22 січня 2016 р. Справа № 804/16075/15
Дніпропетроський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гончарової І.А.
при секретарі судового засідання Водоп'яновій Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Криворізької південної об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд: визнати протиправними та скасувати винесені Криворізькою Південною Об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - відповідач) податкові повідомлення-рішення:
- від 22.10.2015р. № 0037701701 про стягнення з позивача податкового боргу в сумі 1642893,15 грн., із них основний податковий борг складає 1095262,10грн., а штрафні санкції - 547631,05 грн.;
- від 22.10.2015р. № 0037711701 про стягнення з позивача штрафних санкцій у сумі 136,16 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення про донарахування грошового зобов'язання з опдатку на доходи фізичних осіб прийнято на підставі необґрунтованих та не підтверджених належними доказами висновків акту перевірки про "нереальність" господарських операцій між Позивачем і його контрагентами в перевіряємий період. Натомість, в обґрунтування реальності таких операцій позивач посилається на їх забезпечення належним чином оформленими первинним документами та стверджує про відсутність підстав для застосування до позивача відповідальності за порушення з боку контрагентів. В обґрунтування протиправності податкового повідомлення-рішення про стягнення з позивача штрафних санкцій за несвоєчасне перерахування військового збору позивач посилається на відсутність порушень податкового законодавства з його боку.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити, зазначивши, що позивач не погоджується з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки вважає їх незаконними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України.
Відповідачем в обґрунтування письмових заперечень проти позовних вимог зазначено, що в ході проведення перевірки не було встановлено фактів документального підтвердження реальності господарських операцій та використання придбаних у ряда контрагентів товарно-матеріальних цінностей в господарській діяльності позивача в межах оподатковуваних операцій з метою отримання доходу. Крім того, в ході проведення перевірки встановлено випадки несвоєчасного перерахування військового збору.
У судовому засіданні представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували, зазначивши, що податкові повідомлення-рішення є законними та такими, що винесені в межах чинного законодавства України.
Під час оголошеної у судовому засіданні технічної перерви представник позивача подав клопотання продовжувати розгляд справи в порядку письмового провадження, про що не заперечували представники відповідача.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини справи.
Працівниками відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів з 01.01.2012 по 31.12.2014, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовя'зкове державне соціальне страхування, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014.
За результатами перевірки складено акт № 147/17.01/НОМЕР_3 від 08.09.2015 року яким встановлено порушення позивачем :
- п.п. 139.1.1. п. 139.1. ст. 139, п. 177.2., 177.4. ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого знажено податок на доходи фізичних осіб, в сумі 1 095 262,10 грн., в т.ч. по періодах: за 2012 рік 1 090 833,31 грн.; за 2013 рік - 4 428,49 грн.;
- п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України, а саме: не ведення обліку доходів та витрат за встановленою податковим законодавством формою;
- п.16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме: у перевіряємому періоді допущені випадки несвоєчасного перерахування військового збору, в строки під час виплати оподатковуваного доходу на загальну суму 544,64 грн., а саме: військовий збір , утриманий із заробітної плати за листопад 2014 року в сумі 544,64 грн. перерахований 06.01.2015 (по терміну сплати 30.12.2014 року)
На підставі акту перевірки посадовими особами відповідача винесено податкові повідомлення-рішення:
- від 22.10.2015 № 0037701701 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 1 642 893,15 грн., із них за основним платежем 1 095 262,10 грн., та за штрафними санкціями у сумі 547 631,05 грн.;
- від 22.10.2015 № 0037711701 про збільшення позивачу грошового зобов'язання зі сплати військового збору за штрафними санкціями в сумі 136,16 грн.
Правомірність зазначених податкових повідомлень-рішень є предметом спору.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає, що відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий Кодекс України.
Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу). Обмеження, передбачені абзацом другим цього підпункту, не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є: організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерейних білетів, інших документів, що засвідчують право участі в лотереї; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених статтями 142 і 143 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених нормами цього розділу.
В п.п.164.2.6 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів минулих податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований органом державної податкової служби згідно із цим Кодексом.
Відповідно до п.177.2 та п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.
У податковому обліку понесені витрати на придбання послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.
За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.
Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Суд зазначає, що підставою для визначення грошового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 22.10.2015 № 0037701701 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб стали висновки акту перевірки, відповідно до яких під час перевірки виявлено ряд порушень при перевірці правильності визначення витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу (документально підтверджених) з такими контрагентами: ТОВ "Спецпідряд Сервіс", ТОВ "Експортмаркет", ТОВ "Шелеш", ТОВ "БК Спецбудмонтаж", а також по ланцюгу постачання послуг від ФОП ОСОБА_1 до ПАТ "Арселор Міттал Кривий Ріг".
Натомість, в матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними вказаних договорів, укладених позивачем з вищезазначеними контрагентами. Факт укладення цих договорів та їх виконання сторонами підтверджується фактичними обставинами справи, зокрема первинними документами, які фіксують здійснення господарських операцій на виконання умов договорів.
Так, під час судового розгляду встановлено, що позивачем укладено договори про надання транспортно-експедиційних послуг з ТОВ "Спецпідряд Сервіс" від 03.05.2012 року №030512 та ТОВ "Експортмаркет" від 20.05.2011 року №2005. На підтвердження реальності господарських операцій за зазначеними договорами під час перевірки контролюючому органу та під час судового розгляду суду надано акти приймання-передачі наданих послуг, а також платіжні доручення на підтвердження оплати послуг у безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів на рахунок контрагентів.
Крім того, в матеріалах справи наявний договір поставки від 05.04.2013 №21 між Позивачем та ТОВ "Шелеш", реальність господарських операцій за яким підтверджується копіями накладних від 05.04.2013 №79 та від 05.04.2013 № 80, а також платіжним дорученням № 664 від 05.04.2013.
Також, матеріали справи підтверджується реальність здійснення операцій за договором підряду від 08.04.2013 № 08/04-13 із підрядником ТОВ "Спецбудмонтаж" актом виконаних робіт № 1303-02-04-1 та платіжним дорученням № 686 від 12.04.2013р.
Суд зазначає, що контролюючий орган не має зауважень до оформлення зазначених первинних документів за господарськими операціями, а досліджені під час судового розгляду первинні документи оформлені належним чином відповідно до ст.ст. 1 - 4, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.п. 2.3. - 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704.
Разом з тим, суд критично ставиться до посилань податкового органу про наявність розбіжностей між задекларованими ФОП ОСОБА_1 сумами податкового кредиту та податковими зобов'язаннями ТОВ "Спецпідряд Сервіс" і ТОВ "Експортмаркет", інформація про що міститься в автоматизованій системі "Детальна інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України".
Так, суд відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податків. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до статті 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.
Також, суд критично відноситься до посилань контролюючого органу в акті перевірки на акт від 29.08.2014 №476753-22/3/37634001 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання" по ТОВ "Спецпідряд Сервіс". Зустрічна звірка може бути проведена податковим органом у разі наявності у його розпорядженні первинних документів або надання таких документів платником податків на обов'язковий письмовий запит податкового органу, адже за своєю правовою суттю зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється з метою документального підтвердження господарських відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків (пункти 1, 2 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року №1232; підпункт 4.4 пункту 4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України 22.04.11 № 236).
Таким чином, відсутність у розпорядженні податкового органу первинних документів бухгалтерського обліку однозначно унеможливлює проведення зустрічної звірки та відповідно формування будь-яких висновків, крім висновку про неможливість проведення такої зустрічної звірки.
В акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження або не підтвердження господарських відносин між платниками податків, оскільки додатком 3 до Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок чітко встановлений зразок форми акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, в якому не передбачено необхідність робити висновок щодо реальності (нереальності) вчинення господарських операцій.
Отже, податковий орган не мав визначених законом підстав для формування висновків про нереальність господарських операцій з ТОВ "Спецпідряд Сервіс" виключно на підставі акту від 29.08.2014 №476753-22/3/37634001 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання" цього контрагента позивача.
Суд також не погоджується з позицією податкового органу про те, що відсутність товарно-транспортних накладних та дорожніх листів, що підтверджують транспортування та зберігання товару, є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відсутність зазначених документів не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.
Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р. товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). Така правова позиція суду узгоджується з позицією ВАСУ, що висловлена в ухвалі від 26.03.2013 року по справі № К/9991/39347/11.
До того ж жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця. Суд зазначає, що окремі недоліки в заповненні товарно-транспортної накладної не можуть слугувати підставою для визнання угод недійсними, а вказує лише на дотримання чи порушення суб'єктом господарювання правил перевезення автомобільним транспортом, які не пов'язані з додержанням вимог податкового законодавства.
Вищевказана позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.05.2013 року по справі №2270/10784/11.
Суд критично оцінює посилання відповідача в акті перевірки на акт від 15.09.2014 №279/08-26-22-01/36534693 "Про результати перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ "Експортмаркет"" виходячи з того, що матеріали перевірок господарської діяльності контрагентів Позивача не можуть бути підставою для юридичної відповідальності Позивача.
Дана правова позиція також висловлюється в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.11.2015р. № К/800/39524/15 у справі № 814/768/15 , де зазначається, що судова практика вирішення податкових спорів виходить із презумпції добросовісності платника податків, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. У світі цієї позиції договори та первинні документи, якими підтверджується їх виконання у даному випадку є належним підтвердженням реальності здійснення операцій між Позивачем та його контрагентами.
Податковий кодекс України та інші акти чинного законодавства України не ставлять виникнення у платника права на податковий кредит або тих чи інших податкових зобов'язань в залежність від стану бухгалтерського чи податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності в нього фондів та інших ресурсів. Позивач, в силу ст. 61 Конституції України, не може нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань його контрагентами, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається в сфері податкових відносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правових норм у сфері бухгалтерського та податкового обліку, тобто платник, у даному випадку Позивач, функціями податкового контролю по відношенню до інших суб'єктів господарювання не наділений. Отже, він об'єктивно не може і не повинен володіти інформацією щодо виконання вказаними суб'єктами нормативних вимог у сфері обліку та оподаткування.
Якщо той чи інший контрагент не виконує або неналежним чином виконує свої зобов'язання у сфері бухгалтерського обліку господарських операцій та оподаткування, усі негативні наслідки від такого порушення мають наставати саме щодо цієї особи, але не до Позивача.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0037701701 від 22.10.2015 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Проте, суд, дослідивши матеріали справи, погоджується з твердженням відповідача про наявність порушення позивачем строків перерахування військового збору та правомірністю визначення грошового зобов'язання податковим повідомленням-рішенням від 22.10.2015 № 0037711701, виходячи з наступного.
Відповідно до п.16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Згідно п.п. 1.2 п.16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України об'єктом оподаткування військовим збором є доходи у формі заробітної плати інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.
Відповідальними за утримання та сплату військового збору до бюджету є особи, визначені у ст.171 Податкового кодексу України.
Згідно п.171.1 ст.171 Податкового Кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.
Як вбачається з акту перевірки та не заперечувалося позивачем у судових засіданнях, в ході перевірки своєчасності та повноти перерахування військового збору за період з серпня 2014 по грудень 2014 встановлено, що в порушення п.16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 в перевіряємому періоді допущені випадки несвоєчасного перерахування військового збору, в строки під час виплати оподатковуваного доходу на загальну суму 544,64 грн., а саме: військовий збір, утриманий із заробітної плати за листопад 2014 року в сумі 544,64 грн. перерахований 06.01.2015 року (термін сплати встановлений до 30.12.2014 року).
Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафної санкції у розмірі 136,16 грн., а отже і про правомірність податкового повідомлення-рішення від 22.10.2015 року №0037711701, винесеного Криворізькою південною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
Виходячи з вищенаведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0037701701 від 22.10.2015 року, в іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Відповідно до ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.10.2015 року №0037701701, винесене Криворізькою південною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 6100,00 грн. (шість тисяч сто гривень 00 копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.
Якщо субєкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова у повному обсязі виготовлена 26 січня 2016 року.
Суддя І.А. Гончарова