"03" квітня 2007 р.
Справа № 28/118-07-2344
За позовом Фізична особа-підприємець ОСОБА_1;
до відповідача Одеська міська рада
про визнання недійсним договору
Суддя Гуляк Г.І.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_2. - за дорученням,
Від відповідача: Нікішев О.В. - за дорученням ,
Суть спору: позивач фізична особа -підприємець ОСОБА_1, звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради про визнання договору на дольову участь у землекористуванні недійсним.
Представник позивача в судове засідання з'явився, позов підтримує та просить суд позов задовольнити повністю та визнати недійсним договір на дольову участь у землекористуванні.
Представник відповідача Одеська міська рада у судове засідання з'явився , відзив на позовну заяву не надав, але в судовому засіданні надав усні заперечення проти позову та просив суд у задоволені позову відмовити повністю.
По справі в порядку ст.77 ГПК України, оголошувалася перерва.
Матеріалами справи встановлено:
19 серпня 2002 року між Одеською міською радою в особі Одеського міського управління земельних ресурсів та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір на право пайової участі в користуванні земельною ділянкою. За умовами якого Одеська міська рада на підставі ст.12 Земельного Кодексу України засвідчує, а позивач /землекористувач/ приймає право на тимчасове довгострокове користування 125/1000 частки земельної ділянки площею 967,83 кв.м., що складає 120.98 кв.м. по АДРЕСА_1, відповідно до плану земельної ділянки. Розділом другим договору передбачена плата за пайову участь в користуванні земельною ділянкою вноситься позивачем /землекористувачем/ щомісяця рівними частинами до 15 серпня та 15 листопада, у вигляді земельного податку в розмірі 2270,79 гривень на рік на розрахунковий рахунок місцевого бюджету.
Позивач мотивує свої вимоги наступним:
Відповідно до ст.180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. На підставі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
На думку позивача, укладений договір не відповідає вимогам ЗК України, Закону України «Про плату за землю»та Закону України «Про оренду землі». Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону, а згідно ст. 2 Закону України «Про плату за землю»плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки землі. При цьому, власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі сплачують земельний податок, а орендарі - орендну плату.
Також позивач звертає увагу суду на те, що перераховані кошти від плати за долю у землекористуванні за договором спрямовані до бюджету як орендні платежі за землю та предметом договору є надання у платне строкове користування земельної ділянки для експлуатації та обслуговування магазину, при цьому, встановлення межі земельної ділянки в натурі не проводилося.
Відповідно до ст. 153 ЦК України в редакції 1963 р., договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідач проти позову заперечує та вказує відповідно до ст.ст.13, 142 Конституції України права власника на землю та ст. 83 Земельного кодексу України, яка знаходиться на території відповідних територіальні громад реалізують від імені мешканців таких територіальних громад відповідні міські ради. Згідно ст. 2 Закону України «Про плату за землю»використання землі в Україні є платним. Вказаною нормо Закону використання землі будь -якою особою не поставлено в залежність від того, на підставі чого вона такою землею користується договору оренди земельної ділянки, або договору пайової участі у землекористуванні. Більш того в обов'язковість укладення договорів на пайову участь в землекористуванні і сплата грошових коштів за використання землі у такій спосіб передбачено обов'язковим в силу ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»та ст.144 Конституції України до виконання рішенням Одеської міської ради від 29.02.00р. №702 - XXII «Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками і за дольову участь у землекористуванні в м. Одеси». З метою реалізації вказаного права та на підставі рішень Одеської міської ради від 29.02.00р. №702 - XXII «Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками і за дольову участь у землекористуванні в м. Одеси», від 26.03.03р. №1061 -XXII «Про внесення змін та доповнень у рішення Одеської міської ради 31.10.00р. №1709 -XXII «Про затвердження ставок орендної плати за користування земельними ділянками в м. Одесі»» Одеською міською радою 19 серпня 2002 року було укладено з фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 договір без номера на право пайової участі в користуванні земельною ділянкою. Також відповідач не погоджується з посиланням позивача на те, що спірний договір не містить обов'язкових умов, передбачених для такого роду договору та спростовуються безпосередньо текстом договору.
Дослідивши матеріали справи, в тому числі наявні докази, що мають значення для справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав:
Оскільки правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору на право пайової участі в користуванні земельною ділянкою від 19 серпня 2002 року , продовжують існувати, при вирішенні даного спору, суд застосовує норми Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. та Господарського кодексу України, оскільки відповідно до прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., що набрав чинності з 01.01.2004р., щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Проаналізувавши підстави, які змусили позивача звернутися до суду з вимогами про визнання недійсним договору, суд зазначає наступне.
Згідно Роз'яснень ВГСУ від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» (з подальшими змінами та доповненнями) вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Господарюючі суб'єкти вправі самостійно визначати свої взаємовідносини через угоди, що вміщують елементи різних видів угод та оптимально регулюють їх права і обов'язки. Суд дає оцінку усім умовам договору, з'ясовує законність застосування актів законодавства, елементи яких складають зміст угоди, та обставинам їх виконання, приймаючи рішення, застосовує законодавство, яке відповідає умовам договору та діям сторін й вирішує питання щодо законності угоди.
Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися судом стосовно того законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.
На момент укладення спірної угоди діяв Цивільний кодекс України від 18.07.1963р. Земельний кодекс України від 18.12.1990 року, Закон України «Про оренду землі» та Закон України «Про плату за землю».
Відповідно до ст.153 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всіма умовами, щодо яких за заявою однією з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Між Одеською міською радою в особі Одеського міського управління земельних ресурсів та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір на право пайової участі в користуванні земельною ділянкою від 19 серпня 2002 року. За умовами якого Одеська міська рада на підставі ст.12 Земельного Кодексу України визначила дольову участь та засвідчила право на тимчасове довгострокове користування 125/1000 частки земельної ділянки площею 967,83 кв.м., що складає 120,98 кв.м. та розташована за адресою: місто Одеса АДРЕСА_1, а фізична особа -підприємець ОСОБА_1 (землекористувач) зобов'язалася здійснювати оплату в сумі 2270 гривень на рік.
Пунктом 1.2 вказаного договору передбачено, що доля у землекористуванні визначається відповідно до «Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками і за дольову участь у землекористуванні в місті Одесі», затвердженого рішенням Одеської міської ради за №702-ХХІІІ від 29 лютого 2000 року терміном на 10 років для експлуатації та обслуговування магазину.
Згідно п.2.1 договору плата за пайову участь в користування земельною ділянкою вноситься землекористувачем щомісяця рівними частинами до 15 серпня та 15 листопада, у вигляді земельного податку в розмірі 2270,79 гривень на рік на рахунок місцевого бюджету.
З тексту договору вбачається, що предметом договору є надання у платне строкове користування земельної ділянки для експлуатації та обслуговування магазину який належить позивачу на праві спільної власності та підтверджується свідоцтвом на право власності, але фактично межі земельної ділянки в натурі не встановлювалися. Магазин розташований у багатоквартирному житловому будинку, а відповідно до ч.2,3 ст.42 ЗК України у разі приватизації громадянами багатоквартирного будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, визначається співвласниками.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Згідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
Суд доходить висновку, що спірний договір не відповідає вимогам Земельного Кодексу України, Закону України «Про плату за землю»та Закону України «Про оренду землі», а позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно ст.ст.44,49 ГПК України, судові витрати покласти на позивача.
Керуючись ст.ст.44,49,82-85 ГПК України, суд:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати договір на право пайової участі в користуванні земельною ділянкою від 19 серпня 2002 року, укладений між Одеською міською радою в особі Одеського міського управління земельних ресурсів та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 -недійсним.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку
з дня його прийняття.
Суддя Гуляк Г.І.