"05" травня 2016 р.Справа № 916/594/16
За позовом: Комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Одеса”
до відповідача: Одеської митниці ДФС
про стягнення 5227,50грн.
Суддя Малярчук І.А.
В судових засіданнях приймали участь представники:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність №01.20-01 від 06.01.2016р.
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 25.03.2016р.
В засіданні 05.05.2016р. приймали участь представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 25.03.2016р.
Суть спору: про стягнення з Одеської митниці ДФС на користь КП „Міжнародний аеропорт Одеса” 5227,50грн. вартості безпідставно набутого майна.
Позивач заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, подав пояснення від 19.04.2016р. за вх.№10020/16, в їх обґрунтування зазначає, що 05.04.2011р. між КП „Міжнародний аеропорт Одеса” та Одеською митницею ДФС (правонаступник Південної митниці) укладено договір про надання послуг з опалення, водокористування і водовідведення №207/11, строк дії якого закінчився 10.02.2012р., незважаючи на що позивач продовжував надавати відповідачу послуги з водокористування та водовідведення по квітень 2012р., у зв'язку з чим вважає вартість набутих відповідачем послуг безпідставно отриманими коштами.
Відповідач проти позову заперечує, подав відзив на позов від 19.04.2016р. за вх.№10018/16, де вказує, що не набувало у позивача майна, тому не зобов'язана повертати йому таке майно, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позову про повернення безпідставно отриманого майна. Крім того, відповідач вказує, що в силу п.8 Постанови КМУ №100 від 22.02.1994р. та Митного кодексу України, який набрав чинності 01.06.2012р. митниця має на безоплатній основі бути забезпечена службовими приміщеннями, обладнанням та належними умовами для роботи, та таке забезпечення має відбуватись за участі Міністерства транспорту України.
Клопотання відповідача від 05.04.2016р. за вх.№8577/16 про відкладення розгляду справи, від 12.04.2016р. за вх.№9328/16, від 12.04.2016р. за вх.№9325/16 про долучення документів до матеріалів справи були судом задоволені.
У судовому засіданні 19.04.2016р. за умови присутності представників сторін у відповідності до ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 05.05.2016р.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, оцінивши пояснення представників сторін та їх правові позиції, суд встановив наступне:
05.04.2011р. між КП „Міжнародний аеропорт Одеса” (аеропорт) та Південною митницею, правонаступником якої є Одеська митниця ДФС (споживач) укладено договір №207/11 про надання послуг з опалення, водокористування та водопостачання, згідно з умовами якого позивач надавав споживачу відповідні послуги.
Строк дії договору №207/11 від 05.04.2011р. продовжено сторонами до 10.02.2012р. згідно додаткової угоди №61/12.
У відповідності до п.3.2. договору №207/11 від 05.04.2011р. щомісяця аеропорт виставляє споживачу рахунки за послуги з опалення, водокористування і водовідведення на протязі 5-ти банківських днів місяця, наступного за звітним. Оплата здійснюється впродовж 6 банківських днів з дня отримання рахунку. У разі затримки фінансування з бюджету для проведення розрахунків споживач проводить розрахунок протягом 6-ти банківських днів з дати отримання бюджетних коштів.
Позивач виставляв відповідачу рахунки-фактури №СФ-0000214 від 31.01.2012р. на суму 1277,46грн., №СФ-0000648 на суму 1316,68грн., №СФ-0000878 на суму 1316,68грн., №СФ-0001245 на суму 1316,68грн.
У вказаних рахунках-фактурах підстава їх виставлення зазначена позивачем як „договір 207/11 (05.04.2011)”.
Позивач звертався до відповідача із претензіями №34-771 від 09.09.2013р., №34-770 від 09.09.2013р., №34-970 від 06.11.2013р., №34-971 від 06.11.2013р., на що отримано від відповідача відмову №3.1/1.1-6/9574 сплатити заборгованість.
Приміщення, в яке позивач поставляв послуги, орендувалось відповідачем у позивача на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 05.04.2011р., який додатковою угодою, що не містить номеру та дати, пролонговано до 10.02.2012р.
Проаналізувавши обставини справи, правові позиції сторін, подані ними документи, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні заявленого позивачем позову з врахуванням наступного.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Положення ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Наразі, обгрунтовуючи позов, аеропорт послався на безпідставне отримання майна, із чим погодитись суд не може, оскільки договір №207/11 від 05.04.2011р. діяв до 10.02.2012р., тоді як частина позовних вимог в сумі 1277,46грн. заявлена за січень 2012р., отже, такі послуги набуті на підставі договору №207/11 від 05.04.2011р.
Позовні вимоги про стягнення заборгованості за лютий - квітень 2012р. у загальній сумі 3950,04грн. набувались за мовчазної згоди відповідача, який отримував рахунки на їх оплату, але не оплачував, що вказує на укладення між сторонами правочину у спрощений спосіб, тобто, також вказує на підставність та фактичність набуття відповідачем послуг, і виникаючий із цього обов'язок їх оплатити.
Таким чином, з врахуванням того, що фактичне набуття відповідачем послуг від позивача мало достатні правові підстави, а підставою даного позову є саме безпідставність набуття таких послуг, суд не взмозі самостійно змінювати правові підстави позову, із яким позивач звернувся до суду, у зв'язку з чим у задоволенні даного позову аеропорту належить відмовити за недоведеністю.
При цьому, суд не бере до уваги посидання відповідача на положення Митного кодексу України, який набув чинності після виникнення зобов'язальних правовідносин між сторонами, тобто, після квітня 2012р.
Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).
Враховуючи вищевикладене, суд повністю відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача за їх необґрунтованістю та недоведеністю.
Згідно ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем за подачу даного позову в сумі 1378грн., відносяться за рахунок позивача.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82- 85 ГПК України суд, -
1. Відмовити у задоволенні позову Комунального підприємства „Міжнародний аеропорт Одеса” повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено 06 травня 2016 р.
Суддя І.А. Малярчук