79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
26.04.2016р. справа№ 914/743/16
за позовом: публічного акціонерного товариства «Електротермометрія», м. Луцьк
до відповідача: публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго», м. Львів
про стягнення 26 355,69грн.
cуддя Юркевич М.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - провідний юрисконсульт;
від відповідача: не з'явився
На розгляд до господарського суду Львівської області поступила позовна заява публічного акціонерного товариства «Електротермометрія» до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» про стягнення 3 936,38 грн. інфляційних втрат, 1 432,90 грн. 3% річних та 20 986,41 грн. пені.
Ухвалою господарського суду від 21.03.2016р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 05.04.2016р.
05.04.2016р. розгляд справи було відкладено на 19.04.2016р. з підстав викладених у відповідній ухвалі суду.
19.04.2016р. суд перейшов до розгляду даної справи по суті.
Представник позивача роз'яснив суть позову та подав суду заяву про зменшення позовних вимог, у звязку із здійсненим перерахунком штрафних санкцій. Зокрема, з урахуванням поданої заяви позивач просить суд стягнути з відповідача 3 936,38 грн. інфляційних втрат, 20 096,68 грн. пені та 1 370,23 грн. 3% річних.
Представник відповідача проти задоволення заяви зе заперечив, однак з підстав викладених у відзиві заперечив проти задоволення вимог в частині стягнення пені.
Господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подану заяву, дійшов висновку її задоволити та розглядати спір з урахуванням зменшених позовних вимог. Крім того, з метою забезпечення сторонам конституційного права на захист, подання доказів, які мають значення для справи, суд дійшов висновку оголосити перерву в судовому засіданні до 26.04.2016р.
В судовому засіданні 26.04.2016р. представник позивача підтримав заявлені раніше позовні вимоги та подав додаткові пояснення по суті позову.
Відповідач, явку свого уповноваженого представника в засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, судом з'ясовано:
29.09.2015р. між публічним акціонерним товариством «Електротермометрія» (позивачем) та публічним акціонерним товариством «ДТЕК Західенерго» (відповідачем) було укладено договір поставки №368-ЗЄ-БуТЄС, за умовами якого позивач зобов'язався передавати у власність відповідача товар, а останній - приймати та оплачувати його на умовах встановлених договором.
Згідно п. 3.2, сума договору складає 410 041,85 грн.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору, відповідачу було поставлено товару загальною вартістю 410 041,85 грн.,що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними:
№15-1815 від 01.10.2015р. на суму 87 892,20 грн.;
№15-1848 від 06.10.2015р. на суму 42 401,88 грн.;
№15-1903 від 16.10.2015р. на суму 172 570,07 грн.;
№15-1904 від 16.10.2015р. на суму 21 416,22 грн.;
№15-1948 від 21.10.2015р. на суму 85 761,48 грн.;
30.09.2015р. в якості передоплати по вказаному договору відповідачем було сплачено 164 016,74 грн.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що остаточний розрахунок в розмірі 60% від суми договору здійснюється протягом 40 днів після поставки товару покупцю (в даному випадку остаточна поставка товару була здійснена 21.10.2015р.), а отже, як наголошує позивач, з урахуванням даного положення договору, останнім днем розрахунку за товар було 01.12.2015р.
Позивач стверджує, що відповідач за поставлений товар розрахувався в повному обсязі, однак, вказану оплату здійснив з порушенням строків обумовлених договором. Зокрема, 29.01.2016р. частково здійснив проплату в сумі 100 000,74 грн., а остаточно розрахувався за товар лише 18.02.2016р. перерахувавши на рахунок позивача решту суми - 146 025,11 грн.
З огляду на вищенаведені обставини, у зв'язку з простроченням по оплаті поставленого товару відповідачу було нараховано позивачем 3 936,38 грн. інфляційних втрат, 1 432,90 грн. 3% річних та 20 986,41 грн. пені, які останній просить суд стягнути в судовому порядку.
У своєму відзиві на позов відповідач заперечив проти задоволення вимог про стягнення пені, оскільки такий вид відповідальності в укладеному між сторонами договорі не передбачений. Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, то відповідач проти таких не заперечив, однак у відзиві провів контррозрахунок даних нарахувань.
Розглянувши доводи позовних вимог, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково. При цьому, суд виходить з наступного:
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Як встановлено судом, на підставі укладеного між сторонами договору від 29.09.2015 року, позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 410 041,85 грн.,що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними
Відповідач повністю розрахувався за поставлений товар, однак здійснив це з порушенням строків передбачених договором, зокрема, з порушенням п.4.1.
Так, з урахуванням даного положення договору, останнім днем розрахунку за товар було 01.12.2015р. Натомість, відповідач лише 29.01.2016р. частково здійснив проплату в сумі 100 000,74 грн., а остаточно розрахувався за товар тільки 18.02.2016р. перерахувавши на рахунок позивача решту суми - 146 025,11 грн.
За умовами п.7.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання будь-якою стороною взятих на себе зобов'язань за цим договором, винна сторона несе відповідальність перед іншою відповідно до вимог чинного законодавства, у тому числі, відшкодовує збитки, сплачує штрафні санкції.
Відповідно до ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі даного положення закону, позивач, у зв'язку з порушенням терміну виконання зобов'язання, здійснив нарахування відповідачу 1 370,23 грн. 3% річних, 3 936,38 грн. інфляційних втрат та 20 096,68 грн. пені.
Господарський суд, здійснивши перевірку нарахованих сум встановив, що позивачем розмір 3% річних розраховані правильно та підлягають до задоволення повністю.
Натомість, при розрахунку інфляційних втрат з 30.01.2016р. по 18.02.2016р. на суму боргу в розмірі 146 025,11 грн. останній не врахував дефляції, яка мала місце в цей період.
Як передбачено п.3.2. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відтак, за результатами перевірки судом встановлено, що розмір підлягаючих до стягнення інфляційних втрат становить 3 352,28 грн.
Таким чином, на підставі вищенаведеного, задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 370,23 грн. 3% річних та 3 352,28 грн. інфляційних втрат
В той же час, не підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 20 096,68 грн. пені. При цьому суд виходить з наступного.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
З наведеного випливає, що обов'язковою умовою виникнення права на нарахування пені є викладення в договорі умови (пункту) про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір, або наявність законодавчого акту, який визначає обов'язок та умови сплати пені.
Так, в обґрунтування вимоги про стягнення пені позивач покликається на п. 7.1. договору, згідно якого у разі невиконання або неналежного виконання будь-якою стороною взятих на себе зобов'язань за цим договором, винна сторона несе відповідальність перед іншою відповідно до вимог чинного законодавства, у тому числі, відшкодовує збитки, сплачує штрафні санкції.
Однак, суд звертає увагу позивача на те, що вказана загальна норма договору не є передбаченою сторонами мірою відповідальності у вигляді пені, яка застосовується до сторони, що порушила грошове зобов'язання.
Відповідно до абз. 3 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Із змісту ч. 6 ст. 231 ГК України випливає, що штрафні санкції, якими в розумінні ст. 230 ГК України є неустойка, штраф, пеня, встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ. Тобто, вказаною нормою встановлюється лише порядок визначення розміру штрафних санкцій. Таким чином, дана норма не є спеціальною, якою визначається обов'язок та умови сплати штрафних санкцій.
З огляду на відсутність спеціального законодавчого акту, який визначає обов'язок боржника сплатити пеню за невиконання зобов'язання у правовідносинах, що склалися між сторонами, вимога про стягнення пені в сумі 20 096,68 є безпідставною та до задоволення не підлягає.
Правова позиція господарського суду також узгоджується з практикою розгляду справ ВГС України, зокрема суд касаційної інстанції в постанові у справі №916/4205/14 від 24.03.2015р. відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення пені зазначив: «оскільки у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено, а вміщено лише загальну умову про те, що сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Однак, таке формулювання не означає встановлення договором права позивача на нарахування пені у певному розмірі за прострочення виконання грошового зобов'язання."
За таких обставин, помилковим є висновок позивача про визначення договором між сторонами стягнення пені у розмірі (подвійної облікової ставки НБУ), відповідно до умов чинного законодавства, є таким, що суперечить чинному законодавству та фактичним обставинам справи. При цьому, суд звертає увагу суду на те, що у випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.».
За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 43,33,34,44,49,82,82-1,84,85 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Електротермометрія» задоволити частково.
2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 15, код ЄДРПОУ 23269555) на користь публічного акціонерного товариства «Електротермометрія» (43001, м. Луцьк, вул. Ковельська, 40, код ЄДРПОУ 00225644) 1 370,23 грн. 3% річних, 3 352,28 грн. інфляційних втрат та 256,17 грн. витрат по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.
3. В частині позовних вимог про стягнення 20 096,68 грн. пені та 584,10 грн. інфляційних втрат - відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст.116 та 117 ГПК України.
5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
У судовому засіданні 26.04.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 27.04.2016р.
Суддя Юркевич М. В.