79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
20.04.2016р. Справа№ 914/509/16
Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
за позовною заявою: Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, м.Київ
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “Агро-Союз”, м.Львів
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Камаз-Україна”, смт. Ювілейне, Дніпропетровська область
про: визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги №27/02/15 від 27.02.2015р.
Суддя Кітаєва С.Б.
Секретар судового засідання Децик С.Я.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність в матеріалах справи), ОСОБА_2 - представник (довіреність в матеріалах справи);
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
Права та обов'язки згідно ст. ст. 20, 22 ГПК України суд роз'яснив представникам позивача. Заяви про відвід судді не надходили. Клопотань про технічну фіксацію від сторін не надходило.
Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Публічним акціонерним товариством “Укрсоцбанк”, м.Київ до відповідача-1, Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “Агро-Союз”, м.Львів до відповідача-2, Товариства з обмеженою відповідальністю “Камаз-Україна”, смт. Ювілейне, Дніпропетровська область про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги №27/02/15 від 27.02.2015р.
Ухвалою суду від 25.02.2016р. за даним позовом порушено провадження справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 23.03.2016р. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлені в ухвалі.
Ухвалою суду від 18.03.2016р., на підставі п.п.4,6 ч.1 ст.63 ГПК України, повернуто без розгляду зустрічну позовну заяву б/н від 15.03.2016р. (вх.№770 від 15.03.2016р.) Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “АГРО - СОЮЗ” до Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” про визнання дійсним договору поворотної фінансової допомоги №27/02/2015 від 27.02.2015р. у справі №914/509/16.
04.03.2016р. за вх.№9097/16 позивачем подано додаткові пояснення до позовної заяви, які судом прийнято та приєднано до матеріалів справи.
16.03.2016р. за вх.10678/16 позивачем подано клопотання про витребування банківських виписок за період з 27.02.205р. по всіх поточних (розрахункових) рахунках ТзОВ “ВП “Агро-Союз”, яке судом прийнято та приєднано до матеріалів справи.
16.03.2016р. за вх.№10662/16 через канцелярію суду надійшов відзив відповідача-2 на позовну заяву, у якому відповідач-2 просить суд припинити провадження у справі .(Відзив судом прийнято та приєднано до матеріалів справи).
Ухвалою від 23.03.2016 р. (із врахуванням ухвали від 15.04.2016р.) було витребувано у банківських установ банківські виписки щодо руху коштів по всіх поточних (розрахункових) рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “АГРО-СОЮЗ” за період з 27.02.2015 р. та відкладено розгляд справи на 06.04.2016р.
Ухвалою суду від 06.04.2016р. розгляд справи відкладено на 20.04.2016р., з підстав наведених в даній ухвалі.
На адресу суду від банківських установ надійшли виписки щодо руху коштів по поточних (розрахункових) рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «АГРО-СОЮЗ».
У відповідь на клопотання б/н від 19.04.2016р. представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про ознайомлення з банківськими виписками щодо руху коштів по поточних (розрахункових) рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-СОЮЗ», листом по справі суд відмовив у можливості надання представнику позивача для ознайомлення банківські виписки щодо руху коштів ТзОВ «Виробниче підприємство «АГРО-СОЮЗ» з огляду на наявність в них інформації, яка містить банківську таємницю.
Представники позивача в судове засідання 20.04.2016р. з'явилися, позовні вимоги підтримали повністю, просять позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві та наданих суду поясненнях. В обґрунтування заявлених вимог посилаються на те, що між відповідачами і і 2 було укладено 27.02.2015 договір надання поворотної фінансової допомоги №27/02/2015, відповідно до умов якого позикодавець (відповідач-2) зобов'язувався надати позичальнику (відповідачу-1) поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язувався повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором. На виконання умов вказаного договору відповідач-2 перерахував відповідачу-1 грошові кошти в сумі 25 000 000 грн. 00 коп. Позивач вважає, що при укладенні спірного договору були порушені його права та законні інтереси, оскільки позивач не надавав згоду на укладення договору надання поворотної фінансової допомоги від 27.02.2015 р., хоча така згода є обов'язковою відповідно до умов у п. 8.3. кредитного договору №126-СВ від 03.09.2010 р. (в редакції, викладеній додатковою угодою №11 від 09.12.2013 р.), укладеного між позивачем та відповідачем-1, а оскільки оспорюваний договір укладений з перевищенням господарської компетенції та у той час, коли відповідач 1 вже не виконував взятих на себе зобов»язань за кредитним договором , позивач стверджує, що договір поворотної фінансової допомоги №27/02/15 від 27.02.2015 року націлений на штучне створення заборгованості з метою розподілу голосів у комітеті кредиторів.
Відповідач-1 явку повноважного представника в судове засідання 20.04.2016р. (як і у попереднє засідання) не забезпечив, причин неявки не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був належним чином повідомлений ухвалою господарського суду Львівської області від 06.04.2016р., що підтверджується наявним у справі повідомленням про вручення поштового відправлення вх..№17526/16 від 21.04.2016р .
Відповідач-2 явку уповноваженого представника у судове засідання повторно не забезпечив, вимог ухвал суду не виконав про час на місце проведення судового засідання був належним чином повідомлений ухвалою господарського суду Львівської області від 06.04.2016р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення вх..№17526/16 від 21.04.2016р.
У відзиві на позовну заяву відповідач -2 стверджує про те, що законом чітко визначений перелік підстав, з яких оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним і порушення відповідачем-1 своїх зобов'язань за кредитним договором №126-СВ від 03.09.2010р. не може вважатись підставою для визнання оспорюваного позивачем правочину недійсним. Вважає, що укладення відповідачем-1 договору поворотної фінансової допомоги №27/02/2015 від 27.02.2015р. без згоди позивача є порушенням його договірних зобов'язань перед ПАТ “Укрсоцбанк”, однак не є підставою для визнання договору укладеного між відповідачами недійсним, в підтвердження чого подає як судову практику рішення в аналогічних спорах.
Крім того, відповідач-2 вважає, що позовні вимоги позивача у справі (ПАТ «Укрсоцбанк») є необґрунтованими стосовно порушення його (позивача) прав укладенням договору поворотної фінансової допомоги №27/02/15 від 27.02.2015 року між відповідачем-1 і відповідачем-2 та посилаючись на порушення ухвалою господарського суду Львівської області від 29.10.2015 року справи №914/3604/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «АГРО-СОЮЗ» вважає, що вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» слід розглядати в межах справи про банкрутство, а відтак просить припинити провадження у справі у зв'язку із порушенням позивачем правил встановлення підсудності справ господарським судам. Також Відповідач-2 зазначає, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 01 березня 2016 року у справі №914/3604/15 про банкрутство відповідача-1, позивачу було відмовлено у включенні грошових вимог в сумі 134 588 582,51 грн. до реєстру кредиторів відповідача-1. Отже, на думку відповідача-2, позивач не обгрунтував, яким чином укладення оспорюваного договору впливає на права або інтереси позивача та порушує їх.
За умовами ст.33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення. Згідно до вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявлені клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст.59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, однак відповідач своїм правом не скористався.
У статті 22 ГПК України викладено процесуальні права та обов"язки сторін, серед яких, зокрема і право сторони знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, тощо.
Викладені в ст.22 ГПК України права та обов"язки виникають з моменту набуття стороною відповідного процесуального статусу. Права позивача виникають з моменту подання позову до господарського суду, права відповідача - з моменту перед"явлення до нього позову.
Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено відповідачу можливість реалізації передбачених ст.22 ГПК України прав сторони в процесі, а тому суд в межах процесуального Закону (ст.ст.43,69, 75 ГПК України) вбачає за можливе розглянути спір за відсутності представників відповідача 1,2 та відзиву відповідача-1 на позовну заяву, за наявними в справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши пояснення представників позивача, суд встановив:
03.09.2010р. між ВАТ "УніКредит Банк" (правонаступником усіх прав та обов"язків якого є ПАТ "Укрсоцбанк" (далі по тексту - банк)) та ТзОВ “Виробниче підприємство “АГРО - СОЮЗ” (позичальник) було укладено кредитний договір №126-СВ, відповідно до умов п.1.1. якого банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію без зобов"язання надання із загальною сумою кредиту 4 400 000,00 доларів США з можливістю отримувати в доларах США, євро, гривні та з терміном кредиту до 03.09.2011р. з урахуванням обмежень, визначених у договорі, зокрема, але не обмежуючись, у пунктах 3.2 (h) - 3.2 (j) договору.
Як вбачається з матеріалів справи сторонами до кредитного договору були укладені додаткові угоди, якими були внесені зміни та доповнення до кредитного договору.
Зокрема, у Додатковій угоді №11 від 09 грудня 2013 року до Кредитного договору №126-СВ від 03 вересня 2010р сторони домовились змінити договір та викласти його з усіма додатками до нього у новій редакції, наведеній у додатку №1 до цієї додаткової угоди.
Умовами п.8.3 кредитного договору в редакції додатку №1 до додаткової угоди №11 від 09.12.2013р., передбачено, що позичальник без попередньої письмової згоди банку зобов"язується не здійснювати наступні операції: одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб; відкриття непокритих акредитивів, надання у якості наказодавця; надання порук, надання гарантій в якості принципала; вчинення авалю векселів; виплату дивідендів; іпотеки, застави або іншого обтяження своїх поточних або майбутніх активів будь-якими зобов"язаннями, за винятком будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, створеного відповідно до договору або обов"язку з ним; будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, існуючого на дату цього договору, за умов, що позичальник письмово повідомив банк про таке обтяження до дати цього договору.
Згідно додаткової угоди №14 до кредитного договору, сторони домовились викласти п.1.1. договору в наступній редакції: "Банк відповідно до умов цього договору надає позичальнику фінансування із загальною сумою фінансування 8 625 397,50 доларів США з можливістю отримання в доларах США, євро та гривні та з терміном фінансування до 28.02.2015р".
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.10.2015р. порушено провадження у справі №914/3604/15 про банкрутство позичальника за кредитним договором - ТзОВ “Виробниче підприємство “АГРО - СОЮЗ”, введено процедуру розпорядження майном.
30.10.2015р. на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України розміщено оголошення про порушення провадження у справі №91/3604/15 про банкрутство ТзОВ “Виробниче підприємство “АГРО - СОЮЗ”. ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся з кредиторськими вимогами до боржника на загальну суму 134 558 582,51 грн.
09.12.2015р ПАТ "Укрсоцбанк" отримав від арбітражного керуючого повідомлення за вих.№02/01/39-30 від 04.12.2015р. про визнання кредиторських вимог позивача частково, в сумі 80 436,00 грн. з яких 2 436,00 грн. - перша черга, 78 000,00 - четверта черга.
Позивач зазначає, що під час ознайомлення із матеріалами справи №914/3604/15, йому стало відомо про те, що ТзОВ "КАМАЗ-Україна" також звернувся до боржника з вимогами на загальну суму 104 960 000,00 грн., які виникли на підставі укладених між відповідачами 1 і 2 договорів про надання поворотної фінансової допомоги, з яких : за договором поворотної фінансової допомоги №24/02/15 від 24 лютого 2015 року на загальну суму 24 990 000,00 грн.; за договором поворотної фінансової допомоги №25/02/15 від 25 лютого 2015 року на загальну суму 24 990 000,00 грн.; за договором поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26 лютого 2015 року на загальну суму 29 990 000,00 грн.; за договором поворотної фінансової допомоги №27/02/15 від 27 лютого 2015 року на загальну суму 24 990 000,00 грн.
Відповідно до умов в п.1.1 договору поворотної фінансової допомоги №27/02/15 від 27.02.2015 року ТзОВ "КАМАЗ-Україна" (позикодавець) зобов"язується надати ТзОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ" (позичальник) поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов"язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Згідно п.2.1. договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в розмірі, що становить 25 000 000,00 (двадцять п'ять мільйонів) гривень.
Відповідно до п.2.2. поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.
У відповідності до п.2.3. поворотна фінансова допомога може надаватись частинами у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів позикодавцем на поточний рахунок позичальника.
Згідно п. 2.4. поворотна фінансова допомога використовується для потреб позичальника, відповідно до статутних цілей його діяльності.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню позикодавцю позичальником в повному розмірі протягом 30 (тридцяти) днів з дня фактичного отримання повної суми поворотної фінансової допомоги.
Відповідно до п. 3.2. повернення грошових коштів проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів позичальником на поточний рахунок позикодавця.
Згідно п.3.3. Поворотна фінансова допомога вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що надавалась, на банківський рахунок позикодавця.
Як викладено сторонами у п.3.4. договору позикодавець не має права вимагати дострокового повернення наданої поворотної фінансової допомоги.
У відповідності 3.5. позичальник має право достроково повернути отриману поворотну фінансову допомогу позикодавцю.
Позивач стверджує, що уклавши оспорюваний договір відповідач-1 обтяжив себе додатковими зобов"язаннями перед третьою особою, що не сприяло поверненню кредиту по кредитному договору №126-СВ від 03.09.2010р. та виконанню зобов"язань відповідачем-1 за кредитним договором.
Крім того посилається на те, що оспорюваний правочин укладено з перевищенням господарської компетенції, оскільки відповідно до умов кредитного договору погоджених сторонами відповідач-1 не мав права без попереднього погодження з банком укладати договір поворотної фінансової допомоги, оскільки останній є договором про залучення коштів. Банком згода на укладення такого договору не надавалась, більше того, він не був повідомлений про існування такого договору чи про намір його укладення. А оскільки оспорюваний договір укладено у період, коли відповідач-1 вже не виконував свої зобов"язання за договором кредиту, позивач вважає, що оспорюваний договір прямо порушує права та інтереси банку, зокрема щодо повернення наданих відповідачу-1 грошових коштів за кредитним договором.
Позивач вважає, що договір поворотної фінансової допомоги від 27.02.2015р. №27/02/2015 порушує права та інтереси банку оскільки укладений без належної згоди банку на таке укладення, в тому числі, направлений на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника.
Позивач зазначає, що оскільки він не є стороною договору поворотної фінансової допомоги №27/02/15 від 27.02.2015 року, то його право на звернення до суду регулюється нормами ст.15, ч.2 ст.16 ЦК України.
Із врахуванням наведених обгрунтувань, позивач просить визнати недійсним з моменту укладення договір поворотної фінансової допомоги №27/02/2015 від 27.02.2015р. укладений між ТзОВ "КАМАЗ-Україна" та ТзОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ".
При прийнятті рішення суд виходить із наступного:
Згідно ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до п.1.ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов”язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов”язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов”язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов”язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Власне, це ті умови, на яких сторони погодилися виконувати договір. Зміст договору як підстави виникнення цивільно-правового зобов”язання визначається тими правами та обов”язками, які взяли на себе учасники договору відповідно до умов договору і які у ньому закріплені.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує форму правочину, в якій його вчинено (письмово), а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки (печаток) на документі, що має письмову форму.
Таким чином, наявністю печаток позикодавця і позичальника на договорі від 27.02.2015р. №27/02/15 поворотної фінансової допомоги та підписів уповноважених осіб підтверджується факт вчинення договору.
Факт виконання відповідачами умов оспорюваного банком договору підтверджується платіжним дорученням №171 від 10.08.2015р. про перерахування відповідачем-2 на рахунок відповідача-1 коштів в сумі 25 000 000,00 грн. та випискою ПАТ «Марфін Банк» про часткове повернення відповідачем-1 грошових коштів за договором поворотної фінансової допомоги №27/02/15 від 27.02.2015 року в сумі 10 000,00 грн.
Відповідно до ст.1046 цього Кодексу за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути таку саму суму грошей або таку саму кількість речей того самого роду та якості.
Законодавство не встановлює будь-яких обмежень щодо осіб за договором позики. Тому позикодавцем може бути як юридична, так і фізична особа. Чинним цивільним законодавством не передбачено обмеження суми позики.
Зміст оспорюваного договору, як підстави виникнення цивільного-правового зобов”язання, визначається тими правами та обов”язками, які взяли на себе учасники (сторони) цього договору: позикодавець (ТзОВ "КАМАЗ-Україна") та позичальник (ТзОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ"), відповідно до умов цього договору, і які закріплені в цьому документі.
Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним, може бути заявлена як одною зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням цього правочину.
Як вбачається, позивач не є стороною договору поворотної фінансової допомоги №27/02/15 від 27.02.2015 року; зміст вказаного договору не містить умов (пунктів), визначених на розсуд позикодавця та позичальника і погоджених ними, стосовно, зокрема, обмеження в укладенні договору з тих мотивів, що між відповідачем-1 та позивачем укладено кредитний договір.
Особи за власним волевиявленням вправі приймати рішення про вступ у договірні відносини (укладення договору), внесення змін до нього тощо.
В обґрунтування заявлених вимог банк посилається на те, що відповідач-1 не сплатив боргу за кредитним договором перед банком та не погоджував з банком виконання своїх зобов"язань перед відповідачем-2, а також стверджує, що оспорюваний договір спрямований на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника у справі про його банкрутство.
Проте, посилання позивача на порушення відповідачем-1 умов п.8.3. кредитного договору в редакції додатку №1 до додаткової угоди №11 від 09.12.2013р., у якому зазначено, що позичальник (відповідач-1) без попередньої письмової згоди банку зобов"язується не здійснювати наступні операції: одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб, не є і не може бути підставою, в розумінні норм чинного законодавства, для визнання договору недійсним.
Пункт 8.3, на який посилається позивач, міститься в кредитному договорі у якому банк є стороною, відповідно, у випадку порушення чи неналежного виконання зобов”язань за вказаним договором відповідачем-1 банк вправі застосовувати до порушника передбачені договором та чинним законодавством види відповідальності.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Виходячи із вищенаведеним норм Цивільного кодексу України, можна дійти висновку, що законодавством визначено перелік вимог, порушення яких є підставою для визнання правочину недійсним. Підставою для визнання правочину недійсним з підстав, викладених в ч.1 ст.203 Цивільного Кодексу України , є невідповідність такого правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Однак, позивачем не наведено норм законів, які порушені відповідачами укладенням договору поворотної фінансової допомоги №27/02/15 від 27.02.2015 року, та які є підставами для визнання такого договору недійсним відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України
Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов»язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов»язковими для неї. Виконання цивільних обов»язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
У статті 627 Цивільного кодексу України вказано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зі змісту статті 611 Цивільного кодексу України вбачаються наслідки порушення стороною зобов"язань по договору. Так, зокрема, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Із врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позивач у зв"язку з порушенням відповідачем-1 умов кредитного договору, має право на застосування наслідків порушення зобов'язання визначених умовами кредитного договору та закону. Вчинення правочину всупереч цивільно-правового договору, не може бути підставою для недійсності такого правочину.
Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33,34 ГПК України.
Отже, порушення відповідачем-1 п.8.3 кредитного договору не є і не може бути підставою, в розумінні норм чинного законодавства, для визнання оспрюваного позивачем договору поворотної фінансової допомоги недійсним.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Виходячи із матеріалів справи суд також приходить до висновку про безпідставність посилання позивача в обгрунтуванні позовних вимог на те, що договір поворотної фінансової допомоги від 27.02.2015р. №27/02/2015 порушує права та інтереси банку, оскільки спрямований на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника.
Так, до матеріалів справи відповідачем 2 надано ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.03.2016р.у справі №914/3604/15, з якої вбачається , що ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено у включенні грошових вимог в сумі 134 588 582,51 грн. до реєстру вимог кредиторів.
Відтак, обгрунтування позовних вимог щодо порушення прав та інтересів позивача у зв"язку з тим, що він є кредитором відповідача-1 у справі про банкрутство останнього є безпідставним.
Щодо посилання ПАТ “Укрсоцбанк” про порушення відповідачем-1 господарської компетенції, що є на його думку теж підставою для визнання договору поворотної фінансової допомоги №27/02/15 від 27.02.2015 року недійсним, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
В силу наведених законодавчих норм визнанню недійсним підлягає, зокрема, господарське зобов'язання, вчинене учасниками господарських відносин з порушенням хоч би одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Спеціальна правосуб"єктність - це передбачена нормами права здатність виступати учасником правовідносин.
Господарська компетенція як сукупність господарських прав та обов'язків, встановлених чинним законодавством для певного виду господарських організацій, виникає у господарській організації з моменту її офіційного створення і є видовою, тобто аналогічною для господарських організацій певного виду.
Для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.
Підставою недійсності господарського зобов'язання за ст. 207 Господарського кодексу України є укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 Цивільного кодексу України), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини.
Відповідно до ч.4 ст.91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду (ч.2 ст.91 ЦК України).
Згідно ч.1-ч.3 ст.14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ч.4 ст.57 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
Відповідно до положень ст.12 Господарського кодексу України обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.
Для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.
Як передбачено ст.19 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
У статті ст.627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Обмеження дієздатності (господарської компетенції) суб"єкта господарювання можливе у випадках передбачених законодавством, статутними документами суб"єкта господарювання, або таке обмеження може бути визначене у правочині за погодженням сторін у випадках, передбачених законом.
Перевищення господарської компетенції, наслідком якого є визнання правочину недійсним, може мати місце, у випадку, коли відбулось перевищення господарської компетенції, обсяг якої визначено законом, статутними (внутрішніми) документами суб"єкта господарювання, правочинами у випадках, передбачених законом.
Водночас, позивачем не наведено норм законодавства, положень установчих документів відповідача-1, які б передбачали викладення у кредитному договорі умов необхідності погодження відповідачем -1 з позивачем укладення з третіми особами договорів позики, тощо. Суд вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факту наявності обмеження господарської компетенції у відповідача-1, а положення п.8.3. кредитного договору, в силу закону не є обмеженням господарської компетенції.
Щодо посилання позивача, у додаткових поясненнях до позовної заяви, на судову практику (постанови Верховного суду України, Вищого господарського суду України), як підтвердження обгрунтування своїх позовних вимог, то як вбачається зі змісту постанов, суди визнавали недійсними правочини про відступлення права вимоги з посиланням на положення ст.516 Цивільного кодексу України, і вагомою обставиною у правочинах по цих справах була передбачена сторонами необхідність погодження заміни боржника, чого не було фактично.
Посилання відповідача на неможливість розгляду вказаного спору поза межами справи про банкрутство, з посиланням на ч.4 ст.10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" судом відхиляються, як безпідставні та такі, що спростовуються положеннями ч.1 ст.20 вказаного Закону, відповідно до якої кредитори боржника не позбавлені права на звернення із окремим позовом про визнання договору недійсним у позовному провадженні.
Твердження відповідача-2 у відзиві на позовну заяву (вх.№10662/16 від 16.03.2016р.) про те, що заява про визнання недійсним оспорюваного договору була розглянута Господарським судом Львівської області в межах справи про банкрутство відповідача-1 та ухвалою у справі №914/3604/15 від 01.03.2016р. у задоволенні вимог позивача було відмовлено, не відповідає дійсності зважаючи на наступне.
Як вбачається з ухвали Господарського суду Львівської області від 01.03.2016р. у справі №914/3604/15, суд відмовив ПАТ "Укрсоцбанк" у задоволенні його клопотання про визнання недійсними, в порядку ст.83 ГПК України, договорів поворотної фінансової допомоги, серед яких і договір поворотної фінансової допомоги №27/02/2015 від 27.02.2015р. з посиланням на те, що банк не звертався до суду із заявами в порядку ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його або визнання його банкрутом".
Оскільки суд у справі про банкрутство відповідача-1 не розглядав по суті заяву позивача про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги №27/07/2015р. від 27.02.2015р., відтак, твердження відповідача-2 про те, що заява про визнання недійсним оспорюваного договору була розглянута Господарським судом Львівської області не відповідає дійсності.
Станом на дату розгляду даної справи по суті ухвала господарського суду Львівської області від 01.03.2016 року у справі №914/3604/15 не скасована.
За результатами розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено, що оспорюваний договір поворотної фінансової допомоги №27/02/15 від 27.02.2015 року порушує права чи законні інтереси позивача у справі.
Частиною першою статті 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.1, 2, 4-3, 12, 22, 32, 32,33, 34,35, 36, 43, 44,49,75,80, 82, 84,85 ГПК України, суд,-
вирішив:
В задоволенні позову відмовити повністю.
В засіданні 20.04.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого по справі рішення. Повний текст рішення, із врахуванням вихідних днів, підписано 26.04.2016р.
Суддя Кітаєва С.Б.