Провадження № 22ц/790/5/16 Головуючий 1 інст. - Пілюгіна О.М.
Справа № 2034/1406/2012
Категорія: виселення Доповідач - Котелевець А.В.
18 квітня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Кіпенка І.С., Шаповал Н.М.,
за участю секретаря - Огар І.В,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 червня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи - Сектора громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Харківського РВ ГУМВС України в Харківській області, про виселення та зняття з реєстраційного обліку,
В лютому 2012 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи - Сектора громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Харківського РВ ГУМВС України в Харківській області, про виселення та зняття з реєстраційного обліку.
На обґрунтування вказала, що є власницею квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3, посвідченого 20 жовтня 2008 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 2748.
Договір зареєстрований в Комунальному підприємстві «Харківське бюро технічної інвентаризації» 02 грудня 2008 року.
Однак в даній квартирі проживають відповідачі без будь-якої домовленості з нею щодо цього.
Посилаючись на підстави, передбачені статтями 319, 321, 383 ЦК України, просила усунути перешкоди в користуванні належним їй на праві приватної власності житлом шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3, ОСОБА_4 за вказаною адресою.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 06 червня 2013 року позов задоволено частково.
Постановлено усунути перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_2 шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.
В іншій частині позову відмовлено.
З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто 107 грн. 30 коп. судового збору.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 02 грудня 2013 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 червня 2013 року скасовано в частині усунення перешкод у здійсненні права власності ОСОБА_2 шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 107 грн. 30 коп. судового збору; у зв'язку зі смертю 27 листопада 2008 року ОСОБА_3 провадження у справі в цій частині закрито з підстав, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 205 ЦПК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального, процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про виселення та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_4, постановити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції - судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 - представника ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 проживає у спірній квартирі на законних підставах як член сім'ї померлої матері, будь-яких зобов'язань щодо звільнення житла з позивачкою не укладав, а ОСОБА_2 не надала доказів про належне попередження відповідача щодо необхідності звільнення житлового будинку. Однак погодитись з таким висновком не можна, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального, процесуального права.
Матеріали справи свідчать, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності (САВ 390456), виданого Відділом приватизації Харківського районного бюро технічної інвентаризації 02 жовтня 2008 року згідно з розпорядженням Відділу приватизації Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 13 червня 2008 року № 17829, зареєстрованого в Харківському районному бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 1634/2 від 02 жовтня 2008 року.
20 жовтня 2008 року ОСОБА_3 передала у власність, а ОСОБА_7 прийняла у власність трикімнатну ізольовану квартиру за вказаною адресою житловою площею 51,50 кв. м., загальною площею 65,0 кв. м. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 2748 (а. с. 6-8).
Згідно довідки Сектора ГІРФО Харківського РВ ГУМУС України в Харківській області від 03 березня 2012 року № 2545 ОСОБА_4 зареєстрований на спірній житловій площі (а. с. 14, 77).
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені статтями 383 ЦК України та 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.
Відповідно до частини 1 статті 156 ЖК України з урахуванням положень частини 1 ствтті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.
Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.
Таким чином, права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.
Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла - статті 810, 814 ЦК України).
Частина ж 4 статті 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Зазначені висновки не суперечать нормам статтей 47 Конституції України, 9 ЖК України, 311 ЦК України.
Самостійного права на квартира АДРЕСА_1 на підставах, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо - статті 810 ЦК України, 61 та 64 ЖК України) відповідач не набув.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 лютого 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, за участю приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_5, про повернення майна, набутого без достатньої правової підстави шляхом скасування державної реєстрації права власності, відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2016 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 лютого 2015 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено з інших підстав.
Договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений 20 жовтня 2008 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 2748, ОСОБА_4 не оспорив в установленому законом порядку та не позбавлений такої можливості.
З огляду на це, підстав для відмови в задоволенні позову в частині виселення ОСОБА_4 у суду першої інстанції не було.
Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні з постановленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2 та виселення ОСОБА_4 з указаного житла.
Доводи апеляційної скарги в частині відмови в позові про зняття з реєстраційного обліку не ґрунтуються на законі.
За змістом частини 1 статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Водночас відповідно до статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає з указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення прав користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані з зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення статті 7 цього закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні прав користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну з таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК України; стаття 405 ЦК України).
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 16 січня 2012 року № 6-57цс11.
Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
З огляду на це, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову щодо зняття ОСОБА_4 з реєстраційного обліку за адресою квартири АДРЕСА_1 є законним та самим позивачем не оскаржено.
Керуючись ст. ст. 201 ч. 1 п. 1, 203 ч. 1 п. 4, 205 ч. 1 п. 6, 303, 307 ч. 1 п. 3, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 червня 2013 року змінити.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 107 грн. 30 коп. (сто сім грн. 30 коп.) судового збору.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий А.В.Котелевець
Судді І.С.Кіпенко
ОСОБА_8