Справа: № 826/22118/15 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М.
Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
Іменем України
27 квітня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,
при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Київської області, треті особи: Державна казначейська служба України, Державна судова адміністрація України про визнання відмови неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії, -
У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Апеляційного суду Київської області, треті особи: Державна казначейська служба України, Державна судова адміністрація України про визнання відмови неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії. Свої вимоги обґрунтовує тим, що не дивлячись на гарантоване Законом України «Про судоустрій і статус суддів» право судді, який вийшов у відставку, на неоподатковувану допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, при виході у відставку вихідна допомога йому виплачена не була, що є підставою для зобов'язання відповідача виплатити неоподатковувану вихідну допомогу у встановленому Законом розмірі.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2016 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення даного позову.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 з лютого 1987 року по квітень 1999 року обіймав посаду судді, голови Таращанського районного суду Київської області; з квітня 1999 року по липень 2008 року працював суддею Обухівського районного суду Київської області; з липня 2008 року працював на посаді судді Апеляційного суду Київської області.
11 листопада 2013 року позивачем до Вищої ради юстиції України подано заяву про звільнення з посади судді у зв'язку з відставкою.
26 листопада 2013 року рішенням Вищої ради юстиції України № 1285/0/15-13 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді апеляційного суду Київської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку» заяву позивача про відставку було задоволено, внесено подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді апеляційного суду Київської області.
Постановою Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року № 59-VІІІ «Про звільнення суддів» відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України ОСОБА_2 звільнено з посади судді апеляційного суду Київської області.
Наказом апеляційного суду Київської області від 17 січня 2015 року № 5 позивача звільнено з посади судді апеляційного суду Київської області.
21 липня 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Листом від 13.08.2015р. №18490/05-14/15 відповідач відмовив у виплаті вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необгрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
При цьому звільнення судді відбувається за наявності в судді відповідного стажу роботи, який, відповідно до частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» становить не менше двадцяти років, та подання суддею заяви, яка є підтвердженням вільного волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.
Частина перша статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Зазначене вбачається також і з рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Так, Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що аналіз розділу VІІІ Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дає підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.
Конституційним судом України також зауважено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.
Тобто, реалізація права судді на відставку за наявності підстав, встановлених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є підставою для виплати такому судді у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
При цьому, 01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Колегія суддів зауважує, що зазначена обставина не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 права на отримання вихідної допомоги, оскільки право на відставку реалізовано ним до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».
Так, відповідно до частини третьої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Згідно з пунктом 4 параграфа 2.1 розділу II Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 04 квітня 2010 року №791/0/15-10, розгляд питання про відставку судді включає в себе з'ясування дійсного волевиявлення судді, який подав заяву про відставку, з метою перевірки відсутності стороннього впливу на суддю або примусу.
Наведені правові норми вказують, що Вища рада юстиції за наявності у судді відповідного стажу роботи повноважна перевіряти лише справжність волевиявлення судді, водночас відмовити в задоволенні заяви про відставку з інших підстав Вища рада юстиції не правомочна.
Подібну роль у цьому процесі відведено й Верховній Раді України, оскільки, згідно з положеннями статті 216 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» керівництво Верховної Ради України лише забезпечує організацію підготовки цього питання до розгляду на пленарних засіданнях.
Отже, подання заяви про відставку та внесення Вищою радою юстиції відповідного подання до Верховної Ради України вказує на набуття суддею прав на відставку.
Судом першої інстанції встановлено, що заяву про відставку позивач подав 11 листопада 2013 року, а відповідне подання Вищої ради юстиції внесено 26 листопада 2013 року.
Разом з тим, фактичне звільнення позивача з посади судді у зв'язку із поданням заяви про відставку відбулося більше ніж через рік після внесення подання Вищою радою юстиції на підставі постанови Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року №59-VІІІ «Про звільнення суддів».
Колегія суддів вважає, що тривалий період, протягом якого не вирішувалося питання про звільнення позивача з посади судді у відставку, не залежав від його волі, а тому, не може впливати на вирішення питання про нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги за законодавством, чинним на час подання ним заяви про відставку.
Також позбавлення позивача права на отримання відповідної вихідної допомоги у зв'язку з відставкою суперечить приписам статті 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинник законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюється на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.
Конституційний Суд України відзначив, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене статтею 43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.
Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому не може виокремлюватися певна категорія суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку з підстав, не пов'язаних з статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя.
Відтак, враховуючи, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку, скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими Законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.
Таким чином, оскільки право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», він має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статті 136 Закону Україну «Про судоустрій і статус суддів», що є підставою для зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії.
З таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Відповідачем не доведено правомірність невиплати позивачу вихідної допомоги відповідно до вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.
За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню.
Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню.
Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2016 року - скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Апеляційного суду Київської області, треті особи: Державна казначейська служба України, Державна судова адміністрація України про визнання відмови неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Апеляційного суду Київської області щодо не виплати ОСОБА_2 при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Зобов'язати Апеляційний суд Київської області виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Т.М. Грищенко
В.Е. Мацедонська
Повний текст виготовлено 27.04.2016 року.
Головуючий суддя Мельничук В.П.
Судді: Мацедонська В.Е.
Грищенко Т.М.