ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.04.2016Справа №910/2680/16
За позовом Приватного підприємства «Союз»
До Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма» Еліта Придніпров'я»
про стягнення 105 515,95 грн.
Суддя Борисенко І.І.
Представники сторін:
Від позивача - Щербаков В.О.,представник за довіреністю;
Від відповідача - Сидоренко В.В., представник за довіреністю.
Приватне підприємство «Союз» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма» Еліта Придніпров'я»: 30 234,60 грн. пені, 4123,17 грн. 3% річних та 71 148,18 грн. інфляційних втрат за прострочення оплати товару за договором від 12.06.2011 №ДГ-030.
Відповідач подав відзив на позову заяву в якому не погодився з розрахунками позивача, у зв'язку з цим здійснив власний контррозрахунок, згідно якого просив задовольнити позовні вимоги частково в розмірі 80 980,98 грн. (з яких: 16 082,00 грн. - пеня, 3 491,36 грн. - 3% річних, 61 407,62 грн. - інфляційні втрати).
22.03.2016 позивачем подана заява про зміну розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 25 765,31 грн. пені, 3 513,83 грн. 3% річних, 86683,17 грн. інфляційних втрат.
Вказана заява розцінена судом як заява про збільшення в частині та в частині зменшення розміру позовних вимог та прийнята судом до розгляду, відповідно до приписів ч. 4 ст. 22 ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідачем подано відзив на заяву про зміну розміру позовних вимог, згідно якої відповідач визнав позов на суму 80 517,02 грн. (з яких: 15 915,69 грн. - пеня, 3 513,83 грн. - 3% річних, 61 087,50 грн. - інфляційні втрати).
21.04.2016 позивачем подана заява про зміну розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд змінити розмір позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат, що підлягають стягненню в розмірі 61 087,50 грн., суму стягнення пені в розмірі 25 765,31 грн. та 3% річних в розмірі 3 513,83 грн. просив залишити без змін. Отже, за розрахунком позивача загальна сума позовних вимог становить 90 366,64 грн.
Вказана заява розцінена судом як заява про зменшення розміру позовних вимог в частині вимоги по стягнення інфляційних витрат та прийнята судом до розгляду, відповідно до приписів ч. 4 ст. 22 ГПК України.
Отже, згідно ст. 55 ГПК України має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір по суті.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,
12.06.2011 між Приватним підприємством «Союз» (надалі - Постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма» Еліта Придніпров'я» (надалі - Покупець) було укладено Договір №ДГ-030, за яким Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язувався оплатити та прийняти нафтопродукти (далі - Товар) у відповідності до умов договору та додаткових угод до Договору.
02.01.2014 сторони уклали додаткову угоду до договору, за якою дійшли взаємної згоди про продовження дії договору до 31.12.2015, але у будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору, Постачальником на підставі видаткової накладної №РН-0660 від 24.10.2014 було відвантажено покупцю товар, а саме «Паливо дизельне ДТ-Л-К 4 сорт С» у кількості 9081 л (7 646 т) на загальну суму 147 112,22 грн., без будь-яких зауважень з боку Покупця стосовно якості, кількості та характеристик товару.
Отже, судом встановлено, що Позивачем на виконання умов Договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 147 112,22 грн. за накладною №РН-0660 від 24.10.2014.
Згідно з п. 3.2 Договору Покупець оплачує отримані нафтопродукти шляхом перерахування грошових коштів, зазначених в рахунках-фактурах, на розрахунковий рахунок продавця протягом трьох банківських днів з моменту відвантаження товару, тобто відповідач повинен був перерахувати кошти позивачу до 30.10.2014.
Заборгованість відповідача змінювалась протягом розрахункового періоду, у зв'язку зі здійсненням часткових проплат відповідачем, а саме: з 30. 10.14 по 07.04.15 (147 112,22 грн.); з 07.04.15 по 29.04.15 (137 112,22 грн.); з 29.04.15 по 16.07.15 (132 112,22 грн.); з 16.07.15 по 31.07.15 (100 233,74 грн.); з 31.07.15 по 23.09.15 (80 233,74грн.); з 23.09.15 по 25.09.15 (50 233,74 грн.); з 25.09.15 по 30.09.15 (20 233,74 грн.).
Таким чином, відповідачем частково погашалась наявна заборгованість і лише 30.09.2015 відповідач повністю оплатив кошти за поставлений товар, у зв'язку з чим відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем (згідно останньої заяви про зменшення розміру позовних вимог) нараховано 3% річних в розмірі 3 513,83 грн. та 61 087,50 грн. інфляційних втрат.
За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому, згідно з Рекомендаціями Верховного суду України від 03.04.1997 відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, у випадках, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених у різні періоди, кожен внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. Слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, гривня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Суд, перевіряючи уточнений розрахунок 3% річних та інфляційних втрат погоджується з наданим розрахунком, здійсненим з урахуванням часткових проплат відповідачем з вірним визначенням початку виникнення прострочення грошового зобов'язання.
За встановлених обставин справи з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в розмірі 3 513,83 грн. та інфляційні втрати в розмірі 61 087,50 грн. Відповідач погодився з заявленими сумами 3% річних та інфляційних втрат до стягнення, про що свідчить контррозрахунок відповідача.
Також, позивачем заявлена вимога до стягнення пені в розмірі 25 765,31 грн.
У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України і статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п.49 інформаційного листа Вищого господарського суду України N01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.
Відповідно до п. 5.3 Договору у випадку несплати або несвоєчасної оплати вартості отриманих нафтопродуктів покупець сплачує Поставщику пеню у розмірі 22% річних за кожен день прострочення платежу від вартості несплачених або несвоєчасно оплачених нафтопродуктів
Згідно з п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
У силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Судом встановлено, що Позивач нарахував пеню за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, за розрахунком позивача до стягненню підлягає пеня в розмірі 25 765,31 грн. за період з 30.10.2014 по 30.09.2015.
Суд не погоджується з періодом нарахування пені та вказує, що згідно приписів ч.6 ст. 232 ГК України, правомірним періодом нарахування пені є період з 30.10.2014 до 30.04.2015 (183 дні).
За розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 16 074,94 грн. пені за період з 30.10.2014 до 30.04.2015 (183 дні) з урахуванням здійснених часткових проплат відповідачем.
Отже, за встановлених обставин справи позов підлягає частковому задоволенню судом.
За приписами статті 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма» Еліта Придніпров'я» (01024, м. Київ, провулок Чекистів, буд. 1-А, кв.2, ідентифікаційний код 30932551) на користь Приватного підприємства «Союз» (51600, Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський район, м. Верхньодніпровськ, вул. Гагаріна, буд. 108, ідентифікаційний код 24603163) 3 513 (три тисячі п'ятсот тринадцять) грн. 83 коп. 3% річних, 61 087 (шістдесят одну тисячу вісімдесят сім) грн. 50 коп. інфляційних втрат, 16 074 (шістнадцять тисяч сімдесят чотири) грн. 94 коп. пені, 1 210 (одну тисячу двісті десять) грн. 14 коп. судового збору.
Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.
У решті в задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 27.04.2016
Суддя І.І. Борисенко