ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.04.2016Справа №910/5706/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор"
до Служби автомобільних доріг у Київській області
про стягнення 1259830,89 грн.
Суддя Грєхова О.А.
Представники сторін:
від позивача: Залізняк І.І. (дов. № 04/16 від 15.04.2016);
від відповідача: Даниленко Є.М. (дов. б/№ від 28.03.2016).
Публічне акціонерне товариство "Уманьавтодор" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Служби автомобільних доріг у Київській області про стягнення 1259830,89 грн. 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 порушено провадження у справі №910/5706/16 та призначено до розгляду на 25.04.2016.
22.04.2016 відповідач через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив з тих підстав, що позовні вимоги ПАТ «Уманьавтодор» засновані на положеннях ст. 625 ЦК України, однак, як слідує з постанови Верховного Суду України від 20.01.2016 по справі № 6-2759цс15, при розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті. Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України). Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення (а саме з рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2014 по справі № 910/16749/14), то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Представник позивача в судовому засіданні 25.04.2016 свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
У свою чергу представник відповідача в засіданні суду проти позову заперечив у повному обсязі.
У судовому засіданні 25.04.2016 сторони наголосили на тому, що ними надані всі необхідні для розгляду справи докази та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 25.04.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2014 у справі №910/16479/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор" до служби автомобільних доріг у Київській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державного агентства автомобільних доріг України (Укравтодор) про стягнення 31 151 900,31 грн., встановлено, що 29.08.2012 між службою автомобільних доріг у Київській області (далі - Замовник) та публічним акціонерним товариством "Уманьавтодор" (далі - Підрядник) було укладено Договір №12Д-12 (далі - Договір) відповідно до п.п. 1.1. якого Підрядник зобов'язується до грудня 2013 року виконати роботи з будівництва автомобільної дороги від вулиці Генерала Наумова (житловий масив Ново-Біличі, м.Київ) до житлового масиву Романівка (м. Ірпінь), що суміщається з автомобільною дорогою загального користування Р-30 Під'їзд до м. Ірпеня (залишки робіт та додаткові роботи), а Замовник - прийняти і оплатити такі роботи.
На виконання умов Договору позивачем були виконані роботи та передані відповідачу загальною вартістю 27284195,04 грн., що підтверджується довідками про вартість виконаних робіт форми КБ-3 від 06.03.2014 на суму 14266218,97 грн., на суму 5621711,60 грн., на суму 1086581,04, на суму 5998214,99, в яких також додатково відображено факт виконання робіт щодо монтування устаткування на суму 311468,44 грн.
Вказані довідки підписані уповноваженими сторонами позивача та відповідача, скріплені печатками та не містять жодних зауважень щодо їх змісту.
Факт наявності боргу у відповідача (служби автомобільних доріг у Київській області) за Договором від 29.08.2012 №12Д-12 у сумі 27284195,04 грн., позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.
У зв'язку з цим, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2014 у справі №910/16479/14 вирішено стягнути з служби автомобільних доріг у Київській області на користь публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор" заборгованість за Договором №12Д-12 від 29.08.2012 в сумі 27284195 грн. 04 коп., втрати від інфляції в сумі 1309641 грн. 36 коп., 3% річних у сумі 181645 грн. 46 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 67505,10 грн. 10 коп.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2014 у справі №910/16479/14 залишено без змін.
Звертаючись до суду з даним позовом, публічне акціонерне товариство "Уманьавтодор" просить стягнути з служби автомобільних доріг у Київській області за неналежне виконання умов Договору №12Д-12 від 29.08.2012 три проценти річних в сумі 1259830,89 грн. за період з 01.08.2014 по 29.02.2016.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Враховуючи наведене, висновок Господарського суду міста Києва про факт прострочення виконання грошового зобов'язання службою автомобільних доріг у Київській області за Договором №12Д-12 від 29.08.2012 у сумі 27284195,04 грн., відповідає принципу правової певності, регламентованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та практиці Європейського суду з прав людини, які в якості джерел права мають застосовуватися судами при розгляді справ.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
При цьому згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі №6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі №6-38цс11).
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 20 грудня 2010 року у справі №3-57гс10, від 4 липня 2011 року у справі №3-65гс11, від 12 вересня 2011 року у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 року у справі №3-89гс11, від 14 листопада 2011 року у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 року у справі №3-142гс11, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2012 року у справі №3-142гс11.
Судом у даній справі встановлено, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2014 у справі №910/16479/14, служба автомобільних доріг у Київській області 25.11.2015 року сплатила на користь позивача частину заборгованості в сумі 4560022,07 грн., у зв'язку з чим станом на 22.04.2016 заборгованість служби автомобільних доріг у Київській області перед публічним акціонерним товариством «Уманьавтодор» по Договору № 12Д-12 від 29.08.2012 складає 22724172,97 грн., про що свідчить довідка за підписом голови правління Шовкуна В.Ю. та головного бухгалтера Н.М. Ковбаснюк.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач у повному обсязі не виконав грошове зобов'язання по Договору № 12Д-12 від 29.08.2012, отже вимога позивача про стягнення 3% річних в сумі 1259830,89 грн. за період з 01.08.2014 по 29.02.2016 є обґрунтованою.
Перевіривши наданий Публічним акціонерним товариством «Уманьавтодор» розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, а його доводи викладені у відзиві на позовну заяву, спростовуються вищенаведеним.
Що стосується заперечень відповідача з посиланням на правову позицію Верховного суду України по справі № 6-2759цс15, зробленою у постанові від 20.01.2016, суд вважає за необхідне зазначити, що дані заперечення відповідача є помилковими, оскільки в даній справі зовсім інші спірні правовідносини. Так, у справі, що переглядалась Верховним Судом України спір виник у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду про зобов'язання МО України перерахувати та виплатити фізичній особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в той час як у даній справі спір виник у зв'язку з невиконанням відповідачем у повному обсязі грошових зобов'язань по Договору № 12Д-12 від 29.08.2012.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з покладенням судового збору на відповідача на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з служби автомобільних доріг у Київській області (03680, м. Київ, вул. Народного ополчення, 11-А, код ЄДРПОУ 26345736) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь публічного акціонерного товариства "Уманьавтодор" (21021, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. 600-річчя, 17, код ЄДРПОУ 14196857) 3% річних у сумі 1259830 (один мільйон двісті п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот тридцять) грн. 89 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 18897 (вісімнадцять тисяч вісімсот дев'яносто сім) грн. 46 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 26.04.16
Суддя О.А. Грєхова