Справа № 623/4658/15-ц Головуючий суддя І інстанції Вергун І. В.
Провадження № 22-ц/790/1371/16 Суддя доповідач Піддубний Р.М.
Категорія: «житлові правовідносини»
26 квітня 2016 року м. Харків
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого: судді Піддубного Р.М.,
суддів: Трішкової І.Ю., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря: Новокщонової І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 08 грудня 2015 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про витребування майна із чужого незаконного володіння, виселення, зобов'язання вчинити певні дії та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, -
встановила:
У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, мотивуючи який зазначила, що 27 листопада 2013 року помер її батько ОСОБА_5, у зв'язку з чим відкрилась спадщина, до складу якої входив житловий будинок № 41 «А» по вулиці Нахімова в місті Ізюмі Харківської області. У лютому 2014 року між нею та ОСОБА_4 було досягнуто усної домовленості про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу вказаного будинку, на підтвердження чого нею було отримано завдаток у розмірі 6 000 доларів США, а відповідачка вселилася в будинок. У червні 2015 року, отримавши свідоцтво про право на спадщину, а також виготовивши технічну документацію на земельну ділянку, вона запропонувала ОСОБА_4 укласти договір купівлі - продажу, проте остання відмовилась. Посилаючись на те, що з березня 2014 року по теперішній час ОСОБА_4 користується належним їй житловим будинком без достатніх правових підстав, ОСОБА_3 просила витребувати з незаконного володіння житловий будинок № 41 «А» по вул. Нахімова в м. Ізюмі Харківської області шляхом виселення ОСОБА_4, зобов'язати відповідачку звільнити вказаний будинок та передати власнику ключі від нього.
У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що між нею та ОСОБА_3 було досягнуто усної домовленості про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: м. Ізюм Харківської області, вулиця Нахімова № 41 «А». У лютому 2014 року вона передала ОСОБА_3 6 000 доларів США в якості авансу. Посилаючись на те, що в подальшому договір купівлі - продажу укладено не було, просила стягнути з ОСОБА_3 сплачений нею аванс у розмірі 138 091 грн. 20 коп.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 08 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 138 091 грн. 20 коп. та судові витрати в розмірі 1 380 грн. 92 коп.
Додатковим рішенням цього ж суду від 22 лютого 2016 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_4 з житлового будинку № 41 «А» по вулиці Нахімова в місті Ізюмі Харківської області, зобов'язання звільнити будинок та передати ключі від нього власнику.
В апеляційних скаргах ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення та додаткове рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким заявлений ОСОБА_3 позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явились, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги на додаткове судове рішення.
Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із положень ст. 570 ЦК України й дійшов висновку про те, що грошові кошти, одержані ОСОБА_3 як попередня оплата в рахунок суми за майбутнім договором, є авансом, який підлягає поверненню позивачці в розмірі 138 091 грн. 20 коп., що за курсом Національного банку України еквівалентно 6 000 доларів США.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку.
Оскільки договір купівлі-продажу будинку, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, передана ОСОБА_4 грошова сума в розмірі 6 000 доларів США є авансом, а тому підлягає поверненню.
Разом з тим не можна погодитись з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_4 з належного позивачці житлового будинку.
Судовим розглядом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 грудня 2014 року власником житлового будинку № 41 «А» по вулиці Нахімова в місті Ізюмі Харківської області є ОСОБА_3
У вказаному будинку на час розгляду справи судом першої інстанції на підставі досягнутої між сторонами у справі в усній формі домовленості про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу цього будинку проживала ОСОБА_4
Згідно з ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Статтею 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 155 ЖК України закріплені гарантії прав громадян, які мають у власності жилий будинок, квартиру, згідно яких жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою).
Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.
Як убачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_3, її вимоги щодо захисту порушеного права користування нерухомим майном фактично зводились до виселення ОСОБА_6 з належного позивачці житлового будинку.
Встановивши, що право користування ОСОБА_3 житловим будинком, як складової права власності, є порушеним, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових та фактичних підстав для судового захисту порушеного цивільного права шляхом виселення ОСОБА_6 з будинку № 41 «А» по вулиці Нахімова в місті Ізюмі Харківської області.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про зобов'язання звільнити вказаний будинок та передати власнику ключі від нього, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження » примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її
майна, домашніх тварин та у забороні такій особі користуватися цим приміщенням., а тому вказані питання мають вирішуватися державним виконавцем під час примусового виконання судового рішення про виселення.
За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 08 грудня 2015 року підлягає відхиленню, а апеляційна скарга на додаткове рішення цього ж суду від 22 лютого 2016 року - частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню з ОСОБА_4 243 грн. 60 коп. судового збору, сплаченого за подачу позову та 267 грн. 96 коп. за подання апеляційної скарги.
На підстав викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 08 грудня 2015 року відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на додаткове рішення цього ж суду від 22 лютого 2016 року задовольнити частково.
Додаткове рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 лютого 2016 року змінити.
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_4 з житлового будинку № 41 «А» по вулиці Нахімова в м. Ізюмі Харківської області.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.
В іншій частині додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 267 грн. 96 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді