Справа № 316/2174/15-ц
Провадження № 2/316/45/16
"22" квітня 2016 р. м.Енергодар
Енергодарський міський суд Запорізької області у складі головуючого судді Вільямовській Н.О., при секретарі Журавльовій Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Енергодар цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електростанція», третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Енергодарської міської ради Запорізької області про стягнення одноразової компенсації, -
Представник позивача - ОСОБА_2 звернувся до суду з наведеною позовною заявою, в якій після уточнення позовних вимог (а.с.80-81) просив стягнути з державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» одноразову компенсацію в зав'язку з нещасним випадком на виробництві в сумі 6441 грн., а також судові витрати.
В обґрунтування свої з позовних вимог ОСОБА_2 в позовній заяві зазначив, що Розпорядженням №249 від 27.05.1987 року позивач був відряджений до ОСОБА_3 атомної електричної станції для відновлення обладнання в період з 01.06.1987 року по 26.05.1987 року. 21.10.1991 року комісією Запорізької АЕС було складено ОСОБА_4 №І/В про нещасний випадок на виробництві (форма Н-1) , згідно з яким внаслідок ліквідації аварії на ОСОБА_3 АЕС у травні-червні 1987 року він зазнав впливу іонізуючого випромінювання внаслідок аварії на 4 блоці ЧАЕС, та отримав захворювання, пов'язане з роботами з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке визнано нещасним випадком на виробництві. Відповідно до п.3.6.2 розділу 3 «Охорона праці» колективного договору, укладеного на Запорізькій АЕС на 1991 рік, адміністрація гарантує виплату працівникові (сім'ї у разі загибелі працівника) одноразової компенсації в розмірі 3-х окладів, якщо нещасний випадок стався не з вини працівника, але такої компенсації позивач не отримував.
Представник відповідача - ОСОБА_4 не погоджуюсь з позовними вимогами направив до суду заперечення проти позову (а.с.63-66), в яких просив відмовити в задоволені позиву. В наведених запереченнях ОСОБА_4 зазначив, що Запорізька АЕС не несе відповідальності за шкоду здоров'ю, завдану позивачу ОСОБА_3 катастрофою оскільки відповідно до ст.13 Закону УРСР від 28.02.1991 року №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ОСОБА_3 катастрофи», держава бере на себе всю відповідальність за шкоду здоров'ю або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок ОСОБА_3 катастрофи.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту позовної заяви.
Позивач в судове засідання не з'явився, надавши клопотання про слухання справи без його участі, заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити (а.с.60).
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 позовну заяву не визнала, надавши пояснення аналогічні запереченню проти позову.
Вислухавши пояснення дослідивши матеріали справи, судом встановлене наступне.
Відповідно до ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно до вимог ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами по справі доказів.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на яві вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть учать у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Як встановлено судом, в період часу з 31.05.1987 року по 25.06.1987 року слюсар з ремонту обладнання машинних цехів Запорізької атомної електричної станції ОСОБА_1 був відряджений до ОСОБА_3 атомної електричної станції для відновлення обладнання.
Відповідно до експертного висновку Дніпропетровської регіональної міжвідомчої експертної радим зі встановлення причинного заявку захворювань з роботою по ліквідації наслідків аварії на ОСОБА_3 АЕС та їх професійного характеру №43/786 від 20.06.1991 року, захворювання позивача було визнано пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків ОСОБА_3 аварії (а.с.20).
21.10.1991 комісією Запорізької АЕС було складено акт №1/В про нещасний випадок на виробництві (форма Н-1), згідно з яким внаслідок ліквідації аварії на ОСОБА_3 АЕС у травні-червні 1987 року ОСОБА_1 зазнав впливу іонізуючого випромінювання внаслідок аварії на 4 блоці ЧАЕС та отримав захворювання, пов'язане з роботами з ліквідації наслідків (а.с.21-24).
Згідно зі ст.173 ОСОБА_6 (в редакції, що діяла на час складання вказаного ОСОБА_4), підприємства, установи, організації несуть у відповідності з законодавством Союзу PCP і Української PCP матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними своїх трудових обов'язків.
Відповідно до статті 17 Закону Союзу PCP «Про підприємства в СРСР» від 04.06.1990 року, колективний договір (угода) може укладатися на всіх видах підприємств і не повинен суперечити чинному законодавству СРСР; колективним договором (угодою) регулюються виробничі та трудові відносини на підприємстві, питання охорони праці, соціального розвитку колективу і здоров'я його членів; трудовий колектив самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші соціальні пільги в межах зароблених коштів, які спрямовуються на споживання.
Дійсно, згідно з п. 3.6.2 зазначеного колективного договору на 1991 рік, адміністрація гарантує виплату працівникові (сім'ї у разі загибелі працівника) одноразової компенсації в розмірі 3-х окладів, якщо нещасний випадок стався не з вини працівника (а.с.19).
Разом з цим, у 1991 році діяли «Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків», які були затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 03.07.1984 року №690, згідно з п. 1 яких підприємства, установи, організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків і стався з вини організації як на території цієї організації, так і за її межами.
Крім того, відповідно до ст.13 Закону УРСР від 28.02.1991 року №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ОСОБА_3 катастрофи», держава бере на себе всю відповідальність за шкоду здоров'ю або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок ОСОБА_3 катастрофи.
Таким чином, вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57-61, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Енергодарський міський суд Запорізької області до апеляційного суду Запорізької області.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Н. О. Вільямовська