ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 квітня 2016 року місто Київ №826/23320/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
додержавної податкової інспекції у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.09.2015 №8980-17,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.09.2015 №8980-17.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 29.09.2015 №8980-17 є неправомірним, оскільки, транспортний засіб був придбаний ОСОБА_1 в 2013 році, та при реєстрації даного автомобіля в 2013 році, останнім вже було сплачено податок, який підлягав сплаті за першу реєстрацію автомобіля на території України на підставі підпункту 14.1.163 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. Також, позивачем зазначено про порушення відповідачем принципу стабільності податкового законодавства, закріпленого підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, і передчасним визначенням позивачеві відповідного грошового зобов'язання.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, винесеним у межах та на підставі наявних у контролюючого органу повноважень.
Розгляд справи №826/23320/15 здійснено у порядку письмового провадження на підставі положень частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
У відповідності до матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Toyota, модель Highlander, загальний легковий універсал -В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, об'єм двигуна 3456 куб. см., рік випуску 2013, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.09.2015 №8980-17, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "транспортний податок з фізичних осіб" у розмірі 25 000,00 грн.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 з 01 січня 2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України "Транспортний податок".
Відповідно до вимог статті 267 Податкового кодексу України, з урахуванням змін які діяли станом на момент виникнення спірних правовідносин, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно з приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
При цьому, згідно з приписами підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Слід зазначити, що вказана норма Податкового кодексу України введена в дію з 01 січня 2015 року.
Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях Податкового кодексу України, процитований принцип є елементом правового регулювання. Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов'язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов'язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються.
Приписами статті 5 Податкового кодексу України визначено порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме: для регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України.
Порядок формування доходної частини бюджетів, визначено у частині третій статті 27 Бюджетного кодексу України, а саме: закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
З урахуванням вимог чинного законодавства, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що оскільки Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", згідно з яким з 01 січня 2015 року введено в дію "Транспортний податок", прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.
Положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.09.2015 №8980-17 підлягають задоволенню.
Слід зазначити, що аналогічна позиція викладена у постановах Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2015 у справі №826/17506/15 (ЄДРСР №54393095, від 16.12.2015 у справі №826/14790/15 (ЄДРСР №54359221), від 12.01.2016 у справі №826/18339/15 (ЄДРСР №55006032), від 18.02.2016 у справі №826/22034/15 (ЄДРСР №55935485), від 26.01.2016 у справі №823/5268/15 (ЄДРСР №55249165) та в ухвалах Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016 у справі №826/15547/15 (ЄДРСР №55613540), від 27.01.2016 у справі №826/20180/15 (ЄДРСР №55377458). .
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 29.09.2015 №8980-17.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.