ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.04.2016Справа №910/2821/16
За позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ»
До Публічного акціонерного товариства «Авант-банк»
Про визнання договору недійсним
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
від позивача: Коротун О.М.
від відповідача: Качкурова С.В.
Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Український фінансовий світ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Авант-Банк» про визнання недійсним договору від 08.08.2014р. про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного між позивачем і відповідачем, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1618.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2016р. порушено провадження у справі № 910/2821/16 на призначено її до розгляду на 10.03.2016р.
04.03.2016р. від відповідача через відділ діловодства суд було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечував з підстав, викладених в відзиві.
В судовому засіданні 10.03.2016р. позивачем було підтримано подане ним 09.03.2016р. через відділ діловодства суду клопотання про витребування доказів від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М., а саме: копії документів, на підставі яких було укладено договори про задоволення вимог іпотекодержателя, укладених між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Український фінансовий світ" та Публічним акціонерним товариством "Авант-Банк", посвідчених 08.08.14. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованих в реєстрі за № 1618 та № 1621, а саме:
- договору про надання міжбанківського кредиту № MM67818LG року від 01.04.2014р.;
- договору від 06.08.14. про внесення змін га доповнень до договору про надання міжбанківського кредиту від 01.04.2014р. № MM67818LG року;
- договорів іпотеки, посвідчених 04.07.2014р. приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Мангушем А.М., зареєстрованих в реєстрі за № 3401 та № 3403 разом із змінами та доповненнями.
Відповідач в судовому засіданні 10.03.2016р. проти витребування доказів не заперечував.
Розглянувши в судовому засіданні 10.03.2016р. вказане клопотання, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що витребувані докази стосуються даної справи, можуть підтвердити обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, є належними доказами, оскільки містять інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування в даній справі, необхідні для розгляду даної справи по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про витребування від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М.: договори іпотеки від 04.07.14., укладенні в забезпечення виконання позивачем своїх грошових зобов'язань за договором № MM67818LG від 01.04.14., посвідчені 04.07.14. приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Мангушем А.М., зареєстрованих в реєстрі за № 3401 та № 3403, всі додатки та додаткові угоди до них.
При цьому, в судовому засіданні 10.03.2016р. відповідач наголосив на тому, що ним буде надано договір про надання міжбанківського кредиту № MM67818LG від 01.04.2014р., всі додатки та додаткові угоди до нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, неподання витребуваних доказів, необхідність витребування нових доказів.
З огляду на все викладене вище в сукупності, з метою створення учасникам судового процесу необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, ухвалою від 10.03.2016р. було відкладено розгляд справи на 14.04.2016р.
18.03.2016р. відповідачем через канцелярію господарського суду подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
08.04.2016р. представником позивача подано письмові пояснення по суті спору.
У судовому засіданні 14.04.2016р. представником позивача було в повному обсязі підтримано заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача проти задоволення позову надав заперечення.
Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 14.04.2016р. було оголошено перерву до 26.04.2016р.
У судовому засіданні 26.04.2016р. представниками позивача та відповідача було підтримано раніше висловлену позицію по суті спору.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, приймаючи до уваги строки розгляду справи, передбачені ст.69 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 26.04.2016р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення всіх учасників судового процесу, дослідивши всі представлені докази, суд, -
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Зі ст.626 Цивільного кодексу України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання (ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ст.640 Цивільного кодексу України).
За змістом п. 2.6 Постанови № 11 від 29.05.2013 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).
Як свідчать матеріли справи, 01.04.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Авант-Банк» (кредитор) та Публічним акціонерним товариством «Український фінансовий світ» (позичальник) було укладено договір №ММ67818LG про надання міжбанківського кредиту, у відповідності до п.1.1 якого кредитор надає позичальнику кредит в розмірі 3 000 000 доларів США на строк з 01.04.2014р. по 04.02.2015р., а позичальник зобов'язується своєчасно та у повному обсязі сплатити кредитору проценти за користування міжбанківським кредитом, виконати умови договору і своєчасно повернути загальну суму заборгованості.
В забезпечення виконання Публічним акціонерним товариством «Український фінансовий світ» своїх грошових зобов'язань за договором №ММ67818LG від 01.04.2014р. між сторонами було укладено договір б/н від 04.07.2014р. іпотеки, у відповідності до умов якого заявник передав в іпотеку відповідачу, в тому числі, нежиле приміщення загальною площею 412,10 кв.м, розташоване за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Лобановського Валерія, буд. 21, корпус 6.
Одночасно, в якості забезпечення виконання позивачем своїх грошових зобов'язань за договором №ММ67818LG від 01.04.2014р. між сторонами також було укладено договір б/н від 04.07.2014р. іпотеки, згідно умов якого позивачем передано в іпотеку відповідачу нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю, літ. «А-3» загальною площею 1465,6 кв.м, яка розташована за адресою: Харківська область, місто Харків, Харківська набережна, буд.4/5-А.
З матеріалів справи вбачається, що 08.08.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (іпотекодавець) та Публічним акціонерним товариством «Авант-банк» (іпотекодержатель) було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до п.1 якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає у власність нерухоме майно - нежитлову будівлю, літ. «А-3» загальною площею 1465,6 кв.м, яка розташована за адресою: Харківська область, місто Харків, Харківська набережна, буд.4/5-А, в рахунок виконання іпотекодавцем основного зобов'язання по поверненню кредиту та відсотків за користування кредитними коштами за договором №ММ67818LG від 01.04.2014р. про надання міжбанківського кредиту та договору від 06.08.2014р. про внесення змін та доповнень до договору №ММ67818LG від 01.04.2014р. в розмірі 3 060 000 доларів США, що забезпечується договором іпотеки.
Одночасно, 08.08.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (іпотекодавець) та Публічним акціонерним товариством «Авант-банк» (іпотекодержатель) було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до п.1 якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає у власність нерухоме майно - нежиле приміщення загальною площею 412,1 кв.м, а саме: приміщення першого поверху площею 246,2 кв.м, з нежитловим підвальним приміщенням площею 165,9 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Лобановського Валерія, буд. 21, корпус 6, в рахунок виконання іпотекодавцем основного зобов'язання по поверненню кредиту та відсотків за користування кредитними коштами за договором №ММ67818LG від 01.04.2014р. про надання міжбанківського кредиту та договору від 06.08.2014р. про внесення змін та доповнень до договору №ММ67818LG від 01.04.2014р. в розмірі 3 060 000 доларів США, що забезпечується договором іпотеки.
За умовами п.3 договору б/н від 08.08.2014р. нерухоме майно передається у власність іпотекодержателя за ціною 2 149 600 грн., яка визначена Державним підприємством «Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень» згідно звіту про оцінку майна від 19.06.2014р.
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та нотаріального посвідчення, а право власності на нерухоме майно у іпотекодержателя виникає з моменту державної реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (п.13 договору б/н від 08.08.2014р.).
Спірний правочин з боку Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» підписано Співак В.Ю. на підставі довіреності б/н від 02.10.2012р., а з боку Публічного акціонерного товариства «Авант-банк» заступником голови правління Швець А.М.
Договір б/н від 08.08.2014р. про задоволення вимог іпотекодержателя було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук Зоєю Миколаївною та зареєстровано 08.08.2014р. в реєстрі за №1618.
З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що господарським судом міста Києва розглядалась справа №911/1235/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» до Публічного акціонерного товариства «Авант-банк» про визнання недійсним договору б/н від 08.08.2014р. про задоволення вимог іпотеко держателя, посвідченого 08.08.2014р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1618.
Позовні вимоги у межах справи №911/1235/15 було обґрунтовано тим, що під час укладання спірного правочину іпотекодавець не мав права розпоряджатись предметом іпотеки та відчужувати його в силу приписів Національного банку України. До того ж, за твердженнями Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ», договір б/н від 08.08.2014р. було вчинено неуповноваженою особою без попередньої згоди спостережної ради позивача.
Рішенням від 15.06.2015р. господарського суду міста Києва, яке залишене без змін постановою від 05.08.2015р. Київського апеляційного господарського суду України та постановою від 26.10.2016р. Вищого господарського суду України, в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» було відмовлено.
У рішенні від 15.06.2015р. було встановлено, що оспорюваний правочин було вчинено 08.08.2014р.
Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.
Отже, рішення від 15.06.2015р. господарського суду міста Києва, яке залишене без змін постановою від 05.08.2015р. Київського апеляційного господарського суду України та постановою від 26.10.2016р. Вищого господарського суду України, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти, зокрема, щодо вчинення оспорюваного правочину 08.08.2014р., повторного доведення не потребують.
Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.
У ч.1 ст.207 Господарського кодексу України зазначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на те, що 08.08.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ» та Публічним акціонерним товариством «Авант-банк» було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до п.1 якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає у власність нерухоме майно - нежитлову будівлю, літ. «А-3» загальною площею 1465,6 кв.м, яка розташована за адресою: Харківська область, місто Харків, Харківська набережна, буд.4/5-А, в рахунок виконання іпотекодавцем основного зобов'язання по поверненню кредиту та відсотків за користування кредитними коштами за договором №ММ67818LG від 01.04.2014р. про надання міжбанківського кредиту та договору від 06.08.2014р. про внесення змін та доповнень до договору №ММ67818LG від 01.04.2014р. в розмірі 3 060 000 доларів США, що забезпечується договором іпотеки. Право власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване за відповідачем. Вказані обставини, на думку, заявника вказують на те, що зобов'язання останнього за договором про надання міжбанківського кредиту є припиненими, а отже, задоволення вимог відповідача на підставі спірного правочину є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам чинного на момент його укладання законодавства. З огляду на наведене вище, заявник і звернувся до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Частиною 1 ст.575 Цивільного кодексу України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
За приписами ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; основне зобов'язання - це зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч.ч.1, 2 Закону України «Про іпотеку»).
Частиною 1 ст.5 вказаного нормативно-правового акту визначено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання (ч.ч.1, 2 ст.7 Закону України «Про іпотеку»).
У ч.5 ст.590 Цивільного кодексу України вказано, що якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотеко держателя (ч.ч.1, 3, 5 ст.33 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно із ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Вищезазначене у сукупності свідчить, що чинним законодавством України передбачено можливість забезпечення виконання зобов'язання шляхом передання в іпотеку не одного об'єкту нерухомого майна, а декількох.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що у разі перебування в іпотеці декількох об'єктів нерухомого майна, кредитор має право на задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого з об'єктів або їх всіх, у разі якщо їх сукупна вартість є необхідною для погашення заборгованості іпотекодавця в повному обсязі.
Отже, у даному випадку законодавець пов'язує задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предметів іпотеки, в тому числі, шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, саме з обсягом невиконаного зобов'язання, що не вказує на те, що отримання у власність одного з предметів іпотеки у будь-якому випадку тягне за собою припинення основного зобов'язання в повному обсязі.
Як вказувалось вище, 08.08.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (іпотекодавець) та Публічним акціонерним товариством «Авант-банк» (іпотекодержатель) було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до п.1 якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає у власність нерухоме майно - нежитлову будівлю, літ. «А-3» загальною площею 1465,6 кв.м, яка розташована за адресою: Харківська область, місто Харків, Харківська набережна, буд.4/5-А, в рахунок виконання іпотекодавцем основного зобов'язання по поверненню кредиту та відсотків за користування кредитними коштами за договором №ММ67818LG від 01.04.2014р. про надання міжбанківського кредиту та договору від 06.08.2014р. про внесення змін та доповнень до договору №ММ67818LG від 01.04.2014р. в розмірі 3 060 000 доларів США, що забезпечується договором іпотеки. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстровано за №1621.
У вказаному правочині сторонами було визначено, що нерухоме майно передається у власність іпотекодержателя за ціною 11 043 300 грн. (п.п.4, 6 договору б/н від 08.08.2014р.).
Право власності на означений предмет іпотеки було зареєстровано за відповідачем, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом №28118877 від 15.10.2014р. з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Наразі, судом прийнято до уваги, що за поясненнями відповідача, які з боку позивача протягом розгляду справи не заперечувались, станом на 08.08.2014р. заборгованість Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» становила 3 060 000 доларів США. Зворотного матеріали справи не містять.
Одночасно, в оспорюваному правочині було вказано, що нерухоме майно передається у власність іпотекодержателя за ціною 2 149 600 грн., яка визначена Державним підприємством «Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень» згідно звіту про оцінку майна від 19.06.2014р.
Тобто, приймаючи до уваги курс долару США по відношенню до гривні, що був встановлений Національним банком України на день укладання означених договорів, майна (виходячи з його вартості визначеної у договорі), що було передано у власність іпотекодержателя за договором б/н від 08.08.2014р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованим за №1621, не було достатньо за задоволення кредиторських вимог відповідача в повному обсязі. Доказів того, що заборгованість за основним зобов'язанням була на момент укладання оспорюваного правочину погашена у інший спосіб, заявником до матеріалів справи не представлено.
Вказані обставини вказують на те, що у відповідності до вимог чинного законодавства у іпотекодержателя було право на задоволення своїх кредиторських вимог за рахунок інших предметів іпотеки, в тому числі, приміщення першого поверху площею 246,2 кв.м, з нежитловим підвальним приміщенням площею 165,9 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Чайки, вул.Лобановського Валерія, буд.21, корпус 6, яке у відповідності до умов договору від 08.08.2014р. передано у власність іпотекодержателя за ціною 2 149 600 грн.
Одночасно, посилання заявника на приписи ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку» суд до уваги не приймає в якості достатньої підстави для визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного між позивачем і відповідачем, посвідченого 08.08.2014р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1618, недійсним. При цьому, суд зазначає наступне.
Загальні підстави припинення зобов'язань визначені ст.598 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною ст.598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).
Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними (ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку»).
Наразі, суд зазначає, що наведена правова норма не передбачає автоматичного припинення зобов'язання, яке забезпечено іпотекою, в повному обсязі у разі, якщо іпотекодержатель скористався своїм правом на задоволення вимог у позасудовому порядку шляхом укладання відповідного договору, а лише вказує на недійсність вимог стосовно основного зобов'язання в тій його частині, в якій останнє було погашено за рахунок предмету іпотеки.
Тобто, у даному випадку відсутні підстави вважати припиненим зобов'язання, що виникло у позивача на підставі договору №ММ67818LG від 01.04.2014р. про надання міжбанківського кредиту та договору від 06.08.2014р. про внесення змін та доповнень до договору №ММ67818LG від 01.04.2014р. в розмірі 3 060 000 доларів США, з огляду задоволення вимог іпотекодержателя згідно договору б/н від 08.08.2014р., що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрований за №1621.
За таких обставин, приймаючи до уваги все вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що посилання Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» на припинення зобов'язань останнього за договором №ММ67818LG від 01.04.2014р. про надання міжбанківського кредиту у зв'язку з задоволенням вимог іпотекодержателя у відповідності до договору від 08.08.2014р., який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрований за №1621, в якості підстави для визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя недійсним є юридично неспроможними.
Отже, з огляду на вказане вище, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Український фінансовий світ» до Публічного акціонерного товариства «Авант-Банк» про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного між позивачем і відповідачем, посвідченого 08.08.2014р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1618.
Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Судовий збір згідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 28.04.16.
Суддя Т.М. Ващенко