ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.04.2016Справа №904/11162/15
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Микулинецький Бровар»
доПриватного підприємства «С.А.Е. Груп»
простягнення 144270 грн. 51 коп.
Суддя Отрош І.М.
Представники сторін:
від позивача: Мамрош І.М. - представник за довіреністю б/н від 01.03.2016;
від відповідача: Хахановський А.В. - представник за довіреністю б/н від 10.02.2016.
29.12.2015 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Микулинецький Бровар» з вимогами до Приватного підприємства «С.А.Е. Груп» про стягнення 144270 грн. 51 коп., з яких 68945 грн. 80 коп. основного боргу, 34370 грн. 91 коп. пені, 6894 грн. 58 коп. штрафу, 2068 грн. 37 коп. 3% річних та 31990 грн. 85 коп. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, не у повному обсязі здійснив оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 68945 грн. 80 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 34370 грн. 91 коп. за період з 07.11.2014 по 06.11.2015 та штраф у розмірі 6894 грн. 58 коп. Також, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2068 грн. 37 коп. за період з 07.11.2014 по 06.11.2015 та інфляційні втрати у розмірі 31990 грн. 85 коп. за період з листопада 2014 року по жовтень 2015 року.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.01.2016 порушено провадження у справі № 904/11162/15.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2016 матеріали справи № 904/11162/15 надіслано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
В результаті повторного автоматичного розподілу справу № 904/11162/15 передано на розгляд судді Отрош І.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2016 справу № 904/11162/15 прийнято до провадження суддею Отрош І.М.; розгляд справи призначено на 15.03.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 01.04.2016.
01.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що відповідно до умов Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, поставка здійснюється на умовах 100% попередньої оплати, що виключає можливість виникнення заборгованості. Також відповідач зазначив, що у наданих позивачем товарно-транспортних накладних відсутні відомості, які можуть ідентифікувати особу, яка приймала товар, а довіреності на отримання матеріальних цінностей в матеріалах справи відсутні, що свідчить про те, що товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам, які ставляться до бухгалтерських документів, у зв'язку з чим такі товарно-транспортні накладні не можуть бути належними та допустимими доказами у підтвердження факту здійснення позивачем поставки товару.
Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач заперечив щодо підстав нарахування позивачем пені та вказав на існування переплати за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013.
01.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі, в яких позивач детально виклав порядок здійснення ним поставок відповідачу, зазначивши дати та вартість поставленого товару, та вказавши дати і суми здійснених відповідачем оплат. При цьому, позивач пояснив порядок зарахування сплачених відповідачем коштів та долучив до матеріалів справи копії всіх товарно-транспортних накладних за весь період дії договору, на підставі яких позивач поставляв товар відповідачу, а також копії всіх платіжних доручень, що підтверджують здійснені відповідачем оплати.
У судовому засіданні 01.04.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 08.04.2016.
08.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові заперечення на відзив відповідача, які суд долучив до матеріалів справи.
У судовому засіданні 08.04.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 19.04.2016.
19.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи, які суд долучив до матеріалів справи.
У судовому засіданні 19.04.2016 представник позивача надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 19.04.2016 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 19.04.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд
01.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Микулинецький Бровар» (постачальник) та Приватним підприємством «С.А.Е. Груп» (покупець) укладено Договір № 079/13 на поставку продукції, відповідно до умов якого постачальник протягом строку дії договору зобов'язується виготовити та поставити продукцію згідно з заявкою, а покупець бере на себе зобов'язання прийняти і оплатити за продукцію згідно з поданою заявкою.
Відповідно до п. 1.2 Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 асортимент, кількість, ціна та терміни поставки визначаються сторонами на кожну партію окремо. Документом, що підтверджує виникнення замовлення на кожну партію товару є погоджена постачальником заявка покупця, що надсилається постачальником факсовим повідомленням або будь-яким іншим зручним для сторін способом.
Відповідно до п. 1.3 Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 загальна кількість товарів по даному договору сторонами не обмежується і визначається після закінчення терміну дії договору як остаточна величина для проведення звірок по взаєморозрахунках.
Згідно з п. 3.1 Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 ціна товару, що постачається, визначається у відповідності з цінами вказаними у прас-листах постачальника, які діють на момент виконання постачальником заявки покупця і вказується в накладних.
Відповідно до п. 3.3 Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника або шляхом внесення готівки в касу постачальника. Оплата товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати за товар.
Відповідно до п. 5.1 Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 поставка продукції здійснюється на умовах поставки, викладених у відповідності до Інкотермс 2010 на умовах EXW - склад постачальника: смт Микулинці, вул. Набережна, 33, Тернопільска обл.
Відповідно до п. 10.1 Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 він набирає чинності з моменту його підписання і дії до 31.12.2013. Однак, остаточне припинення договору можливе тільки після повного сторонами своїх зобов'язань.
Згідно з п. 10.5 Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 у випадку коли жодна із сторін за один місяць до закінчення терміну дії договору не заявила про його припинення договір вважається пролонгованим ще на один календарний рік і так кожен наступний рік.
З огляду на ненадання сторонами будь-яких заяв сторін про припинення дії Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, суд дійшов висновку, що у період, як стверджує позивач, здійснених поставок, вказаний договір був чинний.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Cуд зазначає, що умовами Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, зокрема п.п. 1.2, 1.3, сторони не погодили чіткого переліку (найменування, кількості) товару, який продавець повинен поставляти покупцю, однак це не суперечить характеру правовідносин, які скалились між сторонами, оскільки умовами договору сторони погодили невизначену кількість поставок, зазначивши, що асортимент, кількість, ціна та терміни поставки визначаються сторонами на кожну партію окремо шляхом погодження замовлень.
Зокрема, у судових засіданнях представник позивача зазначив, що замовлення надавались відповідачем телефонним шляхом.
При цьому, суд зазначає, що доказом погодження сторонами замовлень є, зокрема, складення та підписання відповідних товарно-транспортних накладних щодо поставки певного товару.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, не у повному обсязі здійснив оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 68945 грн. 80 коп.
Так, у письмових поясненнях, поданих до суду 01.04.2016, позивач зазначив, що він поставив відповідачу товар на загальну суму 654479 грн. 40 коп., тоді як відповідач оплатив товар на суму 513917 грн. 60 коп. та повернув позивачу товару на суму 71616 грн. 00 коп., у зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 68945 грн. 80 коп.
При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи копії всіх товарно-транспортних накладних, на підставі яких, як стверджує позивач, ним було поставлено відповідачу товар на суму 654479 грн. 40 коп., зокрема, копію товарно-транспортної накладної № 7200 від 07.10.2013 на суму 104988 грн. 80 коп., копію товарно-транспортної накладної № 7850 від 04.11.2013 на суму 22146 грн. 00 коп., копію товарно-транспортної накладної № 8102 від 14.11.2013 на суму 36846 грн. 00 коп., копію товарно-транспортної накладної № 8296 від 25.11.2013 на суму 44302 грн. 80 коп., копію товарно-транспортної накладної № 8476 від 03.12.2013 на суму 43940 грн. 80 коп., копію товарно-транспортної накладної № 8763 від 18.12.2013 на суму 61651 грн. 00 коп., копію товарно-транспортної накладної № 204 від 16.01.2014 на суму 54697 грн. 80 коп., копію товарно-транспортної накладної № 434 від 03.02.3014 на суму 41846 грн. 40 коп., копію товарно-транспортної накладної № 1551 від 08.04.2014 на суму 5525 грн. 00 коп., копію товарно-транспортної накладної № 2688 від 26.05.2014 на суму 63239 грн. 20 коп., копію товарно-транспортної накладної № 3211 від 13.06.2014 на суму 91315 грн. 20 коп. та копію товарно-транспортної накладної № 3633 від 01.07.2014 на суму 83980 грн. 40 коп.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що у наданих позивачем товарно-транспортних накладних відсутні відомості, які можуть ідентифікувати особу, яка приймала товар, а довіреності на отримання матеріальних цінностей в матеріалах справи відсутні, що свідчить про те, що товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам, які ставляться до бухгалтерських документів, у зв'язку з чим такі товарно-транспортні накладні не можуть бути належними та допустимими доказами у підтвердження факту здійснення позивачем поставки товару.
Суд зазначає, що обставини правильності оформлення та відповідності оформлених документів правилам бухгалтерського обліку та звітності не входять до предмету доказування у даній справі, а суд, вирішуючи господарський спір, повинен встановити підстави виникнення та наявність господарських зобов'язань сторін за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, зокрема встановити факт поставки позивачем товару на суму 654479 грн. 40 коп., факт оплати відповідачем поставленого товару та наявність заборгованості останнього.
Судом встановлено, що товарно-транспортні накладні № 7850 від 04.11.2013 на суму 22146 грн. 00 коп., № 8102 від 14.11.2013 на суму 36846 грн. 00 коп., № 8476 від 03.12.2013 на суму 43940 грн. 80 коп., № 8763 від 18.12.2013 на суму 61651 грн. 00 коп., № 204 від 16.01.2014 на суму 54697 грн. 80 коп., № 434 від 03.02.3014 на суму 41846 грн. 40 коп., № 1551 від 08.04.2014 на суму 5525 грн. 00 коп., № 2688 від 26.05.2014 на суму 63239 грн. 20 коп. та № 3633 від 01.07.2014 на суму 83980 грн. 40 коп. підписані уповноваженими представниками сторін та на них міститься відбиток печатки юридичних осіб позивача та відповідача, з огляду на що у суду відсутні підстави брати під сумнів факт здійснення позивачем поставки відповідачу товару за вказаними товарно-транспортним накладними.
При цьому, суд зазначає, що у вказаних товарно-транспортних накладних відсутнє посилання на Договір № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, однак, враховуючи надані представниками сторін у судовому засіданні 19.04.2016 пояснення, що будь-яких інших договорів між сторонами не укладалось, та беручи до уваги єдине призначення платежу, яке вказував відповідач при здійсненні всіх оплат - плата за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, суд дійшов висновку, що поставка за вказаними товарно-транспортними накладними відбувалась саме на умовах Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013.
Разом з тим, товарно-транспортна накладна № 7200 від 07.10.2013 на суму 104988 грн. 80 коп. не містить підпису уповноваженої особи відповідача та не містить відбитка печатки Приватного підприємства «С.А.Е. Груп», та товарно-транспортна накладна № 8296 від 25.11.2013 на суму 44302 грн. 80 коп. не містить відбитка печатки відповідача.
У судовому засіданні 08.04.2016 суд зобов'язав позивача надати копії довіреностей відповідача на отримання матеріальних цінностей за вказаними товарно-транспортними накладними, втім позивач вимог суду не виконав та відповідних довіреностей не надав.
Однак, при цьому, позивачем долучено до позовної заяви копію акту звірки взаєморозрахунків між сторонами від 10.02.2014 за період з 01.12.2013 по 31.12.2013, який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб позивача та відповідача.
У вказаному акті звірки відсутнє посилання на договір, втім, враховуючи надані представниками сторін у судовому засіданні 19.04.2016 пояснення, що будь-яких інших договорів між сторонами не укладалось, та беручи до уваги єдине призначення платежу, яке вказував відповідач при здійсненні всіх оплат - плата за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, суд дійшов висновку, що акт звірки взаєморозрахунків між сторонами від 10.02.2014 за період з 01.12.2013 по 31.12.2013 стосується виконання сторонами зобов'язань саме за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013.
Із вказаного акту звірки вбачається, що станом на 01.12.2013 у відповідача існує переплата за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 у розмірі 1773 грн. 20 коп., тобто, переплата за товар, поставлений позивачем до 01.12.2013.
Позивачем долучено до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних, за якими, як стверджує позивач, ним було поставлено відповідачу товар, в тому числі копії товарно-транспортних накладних, складених до 01.12.2013, а саме: копію товарно-транспортної накладної № 7200 від 07.10.2013 (яка не містить підпису уповноваженої особи відповідача та відбитку печатки відповідача), копію товарно-транспортної накладної № 7850 від 04.11.2013, копію товарно-транспортної накладної № 8102 від 14.11.2013, копію товарно-транспортної накладної № 8296 від 25.11.2013 (яка не містить відбитку печатки відповідача).
Загальна сума товару, яка зазначена у вказаних товарно-транспортних накладних становить 208283 грн. 60 коп.
Також, сторонами долучено до матеріалів справи копії платіжних доручень та банківських виписок на підтвердження факту здійснених відповідачем оплат, зокрема оплат, здійснених у період до 01.12.2013, з яких вбачається, що 07.10.2013 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 102468 грн. 80 коп., 04.11.2013 - грошові кошти у розмірі 26588 грн. 00 коп., 12.11.2013 - грошові кошти у розмірі 36000 грн. 00 коп., 25.11.2013 - грошові кошти у розмірі 45000 грн. 00 коп., що разом становить 210056 грн. 80 коп.
Судом встановлено, що всі вищевказані оплати відповідач здійснив із зазначенням призначення платежу - оплата за пиво за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013.
Таким чином, якщо взяти до уваги загальну суму товару, зазначеного у товарно-транспортних накладних, складених до 01.12.2013, та загальну суму сплачених відповідачем грошових коштів до 01.12.2013, має місце саме та сума переплати, яка погоджена сторонами в акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.12.2013 по 31.12.2013, а саме -1773 грн. 20 коп.
При цьому, доказів здійснення поставки за іншими товарно-транспортними накладними у період до 01.12.2013, сторонами суду не надано.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, беручи до уваги загальну вартість товару, зазначену у товарно-транспортних накладних, складених до 01.12.2013 на суму 208283 грн. 60 коп., та загальний розмір сплачених відповідачем коштів на суму 210056 грн. 80 коп. станом на 01.12.2013, відсутність доказів замовлення відповідачем (та погодження такого замовлення позивачем) іншого товару та відповідно складання сторонами інших товарно-транспортних накладних у цей період, а також враховуючи, що акт звірки взаєморозрахунків між сторонами від 10.02.2014 за період з 01.12.2013 по 31.12.2013 підписаний уповноваженою особою відповідача та скріплений печаткою відповідача, суд дійшов висновку, що розмір переплати у сумі 1773 грн. 20 коп. (розмір погоджений відповідачем) виник у зв'язку з тим, що позивач у період до 01.12.2013 поставив відповідачу товар за товарно-транспортною накладною № 7200 від 07.10.2013 (яка не містить підпису уповноваженої особи відповідача та відбитку печатки відповідача), товарно-транспортною накладною № 7850 від 04.11.2013, товарно-транспортною накладною № 8102 від 14.11.2013, товарно-транспортною накладною № 8296 від 25.11.2013 (яка не містить відбитку печатки відповідача), а відповідач до 01.12.2013 сплатив позивачу грошові кошти у загальному розмірі 210056 грн. 80 коп.
При цьому, як встановлено судом, всі вищевказані оплати відповідач здійснив із зазначенням призначення платежу - оплата за пиво за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, та доказів здійснення поставки за іншими товарно-транспортними накладними у період до 01.12.2013, сторонами суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо виникнення між сторонами правовідносин за товарно-транспортною накладною № 7200 від 07.10.2013 на суму 104988 грн. 80 коп. та за товарно-транспортною накладною № 8296 від 25.11.2013 на суму 44302 грн. 80 коп., а саме - факту погодження сторонами поставки товару, вказаного у товарно-транспортних накладних № 7200 від 07.10.2013 та № 8296 від 25.11.2013, та самого факту поставки його позивачем і приймання відповідачем.
Крім того, судом встановлено, що товарно-транспортна накладна № 3211 від 13.06.2014 на суму 91315 грн. 20 коп. також не містить відбитка печатки відповідача, у графі одержувача (продукцію одержав) не вказано прізвища та ініціали особи, яка підписала вказану товарно-транспортну накладну. При цьому, вказана накладна була складена після підписання сторонами вищевказаного акту звірки.
Однак, суд приймає її у якості належного та допустимого доказу поставки відповідачу товару на суму 91315 грн. 20 коп. з огляду на таке.
Так, у вартість товару, поставленого за кожною товарно-транспортною накладною сторони включали вартість тари, яка у майбутньому повинна була бути повернута відповідачем, та відповідно, позивач зменшував вартість товару при поверненні відповідачем зворотної тари.
Відповідно до товарно-транспортної накладної № 3211 від 13.06.2014 на суму 91315 грн. 20 коп. вбачається, що до ціни вказаної товарно-транспортної накладної входить, зокрема, тара - піддони та кеглі.
При цьому, у вказаній товарно-транспортній накладній зазначено, що всього сума становить 91315 грн. 20 коп., а без тари - 54675 грн. 20 коп.
Тобто, вартість товару без тари, яка вказана у товарно-транспортній накладній № 3211 від 13.06.2014 - 54675 грн. 20 коп., відповідає розміру сплаченим відповідачем грошовим коштам після 13.06.2014 та до дати здійснення наступної (останньої) поставки позивачем - 54675 грн. 20 коп. (призначення платежу - оплата за пиво за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013).
При цьому, судом встановлено, що здійснюючи оплати, відповідач не зазначав у призначенні платежу конкретної товарно-транспортної накладної, а вказував, що оплата здійснюється на підставі Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013.
У письмових поясненнях позивач вказав на те, що здійснені відповідачем оплати, а також вартість повернутої відповідачем зворотної тари, зараховувались позивачем в погашення найдавнішої (існуючої) заборгованості.
Суд вважає обґрунтованим такий порядок зарахування позивачем здійснених відповідачем оплат за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, що також не суперечить Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22, з огляду на незазначення відповідачем чіткого призначення платежу та відсутність погодженого сторонами іншого порядку зарахування оплат за умовами Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013.
Судом встановлено, та про це зазначає позивач у письмових поясненнях, що станом на 13.06.2014 (дата поставки за товарно-транспортною накладною № 3211 від 13.06.2014 на суму 91315 грн. 20 коп.) у відповідача існувала заборгованість у розмірі 5965 грн. 40 коп.
Як стверджує позивач, він поставив відповідачу товар за товарно-транспортною накладною № 3211 від 13.06.2014 на суму 91315 грн. 20 коп., у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок зі сплати позивачу грошових коштів у загальному розмірі 97280 грн. 60 коп.
Судом встановлено, що після 13.06.2014 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у загальному розмірі 54675 грн. 20 коп., а саме, 4000 грн. 00 коп. 19.06.2014, 9000 грн. 00 коп. 26.06.2014 та 41765 грн. 20 коп., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та банківськими виписками, копії яких долучено сторонами до матеріалів справи (призначення платежу - оплата за пиво згідно з Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013), у зв'язку з чим у відповідача виникла переплата на суму 48709 грн. 80 коп. (без врахування вартості товару, вказаного у товарно-транспортній накладній № 3211 від 13.06.2014 на суму 91315 грн. 20 коп.).
Наступна поставка була здійснена позивачем 01.07.2014 на суму 83980 грн. 40 коп. за товарно-транспортною накладною № 3633 від 01.07.2014.
Таким чином, заборгованість відповідача становила 35270 грн. 60 коп. (83980 грн. 40 коп. - «мінус» 48709 грн. 80 коп.).
Відповідно до пояснень сторін, поставка за товарно-транспортною накладною № 3633 від 01.07.2014 була останньою, надалі відповідач не замовляв у позивача товар та будь-яких обов'язків у позивача щодо поставки відповідачу товару не виникало.
Судом встановлено, що після 01.07.2014 відповідач не здійснював оплат, однак повернув позивачу зворотну тару на загальну суму 57640 грн. 00 коп., що підтверджується відповідними накладними про повернення тари.
Суд зазначає, що вартість зворотної тари була включена сторонами у вартість поставленого товару, що відображено у кожній товарно-транспортній накладній, та як пояснив позивач, при поверненні тари, її вартість враховувалась в оплату товару.
Тобто, суд дійшов висновку, що невраховуючи вартість товару, вказаного у товарно-транспортній накладній № 3211 від 13.06.2014 на суму 91315 грн. 20 коп., та після поставки товару за товарно-транспортною накладною № 3633 від 01.07.2014 на суму 83980 грн. 40 коп., заборгованість відповідача складала 35270 грн. 60 коп.
Однак, з огляду на те, що поставка товару за товарно-транспортною накладною № 3633 від 01.07.2014 була останньою між сторонами, та умовами договору поставки сторони погодили, що вартість повернутої тари буде врахована позивачем в оплату товару при поверненні зворотної тари (зокрема після 13.06.2014 відповідач повернув позивачу тару на суму 57640 грн. 00 коп.), зважаючи на зазначення відповідачем у призначенні платежу договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, суд дійшов висновку, що проведені відповідачем оплати після 13.06.2014 свідчать про оплату ним товару саме за товарно-транспортною накладною № 3211 від 13.06.2014.
Таким чином, враховуючи загальну вартість товару, зазначену у товарно-транспортних накладних, долучених позивачем, загальний розмір здійснених відповідачем оплат за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, відсутність доказів здійснення відповідачем замовлень іншого товару за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 та доказів складання між сторонами інших товарно-транспортних накладних за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, суд дійшов висновку, що поставка товару за товарно-транспортною накладною № 3211 від 13.06.2014 на суму 91315 грн. 20 коп. була погоджена сторонами, зокрема про це свідчить наявність оплат за поставку за вказаною товарно-транспортною накладною, виходячи із здійснення позивачем зарахування оплат відповідача у найдавнішу заборгованість та здійснення відповідачем оплат після складення товарно-транспортної накладної № 3211 від 13.06.2014 на суму 91315 грн. 20 коп.
Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи копію податкової накладної № 3211 від 13.06.2014 на суму 91315 грн. 20 коп., що підтверджує факт здійснення господарської операції щодо поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «Микулинецький Бровар» Приватному підприємству «С.А.Е. Груп» товару за товарно-транспортною накладною від 13.06.2014 на суму 91315 грн. 20 коп.
При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи через канцелярію суду 19.04.2016 копію квитанції про направлення електронними засобами зв'язку вказаної податкової накладної до Міністерства доходів і зборів України та про прийняття вказаної податкової накладної і присвоєння їй реєстраційного номеру 9035800727.
Враховуючи вищевикладене, а також оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що 13.06.2014 позивач поставив відповідачу товар за товарно-транспортною накладною № 3211 від 13.06.2014 на суму 91315 грн. 20 коп., а відповідач його прийняв.
Водночас суд зазначає, що сам факт неналежного оформлення сторонами товарно-транспортних накладних не може свідчити про відсутність господарських правовідносин між сторонами. Для встановлення наявності зобов'язальних правовідносин, в тому числі наявності заборгованості покупця за договором поставки, необхідним є встановлення волевиявлення сторін на взяття на себе таких зобов'язань. Про таке волевиявлення може свідчити, в тому числі проведення покупцем оплат, навіть за відсутності чіткого призначення платежу - конкретної товарно-транспортної накладної, однак із зазначенням конкретного договору, та встановлення факту відсутності у сторін будь-яких інших зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 654479 грн. 40 коп., що підтверджується товарно-транспортними накладними № 7200 від 07.10.2013 на суму 104988 грн. 80 коп., № 7850 від 04.11.2013 на суму 22146 грн. 00 коп., № 8102 від 14.11.2013 на суму 36846 грн. 00 коп., № 8296 від 25.11.2013 на суму 44302 грн. 80 коп., № 8476 від 03.12.2013 на суму 43940 грн. 80 коп., № 8763 від 18.12.2013 на суму 61651 грн. 00 коп., № 204 від 16.01.2014 на суму 54697 грн. 80 коп., № 434 від 03.02.3014 на суму 41846 грн. 40 коп., № 1551 від 08.04.2014 на суму 5525 грн. 00 коп., № 2688 від 26.05.2014 на суму 63239 грн. 20 коп., № 3211 від 13.06.2014 на суму 91315 грн. 20 коп. та № 3633 від 01.07.2014 на суму 83980 грн. 40 коп.
При цьому, позивач у додаткових письмових поясненнях, поданих до відділу діловодства суду, зазначив, що фактом підтвердження здійснення господарської операції є податкові накладні, реєстрацію яких позивач проводив в Єдиному реєстрі у строки, визначені податковим законодавством України, у підтвердження чого долучив до матеріалів справи копії відповідних квитанцій про прийняття Міністерством доходів і зборів України податкових накладних.
При цьому, судом враховано, що у вказаних товарно-транспортних накладних відсутнє посилання на Договір № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, однак, враховуючи надані представниками сторін пояснення, що інших договорів між сторонами укладено не було, та беручи до уваги призначення платежу, яке вказував відповідач при здійсненні оплат - плата за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, суд дійшов висновку, що поставка товару відбувалась на умовах до Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013.
Відповідно до п. 3.3 Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника або шляхом внесення готівки в касу постачальника. Оплата товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати за товар.
Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару та водночас виконання постачальником обов'язку з поставки товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
Таким чином, беручи до уваги, що строку здійснення відповідачем попередньої оплати сторонами у Договорі № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 не встановлено, а встановлена лише форма оплати - попередня, враховуючи, що позивачем було поставлено товар, вказаний у товарно-транспортних накладних у повному обсязі, а відповідачем не виконано попередню оплату товару у повному обсязі до моменту поставки, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був розраховуватись за поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто у день поставки товару, визначеного у вищевказаних товарно-транспортних накладних.
Судом встановлено, що відповідач не у повному обсязі здійснив оплату за поставлений позивачем за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 товар, сплативши грошові кошти у загальному розмірі 513917 грн. 60 коп., що підтверджується долученими сторонами до матеріалів справи копіями платіжних доручень та банківських виписок, а саме 07.10.2013 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 102468 грн. 80 коп., 04.11.2013 - грошові кошти у розмірі 26588 грн. 00 коп., 12.11.2013 - грошові кошти у розмірі 36000 грн. 00 коп., 25.11.2013 - грошові кошти у розмірі 45000 грн. 00 коп., 02.12.2013 - грошові кошти у розмірі 40000 грн. 00 коп., 18.12.2013 - грошові кошти у розмірі 35000 грн. 00 коп., 15.01.2014 - грошові кошти у розмірі 60000 грн. 00 коп., 21.01.2014 - грошові кошти у розмірі 10000 грн. 00 коп., 11.02.2014 - грошові кошти у розмірі 41546 грн. 40 коп., 28.05.2014 - грошові кошти у розмірі 30000 грн. 00 коп., 30.05.2014 - грошові кошти у розмірі 32639 грн. 20 коп., 19.06.2014 - грошові кошти у розмірі 4000 грн. 00 коп., 26.06.2014 - грошові кошти у розмірі 50675 грн. 20 коп.
При цьому, відповідачем було повернуто позивачу зворотну тару, в якій поставлявся товар.
Згідно з п. 3.5 Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 документальне оформлення прийнятої зворотної тари здійснюється шляхом видачі покупцем супровідної накладної і випискою постачальником приймальної квитанції.
Судом встановлено, що відповідач повернув позивачу зворотну тару на суму 71616 грн. 00 коп., що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи копіями відповідних накладних (внутрішні прихідні) про повернення тари від відповідача.
При цьому, спору щодо обсягу повернутої тари між сторонами немає.
Таким чином, враховуючи загальну вартість поставленого позивачем товару за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, що становить 654479 грн. 40 коп., та загальний розмір сплачених відповідачем грошових коштів у сумі 513917 грн. 60 коп., та беручи до увагу вартість повернутої відповідачем зворотної тари на суму 71616 грн. 00 коп., суд дійшов висновку, що заборгованість Приватного підприємства «С.А.Е. Груп» за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 становить 68945 грн. 80 коп.
При цьому, судом встановлено, що здійснюючи оплати, відповідач не зазначав у призначенні платежу конкретної товарно-транспортної накладної, а вказував, що оплата здійснюється на підставі Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013.
У письмових поясненнях позивач вказав на те, що здійснені відповідачем оплати, а також вартість повернутої відповідачем зворотної тари, зараховувались позивачем в погашення найдавнішої (існуючої) заборгованості.
Суд вважає обґрунтованим такий порядок зарахування позивачем здійснених відповідачем оплат за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, що також не суперечить Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22, з огляду на незазначення відповідачем чіткого призначення платежу та відсутність погодженого сторонами іншого порядку зарахування оплат за умовами Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013.
Таким чином, враховуючи що позивач зараховував здійснені відповідачем оплати та вартість повернутої зворотної тари в рахунок погашення найдавнішої (існуючої) заборгованості за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, суд дійшов висновку, що заборгованість Приватного підприємства «С.А.Е. Груп» у розмірі 68945 грн. 80 коп. є заборгованістю з оплати товару, поставленого позивачем за останньою товарно-транспортною накладною № 3633 від 01.07.2014 на суму 83980 грн. 40 коп., яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками юридичних осіб.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та обсяг заборгованості Приватного підприємства «С.А.Е. Груп» у розмірі 68945 грн. 80 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у розмірі 68945 грн. 80 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Микулинецький Бровар» в частині стягнення з Приватного підприємства «С.А.Е. Груп» суму основного боргу у розмірі 68945 грн. 80 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 34370 грн. 91 коп. за період з 07.11.2014 по 06.11.2015.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 7.1 Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 у разі прострочення покупцем строків оплати вартості отриманого товару він зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд зазначає, що умова п. 7.1 Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 про нарахування пені від суми простроченого платежу за кожний день прострочення визначає механізм нарахування пені та не встановлює іншого періоду нарахування пені, аніж передбачений законом, а саме - протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане (відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Таким чином, враховуючи, що заборгованість у розмірі 68945 грн. 80 коп. є заборгованістю за товар, поставлений за товарно-транспортною накладною № 3633 від 01.07.2014, беручи до уваги встановлений судом строк оплати відповідачем товару, поставленого за вказаною товарно-транспортною накладною (в дату поставки, тобто 01.07.2014), суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування пені є період з 02.07.2014 по 02.01.2015.
Втім, з огляду на заявлений позивачем початок періоду нарахування пені - з 07.11.2014, та беручи до уваги, що суд позбавлений права вийти за межі позовних вимог за відсутності відповідного клопотання позивача, суд здійснив власний розрахунок пені за прострочення оплати відповідачем товару, поставленого позивачем за товарно-транспортною накладною № 3633 від 01.07.2014, в межах періоду, заявленого позивачем, та з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
№ товарно-транспортної накладної, сума боргу (грн.).Дата оплати (за договором) Період прострочення (нарахування пені) в межах заявленого позивачем періоду нарахуванняРозмір облікової ставки НБУ Сума пені за період прострочення, грн.
№ 3633 від 01.07.2014 - заборгованість 68945 грн. 80 коп.01.07.201407.11.2014 - 12.11.201412,5%283 грн. 34 коп.
№ 3633 від 01.07.2014 - заборгованість 68945 грн. 80 коп.01.07.201413.11.2014 - 02.01.201514%2697 грн. 37 коп.
Всього:2980 грн. 71 коп.
Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Микулинецький Бровар» в частині стягнення з Приватного підприємства «С.А.Е. Груп» пені у розмірі 34370 грн. 91 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 2980 грн. 71 коп.
При цьому, суд вважає необґрунтованими заперечення відповідача щодо права позивача нараховувати пеню, оскільки таке право позивача на нарахування пені у випадку неналежного виконання відповідачем свого обов'язку з оплати товару, передбачено умовами укладеного між сторонами договору.
Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 6894 грн. 58 коп.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з п. 7.6 Договору № 079/13 на поставку продукції від 01.09.2013 в разі прострочення оплати за товар більш як на 10 календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від несплаченої суми товару за кожне таке порушення.
З огляду на встановлений судом факт прострочення оплати відповідачем товару більше ніж на 10 календарних днів, суд вважає обґрунтованим нарахування штрафу у розмірі 10% від несплаченої суми товару.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Микулинецький Бровар» в частині стягнення з Приватного підприємства «С.А.Е. Груп» штрафу у розмірі 6894 грн. 58 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2068 грн. 37 коп. за період з 07.11.2014 по 06.11.2015 та інфляційні втрати у розмірі 31990 грн. 85 коп. за період з листопада 2014 року по жовтень 2015 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Микулинецький Бровар» в частині стягнення з Приватного підприємства «С.А.Е. Груп» 3% річних у розмірі 2068 грн. 37 коп. та інфляційних втрат у розмірі 31990 грн. 85 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «С.А.Е. Груп» (01004, м. Київ, вул. Басейна, буд. 5 Б; ідентифікаційний код: 38361861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Микулинецький Бровар» (48120, Тернопільська обл., Теробовлянський р-н, селище міського типу Микулинці, вул. Набережна, буд. 33; ідентифікаційний код: 00382912) суму основного боргу у розмірі 68945 (шістдесят вісім тисяч дев'ятсот сорок п'ять) грн. 80 коп., пеню у розмірі 2980 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят) грн. 71 коп., штраф у розмірі 6894 (шість тисяч вісімсот дев'яносто чотири) грн. 58 коп., 3% річних у розмірі 2068 (дві тисячі шістдесят вісім) грн. 37 коп., інфляційні втрати у розмірі 31990 (тридцять одна тисяча дев'ятсот дев'яносто) грн. 85 коп. та судовий збір у розмірі 1693 (одна тисяча шістсот дев'яносто три) грн. 21 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено: 26.04.2016
Суддя І.М. Отрош