ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.04.2016Справа №910/5534/16
За позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод
металоконструкцій ім. І.В. Бабушкіна»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектінвест»
Про стягнення 57 720,00 грн.
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
від позивача Антоненко І.В. - по дов. № б/н від 01.04.2016
від відповідача не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. І.В. Бабушкіна» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектінвест» 57 720,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № 1814 від 04.09.2015 позивач здійснив згідно платіжних доручень № 1895 від 07.09.2015 та № 1899 від 08.09.2015 оплату товару, а саме за металеву трубу в сумі 57 720,00 грн. Станом на 22.02.2016 відповідач поставку товару не здійснив. На даний час у позивача відпала необхідність в придбанні товару у відповідача, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду про повернення сплачених коштів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 порушено провадження у справі № 910/5534/16 та розгляд справи призначено на 12.04.2016.
Позивач в судовому засіданні 12.04.2016 позовні вимоги підтримав повністю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/5534/16 від 12.04.2016, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням відповідачем вимог ухвали про порушення провадження у справі від 30.03.2016, розгляд справи був відкладений на 21.04.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/5534/16 від 21.04.2016, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням відповідачем вимог ухвали про порушення провадження у справі від 30.03.2016, розгляд справи був відкладений на 26.04.2016.
Відповідач в судове засідання 26.04.2016 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, бул. Кольцова, 17, прим. 5, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 29.03.2016 є місцезнаходженням відповідача.
Проте, конверт разом з ухвалами були повернуті до суду поштовим відділенням зв'язку Київ-194 без вручення адресату з довідками форми Ф-20 з позначкою «не розшукано».
Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.
Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.
В судовому засіданні 26.04.2016, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
04.09.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплектінвест» виставило Публічному акціонерному товариству «Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. І.В. Бабушкіна» рахунок-фактуру № 1814 від 04.09.2015 на оплату товару (труби) на суму 57 720,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на рахунок відповідача згідно платіжного доручення № 1895 від 07.09.2015 було перераховано кошти в розмірі 18 000,00 грн. з призначенням платежу «передплата за трубу по рахунку № 1814 від 04.09.2015» та згідно платіжного доручення № 1899 від 08.09.2015 було перераховано кошти в розмірі 39720,00 грн. з призначенням платежу «передплата за трубу по рахунку № 1814 від 04.09.2015» .
Спір виник внаслідок того, що відповідач у встановлений строк поставку товару позивачу не здійснив, а тому сплачені за товар кошти підлягають поверненню позивачу.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За приписами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Здійснення позивачем оплати рахунку-фактури № 1814 від 04.09.2015 в сумі 57 720,00 грн. свідчить про прийняття пропозиції щодо придбання товару.
Таким чином, вищенаведеними обставинами підтверджується, що між сторонами було укладено у спрощений спосіб договір купівлі-продажу товару.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором товар позивачу не поставив.
Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 18.01.2010, справа № 42/423).
В матеріалах справи наявна вимога № 28-80 від 10.09.2015 про повернення сплачених за товар коштів в загальному розмірі 57 720,00 грн., проте належних доказів надіслання або вручення її відповідачу не подано.
Разом з цим, відповідно до рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.
Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.
Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про існування у відповідача зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати на підставі вимог ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.
Таким чином, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. І.В. Бабушкіна» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.
Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектінвест» (03194, м. Київ, бул. Кольцова, 17, прим. 5, код ЄДРПОУ 39764855) на користь Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. І.В. Бабушкіна» (49019, м. Дніпропетровськ, вул. Ударників, 54, код ЄДРПОУ 01412851) 57 720 (п'ятдесят сім тисяч сімсот двадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Повне рішення складено 28.04.2016.
СуддяВ.В. Сівакова