Ухвала
іменем україни
28 квітня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42015050000000154 від 01 квітня 2015 року, щодо
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
громадянина України, уродженця
м. Волноваха Донецької області,
проживаючого за адресою:
АДРЕСА_1 ,
за ст. 258-3 ч. 1 КК України,
за касаційними скаргами прокурора Донецької області ОСОБА_6 та захисника засудженого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Волноваського районного суду Донецької області від 14 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 листопада 2015 року щодо ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
захисника засудженого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_7
в режимі відеоконференції,
у касаційній скарзі прокурор просить ухвалу Апеляційного суду Донецької області у м. Маріуполі від 11 листопада 2015 року щодо ОСОБА_5 скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення особі обвинуваченого через м'якість та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення ст. 69 КК України, а суд апеляційної інстанції без належної перевірки доводів апеляційної скарги прокурора, не дослідивши та не оцінивши докази кримінального провадження у їх сукупності, прийшов до помилкового висновку про законність призначеного ОСОБА_5 покарання.
У касаційній скарзі захисник просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_5 скасувати та кримінальне провадження щодо нього закрити за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Вказує на допущені однобічність та неповноту досудового розслідування та судового розгляду, невідповідність висновків судів обох інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження, внаслідок чого ОСОБА_5 незаконно було визнано винуватим та засуджено за ст. 258-3 ч. 1 КК України. Звертає увагу на те, що ОСОБА_5 не брав участь у бойових діях на боці ДНР, діяв в інтересах держави України, намагаючись зберегти інфраструктуру ВК № 120.
Вироком Волноваського районного суду Донецької області від 14 вересня 2015 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ст. 258-3 ч. 1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишено тримання під вартою, а строк відбування покарання вказано рахувати з 01 квітня 2015 року з 12 години 00 хвилин.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим і засуджено за сприяння діяльності терористичної організації за наступних обставин.
З 14 квітня 2014 року на підставі Указу Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 р. «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» на території Донецької області триває антитерористична операція, спрямована на припинення діяльності терористичної організації «Донецька народна республіка» (далі «ДНР»).
Вказана терористична організація створена на території Донецької області на початку квітня 2014 року та має стійку, організовану структуру військового типу, єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність, дисципліну, члени цієї організації мають у своєму розпорядженні сукупність технічних пристроїв та засобів, що застосовуються для ураження живої сили, техніки, споруджень та інших цілей, у тому числі вогнепальну зброю, важке військове озброєння та техніку. Основною метою її діяльності є насильницька зміна та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, а також зміна меж території і державного кордону України шляхом створення незаконного державного утворення «ДНР», встановлення своєї терористичної незаконної влади, вчинення терористичних актів, диверсій, військове протистояння правоохоронним органам та Збройним силам України, органам державної влади, фізичне знищення їх особового складу, залякування населення, захоплення адміністративних будівель органів державної влади і місцевого самоврядування та вчинення інших тяжких і особливо тяжких злочинів, що призводить до дестабілізації суспільно-політичної ситуації у державі. Вказані формування дислокувались та дислокуються у різних населених пунктах та місцевостях Донецької області, мають загальне керівництво та координацію діяльності.
У вересні 2014 року виправну колонію № 120 управління ДПтС України, яка розташована біля сел. Оленівка, Волноваського району, Донецької області було захоплено незаконними збройними формуваннями «ДНР». Відповідно до наказу начальника управління ДПтС України у Донецькій області № 184 від 19 серпня 2014 року усьому особовому складу закладів ДПтС, у разі захоплення територій, на яких вони знаходяться, незаконними збройними формуваннями «ДНР», необхідно було прибути на території, які контролюються законною владою України.
ОСОБА_5 в період часу з 01 січня 1999 року по 30 вересня 2014 року працював на посаді старшого інженера (з інформатизації та зв'язку) відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв'язку та інформатизації Волноваської виправної колонії Управління ДПтС України у Донецькій області № 120. При цьому, ОСОБА_5 , мешкаючи у м. Волноваха, Донецької області, починаючи з жовтня 2014 року (точної дати під час досудового розслідування не встановлено), добровільно, з корисливих мотивів, з власних ідейних переконань, перейшов на бік терористичної організації «ДНР», що діє з метою нанесення шкоди територіальній цілісності та суверенітету України, де був призначений на посаду та приступив до виконання обов'язків начальника відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв'язку та інформатизації Волноваської виправної колонії № 120, що знаходиться біля сел. Оленівка, Волноваського району, Донецької області та контролюється так званим «Департаментом державної служби виконання покарань Міністерства внутрішніх справ ДНР», які виразились у забезпеченні функціонування систем сигналізації та зв'язку на охоронюваному об'єкті, а саме - на території всієї Волноваської ВК № 120, яка з вересня 2014 року входить до структури Управління виконання покарань так званого Міністерства внутрішніх справ «ДНР».
Таким чином, ОСОБА_5 , почавши роботу в установі «ДНР», навмисно сприяв діяльності зазначеної терористичної організації, чим скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ст. 258-3 ч. 1 КК України.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 листопада 2015 року вказаний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 змінено, вказано вважати ОСОБА_5 засудженим за ст. 258-3 ч. 1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.
В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Заслухавши доповідача, доводи захисника про підтримання своєї касаційної скарги та заперечення проти касаційної скарги прокурора, доводи прокурора про обґрунтованість касаційної скарги прокурора та заперечення проти касаційної скарги захисника, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд дотримався вимог зазначеного закону.
З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
На підтвердження винуватості ОСОБА_5 та доведеності його вини у вчиненні злочину, передбаченого ст. 258-3 ч. 1 КК України, суд обґрунтовано послався на показання свідка ОСОБА_9 , який працював разом із ОСОБА_5 у ВК № 120, та пояснив, що після її захоплення «ДНР» відбулися збори працівників, на яких колишній начальник відділу кадрів Манха довела до присутніх наказ про перехід колонії до складу «ДНР» та повідомила, що незгодні можуть її залишити, а бажаючі служити «ДНР» - залишитись для продовження служби вже на стороні «ДНР». При цьому, свідок пояснив, що цей вибір кожна особа робила самостійно, нікого з працівників ні до яких дій не примушували і не погрожували. Аналогічні показання дала свідок ОСОБА_10 .
Врахував суд і показання свідка ОСОБА_11 , який також працював разом із ОСОБА_5 у ВК № 120 до її захоплення, та пояснив, що 31 серпня 2014 року під час захоплення ВК він виконував обов'язки 1-го заступника колонії, а ОСОБА_5 - обов'язки начальника відділу. На виконання наказу начальника обласного управління ДПтС України № 184 від 19.08.2014 р. він виїхав з с. Оленівки, був на лікарняному, а потім став працювати в м. Маріуполі. Вказав свідок і про те, що особисто телефонував ОСОБА_5 з Маріуполя, де знаходився обласний апарат, пропонував йому працювати на посаді начальника інженерно-технічної служби, по роду діяльності якої обов'язки були аналогічні, пов'язані з засобами охорони, зв'язку та інформатизації, тільки в об'ємі обласного управління та з більшим рівнем зарплати, на що ОСОБА_5 обіцяв обдумати таку пропозицію. Через тиждень свідок знову зателефонував ОСОБА_5 , проте останній відмовився від зазначеної пропозиції. Підтвердив свідок і обставину того, що всі працівники, що виїхали з територій, які були захоплені «ДНР», працевлаштовані на території підконтрольній владі України, в тому числі і в м. Маріуполі.
Врахував суд також показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 щодо вказаних обставин, та які в сукупності наданих ними показань підтвердили показання вищезазначених свідків щодо умов та можливостей залишити ВК № 120 після її захоплення «ДНР».
Окремо зазначив місцевий суд у вироку і про наявність наказу начальника управління ДПтС України у Донецькій області від 10.10.2014 року № 135 о/с, яким ОСОБА_5 з 30 вересня 2014 року звільнено за власним бажанням на підставі його рапорту.
Вказав суд у вироку і про наявність доказів того, що після звільнення ОСОБА_5 за власним бажанням з жовтня 2014 року почав працювати начальником відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв'язку та інформатизації Волноваської ВК № 120 управління Державної служби виконання покарань МВС Донецької народної Республіки, детально оцінивши кожен з таких доказів.
Зокрема, згідно протоколу огляду від 23.04.2015 року носія флеш пам'яті в чорному корпусі ємністю 7,21 Гб, окрім іншого, виявлено фотознімок ОСОБА_5 зі зброєю в руках та у формі «ДНР» із шевронами неіснуючої «Новоросії».
Врахував місцевий суд і інші зазначені у вироку докази, які у своїй сукупності підтверджують показання свідків події, та дійшов до обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ст.ст. 258-3 ч. 1 КК України.
Отже, доводи касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_5 не знав та не усвідомлював, що діє в інтересах незаконної злочинної організації «ДНР», не підтверджуються матеріалами кримінального провадження, а тому не підлягають задоволенню.
Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі ОСОБА_5 внаслідок м'якості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки суду першої інстанції щодо призначеного йому покарання.
При призначені ОСОБА_5 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, суд першої інстанції врахував те, що злочин, у вчиненні якого ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено, відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким. Обставини того, що ОСОБА_5 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив кримінальне правопорушення вперше, активно сприяв розкриттю злочину, те, що він позитивно характеризується за місцем роботи, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та бабусю похилого віку визнані такими, що пом'якшують його покарання, а обставин, що обтяжують покарання, судом встановлено не було.
Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд першої інстанції обґрунтовано призначив засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією частини 1 статті 258-3 КК України у виді позбавлення волі.
Отже, покарання засудженому призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
Доводи касаційних скарг захисника ОСОБА_7 , які аналогічні доводам його апеляційної скарги, та доводи касаційної скарги прокурора, які аналогічні доводам апеляційної скарги прокурора, були предметом перевірки в суді апеляційної інстанції і обґрунтовано визнані такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах закону.
При цьому, апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 258-3 ч. 1 КК України, виходячи з встановлених обставин та наявних доказів, яким була дана належна оцінка і зроблені правильні висновки. Апеляційний суд належним чином перевірив усі доводи апеляційної скарги захисника та зазначив в ухвалі відповіді на них, вказавши на підстави, з яких він залишив їх без задоволення.
Вказав апеляційний суд і на безпідставність доводів апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування ст. 69 КК України, зазначивши, що ОСОБА_5 дійсно активно сприяв розкриттю злочину, оскільки він послідовно як під час досудового розслідування, так і в суді повідомляв обставини вчинення ним кримінального правопорушення, не змінюючи змісту своїх показань, не ухилявся від проведення слідчих дій, видавши працівникам правоохоронних органів документи та предмети необхідні слідству.
Позиції засудженого ОСОБА_5 про те, що він охороняв майно ВК № 120, яка є державною установою України та забезпечував охорону осіб, засуджених судами України, апеляційний суд дав відповідну оцінку, така позиція не спростовує того, що він активно сприяв розкриттю злочину, а тому зазначив про безпідставність доводів апеляційної скарги прокурора в цій частині.
Разом з тим, апеляційний суд обґрунтовано змінив вирок суду першої інстанції в частині додаткового покарання, задовольнивши апеляційну скарги прокурора в цій частині.
З такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.
При розгляді апеляційних скарг захисника та прокурора суд апеляційної інстанції їх доводи перевірив і своє рішення належним чином мотивував. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_5 та правильність кваліфікації його дій за ст. 258-3 ч. 1 КК України.
Об'єктивних даних, що вказували б на вчинення злочину ОСОБА_5 за інших обставин, колегія суддів за матеріалами провадження не знаходить і передбачені законом підстави для перевірки цього відсутні.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування судових рішень також не виявлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг, скасування ухвали апеляційного суду, призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції або закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_5 за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 258-3 ч. 1 КК України, не знаходить.
Крім того, колегія суддів зазначає, що за наявності відповідних підстав засуджений ОСОБА_5 , його захисник або члени його сім'ї мають право звернутися до суду за місцем відбування покарання із клопотанням про приведення вироку щодо нього у відповідність до Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ, який покращує його становище, для зарахування строку попереднього ув'язнення ОСОБА_5 , засудженого до позбавлення волі, що проводиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, колегія суддів
вирок Волноваського районного суду Донецької області від 14 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 листопада 2015 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та захисника - без задоволення.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
________________ _____________________ ____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3