ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
25 квітня 2016 р. Справа № 909/125/16
Господарський суд Івано-Франківської області у складі:
судді Рочняк О.В.
при секретарі судового засідання Павлюк У.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1,
(АДРЕСА_1, 76002)
до Державного підприємства Івано-Франківський котельно-зварювальний завод”,
(вул.Хриплинська, 11, м.Івано-Франківськ, 76002)
про стягнення 4809 грн 63 коп вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористані 40 днів відпустки в сумі 7195 грн 53 коп, а також 28615 грн 02 коп середнього заробітку за весь час затримки невиплаченої заборгованості по заробітній платі.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - паспорт серія - СС №686400 від 1999 виданий Івано-Франківським МУВС МВС в Івано-Франківській області)
від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність №Ю-111 від 29.02.16
ВСТАНОВИВ: 10.02.2016 ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до Державного підприємства Івано-Франківський котельно-зварювальний завод”, в якому просив стягнути з відповідача вихідну допомогу при незаконному звільненню в сумі 4809 грн 63 коп, компенсацію за невикористані 40 днів відпустки в сумі 7195 грн 53 коп, а також 28615 грн 02 коп середнього заробітку за весь час затримки невиплаченої заборгованості по заробітній платі.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 15.02.2016 порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду.
В судовому засіданні 01.03.2016 оголошено перерву до 16.03.2016.
16.03.2016 від Державного підприємства Івано-Франківський котельно-зварювальний завод” надійшов, зокрема, відзив на позовну заяву.
16.03.2016 в судовому засіданні оголошено перерву до 04.04.2016.
В судовому засіданні 04.04.2016 Державне підприємство Івано-Франківський котельно-зварювальний завод” подало клопотання вх.№ 4675/16, в якому просило долучити до матеріалів справи доповнення до відзиву на позовну заяву.
Ухвалою від 04.04.2016 господарський суд Івано-Франківської області відклав розгляд справи на 11.04.2016.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 11.04.2016 строк розгляду спору продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 25.04.2016.
В судовому засіданні позивач повністю підтримав позовні вимоги, з підстав викладених в позовній заяві.
Відповідач з позовом не погодився та зазначив, що обов'язок з виплати вихідної допомоги у нього відсутній, так як між сторонами було досягнуто компромісу шляхом укладення мирової угоди, на підставі якої відповідач відшкодував позивачу кошти за вимушений прогул, в зв'язку з чим останній від своїх вимог щодо поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовився. Стосовно вимог про виплату компенсації за невикористану відпустку відповідач зазначив, що оскільки позивач у період з 15.07.13 по 02.03.2015 не перебував з ним у трудових правовідносинах, то права на отримання щорічної відпустки у нього не виникло. В зв'язку з цим, вважає відповідач, у позивача відсутнє також право вимагати виплати середнього заробітку за затримку виплати компенсації за невикористані відпустки. Крім того, відповідач заявив, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо звернення до суду з даним позовом.
Розглянувши матеріали справи, подані сторонами у справі та зібрані судом із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам у відповідності до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
З 03.07.2003 ОСОБА_1 працював на Державному підприємстві "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" на посаді начальника відділу технічного контролю.
Наказом директора Державного підприємства "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" № 87 від 15.07.2013 ОСОБА_1 звільнено з роботи в зв'язку з скороченням штату згідно п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.
Не погодившись з зазначеним наказом, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу та стягнення 20000 грн моральної шкоди.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 09.12.2004 у справі № 909/1007/14, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2015, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу технічного контролю Державного підприємства "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод"; стягнуто з Державного підприємства "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.07.2013 по день ухвалення рішення в сумі 45166 грн 46 коп, з урахуванням обов'язкових платежів. У задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 20000 гривень відмовлено.
Наказом керуючого санацією Державного підприємства "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" № 27 від 02.03.2015 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу технічного контролю з 15.07.2013.
11.03.2015 ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади начальника відділу технічного контролю за згодою сторін згідно п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України, про що видано наказ № 31 від 11.03.2015. В п.2 цього наказу зазначено про необхідність виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку за період з 15.07.2013 по 11.03.2015 кількістю 40 календарних днів.
23.04.2015 Вищий господарський суд України рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.12.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 у справі № 909/1007/14 скасував, а справу направив на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.
Під час нового розгляду справи № 909/1007/14 ОСОБА_1 та Державне підприємство "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" уклали мирову угоду, яка було затверджена ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 14.07.2015.
Згідно затвердженої мирової угоди Державне підприємство "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" зобов'язалось протягом трьох календарних днів відшкодувати ОСОБА_1 кошти за вимушений прогул в розмірі 32000 грн, що включає в себе розмір заробітної плати за період з 15.07.13 по 02.03.15, обов'язкові відрахування та витрати, пов'язані з відповідним нарахуванням, а ОСОБА_1 в свою чергу відмовився від своїх позовних вимог до відповідача щодо поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Умови мирової угоди відповідачем були виконані в повному обсязі.
Як визначено в ст.74 Кодексу законів про працю України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.82 Кодексу законів про працю України та п.2 ч.1 ст.9 Закону України “Про відпустки” час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Враховуючи, що позивача наказом від 02.03.2015 поновлено на роботі, у нього збереглися належні згідно вимог законодавства відпустки за період з 15.07.2013 по 11.03.2015.
Наказом № 31 від 11.03.2015 ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади начальника відділу технічного контролю за згодою сторін згідно п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України, про що видано наказ № 31 від 11.03.2015. В п.2 цього наказу зазначено про необхідність виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку за період з 15.07.2013 по 11.03.2015 кількістю 40 календарних днів.
Згідно ч.1 ст.83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Отже, при звільненні позивач мав право на отримання компенсації за невикористані відпустки. Скасування відповідачем в подальшому п.2 наказу № 31 від 11.03.2015 не надає підстав для ненадання позивачу коштів за невикористану відпустку, оскільки така компенсація передбачена нормами чинного законодавства і не залежить від волі відповідача.
Тривалість щорічної відпустки у відповідності до ст.75 Кодексу законів про працю України складає не менше 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік.
Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.
В п.2 зазначеного Порядку встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати, зокрема, часу щорічної відпустки або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У відповідності до абз.3 п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
При цьому, нарахування виплат за час щорічної відпустки або компенсації за невикористану відпустку, тривалість якої розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством. Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки (п.7 Порядку).
Оскільки, позивачу за останні 12 місяців не нараховувалась заробітна плата, не з його вини, то при розрахунку компенсації за невикористані відпустки слід застосовувати посадовий (місячного) оклад позивача , що становить 2650 грн.
Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути 3583 грн 20 коп компенсації за невикористані 40 днів відпустки.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
В ст.2 цього Закону роз'яснено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти, зокрема, і заробітну плату (грошове забезпечення).
Згідно ст.34 Закону України “Про оплату праці” компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Порядок обчислення суми компенсації, належної до сплати, визначено в Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001.
З урахуванням зазначеного, відповідач повинен сплатити позивачу компенсацію за втрату частини заробітної плати, а саме: компенсації за невикористану відпустку, в зв'язку з порушенням строку її виплати, що становить 655 грн 73 коп.
Крім того, відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст.117 Кодексу).
Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" визначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Однак, враховуючи, що позивачу за останні 2 місяці роботи не нараховувалась заробітна плата, не з його вини, то при розрахунку середнього заробітку суд у відповідності до абз.3 п.4 Порядку застосовує посадовий (місячний) оклад позивача, що становить 2650 грн з розрахунку на 21 робочий день.
Оскільки на час звернення з позовом до суду відповідач не провів повного розрахунку з позивачем, а позивач в процесі розгляду справи не збільшував періоду нарахування середнього заробітку, суд здійснює розрахунок середнього заробітку, належного до сплати, за період, зазначений у позовній заяві, а саме: з 12.03.2015 по 10.02.2015. З наданих на вимогу суду наказів Державного підприємства Івано-Франківський котельно-зварювальний завод” про режим роботи колективу за період з березня 2015 року по лютий 2016 вбачається, що за цей період кількість робочих днів для посади, яку займав позивач, склала 92 дні.
З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути 11609 грн 48 коп. середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Твердження відповідача про те, що після укладення між сторонами 13.07.15 мирової угоди, затвердженої ухвалою від 14.07.15, позивач відмовляється від всіх позовних вимог, не береться судом до уваги, оскільки предметом позову у справі №909/1007/14, за результатами якого 14.07.15 судом затверджено мирову угоду, було поновлення на роботі, оплата за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди в розмірі 20000 грн. У даній справі предметом спору є інші правовідносини між позивачем та відповідачем, які не врегульовані мировою угодою від 13.07.15.
Посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду (строк позовної давності) з даним позовом не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
В ст.256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст.233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В рішенні від 15.10.2013 Конституційний Суд України роз'яснив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Оскільки, предметом розгляду даної справи є вимога про стягнення компенсації за невикористані відпустки, що є складовою заробітної плати, то позивач не обмежений будь-яким строком на звернення до суду з цією вимогою.
Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку з позивачем, то враховуючи, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, у тому числі й за рішенням суду.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Конституційним Судом України у рішенні від 22.02.2012 роз'яснено, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
В п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” вказано, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Оскільки, до прийняття рішення у справі відповідач не здійснив остаточного розрахунку з позивачем, то строк позовної давності на звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, позивачем не пропущено, а твердження відповідача з цього приводу є помилковими.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 4809 грн 63 коп вихідної допомоги при звільненні з урахуванням індексації, то слід зазначити наступне.
П.2 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує суд припиняти провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
В матеріалах справи міститься судовий наказ Івано-Франківського міського суду від 19.08.2013 про стягнення з Державного підприємства “Івано-Франківський котельно-зварювальний завод” на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 8108 грн 85 коп.
В процесі розгляду справи судом з'ясовано, що до суми заробітної плати в розмірі 8108 грн 85 коп, яка підлягає стягненню за наказам, вже включено вихідну допомогу при звільненні, а отже з цього приводу спір між сторонами уже вирішено, в зв'язку з чим провадження у справі в цій частині слід припинити, а в задоволенні вимог про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати (в даному випадку вихідної допомоги), що виникла внаслідок інфляції, у зв'язку з порушенням строку її виплати - відмовити, оскільки в подальшому позивача було поновлено на роботі, а з поновленням на роботі працівник втрачає право на вихідну допомогу, що виплачується при звільненні.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає частковому задоволенню.
В ч.7 ст.84 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що в резолютивній частині рішення вказується , зокрема, про розподіл господарських витрат між сторонами.
В п.п.1 п.2 ч.2 Закону України “Про судовий збір” визначено ставку судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру, що складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.
Згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір” позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Відповідно до ч.3 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
З огляду на викладене, з відповідача в дохід бюджету слід стягнути 537 грн 42 коп. судового збору.
Керуючись ст.ст.74, 75, 82, 83, 116, 117, 233 Кодексу законів про працю України, ст.9 Закону України "Про відпустки", ст.34 Закону України "Про оплату праці", ст.ст.1, 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, ст.256 Цивільного кодексу України та ст.ст.49, 80, 82 , 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" (вул.Хриплинська, 11, м.Івано-Франківськ, 76002, код ЄДРПОУ 0755220) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, 76002) 3583 (три тисячі п'ятсот вісімдесят три) грн 20 коп компенсації за невикористану відпустку, 655 (шістсот п'ятдесят п'ять) грн 73 коп компенсації за втрату частини доходу через порушення строку її виплати, 11609 (одинадцять тисяч шістсот дев'ять) грн 48 коп середнього заробітку у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні.
Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 2650 грн вихідної допомоги при звільненні припинити.
В решті позову відмовити.
Стягнути з Державного підприємства "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" (вул.Хриплинська, 11, м.Івано-Франківськ, 76002, код ЄДРПОУ 0755220) в дохід державного бюджету (отримувач коштів: УДКСУ у м.Івано-Франківську; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37952250; Банк отримувача Головне Управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківської обл.; код банку отримувача (МФО) 836014; рахунок отримувача 31219206783002; код класифікації доходів бюджету 22030101; призначення платежу: Судовий збір; найменування суду: господарський суд Івано-Франківської області) судовий збір у розмірі 537 (п'ятсот тридцять сім) грн 42 коп.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 28.04.2016
Суддя Рочняк О. В.