ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.04.2016Справа № 910/3784/16
Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі - Компанія) до приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (далі - Товариство) про стягнення 12 341,29 грн.,
за участі представників:
позивача: Неклонського В.І. за довіреністю від 30 грудня 2015 року № 0115-375,
відповідача: не з'явилися,
У березні 2016 року Компанія звернулась до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у розмірі 12 341,29 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не в повному обсязі відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 4 березня 2016 року порушено провадження у справі № 910/3784/16 та її розгляд призначено судом на 24 березня 2016 року.
Ухвалою суду від 24 березня 2016 розгляд справи відкладено на 21 квітня 2016 року.
До початку судового засідання 21 квітня 2016 року відповідачем до суду подано відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав того, що Товариством здійснено виплату страхового відшкодування в повному обсязі, а саме в розмірі 11 554,21 грн. Зазначений розмір суми страхового відшкодування відповідач обґрунтовує здійсненим ним розрахунком із урахуванням зносу.
Під час судового засідання 21 квітня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві. Додатково представником позивача надано докази перерахування відповідачем частини суми страхового відшкодування в розмірі 11 554,21 грн.
Відповідач у призначене судове засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.
Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 4 березня 2016 року та про відкладення розгляду справи від 24 березня 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.
За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
19 лютого 2014 року в місті Богодухів сталась дорожньо-транспортна пригода за участі двох автомобілів, зокрема, відбулось зіткнення автомобіля "Renault Premium", державний номерний знак НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3, з автомобілем «ВАЗ 2106», державний номерний знак НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_4 Причиною ДТП стало те, що водій ОСОБА_4, керуючи автомобілем «ВАЗ 2106», державний номерний знак НОМЕР_2, не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував погодних умов, не впорався з керуванням та допустив наїзд на автомобіль "Renault Premium", державний номерний знак НОМЕР_1, чим порушив пункт 12.1. Правил дорожнього руху України. Дані обставини підтверджуються довідкою ДАІ про обставини ДТП та Відомостями про дорожньо-транспортну пригоду, копії яких наявні в матеріалах справи.
Внаслідок вказаної ДТП пошкоджено автомобіль "Renault Premium", державний номерний знак НОМЕР_1 (застрахований автомобіль), який згідно долученої до матеріалів справи копії Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить товариству з обмеженою відповідальністю «Рибконсервний завод «Екватор» на праві власності. Застрахований автомобіль на час ДТП перебував під керуванням ОСОБА_3, який має право користування вказаним транспортним засобом. Автомобіль "Renault Premium", державний номерний знак НОМЕР_1, застрахований позивачем на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами від 30 грудня 2013 року № 28-2107-123-00645 (далі - договір). Копія цієї угоди наявна в матеріалах справи.
На підставі вищевказаного, за умовами договору, враховуючи рахунок-фактуру СТО від 21 лютого 2014 року № СФ-0000132, позивачем складено страховий акт від 18 березня 2014 року, відповідно до якого Компанія розрахувала та виплатила страхове відшкодування в розмірі 24 895,50 грн. на рахунок ремонтного СТО застрахованого автомобіля, що підтверджується платіжним дорученням від 21 березня 2014 року № 7531. У матеріалах справи міститься копія листа публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» від 24 лютого 2014 року № р3-01-03-1-0/0175 щодо надання ним згоди, як вигодонабувачем за договором, провести зарахування страхового відшкодування на рахунок СТО.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відтак, Компанія, сплативши страхове відшкодування, набула права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
Із матеріалів справи вбачається, що шкоду заподіяно водієм автомобіля «ВАЗ 2106», державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_4 під час експлуатації вказаного автомобіля. Його вину у вчиненні ДТП та скоєнні адміністративного правопорушення за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено постановою Богодухівського районного суду від 11 березня 2014 року, копія якої наявна в матеріалах справи.
На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4, як особи, що на законних підставах експлуатує автомобіль «ВАЗ 2106», державний номерний знак НОМЕР_2, застрахована відповідачем на підставі договору (полісу) № АЕ/1640968 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб - 50 000,00 грн., франшиза - 1000,00 грн., діючий станом на 19 лютого 2014 року).
Отже, Товариство є особою, на яку вказаним полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля «ВАЗ 2106», державний номерний знак НОМЕР_2, на час ДТП.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
На підтвердження виконання робіт з відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, в матеріалах справи наявна копія видаткової накладної від 7 квітня 2014 року № РН-0000199 та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 7 квітня 2014 року № ОУ-000065.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Суд відзначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого ТЗ, а звіт про оцінку ТЗ є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення ТЗ. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.
Окрім того, Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015року №3-50гс15.
Вищевикладене спростовує доводи відповідача щодо необхідності врахування зносу при розрахунку суми страхового відшкодування в даному випадку. Крім того, з наявних у матеріалах справи документів вбачається, для відновлення попереднього стану пошкодженого автомобіля були використані нові вузли та деталі, що унеможливлює врахування зношеності такого.
Відповідачем не надано суду доказів на спростування встановленої позивачем вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, внаслідок його пошкодження в ДТП, і також Товариство не спростувало розраховану позивачем суму страхового відшкодування.
Отже, до позивача у зв'язку зі здійсненою страховою виплатою за вищеописаним ДТП перейшло право вимоги до відповідача на суму відшкодування.
22 квітня 2014 року Компанія звернулась до відповідача із заявою № 11/8694 на виплату (страхового) відшкодування в порядку регресу. Копія вказаної заяви наявна в матеріалах справи.
З наданої до суду копії банківської виписки про рух грошових коштів на рахунку позивача вбачається, що 27 червня 2014 року Товариство частково сплатила суму страхового відшкодування в розмірі 11 554,21 грн.
Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічну позицію викладено в статті 9 Закону України "Про страхування".
Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № АЕ/1640968 та положення статей 12, 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 9, 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1192 ЦК України, у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду у розмірі суми, право на вимогу якої перейшло до Товариства. Отже, до стягнення з відповідача підлягає сума грошових коштів, яка не перевищує фактичну вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, у межах ліміту відповідальності відповідача, за вирахуванням суми франшизи та раніше сплаченої частини суми страхового відшкодування, тобто в розмірі 12 341,29 грн.
Згідно з вимогами статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи те, що сума страхового відшкодування в розмірі 12 341,29 грн. підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми, суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог Товариства до Компанії щодо стягнення даної суми грошових коштів. За таких обставин даний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієна Іншуранс груп» (04050, місто Київ, вулиця Глибочицька, будинок 44, ідентифікаційний код 24175269) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, місто Київ, вулиця Івана Федорова, будинок 32 літера А, ідентифікаційний код 30859524) 12 341 (дванадцять тисяч триста сорок одну) грн. 29 коп. відшкодування матеріальної шкоди (виплати страхового відшкодування), а також 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 26 квітня 2016 року
Суддя Є.В. Павленко