ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
25 квітня 2016 року № 826/26196/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Добрянської Я.І., суддів: Аблова Є.В., Мазур А.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу та додані до неї матеріали:
за позовом громадянина Сирії ОСОБА_1,
до відповідача Державної міграційної служби України,
третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач громадянин Сирії ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Головного управління Державної міграційної служби України в Київській області, про:
- визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 717-15 від 16.10.2015 р. про відмову у визнанні громадянина Сирії ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,
- зобов'язання Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено про безпідставність висновків відповідача в оскаржуваному рішенні, адже, як йдеться у позові, законні підстави відмови позивачеві у наданні статусу біженця відсутні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2015 р. суддею Добрянською Я.І. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2016 р. закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду колегією суддів.
За результатами судового засідання 16.03.2016 р. судом, зважаючи на неявку представників сторін та у зв'язку із вказаними обставинами, а також згідно ч. 6 ст. 128 КАС України суд ухвалив розгляд даної адміністративної справи продовжити в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Отже, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Громадянин Сирії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, араб за національністю, народився в Сирії, м. Хама, с. Кастун, неодружений, за віросповіданням - мусульманин. До України прибув легально на літаку рейсом Дамаск-Київ 21.02.2011 р. з метою працевлаштування в ресторанному бізнесі.
Позивач надав документи, який підтверджує особу, а саме закордонний паспорт громадянина Сирії НОМЕР_1. Позивач проживає в АДРЕСА_1 (центр для бездомних громадян).
Громадянин Сирії ОСОБА_1 до міграційної служби звертається вдруге. Вперше позивач звернувся за наданням статусу біженця до Головного управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області в 2011 році.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.01.2013 р., залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.04.2013 р. позивачу відмовлено у задоволенні заяви про скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною.
У своїй заяві, з якою позивач звертається вдруге, від 13.11.2014 р. до Управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту причиною виїзду з території Сирійської Арабської Республіки позивач вказав побоювання за власне життя через військовий стан в країні. Позивач просив заново переглянути його заяву про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в зв'язку з тим, що "ситуація в моїй країні (Сирії) зовсім не покращилася. Постійно проводяться обстріли бойовиками, кожного дня гинуть мирні жителі. Я не хочу ставати жертвою цієї війни. До того ж , я щ знаходжуся в боєздатному віці, тобто мене можуть примусово забрати в армію воювати у сирійській армії. Я не бажаю нікого вбивати, а в разі непокори мене самого можуть вбити, бо я не захотів нібито воювати за Уряд".
Управління Державної міграційної служби України в м. Києві 03.03.2015 р. за результатами розгляду особової справи позивача, складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно зазначеного висновку відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю у заявниці обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо її загрози, безпеці чи свободи в країні походження через побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Листом від 11.06.2015 р. № 1-12/2795-15 Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства особова справ громадянина Сирії ОСОБА_1 повернена на доопрацювання до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві у зв'язку із необхідністю приведення її у відповідність до рекомендацій, зазначених у листі.
Відповідно до Додатку до висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 09.07.2015 р., згідно до якого відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням відповідача від 26.10.2015 р. № 717-15 зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.
Повідомленням Управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 17.11.2015 р. № 227 позивача повідомлено про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Даючи правову оцінку встановленим у справі обставинам з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, суд зважає на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи правомірність оскаржуваного позивачем рішення, суд звертає увагу на таке.
Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 №3671-VI (далі по тексту - Закон №3671-VI).
Згідно із визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI (тут і далі в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця.
До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Згідно із визначенням, наведеним у п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пунктів 4 та 6 статті 6 зазначеного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
Статтею 9 Закону №3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону (ч.6 ст.9 Закону №3671-VI).
Відповідно до ч.8 ст.9 названого Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч.11 ст.9 Закону №3671-VI).
Згідно частини 12 названої статті особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
Положеннями ч.5 ст.10 Закону № 3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, відсутні.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком Державної міграційної служби України, виходячи з наступного.
Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно з п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
У своїй анкеті від 13.11.2014 р. позивач вказував на те, що він не хоче стати жертвою війни у Сирії, не бажає нікого вбивати, а в разі непокори його самого можуть вбити та будуть переслідувати через те, що він відмовився від служби в сирійській армії.
Під час першої співбесіди від 18.11.2014 р. позивач вказав, що відслужив строкову службу в лавах Збройних Сил Сирії два з половиною роки до 16.01.2000 року танкістом.
Під час першої співбесіди від 18.11.2014 р. позивач повідомив, що на момент його виїзду з Сирії війна ще не почалася. Він приїхав в Україну з метою працевлаштування на запрошення друга. Працевлаштуватися в Україні у нього не вийшло, проте повернутися назад в Сирію він не може, тому що там триває війна.
Позивач повідомив, що якщо він повернеться в Сирію, то йому треба буде служити у армії, оскільки він вже раніше служив у армії, а він не хоче воювати не за одну із сторін конфлікту.
Зі слів позивача, він ніколи не приймав участі у політичній чи релігійній діяльності, як стверджує ОСОБА_1 він був членом "Арабської соціалістичної партії", але зі слів позивача, був змушений вступити в партію. З його слів, він не мав ніякої діяльності у партії, але був записаний як член партії. Він не приймав участь у демонстраціях проти уряду Сирії.
Пунктом 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 № 3 звернуто увагу судів на те, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів.
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Пленум Вищого адміністративного суду України також звернув увагу та чітко зазначив, що об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Позивачем не доведено перед судом наявність у позивача об'єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що ці побоювання є реальними.
Частиною сьомою статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі - Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно із Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
З оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для його прийняття послугували висновки, зроблені при перевірці заяви позивача Головним управлінням Державної міграційної служби України у Київській області, а саме те, що з інформації, наданої позивачем, не вдалося встановити підстав, які б дали змогу вважати, що він переслідується в Сирії за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також щодо загрози його життю, безпеці чи свободи в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
Судом також встановлено, що побоювання позивача щодо переслідувань є його власними припущеннями, оскільки інформація про побоювання переслідувань, що була надана позивачем, ґрунтується виключно на його особистих твердженнях і не має ніякого документального підтвердження, позивачем не надано відомостей про його утиски у країні походження та документів, які б підтверджували, що у нього склались умови, які зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Отже, враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що за конвенційними ознаками, а саме загрозою переслідування і за належністю до групи осіб з певними релігійними переконаннями, у випадку повернення в Сирію позивачу не загрожує небезпека. Позивач не зазнав переслідувань за жодною з конвенційних ознак.
Таким чином суд дійшов до висновку, що у позивача відсутні підстави, передбачені п.п.1,13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для визнання позивача біженцем чи особою, що потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведене та виходячи із встановлених судом під час розгляду справи обставин, а також те, що відповідач спростував наведені позивачем обставин, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог.
Керуючись статтями 11, 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову громадянина Сирії ОСОБА_1 повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 185-187 цього Кодексу шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі відкладення складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий Суддя Я.І. Добрянська
Судді Є.В. Аблов
А.С. Мазур