Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 квітня 2016 р. Справа № 805/300/16-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Галатіна О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства “Альтаир-плюс” до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання незаконними дії та зобов'язання вчинити певні дії, суд -
Приватне підприємство “Альтаир-плюс” звернулось до суду з адміністративним позовом до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання дій щодо невизнання права на звільнення від сплати за користування земельною ділянкою незаконними, зобов'язання визнати грошові кошти, сплачені за оренду земельної ділянки, такими, що сплачені надмірно.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що листом від 14.12.2015 року №010 він звернувся до відповідача із заявою щодо визнання коштів, сплачених підприємством в якості орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 13.03.2014 року щодо користування земельною ділянкою площею 0,1844 га, розташованою за адресою: м. Маріуполь, вул. Пєшковського, 64-а, за період з 14.04.2014 року, такими, що сплачені помилково та надмірно, оскільки, як зазначає позивач, ПП «Альтаїр-Плюс» відповідно до приписів Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на період проведення на території, зокрема, Донецької області антитерористичної операції звільнено від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності на період з 14.04.2014 року по дату набрання чинності Указом Президента України про завершення антитерористичної операції. Проте, відповідач листом від 21.12.2015 року за №9524/10/05-83-15-113 повідомив позивача про невизнання права останнього на звільнення від сплати за користування земельною ділянкою. Вказана відмова вмотивована відсутністю внесення змін до Податкового кодексу України та відсутністю порядку звільнення від сплати за користування земельними ділянками згідно ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Таким чином, позивач вважає вказані дії відповідача незаконними та такими, що суперечать нормам діючого законодавства, у зв'язку з чим просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач позовні вимоги не визнав. В матеріалах справи наявні письмові заперечення проти позову, які обґрунтовані наступним. Так, відповідач зазначає, що у відповідності до приписів закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (Закон №1669) єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Однак, позивачем надано лист Донецької торгово-промислової палати, а не Сертифікат торгово-промислової палати України. Також, відповідач вказує на те, що Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік видів податкових пільг та інших випадків звільнення від сплати певних податків у певних випадках, якими за наявності відповідних підстав користуються платники податків. Проте, на сьогодні не розроблено порядку застосування вказаних у ст. 6 Закону №1669 податкових пільг, а також не внесено змін до Податкового кодексу України. Водночас відповідач зазначає, що на території м. Маріуполь всі підприємства здійснюють свою діяльність безперешкодно, з огляду на що, на думку відповідача, позивач маніпулює складною загальносуспільною обстановкою на особисту користь, що шкодить місцевому бюджету. З урахуванням зазначеного, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку з чим просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, проти здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження, не заперечували, про що надали відповідні заяви.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановлено наступне.
Позивач - Приватне підприємство «Альтаир-Плюс» (код ЄДРПОУ 30364488, 87545, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Пашковського, б. 64-А) є юридичною особою, як платник податків перебуває на обліку в Маріупольській ОДПІ.
Листом від 14.12.2015 року №010 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо визнання коштів, сплачених підприємством в якості орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 13.03.2014 року щодо користування земельною ділянкою площею 0,1844 га, розташованою за адресою: м. Маріуполь, вул. Пєшковського, 64-а, за період з 14.04.2014 року, такими, що сплачені помилково та надмірно, в якому зазначив, що відповідно до приписів Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільнені від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності на період з 14.04.2014 року по дату набрання чинності Указом Президента України про завершення антитерористичної операції.
21.12.2015 року Маріупольська ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області листом за №9524/10/05-83-15-113 повідомила позивача про невизнання права останнього на звільнення від сплати за користування земельною ділянкою. В зазначеному листі відповідачем вказано на відсутність внесення змін до Податкового кодексу України та відсутність порядку звільнення від сплати за користування земельними ділянками згідно ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Ст. 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України передбачений обов'язок платників податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Землекористувачі відповідно до пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Підпунктом 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Згідно з положеннями статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 Податкового кодексу України.
Згідно статті 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Відповідно до статті 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України, встановлено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельної ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору оренди земельної ділянки від 13.03.2014 року в користуванні ПП «Альтаир-Плюс» перебуває земельна ділянка площею 0,1844 га (кадастровий номер 1412336900:01:013:0618), розташована за адресою: м. Маріуполь, вул. Пашковського, 64-а.
Згідно платіжних доручень №711 від 28.05.2014 року, №735 від 27.06.2014 року, №753 від 29.07.2014 року, №856 від 29.08.2014 року, №939 від 10.10.2014 року, №983 від 28.10.2014 року, №16 від 28.11.2014 року, №60 від 26.12.2014 року, №27 від 30.01.2015 року, №104 від 30.01.2015 року, №203 від 30.03.2015 року, №110 від 09.04.2015 року, №259 від 23.04.2015 року, №154 від 30.04.2015 року, №309 від 28.05.2015 року, №242 від 23.06.2015 року, №305 від 30.07.2015 року, №368 від 27.08.2015 року, №487 від 29.09.2015 року, №586 від 30.10.2015 року, №687 від 30.11.2015 року, №815 від 30.12.2015 року, №89 від 29.01.2016 року, №176 від 29.02.2016 року ПП «Альтаир-Плюс» сплачено орендну плату за землю за період з квітня 2014 року по січень 2016 року включно.
Зазначені обставини не є спірними між сторонами.
Втім, за для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, законодавцем були розроблені тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції.
Статтею 1 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” №1669 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Відповідно до ст. 6 Закону України №1669 встановлено під час проведення антитерористичної операції звільнити суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
Приписами ст. 7 даного Закону передбачено скасувати на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Суд зазначає, що 30.10.2014 року на виконання Закону №1669 Кабінетом Міністрів України було прийнято Розпорядження за №1053-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція”. Відповідно до Додатку до Розпорядження м. Маріуполь (місце державної реєстрації позивача) внесено до переліку населених пунктів, на які поширюється дія Закону №1669.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2014року за №1079-р “Про зупинення дії Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014року за №1053-р” було зупинено дію Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014року за №1053-р.
Проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2015року по справі №826/18330/14, яка була залишена в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2015року, визнано нечинним Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2014року за №1079-р “Про зупинення дії Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014року за №1053-р”.
За результатами касаційного оскарження ухвалою Вищого адміністративного суду України по справі № К/800/19984/15 від 30.09.2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року в частині задоволеного позову в цій справі скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Водночас, на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України” затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Пунктом 3 даного Розпорядження визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053 “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція”; розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 1079 “Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053”.
Згідно з додатком до зазначеного Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція віднесено м. Маріуполь.
Слід також звернути увагу на той факт, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини до “якості” закону висуваються такі вимоги: доступність; передбачуваність; достатньо чітко встановлення межі дискреційних повноважень, наданих органам влади, та спосіб їх здійснення.
У справі “Фогт проти Німеччини” від 02.09.1995року (серія А, №323, заява №17851/91, п.48) суд зазначив, що ступінь чіткості, який має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - котрий в жодному випадку не може передбачувати всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється даний закон, а також кількості та статусу тих, кому цей закон адресований.
Рівень передбачуваності значною мірою залежить від змісту заходу, сфери, яку він має охопити, а також кількості та статусу тих, до кого він застосовується (рішення у справі “Гроппера радіо АГ” та інші проти Швейцарії” від 28.03.1990року, серія А, №173, заява №10890/84, п.68).
У справі “Веренцов проти України” (від 11.04.2013року, заява №20372/11) суд дійшов висновку, що національне законодавство не відповідало вимогам якості закону, тобто втручання не було “встановлено законом”, у зв'язку з чим судом було констатовано порушення, не вдаючись до аналізу інших критеріїв, таких як відповідність втручання легітимній меті чи його необхідність.
Закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку, аби бути здатними - за потреби, за відповідної консультації, - передбачити тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою їхня дія (рішення у справах “Sunday Times” проти Сполученого Королівства (№1)” від 26.04.1979року, п.49, серія А, №30).
Також, суд зауважує, що основною задачею Закону України №1669, є, зокрема, забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
На час вирішення справи Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався, тобто, період проведення АТО триває.
Водночас, ч. 3 ст. 11 Закону України №1669 передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
З огляду на викладене, на позивача розповсюджуються норми ст.ст. 6, 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» в частині звільнення від виконання своїх обов'язків як суб'єкта господарювання, який знаходиться на території проведення антитерористичної операції, з 14 квітня 2014 року щодо сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, орендної плати за користування державним та комунальним майном.
Відповідно до п.п. 14.1.115 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
У відповідності до п. 43.1 ст. 43 цього Кодексу помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
З урахуванням викладеного, враховуючи те, що позивач звільнений від виконання своїх обов'язків як суб'єкта господарювання, який знаходиться на території проведення антитерористичної операції, з 14 квітня 2014 року щодо сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, кошти, сплачені ним в якості орендної плати за землю за період з квітня 2014 року по січень 2016 року відповідно до договору оренди земельної ділянки від 13.03.2014 року, є в розумінні приписів діючого законодавства є надмірно сплаченими.
Крім того, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14, ст.ст. 52, 53 Податкового кодексу України щодо надання відповідачем листом від 21.12.2015 року за №9524/10/05-83-15-113 податкової консультації, що не відповідає приписам діючого законодавства.
Так, відповідно до пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
Згідно з п. 52.1, 52.3 та 52.4 ст. ст. 52 ПК України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Проте суд не приймає до уваги зазначені посилання позивача, оскільки вищезазначена відповідь податкового органу від 21.12.2015 року за №9524/10/05-83-15-113 не є в розумінні приписів Податкового кодексу України податковою консультацією, як і, відповідно, лист позивача від 14.12.2015 року №010 не є зверненням за наданням певної податкової консультації, адже позивач в даному листі не просив контролюючий орган роз'яснити практичне використання певної правової норми Закону або нормативно правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків, а просив визнати сплачену за період з 14.04.2014 року по січень 2016 року суму орендної плати за землю як таку, що сплачена помилково та надмірно.
Крім того, суд критично оцінює доводи відповідача стосовно відсутності у позивача документального підтвердження форс-мажорних обставин, що нібито виключає можливість звільнення останнього від сплати податку з орендної плати за землю, оскільки ст.ст. 6, 7 Закону №1669 не ставлять у залежність наявність або відсутність форс-мажорних обставин як підставу для звільнення платників податків від обов'язків щодо сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, натомість законодавцем єдиною підставою для звільнення позивача від виконання даних обов'язків зазначено лише здійснення платником податків діяльності на території проведення антитерористичної операції на період її проведення.
Таким чином, позовні вимоги Приватного підприємства “Альтаир-плюс” щодо зобов'язання визнати грошові кошти, сплачені за оренду земельної ділянки, такими, що сплачені надмірно, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог позивача про визнання дій щодо невизнання права Приватного підприємства “Альтаир-плюс” на звільнення від сплати за користування земельною ділянкою незаконними, суд зазначає, що вказані позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що дії самі по собі не створюють певних правових наслідків, внаслідок чого у цій частині має місце неправильно обраний спосіб судового захисту.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
У відповідності до ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства “Альтаир-плюс” підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч. 3 цієї статті якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись, ст.ст. 2, 8-11, 17, 69-71, 86, 94, 158-163, 185-186, 254, КАС України, суд, -
Адміністративний позов Приватного підприємства “Альтаир-плюс” до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання незаконними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Маріупольську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області визнати грошові кошти, сплачені Приватним підприємством “Альтаир-плюс” за оренду земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Маріуполь, вул. Пашковського, 64-а, кадастровий номер 1412336900:01:013:0618, за період після 14.04.2014 року, такими, що сплачені надмірно.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь Приватного підприємства “Альтаир-плюс” судові витрати у сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Галатіна О.О.