ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
25 квітня 2016 року м. Київ№ 826/5190/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Промекономбанк"
до третя особа Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Даніель" ОСОБА_1 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Промекономбанк" звернулось до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Даніель" ОСОБА_1, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про:
- визнання протиправною дії з встановлення у повідомленні вих.№1-01-3350 від 20.06.2014 факту нікчемності договорів застави майнових прав №б/н та № 2 від 11.07.2013, укладених між ПАТ "КБ "ДАНІЕЛЬ" та ПАТ "КБ "ПРОМЕКОНОМБ АНК";
- зобов'язання внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "ДАНІЕЛЬ" шляхом визначення вимог ПАТ "КБ "ПРОМЕКОНОМБАНК" в розмірі 103 999 488,50 грн., як таких, що забезпечені заставою на підставі договору застави майнових прав №б/н та договором застави № 2 від 11.07.2013, укладених між ПАТ "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ДАНІЕЛЬ" та ПАТ "КБ "ПРОМЕКОНОМБАНК", та подати ці зміни до Державної організації (установі, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" для затвердження; внести зміни до складу ліквідаційної маси ПАТ "КБ "ДАНІЕЛЬ" шляхом визначення майна, що є предметом застави за договором застави майнових прав №б/н та договором застави №2 від 11.07.2013, укладених між ПАТ "КБ "ДАНІЕЛЬ" та ПАТ "КБ "ПРОМЕКОНОМБАНК", як такого, що використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя - ПАТ "КБ "ПРОМЕКОНОМБАНК" за Договором №14/LОRO-Т про встановлення кореспондентських відносин від 04.04.2011, Генеральною угодою № ГУ/24052012- 1, укладених між ПАТ "КБ "ДАНІЕЛЬ" та ПАТ "КБ "ПРОМЕКОНОМБАНК", та подати ці зміни до Державної організації (установі, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" для затвердження;
- зобов'язання в рахунок погашення вимог ПАТ "КБ "ПРОМЕКОНОМБАНК" в розмірі 103 999 488,50 грн. за Договором № 14/LОRO-Т про встановлення кореспондентських відносин від 04.04.2011 та Генеральною угодою № ГУ/24052012-1 про порядок проведення міжбанківських операцій від 24.11.2012 використовувати грошові кошти та будь-яке інше майно, одержані, в тому числі які будуть одержані в майбутньому, з метою погашення за кредитними договорами, зазначеними у Додатках до Договорів застави майнових прав б/н та № 2 від 11.07.2013, виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя - ПАТ "КБ "ПРОМЕКОНОМБАНК" шляхом перерахування грошових коштів за наступними реквізитами: Отримувач: ПАТ "КБ "ПРОМЕКОНОМБАНК" (у стадії ліквідації) Накопичувальний рахунок: 32072418901 Банк: Головне управління Національного банку України по м. Києву і Київській області Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 09321020 Код банку: 321024.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.03.2015 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судовий розгляд на 16.04.2015.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2015 закрито провадження у справі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2015 апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Промекономбанк" задоволено, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2015 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2015 прийнято до розгляду адміністративну справу № 826/5190/15 та призначено судове засідання на 21.03.2016.
У судовому засіданні 21.03.2016 представник позивача підтримав позовні вимоги з огляду на їх обґрунтованість та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача заперечував проти позовних вимог.
Третя особа явку уповноваженого представника не забезпечила, про дату, час і місце проведення судового розгляду справи повідомлена належним чином.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд з підстав, визначених ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Під час розгляду справи в порядку письмового провадження суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Звернувшись до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом, позивач виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
На думку суду, такий висновок позивача суперечить статті 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом».
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Частина друга статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до визначення пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як зазначено у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", "…для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.
Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань".
Частиною третьою статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
У свою чергу, статтею 1 Закону № 2121-ІІІ передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.
У пункті шостому статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
В аспекті зазначеного, суд звертає увагу, що відповідно до ст.92 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банку. Тобто, фактично ліквідатор діє як виконавчий орган банку, а не як суб'єкт владних повноважень, що здійснює владні управлінські функції по відношенню до банку як підконтрольної установи.
Уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ "КБ "Даніель" ОСОБА_1 не здійснюються владні управлінські функції на основі законодавства, що відповідно до п.7 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України є необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень, на відміну від дій Уповноваженої особи Фонду щодо відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб в розмірі вкладу, включаючи відсотки, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, що є делегованими повноваженнями держави.
Згідно зі п.1 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна.
Положення ч.7 ст.12 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Крім того, інформаційним листом Вищого Господарського суду України від 28.03.2013 № 01-06/606/2013 зі змінами та доповнення роз'яснено, що справи у спорах, пов'язаних з майновими вимогами до боржника відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (остання частина ст. 16 Господарського процесуального кодексу України) та розглядаються, як і справи у спорах боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (ч. 8 ст. 23 Закону), у позовному провадженні - на відміну від: заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника (ст. 20 Закону); заяв щодо відшкодування збитків у зв'язку з відмовою керуючого санацією від правочину (договору); заяв щодо порушення сторонами умов правочинів (договорів), вчинених згідно з планом санації (ч. 10, 11 ст. 28 Закону); спорів, які виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів, у тому числі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна (ч.8 ст. 44 Закону), які розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Вказана позиція, зокрема, підтверджується постановою Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року № 826/2043/15.
Згідно із ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З урахуванням зазначеного Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що провадження у адміністративній справі підлягає закриттю.
Відповідно до частини другої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Враховуючи викладене, Окружний адміністративний суд міста Києва роз'яснює позивачу, що пред'явлені вимоги мають розглядатись господарським судом.
Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 128, 157, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Закрити провадження в адміністративній справі № 826/5190/15.
3. Попередити Позивача, що повторне звернення з тією самою заявою не допускається.
4. Копію ухвали направити сторонам та третій особі.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Р.О. Арсірій