07.2010 року, згідно якого у ОСОБА_23 виявлені тілесні ушкодження у вигляді забою та гематоми на тілі, закритого перелому 3-го пальця середньої фаланги правої кисті, які відносяться до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень
(т. 1 а.с. 152, 153);
Висновком додаткової судово-медичного експертизи № 618 від 22.09.2010 року, згідно якого виявлені у ОСОБА_23 тілесні ушкодження, могли утворитися за вказаних обставин під час допиту потерпілої ОСОБА_23 , яка вказувала, що удари були нанесені їй пістолетом по голові
(т. 2 а.с. 47-48);
Протоколом особистого обшуку затриманого ОСОБА_16 від 30.06.2010 року, під час якого у нього виявлено та вилучено мобільний телефон «Нокіа 6270» з сім-карткою «Сім сім» UМС, ключі від автомобіля ВАЗ 21099 н.з. НОМЕР_2
(т. 1 а.с.43);
Протоколом огляду місця події від 02.07.2010 року, під час якого вилучено та оглянуто автомобіль ВАЗ-21099 н.з. НОМЕР_2 , що знаходився біля приміщення Олександрійського МВ УМВС
(т.1 а.с.182, 184);
Протоколом огляду місця події від 02.07.2010 року, під час якого вилучено та оглянуто автомобіль Шевроле-Авео н.з. НОМЕР_3 , що знаходився біля приміщення Олександрійського МВ УМВС
(т.1 а.с.181, 183);
Висновком судово-медичної експертизи № 633 від 19.07.2010 року, згідно з яким у ОСОБА_23 виявлені тілесні ушкодження у вигляді забою та гематоми на тілі, закритого перелому 3-го пальця середньої фаланги правої кисті, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості
(т.1 а.с.152 -153);
Висновком додаткової судово-медичної експертизи № 618 від 22.09.2010 року, згідно з яким виявлені у ОСОБА_23 тілесні ушкодження могли утворитися за обставин, вказаних ОСОБА_23 під час допиту
(т.2 а.с.47-48);
Висновком балістичної експертизи № 108 від 15.07.2010 року, згідно з яким вилучений під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_14 пістолет «МР 9 мм» є короткоствольною вогнепальною зброєю, яка призначена для стрільби патронами несмертельної дії, спорядженими гумовими або аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами
(т.1 а.с.135-138);
Протоколом огляну предметів, під час якого оглянуто DVD-диск із фрагментом запису камери відео спостереження від 20.06.2010 року в будинку АДРЕСА_5 , який переглянуто в суді першої інстанції, де чітко видно, що дії засуджених направлені на вчинення саме розбійного нападу на потерпілих
(т.1 а.с.173).
Крім наведених вище доказів по справі, вина підсудних підтверджується також і даними протоколів відтворення обстановки та обставин події з участю засуджених, які досліджено апеляційним судом в ході судового слідства та відповідно до яких ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_16 розповіли на місці про підготовку до вчинення злочину, а саме розбійного нападу із застосуванням насильства, та привезення ними речей для перевдягання, використання при цьому пістолета
(т.2, а.с.31-35, 47-50, 61-64).
Враховуючи вищезазначені докази по справі, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про те, що у даному випадку засуджені фактично вчинили замах на грабіж, за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, поєднаний з проникненням у інше приміщення, тобто злочин передбачений ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 3 КК України, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно та повно дослідив зібрані у кримінальному провадженні докази, але цим доказам дав неправильну правову оцінку та безпідставно перекваліфікував діяння підсудних на ст. 15 ч. 2 ст. 186 ч. 3 КК України.
Таким чином, судом першої інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а тому апеляція прокурора в цій частині підлягає задоволенню, а вирок суду із зазначених підстав скасуванню з ухваленням нового вироку.
Дослідженням доказів, зібраних у кримінальному провадженні, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_16 вчинили напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з погрозою застосування насильства небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу та із застосуванням насильства небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб та поєднаного з проникненням у приміщення (розбій), за таких обставин:
ОСОБА_15 , маючи умисел на заволодіння чужими грошовими коштами у невизначеній сумі, діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою з ОСОБА_16 , ОСОБА_14 та особою, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, розподіливши ролі між учасниками та підготувавши знаряддя вчинення злочину, а саме: пістолет ПМР, заздалегідь спланували напад на домоволодіння АДРЕСА_5 , в якому проживає ОСОБА_8 , зі своєю дружиною ОСОБА_23 та їх двома малолітніми дітьми: ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_20 ІНФОРМАЦІЯ_5 ..
Готуючись до вчинення злочину ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та особа, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, періодично з 13.06.2010 року, в денний час з салону автомобіля «ВАЗ 21099», що належить ОСОБА_16 , спостерігали за мешканцями домоволодіння АДРЕСА_5 , з метою вивчення розпорядку дня останніх. Крім того, з метою вивчення розташування господарських будівель, та розподілу своїх дій під час нападу на території, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та особа, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, попередньо приходили під приводом продажу металевих запчастин у двір вищезазначеного домоволодіння.
20 червня 2010 року, приблизно 19.00 год., ОСОБА_14 , керуючи автомобілем «ВАЗ 21099», що належить ОСОБА_16 , змінивши при цьому справжній номерний знак на номерний знак НОМЕР_1 ., автомобілю «ЗАЗ», який раніше належав йому, згідно домовленості разом з ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та особою, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, прибули на вул. Знам'янську в м. Олександрії, навпроти буд. АДРЕСА_5 , де ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , який озброївся пістолетом Макарова, призначеного для стрільби гумовими кулями, та особа, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, вийшли з автомобіля та пішли до вищевказаного будинку, а ОСОБА_14 залишився чекати в зазначеному автомобілі на повернення співучасників, з метою подальшого швидкого зникнення з місця вчинення злочину.
Після чого, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та особа, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, під приводом продажу металевих запчастин, шляхом вільного доступу проникли на територію домоволодіння АДРЕСА_5 . Перебуваючи в дворі даного домоволодіння, діючи згідно раніше розподілених ролей, ОСОБА_15 та особа, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, разом з мешканкою будинку ОСОБА_23 , пройшли до гаражу, де вчинили напад на останню. Під час нападу ОСОБА_15 , демонструючи пістолет ПМР, який згідно висновку експерта N 108 від 15.07.2010 року є короткоствольною вогнепальною зброєю, який призначений для стрільби патронами несмертельної дії, спорядженими гумовими або аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами, почав погрожувати ОСОБА_23 , приставивши пістолет до чола останньої, та почав наносити їй удари руками, тримаючи в руках пістолет, по голові та рукам, від болю потерпіла почала кричати, й впавши на підлогу втратила свідомість. Крики ОСОБА_23 почув ОСОБА_8 та малолітній ОСОБА_18 , які підбігли до гаражу, де в подальшому та особа, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, схопив ОСОБА_18 та кинув його до гаражу, а ОСОБА_16 намагався схопити ОСОБА_8 , але останній вирвався та побіг до вольєру з собаками. Побачивши, що ОСОБА_8 відкриває вольєр з собаками ОСОБА_16 , особа, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, та ОСОБА_15 , втекли з домоволодіння АДРЕСА_5 , не заволодівши майном потерпілих.
В гаражі ОСОБА_15 спричинив ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді забою та гематоми на тілі, закритого перелому 3-го пальця середньої фаланги правої кисті, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 618 від 19.07.2010 року відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Аналізуючи всі зібрані по справі докази та оцінюючи їх в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що в діях ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_16 міститься склад злочину, передбаченого ст. 187 ч.3 КК України за ознаками скоєння нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з погрозою застосування насильства небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу та із застосуванням насильства небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб та поєднаного з проникненням у приміщення (розбою).
Відповідно до п.п. 6, 22 постанови пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», під нападом за статтею 187 КК України слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства. Розбій вважається закінченим з моменту такого нападу, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні. Якщо дії, розпочаті як крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, переросли в грабіж чи розбій, вчинене слід кваліфікувати відповідно за частиною третьою статті 186 КК України або частиною третьою статті 187 КК України.
Пунктом 9 вищезазначеної постанови пленуму Верховного Суду України передбачено, що небезпечне для життя чи здоров'я насильство (ст.187 КК) - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.
Враховуючи, що підсудні саме з метою здійснення нападу проникли на територію домоволодіння, зайшли до приміщення гаража потерпілої, під час розбою застосували вогнепальну зброю пістолет, який призначений для стрільби патронами несмертельної дії, та який потерпіла сприйняла, як бойовий, та яким погрожували потерпілій, наставивши на неї пістолет та нанесли пістолетом удари в область голови та по руках, а крім того заподіяли потерпілій тілесні ушкодження середньої тяжкості, колегія суддів вважає, що в діях підсудних наявна кваліфікуючі ознаки - погроза застосування та застосування насильства небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого.
Згідно п. 24 вказаної постанови Пленуму Верховного суду України, злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома ( двома і більше ) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.
Положеннями ч. 3 ст. 28 КК України визначено, що вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома ( двома і більше ) суб'єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення.
Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає із ч. 2 вказаної статті, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину ( узгодження об'єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо ). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо.
Тобто у даному випадку обвинувачені ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та особа, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, діяли спільно та за попередньою змовою між собою
За таких обставин справи доводи апеляцій прокурора та потерпілих про наявність в діях засуджених складу злочину передбаченого ст. 187 ч. 3 КК України ґрунтуються на всебічно досліджених матеріалах справи, оскільки підсудні фактично вчинили напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу та з погрозою застосування такого насильства (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб та поєднаний з проникненням в інше приміщення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно дав оцінку фактичним доказам по справі, безпідставно відкинув першочергові показання засуджених, які вони надавали на досудовому слідстві і які повністю узгоджуються з іншими фактичними обставинами справи та достовірними доказами по справі, а відповідно необґрунтовано перекваліфікував дії засуджених зі ст. 187 ч.3 КК України на ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 3 КК України, та, внаслідок цього, призначив їм надто м'яке покарання, яке за вказаних обставин справи не відповідає особам підсудним та тяжкості скоєного ним злочину.
Зокрема, в ході апеляційного розгляду справи дослідженими доказами достовірно підтверджено, що підсудними було вчинено певні дії щодо нападу на потерпілу ОСОБА_8 , тобто посягання на її життя та здоров'я, і в ході досудового розслідування, і в суді було доведено, що в діянні підсудних є склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України. Напад органами досудового слідства підтверджується нанесенням підсудним ОСОБА_15 пістолетом тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_8 , в результаті чого у неї виявлені тілесні ушкодження у вигляді забою та гематоми, закритий перелом 3-го фаланги правої кисті, які відносяться до категорії середньої тяжкості.
Колегія суддів також дійшла висновку, що явку з повинною від ОСОБА_14 29 червня 2010 року, відеозапис допиту останнього та протоколи відтворення обстановки та обставин події з участю підозрюваних є достовірними, належними та допустимими докази, оскільки ці процесуальні дії були вчинені з додержанням права підозрюваних на захист. Відмова від захисника при зборі первинних доказів підсудними відповідала їхньому справжньому волевиявленню, тобто не було порушено право підсудних на захист, а тому колегія суддів вважає можливим використовувати їхні пояснення, протоколи допитів та протоколи відтворення обстановки та обставин події як докази по даній справі є можливим, так як це не суперечить ст. 62 Конституції України.
Крім того, встановлено, що при нанесені тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_23 насильство було спрямовано на заволодіння її майном, оскільки підсудні заздалегідь домовились про спільне вчинення викрадення коштів та приготувавши заздалегідь знаряддя вчинення злочину - пістолет. При цьому співучасники можуть бути співвиконавцями, а можуть виконувати різні ролі. Роль ОСОБА_14 колегія суддів визнає як організатора, його дії мають причинний зв'язок із злочином, який вчиняється виконавцями, що і дає підстави визнати його співучасником злочину - розбою, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника ОСОБА_12 в інтересах підсудного ОСОБА_16 про замах на крадіжку коштів із домоволодіння потерпілих та із позицією підсудного ОСОБА_15 про перекваліфікацію його дій на ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки підсудні розуміли, що домовились про напад з метою заволодіння чужим майном та заготовили наперед знаряддя злочину - пістолет, змінили номерний знак на автомобілі.
Доводи апеляції підсудного ОСОБА_14 , про правильність перекваліфікації дій засуджених на ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 3 КК України та відсутності між ними попередньої змови спростовуються дослідженими матеріалами справи, які свідчать, що крім погроз застосування насильства шляхом направлення на потерпілу пістолету, було з боку засуджених застосоване насильство небезпечне для життя та здоров'я потерпілої. Факт застосування погрози пістолетом з самого початку досудового слідства підтверджується показаннями потерпілих, які давали щодо цього чіткі та послідовні показання протягом всього часу, а тому сумнівів в їх правдивості у суду немає.
Крім того, щодо попередньої змови між підсудними на вчинення злочину, то вказане доведено показаннями потерпілої, а також свідків із яких вбачається, що засуджені діяли спільно та злагоджено і кожен був цілком згоден з діями іншого заздалегідь про що свідчить той факт, що підсудні спостерігали за мешканцями домоволодіння потерпілих, з метою вивчення розпорядку дня останніх. Крім того, з метою вивчення розташування господарських будівель та розподілу своїх дій під час нападу на території домоволодіння, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_22 , попередньо приходили під приводом продажу металевих запчастин у двір вищезазначеного домоволодіння,коли ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_22 , зайшли на територію домоволодіння ОСОБА_14 змінивши справжній номерний знак автомобіля, залишився чекати в зазначеному автомобілі на повернення співучасників, з метою заздалегідь повідомлення співучасників про можливість бути викритими іншими особами та подальшого швидкого зникнення з місця вчинення злочину.
Вказане свідчить про спільність дій засуджених та направленості умислу, а потім побачивши, що потерпілий ОСОБА_8 відкриває вольєр із собаками всі разом швидко зникли на автомобілі з місця події.
Посилання в апеляціях на недоведеність наявності зброї та її відсутність, як на підставу для перекваліфікації дій засуджених є необґрунтованою, оскільки згідно диспозиції ст.187 ч.3 КК України наявність зброї не є визначаючою ознакою даного складу злочину, а підсудними було застосовано до потерпілої насильство фізичного характеру та заподіянні середньої тяжкості тілесні ушкодження, їх дії сприймались останньою, як реальна загроза її життю та здоров'ю, що підтверджується матеріалами справи. Крім того, наявність зброї достовірно підтверджується свідченнями потерпілої ОСОБА_29 , яка з самого початку стверджувала, що напад було здійснено з використанням пістолету. Даний пістолет в подальшому було виявлено під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_14 (т. 1 а.с. 73).
Враховуючи сукупність досліджених доказів, колегія суддів розцінює свідчення підсудних про відсутність на місті події пістолета, як намагання ухилитися підсудними таким чином від кримінальної відповідальності за більш суворий злочин та відсутність бажання останніх сприяти розкриттю злочину і таким способом пом'якшити собі можливе покарання.
Також, колегія суддів не погоджується із позицією захисту, які вказують, що відсутнє проникнення у інше приміщення, оскільки було забезпечено вільний доступ в домоволодіння потерпілих, потерпіла добровільно відкрила хвіртку, закриту з середини та впустила підсудних у двір. Колегія суддів розцінює вказану позицію захисників та підсудних, як спосіб захисту з метою уникнути більш суворого покарання.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища. У постанові також зазначено, що, вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки, суди повинні з'ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме у неї виник умисел на заволодіння майном.
По вказаній справі підсудні поставили собі за мету заволодіти майном (коштами), місце знаходження яких зумовило вибір конкретного способу посягання, зокрема, реалізація злочинного наміру передбачала входження чи потрапляння до домоволодіння потерпілих, незважаючи на режим доступу до нього (вільний/заборонений), а тому фізичне опинення в даному домоволодінні з означеною ціллю є незаконним, а з вчиненням наступних дій із застосуванням насильства чи погроз його застосування з метою заволодіння майном має кваліфікуватися як розбій, поєднаний з проникненням у приміщення.
У даному випадку підсудні мали намір вчинити напад спрямований на заволодіння майном потерпілих із їх домоволодіння та поетапно реалізували цей намір. Колегія суддів виходить із досліджених в судовому засіданні обставин справи, коштів, тобто майна, яким підсудні хотіли заволодіти, місце знаходження якого зумовлює вибір конкретного способу посягання, мотив їх злочинної поведінки та мети заволодіння майном потерпілих, характер, спосіб, час та послідовність вчинюваних ними дій, реалізація яких передбачала входження чи потрапляння до іншого приміщення (домоволодіння), що дає підстави суду вважати, що підсудні опинились в такому приміщенні (домоволодінні) незаконно, а з вчиненням наступних дій із застосуванням насильства, ці противоправні дії підсудних підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст.187 КК України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 15.11.2012 року, справа №5-15кс12.
За таких обставин, доводи апеляційних скарг сторони захисту про те, що у підсудних не було умислу на вчинення розбійного нападу є необґрунтованими, оскільки повністю спростовуються вищевикладеними доказами та обставинами злочину, є їх позицією, яка спрямована на уникнення від кримінальної відповідальності.
Посилання засуджених на тиск під час досудового слідства з боку працівників міліції є необґрунтованими, оскільки прокуратурою міста Олександрії проводилася відповідна перевірка, якою не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, оскільки не дозволені методи слідства до осіб засуджених по даній справі, працівниками міліції не застосовувалися (т. 3 а.с. 35).
Крім того, постановою Олександрійського міськрайонного суду від 18.05.2015 року було доручено прокурору м. Олександрія провести необхідну перевірку заяв підсудних. За результатом досудового розслідування у кримінальному провадженні №4201512070000057 внесеному до Єдиного державного реєстру 21.05.2015 року у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України за постановою слідчого прокуратури Кіровоградської області від 11.08.2015 року провадження було закрито у зв'язку з відсутністю в діях працівників Олександрійського МВ УМВС України в Кіровоградській області та працівників УМВС України в Кіровоградській області чи інших працівників міліції складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України (т. 6 а.с. 59, 108-117).
Колегія суддів не погоджується з доводами підсудних та висновками суду першої інстанції про визнання недопустимими доказів, а саме: явки з повинною ОСОБА_14 , протоколів відтворення обстановки та обставин події з участю підозрюваних ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 через те що вони зібрані з порушенням права на захист. Як встановлено судом апеляційної інстанції, підозрюваним було роз'яснено процесуальні права та зокрема право мати захисника, можливість призначення безкоштовного захисника, та право відмовитися від дачі свідчень, згідно ст. 63 Конституції України (т. 1 а.с. 21, 24, 25, 28, 39, 41, 42, 52, 53, 55, 56), проте вони відмовилися від захисника і така відмова прийнята слідчим. Участь захисника по даній категорії справ, згідно ст. 45 КПК України (1960 року) не є обов'язковою, а тому будь-яких процесуальних порушень колегією суддів не встановлено. Лише через більше ніж 2 місяці вони заявили клопотання про необхідність участі захисника, які було відразу задоволено (т. 2 а.с. 89, 94, 100).
Більше того, у ході ознайомлення з матеріалами справи в присутності захисників (т.2 а.с. 182, 183, 186) обвинувачені не подавали будь-яких заяв про застосування до них у ході досудового слідства фізичного та психічного тиску. Ця версія у підсудних виникла лише в ході судового розгляду справи в суді першої інстанції, а тому колегіє суддів розцінює такі дії підсудних, як спосіб уникнути від кримінальної відповідальності.
Зокрема, допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_30 , який був присутній в якості понятого при відтворенні обстановки та обставин події за участю ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 зазначив, що під час проведення вказаних процесуальних дій, підсудні добровільно показували та розказували, на місці події, про обставини вчинення злочину. Заяв про застосування насильства від підсудних не надходило. При цьому безпосередньо ОСОБА_15 , добровільно та детально розповів та показав, як він в гаражі напав та побив пістолетом потерпілу (т.1 а.с. 61-64).
Також, колегія суддів вважає помилковим і висновок суду першої інстанції та твердження захисника ОСОБА_12 про те, що протокол відтворення обстановки та обставин події з участю підозрюваного ОСОБА_14 є недопустимим доказом, так як проткол не підписаний слідчою ОСОБА_31 , яка власноручно склала протокол, в кінці якого зазначила посаду та повне прізвище, при цьому не поставила механічно короткий підпис, в той же час підписала фототаблицю до протоколу. Протокол є єдиним цілісним документом з підписами понятих та підозрюваного ОСОБА_14 , послідовно та мотивовано складено з відповідними посиланнями. Вступна та описова частини висновку викладені чітко, послідовно, змістовно та доповнюють одна одну. Допитана в суді першої інстанції слідча ОСОБА_31 підтвердила правильність складання протоколу (т.6 а.с. 187-188), а тому колегія суду вважає вказаний доказ належним та допустимим.
Крім того, вищезазначений протокол відтворення обстановки та обставин події з участю підозрюваного ОСОБА_14 не є єдиним доказом у справі. Оскільки винуватість підсудних у вчиненні розбійного нападу доводиться сукупністю досліджених доказів, які узгоджуються між собою, зокрема протоколами огляду місця події, показаннями трьох потерпілих, які є послідовними та доповнюють одне одного, речовими доказами по справі та іншими наведеними вище доказами.
Апеляційний суд, також не приймає до уваги твердження захисника ОСОБА_12 , яка діє в інтересах підсудного ОСОБА_16 про те, що не можна прийняти до уваги висновок судово-медичної експертизи № 618 від 19.08.2010 року, згідно якого потерпілій ОСОБА_8 спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження, так як відсутній опис механізму та способу їх спричинення. Адже, у вказаному висновку чітко зазначено, що у потерпілої мається закритий перелом 3-го пальця, середньої фаланги, правої кисті, забої і гематоми на тілі, які виникли від дії тупих предметів, та несуть ознаки середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, які викликали тривалий розлад здоров'я на термін, понад 21 добу (т. 1 а.с. 152-153). Згідно висновку додаткової судово-медичної експертизи № 618 від 22.09.2010 року обставини викладені ОСОБА_8 під час допиту 23.08.2010 року та обставини викладені ОСОБА_15 під час відтворення обстановки та обставин події 01.07.2010 року можуть пояснювати механізм виникнення тілесних ушкоджень у потерпілої, за умови, що під час спричинення ударів по голові ОСОБА_15 тримав пістолет рукою, а потерпіла захищалася реакціями у вигляді закриття голови руками (т. 2 а.с. 47-48). Крім того, у своїй апеляції та в судових дебатах ОСОБА_15 та захисник ОСОБА_11 , яка діє в його інтересах, не заперечували факт спричинення потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень, в ході вчинення злочину 20.06.2010 року.
При призначенні покарання колегія суддів враховує характер, ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи винних, які усі мають постійне місце проживання, не працюють, усі підсудні позитивно характеризувалися за місцем свого проживання, кожен має сім'ю та малолітніх дітей.
Обставиною, що пом'якшує покарання підсудних, колегія суддів вважає часткове відшкодування завданих злочином збитків, а обставиною, що обтяжує покарання підсудних - вчинення злочину відносно малолітнього ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Підсудний ОСОБА_14 одружений, має малолітню дитину на утриманні, не працює, характеризується позитивно.
Підсудний ОСОБА_16 одружений, має на утриманні дружину і малолітню доньку, працював в ПП « Антонець», за місцем проживання характеризується позитивно, за місцем перебування в СІЗО характеризується задовільно.
Підсудний ОСОБА_15 одружений, має малолітню дитину на утриманні, не працює, за місцем проживання характеризується позитивно.
Колегія суддів призначаючи покарання відповідно до ст. 65, 68 КК України, враховує ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходить із сукупності усіх обставин справи, зокрема форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали або могли настати, часу, що пройшов після вчинення злочину, приймає до уваги вік підсудних, їх стан здоров'я, сімейний та матеріальний стан та вважає необхідним призначити їм покарання в умовах ізоляції від суспільства в межах санкції ч. 3 ст. 187 КК України, яке буде справедливим, необхідним, відповідатиме цілям і меті покарання, а також спрямоване на попередження вчиненнями підсудними нових злочинів.
Підстав для застосування до підсудних ст.ст. 69, 75, 76 КК України колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів враховує, що підсудний ОСОБА_14 з 29 червня 2010 року , а підсудні ОСОБА_16 та ОСОБА_15 з 30 червня 2010 року (як вказано в протоколах затримання від 30 червня 2010 року ((т. 1 а.с. 23, 40, 54)) були затримані, відносно них було обрано запобіжний захід - взяття під варту, усі до 19 травня 2011 року перебували в умовах ізоляції їх від суспільства.
За вироком Чутівського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2012 року, ОСОБА_16 був засуджений за вчинені ним в квітні та в червні 2005 року злочини за ст.ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 185, ст. 69, ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна (т.5 а.с.1-23). Апеляційним судом Полтавської області від 13 лютого 2013 року (т. 5 а.с. 24-35) та ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 листопада 2013 року(т. 5 а.с. 36-47) було пом'якшено покарання ОСОБА_16 за ч.4 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 4 років до 6 місяців позбавлення волі із конфіскацією майна та остаточно призначено покарання 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Сукупність зібраних у справі доказів також свідчить про те, що підсудний ОСОБА_16 скоїв злочини до постановлення цього вироку. Тому, колегія суддів вважає необхідним, відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, частково приєднати невідбуте покарання за попереднім вироком Чутівського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2012 року, зміненим ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 13 лютого 2013 року та ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 листопада 2013 року (т.5 а.с.1-23, 24-35, 36-47).
Колегія суддів вважає, що клопотання захисника ОСОБА_11 , в інтересах підсудного ОСОБА_15 про зарахування строку попереднього ув'язнення та клопотання захисника ОСОБА_12 , в інтересах підсудного ОСОБА_16 слід задовольнити частково.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у разі засудження до позбавлення волі, засудженим у строк відбуття покарання, зараховується строк попереднього ув'язнення, лише в межах того самого кримінального провадження.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_16 , на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, при призначенні остаточного покарання приєднується лише частина невідбутого покарання за попереднім вироком Чутівського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2012 року.
За таких підстав, підсудному ОСОБА_16 , згідно ч. 5 ст. 72 КК України, п. 2 Перехідних положень Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України, щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання», слід зарахувати строк перебування під вартою лише по даній кримінальній справі, тобто з 30 червня 2010 року по 19 травня 2011 року та з 21 лютого 2013 року до набрання даним вироком законної сили включно ( т. 1 а.с. 68, т.3 а.с. 110, т. 4 а.с. 22).
Враховуючи, що підсудному ОСОБА_15 після 19 травня 2011 року запобіжний захід по даній кримінальній справі не обирався, а обирався по іншій кримінальній справі (т. 5 а.с. 57-62, 98), то відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, п. 2 Перехідних положень Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України, щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання», не може бути зараховано в строк відбуття покарання, строк його попереднього ув'язнення, по іншій справі. Даних про надання дозволу на доставку в судове засідання в матеріалах справи також відсутні.
Сукупність зібраних у справі доказів також свідчить про те, що підсудний ОСОБА_15 за вироком Київського районного суду м. Полтави від 26 вересня 2012 року був засуджений за ч. 4 ст. 190, ст. 75, ст. 76 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки 6 місяців (т. 4 а.с. 102, 221-227). Тому, на підставі п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», ч. 4 ст. 70 КК України вказаний вирок має виконуватись самостійно.
Також відносно підсудного ОСОБА_15 довгий час в провадженні різних судів перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 КК України за події, що мали місце в квітні 2013 року. Вирок Світловодського міськрайонного суду від 14 лютого 2014 року, за яким ОСОБА_15 було засуджено за ч. 4 ст. 187, 71 КК України до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області скасовано та справу направлено на новий розгляд у іншому складі суду, до цього часу справу не розглянуто.
Потерпілою ОСОБА_8 в інтересах її неповнолітнього сина до обвинувачених ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та ОСОБА_15 заявлений цивільний позов про стягнення з них солідарно суми 100 000 грн. на відшкодування заподіяної злочином моральної шкоди та на відшкодування заподіяної злочином моральної шкоди 50 000 грн. на її користь.
Підсудні в 2011 році сплатили на користь потерпілої кожен по 8 000 грн., про що свідчать розписки від 08 квітня 2011 року (т. 3, а.с. 53, 54, 57) та від 06 травня 2011 року (т. 3, а.с. 69). За змістом усіх 4 розписок потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_8 дійсно отримали кошти в сумі по 8 000 грн. від кожного підсудного, всього 32 000 грн.
Колегією суддів, встановлено що за постановою слідчого від 25 серпня 2010 року неповнолітній ОСОБА_18 , 2000 року народження був визнаний потерпілим у цій справі, про що було повідомлено йому та його законному представнику. Колегія суддів вважає, що потерпілим дійсно було завдано глибокі моральні страждання. Збитки, що завдані злочином були частково відшкодовані потерпілим підсудними.
Оцінивши обставини заявленого цивільного позову, колегія суддів погоджується з апеляційними доводами потерпілих щодо необґрунтованості відмови у стягненні з підсудних моральної шкоди обмежившись тим, що добровільно сплачено 32 000 грн..
Так, при визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції не в повній мірі врахував вимоги ст.ст. 23, 1167 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Зокрема, суд належним чином не врахував те, що моральна шкода, спричинена потерпілими пов'язана із заподіянням шкоди здоров'ю потерпілої, а саме заподіянням обом потерпілим психологічних страждань у зв'язку з перенесеним розбійним нападом та нанесення потерпілій ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Внаслідок тривалого лікування потерпіла перенесла моральні та фізичні страждання, порушився звичний для неї уклад життя, плани, зв'язки, під час лікування потерпіла ОСОБА_8 не мала можливості повноцінно займатися вихованням своїх малолітніх дітей.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.
Враховуючи характер, обсяг і тривалість душевних, моральних та психічних страждань, що потерпілі зазнали, малолітній вік особи відносно якої вчинено злочин і яка на теперішній перебуває на обліку у лікарів психіатрів, у зв'язку з наслідками органічного ушкодження центральної нервової системи (т. 6 а.с. 222), колегія суддів частково погоджується із доводами потерпілих та виходячи із принципів розумності, виваженості та справедливості, оцінює моральні страждання потерпілою ОСОБА_8 в сумі 25 000 грн., моральні страждання малолітнього ОСОБА_18 в сумі 50 000 грн. (з урахуванням вже виплачених коштів у сумі 32000 грн.), що адекватно відображає перенесені ними моральні страждання, враховуючи, що саме дії обвинувачених призвели до їх моральних страждань, виходячи із характеру немайнових втрат, їх тривалості та можливості відновлення.
Судові витрати у справі складають 412 грн. 80 коп. за проведення експертиз, які підлягають стягненню з підсудних в дольовому порядку на користь держави, а саме з кожного в сумі 137 грн. 60 коп..
Судові витрати, понесені потерпілими на допомогу адвоката в сумі 2 000 грн. колегія суддів покладає на підсудних.
Відповідно до ст.ст. 81, 330 КПК України (в редакції закону 1960 року), речові докази по справі - повернуті потерпілим, залишити у потерпілих. Речові докази вилучені у підсудних, які не представляють матеріальної цінності повернути підсудним; мобільний телефон «Нокія 6270», автомобіль ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_2 , вилучені у ОСОБА_16 , автомобіль «Шеврове-Авео» д.н.з. НОМЕР_3 , та мобільний телефон” Нокія 6233” вилучені у ОСОБА_14 - конфіскувати в дохід держави.
Речові докази, які передані до камери зберігання Олександрійського МВ УМВС України в Кіровоградській області, а саме: пістолет «Макарова Р», що зберігається в шафі зберігання зброї Олександрійського МВ УМВС України в Кіровоградській області (квитанція № 00074); 2 пластикові хомути (квитанція № 1119), мобільний телефон «Нокія 6170» з сім картою «Лайф», вилучений у ОСОБА_22 слід залишити на зберіганні в матеріалах виділеної кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_22 .
Речові докази, які знаходяться в матеріалах кримінальної справи - підлягають залишенню в матеріалах справи.
Таким чином апеляції прокурора та потерпілих підлягають частковому задоволенню, у зв'язку з неправильною перекваліфікацією дій засуджених та невідповідністю призначеного судом покарання, особам засуджених внаслідок м'якості, а вирок підлягає скасуванню з постановленням нового вироку, а апеляції підсудного ОСОБА_15 , апеляції захисника ОСОБА_12 в інтересах підсудного ОСОБА_16 , та апеляцію підсудного ОСОБА_14 слід залишити без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 362, 366, 372, 378, 379 КПК України (в редакції закону 1960 року), п. п. 11, 15 розділу ХІ Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу, колегія суддів,
Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_17 - задовольнити частково, а апеляції підсудного ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , а також захисника ОСОБА_12 , в інтересах підсудного ОСОБА_16 - залишити без задоволення.
Вирок Олександрійського міськрайонного суду від 19 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_16 скасувати.
ОСОБА_14 визнати винним за ст. 187 ч. 3 КК України і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років 6 (шість) місяців, з конфіскацією всього належного йому майна.
ОСОБА_15 визнати винним за ст. 187 ч. 3 КК України і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років 6 (шість) місяців, з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України остаточно призначити ОСОБА_15 покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років 6 (шість) місяців, з конфіскацією всього належного йому майна, а вирок Київського районного суду м. Полтави від 26 вересня 2012 року, яким ОСОБА_15 засуджений за ч. 4 ст. 190, ст.75, ст. 76 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки 6 місяців виконувати самостійно.
ОСОБА_16 визнати винними за ст. 187 ч. 3 КК України і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років, з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ст. 70 ч. 4 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, до призначеного покарання за даним вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Чутівського районного суду Полтавської області від 04.09.2012 року, зміненим ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 13.02.2013 року та ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.11.2013 року, та остаточно призначити ОСОБА_16 покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років 6 (шість) місяців, з конфіскацією всього належного йому майна.
Міру запобіжного заходу засудженим: ОСОБА_14 та ОСОБА_15 змінити з підписки про не виїзд на взяття під варту, взявши ОСОБА_14 під варту в залі суду; засудженому ОСОБА_16 у вигляді тримання під вартою, до набрання цим вироком законної сили, - залишити без змін.
Строк відбування покарання засудженим ОСОБА_14 ОСОБА_15 та ОСОБА_16 обчислювати з 04 травня 2016 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, п. 2 Перехідних положень Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України, щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» - зарахувати засудженим до позбавлення волі, у строк відбуття покарання термін попереднього ув'язнення по даній кримінальній справі з розрахунку - один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а саме:
- ОСОБА_14 у період з 29 червня 2010 року по 19 травня 2011 року та з 04 травня 2016 року до дня набрання цим вироком законної сили;
- ОСОБА_15 з 30 червня 2010 року по 19 травня 2011 року та з 04 травня 2016 року до дня набрання цим вироком законної сили;
- ОСОБА_16 з 30 червня 2010 року по 19 травня 2011 року та з 21 лютого 2013 року до дня набрання цим вироком законної сили.
Цивільний позов ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та ОСОБА_15 солідарно на користь ОСОБА_8 25 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та ОСОБА_15 солідарно на користь ОСОБА_18 ( в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_8 ) 50 000 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Проте з урахуванням того, що моральну шкоду частково, в розмірі 32 000 грн. відшкодовано добровільно, остаточно підлягає стягненню з ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та ОСОБА_15 солідарно на користь ОСОБА_8 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_18 несплачену суму, а саме різницю в розмірі 43 000 грн.
Стягнути з ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 на користь ОСОБА_8 судові витрати на оплату праці адвоката з кожного в сумі по 666 грн. 67 коп.
Стягнути з ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 на користь держави судові витрати за проведення експертиз, з кожного в сумі по 137 грн. 60 коп.
Після набрання вироком законної сили, речові докази у справі, що передані на відповідальне зберігання до кімнати зберігання речових доказів Олександрійського МВ УМВС України в Кіровоградській області, зокрема:
- 2 кепки, 1 футболку, 2 пари чоловічих кросівок, дві пластикові сім-карти, що зберігаються в камері схову Олександрійського МВ УМВС (квитанція № 1119) - повернути власнику ОСОБА_14 ;
- пістолет «Макарова Р», що зберігається в шафі зберігання зброї Олександрійського МВ УМВС України в Кіровоградській області (квитанція № 00074), 2 пластикові хомути, (квитанція № 1119), мобільний телефон «Нокія 6170» з сім картою «Лайф», вилучений у ОСОБА_22 - залишити на зберіганні в матеріалах виділеної кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_22 ;
- мобільний телефон «Нокія 6270», автомобіль ВАЗ 21099 н.з. НОМЕР_2 , вилучені у ОСОБА_16 , автомобіль «Шеврове-Авео» н.з. НОМЕР_3 , та мобільний телефон” Нокія 6233” вилучені у ОСОБА_14 - конфіскувати в дохід держави;
- ДВД-диск із фрагментами запису відео спостереження від 20.06.2010 року та ДВД-диск із запису допиту в якості підозрюваного від 29.06.2010 року ОСОБА_14 залишити в матеріалах справи.
Вирок може бути оскаржено у касаційному порядку до судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом одного місяця з моменту його проголошення, а засудженими, що перебувають під вартою, у той же строк з моменту вручення їм копії вироку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4