79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
26.04.2016р. Справа № 914/672/16
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів
до відповідача: Червоноградської центральної міської лікарні, м.Червоноград, Львівська область
про стягнення 692,74 грн. інфляційних втрат та 19,33 грн. 3% річних
Суддя Н.Мороз
При секретарі М.Потикевич
Представники:
Від позивача: н/з
Від відповідача: н/з
Суть спору:
Позовну заяву подано Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, м. Львів до Червоноградської центральної міської лікарні, м.Червоноград, Львівська область про стягнення 692,74 грн. інфляційних втрат та 19,33 грн. 3 % річних.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 14.03.2016р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 05.04.2016р.
Для всебічного, повного та об'єктивного вирішення спору, дослідження всіх обставин даної справи, 05.04.2016р. розгляд справи відкладався з підстав, наведених у відповідній ухвалі.
В судове засідання 26.04.2016р. представник позивача не з'явився, 25.04.2016р. через службу діловодства господарського суду подав клопотання про долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду витягів про включення позивача та відповідача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку. Позовні вимоги позивача обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати заборгованості, яка виникла у відповідача перед позивачем та встановлена рішенням господарського суду Львівської області від 16.02.2015р. по справі №914/4604/14, внаслідок чого на підставі ст.625 ЦК України позивачем нараховано відповідачу 692,74 грн. інфляційних втрат (за лютий 2015р.) та 19,33 грн. 3% річних (за період з 13.02.2015р. по 02.03.2015р.).
Відповідач явки повноважного представника в судові засідання не забезпечив, проте, 07.04.2016р. подав відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд розглядати справу за відсутності відповідача та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, зазначив, що 24.02.2015р. на адресу відповідача надійшло рішення господарського суду Львівської області від 16.02.2015р. по справі №914/4604/14, наказ на примусове виконання рішення суду по справі №914/4604/14 був виданий 11.03.2015р., рішення суду набрало законної сили 02.03.2015р. При цьому, 02.03.2015р. згідно платіжного доручення №101 відповідачем було оплачено заборгованість по рішенні суду в добровільному порядку, тобто відповідач оплатив заборгованість до набрання законної сили рішення суду по справі №914/4604/14.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, створивши у відповідності до ч.3 ст. 4-3 ГПК України сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:
Рішенням господарського суду Львівської області від 16.02.2015р. по справі №914/4604/14 позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задоволено повністю та стягнуто з відповідача - Червоноградської центральної міської лікарні на користь позивача 13070,55 грн. - основного боргу, 3 725,09 грн. - інфляційних втрат, 962,17 грн. - 3 % річних та 1827,00 грн. - судового збору (суддя Березяк Н.Є.). Рішенням суду встановлено та стягнуто суму інфляційних втрат за період з січня 2013р. по січень 2015р. та 3% річних за період з 31.07.2012р. по 12.02.2015р.
02.03.2015р. на виконання рішення господарського суду від 16.02.2015р. видано наказ по справі №914/4604/15. Рішення набрало законної сили 02.03.2015р.
Згідно платіжного доручення №101 від 02.03.2015р. відповідачем 03.03.2015р. перераховано на рахунок ФОП ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 13070,55 грн. згідно рішення господарського суду від 16.02.2015р. по справі №914/4604/15, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку НОМЕР_2 з 01.01.2015р. до 31.12.2015р. (в матеріалах справи).
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати заборгованості встановленої рішенням господарського суду від 16.02.2015р. по справі №914/4604/14 слугувало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 692,74 грн. (за лютий 2015р.) та 19,33 грн. 3 % річних (з 13.02.2015р. по 02.03.2015р.) нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.
Згідно ст.526 ЦК України в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України. Однією з підстав виникнення зобов'язань, зокрема, є договори та інші правочини у відповідності до ст. 11 ЦК України. Крім того, згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Як випливає з аналізу наведеного, грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів. При цьому, як зазначалось вище, зобов'язання виникають з підстав встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України.
Відповідно до ч.5 ст.11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно приписів п.7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013р. №14, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Пунктом 5.4. вищезазначеної Постанови роз'яснено, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
Відповідно до вимог ч.2. ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписами п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно ч.1 ст.598 ЦК України «зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом». Ці підстави зазначені в ст. ст.599, 600, 604- 609 ЦК, відповідно до яких зобов'язання припиняється: 1) виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК); належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання; 2) за згодою сторін унаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо); розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст.600 ЦК); 3) зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (ст.601 ЦК); 4) за домовленістю сторін (ст.604 ЦК); 5) внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст.605 ЦК); 6) поєднанням боржника та кредитора в одній особі (ст.606 ЦК); 7) неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає (ст.607 ЦК); 8) смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою й у зв'язку із цим не може бути виконане іншою особою (ч.1 ст.608 ЦК); 9) смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора (ч.2 ст.608 ЦК); 10) ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст.609 ЦК).
Зважаючи на відсутність у зазначених правових нормах такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК.
Ця правова позиція підтверджена практикою Верховного Суду України (постанова від 20.12.2010 у справі №3-57гс10, від 04.07.2011 у справі №3-65гс11, від 12.09.2011 у справі №3-73гс11, від 24.10.2011 у справі №3-89гс11, від 14.11.2011 у справі №3-116гс11, від 23.01.2012 у справі №3-142гс11, постанова від 17.02.2016р. по справі №3-1276гс15).
Судом встановлено, що рішенням господарського суду від 16.02.2015р. по справі №914/4604/14 стягнуто з відповідача інфляційні втрати по січень 2015р. та 3% річних з 31.07.2012р. по 12.02.2015р., фактична оплата основного боргу була проведена тільки 03.03.2015р. Посилання відповідача на добровільну сплату заборгованості до набрання законної сили рішення суду від 16.02.2015р. по справі №914/4604/14 судом до уваги не приймаються, оскільки виходячи з аналізу законодавчих норм, позивач не позбавлений права на отримання сум інфляційних втрат за період лютого 2015р. та 3 % річних за період з 13.02.2015р. по 02.03.2015р. передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.
Відтак, позивачем з врахуванням вищенаведених законодавчих норм правомірно нараховано відповідачу інфляційні втрати на суму 692,74 грн. (за лютий 2015р.) та 3 % річних в розмірі 19,33 грн. (з 13.02.2015р. по 02.03.2015р.).
Таким чином, суд дійшов висновку про підставність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 692,74 грн. та 3 % річних в розмірі 19,33 грн., які підлягають задоволенню повністю.
Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статей 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань, а відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
Відповідно до п. 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.
З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на останнього.
Керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 598, 599, 625 ЦК України, ст.ст.174, 193 ГК України, ст.ст. 43, 32, 33, 38, 49, 82, 84, 115, 116, 117 ГПК України, господарський суд,-
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Червоноградської центральної міської лікарні, Львівська обл., м. Червоноград, вул. Івасюка, буд.2 (код ЄДРПОУ 01996869) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - 692,74 грн. інфляційних втрат, 19,33 грн. - 3% річних та 1378,00 грн. судового збору.
3. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.
Рішення складено 28.04.2016р.
Суддя Мороз Н.В.