04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"19" квітня 2016 р. Справа№ 910/15820/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
За участю представників:
Від позивача: Карпенко Т.О. - представник;
Від відповідача: ОСОБА_3- представник.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2015 року
у справі № 910/15820/15 (суддя Отрош І.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Осмо"
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
про стягнення 62 111,11 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Осмо" звернуловся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 62111,11 грн., з яких 33 000,00 грн. основного боргу. 3 300,00 грн. штрафу, 2 080,36 грн. 3% річних та 23 730,75 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем передбачених договором -доручення №28/01/13 від 28.01.2013 та додатком №2 до договору №28/01/13 робіт, які були оплачені позивачем у розмірі сто відсотків від вартості робіт до початку виконання робіт.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Осмо" збитки у розмірі 33 000,00 (тридцять три тисячі), штраф у розмірі 3 300,00 (три тисячі триста) грн. та судовий збір у розмірі 1 067,77 (одна тисяча шістдесят сім) грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2015 року у справі №910/15820/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що місцевим господарським судом прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не досліджено підписаний договір та не надано належної оцінки доказам у справі.
Відповідач обґрунтував апеляційну скаргу тим, що він не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про судовий розгляд справи через, що не подав заперечення на позовну заяву. Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що по закінченню виконання умов договору, позивач відмовився від прийняття виконаних робіт і не підписав Акт здачі-приймання робіт, що, на думку відповідача, порушує п.3.1 договору та вважається виконаним у відповідності до п.3.2 договору.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2016 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.02.2016.
Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 № 09-52/170/16 у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А. на лікарняному, через автоматизовану систему документообігу суду було призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/15820/15.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу у справі №910/15820/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Ропій Л.М., суддів Рябуха В.І. та Калатай Н.В.
Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 № 09-52/280/16 у зв'язку з помилковим визначенням спеціалізації було призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/15820/15.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 у справі №910/15820/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.04.2016.
04.04.2016 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.
В судове засідання, призначене на 05.04.2016, представник позивача не з'явився. Представник відповідача не заперечував проти клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відкладено на 19.04.2016.
19.04.2016 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У судовому засіданні, призначене на 19.04.2016, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення від 03.08.2015 скасувати.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України
передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28.01.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Осмо" (замовник) укладено Договір-доручення № 28/01/13, відповідно до п.1.1 договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання знайти спеціалізовану ліцензійну організацію по проведенню землевпорядних робіт, підготувати необхідні документи для оформлення замовлення технічного звіту на земельну ділянку за адресою: м. Київ, пров. Задорожній 1, сплатити вартість виконання замовлення, отримати технічний звіт за адресою: м. Київ, пров. Задорожній 1 та передати його замовнику.
Пунктом 1.2 Договору-доручення № 28/01/13 встановлено, що замовник протягом п'яти робочих днів з моменту укладення цього Договору зобов'язується передати виконавцю документи та матеріали, необхідні для виконання робіт. Замовник несе повну відповідальність за достовірність наданих ним документів та матеріалів.
Вартість виконання робіт дорівнює 22 000,00 грн., без ПДВ (п. 2.1 Договору-доручення № 28/01/13).
Відповідно до п. 2.2 Договору-доручення № 28/01/13, до початку виконання робіт замовник сплачує виконавцю суму у розмірі 100 % від вартості робіт, вказаної в п. 2.1 цього Договору в день укладення цього Договору.
Пунктом 3.1 Договору-доручення № 28/01/13 передбачено, що передача робіт замовнику засвідчується складанням та підписанням акту здачі-приймання робіт.
Строк виконання робіт по Договору - 15 лютого 2013 року при умові виконання замовником п. 1.2 та п. 2.2 даного Договору (п. 3.3 Договору-доручення № 28/01/13)
Додатком № 1 до Договору-доручення № 28/01/13 сторони погодили, що виконавець здійснюватиме наступні роботи: 1) знайти спеціалізовану ліцензійну організацію для проведення землевпорядних робіт; 2) замовити, оплатити та отримати технічний звіт за адресою: м. Київ. Пров. Задорожній 1; 3) передати замовнику технічний звіт земельної ділянки за адресою: м. Київ, пров. Задорожній 1.
20.02.2013 сторони уклали Додаток № 2 до Договору-доручення № 28/01/13, в якому погодили збільшення вартості робіт відповідача на 11000 грн. 00 коп., у зв'язку з чим внесли зміни до п. 2.1 Договору-доручення № 28/01/13, зазначивши, що вартість виконання робіт по Договору становить 33 000,00 грн. без ПДВ.
Згідно з п. 3.3 Додатку № 2 до Договору-доручення № 28/01/13 строк виконання робіт - 30.04.2013 при умові виконання замовником п.п. 1.2, 2.2 даного Договору.
Відповідно до п. 5.1 Додатку № 2 до Договору-доручення № 28/01/13, даний Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами. Строк дії Договору встановлюється з моменту його підписання сторонами і діє до 30.04.2013, але в будь-якому разі до повного виконання обов'язків сторонами, що виникли протягом дії даного Договору.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір № 28/01/13 є договором доручення.
Згідно частини 1 ст. 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Статтею 1006 Цивільного кодексу України встановлено, що повірений зобов'язаний повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 193 ГК України)
В силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статтей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання п. 2.2 Договору-доручення № 28/01/13 позивач 28.01.2013 перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 22 000,00 грн., що підтверджується належним чином засвідченою копією банківської виписки з особового рахунку позивача (а.с.20).
Крім того, на виконання Додатку №2 до Договору 28/01/13 позивач 28.02.2013 перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 11 000,00 грн., що підтверджується належним чином засвідченою копією банківської виписки з особового рахунку позивача (а.с.21).
Таким чином, позивач належно виконав свій обов'язок в частині сплати відповідачу суми попередньої оплати у загальному розмірі 33 000,00 грн. (відповідно до п. 2.2 Договору-доручення № 28/01/13).
Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом. 3.3 Додатку №2 до Договору-доручення № 28/01/13 відповідач повинен був виконати роботи в строк до 30.04.2013. В своїх поясненнях відповідач стверджував, що виконав роботи в строк, але технічний звіт та акт здачі-приймання робіт відповідачем не було надано суду.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, в силу частини 1 статті 225 Господарського кодексу України, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.
З огляду на положення статті 22 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
З огляду на вищевикладене, витрати, здійснені позивачем, а саме попередня оплата за роботи, які повинен був виконати відповідач, у розмірі 33 000,00 грн., є збитками у розумінні положень Цивільного та Господарського кодексу України, оскільки були сплачені відповідачу за роботи, які відповідач повинен був виконати відповідно до умов Договору-доручення № 28/01/13, однак які він не виконав, зокрема, відповідачем не надано суду акту здачі-приймання робіт, який засвідчує передачу робіт позивачу відповідно до п. 3.1 Договору-доручення № 28/01/13.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Осмо" в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 збитків у розмірі 33 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем робіт позивачем було заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 3 300,00 грн., 3% річних - 2 080,36 грн. та інфляційних втрат - 23 730,75 грн.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пунктом 4.2 Договору-доручення № 28/01/13, виконавець несе відповідальність за строки виконання та якість робіт відповідно до умов цього Договору. За порушення виконавцем терміну виконання робіт, встановленого п. 3.3 даного Договору, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 10% від вартості даного Договору.
У зв'язку з тим, що відповідач роботи не виконав у встановлені Договором-доручення № 28/01/13 строки до 30.04.2013, правомірним є нарахування позивачем штрафу за порушення відповідачем терміну виконання робіт.
А тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 штрафу у розмірі 3 300,00 грн.
Також, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 080,36 грн. за період з 30.04.2013 по 05.06.2015 та інфляційні втрати у розмірі 23 730,75 грн. за період з травня 2013 року по квітень 2015 року.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктами 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
У відповідності до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Тобто, відшкодування збитків не є грошовим зобов'язанням, а є правовим наслідком порушення зобов'язання, а саме - порушення відповідачем умов Договору-доручення № 28/01/13 від 28.01.2013, а тому правові підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України відсутні.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови Товариству з обмеженою відповідальністю "Осмо" у задоволенні позову в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 3% річних у розмірі 2 080,36 грн. та інфляційних втрат у розмірі 23 730,75 грн. Що стосується твердження відповідача про неналежне повідомлення судом першої інстанції про розгляд справи то колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.
Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.
Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвал від 22.06.2015, 17.07.2015 та копія рішення від 03.08.2015 Господарського суду міста Києва у справі № 910/15820/15 були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в позовній заяві, а також були звірені з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підриємців, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвал та рішення.
Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду, яким позов задоволено частково, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2015 року у справі № 910/15820/15 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/15820/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська