ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.04.2016Справа №910/32462/15
За позовомПублічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
доЖитлово-будівельний кооператив «Академічний-9»
про стягнення 451 767,23 грн.
СуддяБорисенко І.І.
Представники:
від позивача - Чинник Н.В., представник за довіреністю;
від відповідача -Хомич Ю.В., представник за довіреністю.
Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу «Академічний-9» про стягнення з відповідача заборгованості за договором від 19.03.1999 №6463/4-13 в розмірі 238 866,38 грн., 47 773,28 грн. штрафу, 153 673,23 грн. інфляційних втрат, 11 454,34 грн. 3% річних, через неналежне виконання умов договору від 19.03.1999 №6463/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач стверджує, що за період з 01.12.2012 по 30.09.2015 у відповідача виникла заборгованість за надані згідно договору послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 238 866,38 грн., що підтверджується актами зняття показань з приладу обліку, дебетово-інформаційними повідомленнями та/або їх реєстрами, що підтверджують виставлення рахунків до банківської установи відповідача.
Відповідач в наданому суду відзиві та представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. Заперечення мотивовані тим, що умовами договору, що укладений між сторонами, не передбачений обов'язок відповідача сплачувати позивачу вартість послуг з постачання холодної води, що йде на підігрів, та стоків вже гарячої води. Також, відповідач вказав, що заборгованість за кодом (3-381), що забезпечує споживання питної води для побутових потреб станом на 27.01.2016 відсутня.
У заяві, поданій суду 12.04.2016 відповідач, на підставі ч. 3 ст. 83 ГК України, ч.1 ст. 233 ГК України просив зменшити розміру штрафу у сумі 47 773,28 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
19.03.1999 між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" (правонаступником якого є ПАТ "АК "Київводоканал") (постачальник) та ЖБК "Академічний-9" (абонент) було укладено договір №6463/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення (надалі - договір).
Пунктом 1.1 вказаного договору встановлено, що за цим договором постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994.
За змістом п. 2.2. договору, абонент зобов'язується сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством України. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.
Відповідно до п. 3.1. договору, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.
Згідно п. 3.4 договору, кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно з показниками водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншими засобом, передбаченим п. 21.2 Правил.
Пунктами 3.6, 3.7 договору передбачено, що абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.
Спір виник у справі у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором по оплаті наданих послуги з водопостачання та водовідведення.
За своєю правовою природою, договір укладений між сторонами є договором надання послуг.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).
Згідно ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач зазначає, що розрахунок заборгованості позивача містить не тільки нарахування за спожите холодне водопостачання та водовідведення, а й за постачання води, що йде на підігрів (код №3-50381), яке не регулюється умовами договору.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виробник житлово-комунальних послуг це суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.
За змістом ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.
Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема на комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначався Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу №65 від 01.07.1994 (надалі - Правила №65).
З 18.10.2008 вступили в силу нові Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008. Ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.
Згідно п. 3.13 Правил №190, розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.
Отже, виходячи з положень п. 3.13 Правил №190 виробником комунальних послуг з централізованого постачання гарячої води є суб'єкт господарювання, на балансі якого знаходиться бойлер.
З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач не має в повному господарському віданні, оперативному управлінні, користуванні, бойлери, теплові пункти, котельні.
Умовами укладеного позивачем та відповідачем договору передбачено постачання позивачем відповідачу питної води, яка споживається відповідачем та обліковується лічильниками у кубічних метрах, та не передбачено оплати відповідачем питної води, яка буде постачатись йому для виготовлення гарячої води з огляду на відсутність на балансі підприємства бойлерів та котелень.
Відтак, у відповідача відсутній обов'язок щодо здійснення оплати вартості води, яка йде на підігрів, нарахованої за кодом №3-50381.
Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 01.02.2012 у справі №1/415-26/184, від 30.01.2014 у справі №910/12493/13 від 19.02.2015 у справі № 27/135.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву у розмірі 94 306,27 грн. необхідно відмовити.
При цьому, пунктом 1.4 Правил визначено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду України від 19.02.2002 р. №37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 р. за №403/6691, а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.
Згідно п. 1.2 вказаних Правил приймання, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації, та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів.
Відповідно до п. 1.4 Правил приймання, абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації; стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).
За змістом п. 2.4 Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих правил, місцевих правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки водоканалу за надані послуги.
Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь позивача.
Таким чином, заборгованість відповідача по оплаті наданих позивачем за договором у період з 01.07.2014 по 30.09.2015 послуг з водопостачання та водовідведення становить 42 871,25 грн. (код 3-381), строк оплати яких настав.
Надані позивачем платіжні доручення №17 від 12.12.2015 на суму 4 839,23 грн. із призначенням платежу «Плата за стоки 1004 куб.м. гар. води в 10.2015...». №18 від 12.12.2015 на суму 30 000,00 грн. із призначенням платежу «плата за водопостачання за 11.2015 згідно договору...», №26 від 04.01.2016 на суму 12 888,04 грн. із призначенням платежу «плата за водопостачання згідно договору...за 12.2015» не стосуються позовного періоду (01.07.2014-30.09.2015), а відтак вказані кошти не є підтвердженням плати відповідачем за водопостачання та водовідведення (код 3-381) за спірний період, а є платою за інші періоди за жовтень, листопад та грудень 2015 року.
Надане платіжне доручення №11 на суму 30 000,00 грн. також сплачене 30.10.2015, при цьому в призначенні платежу немає відомостей про погашення вказаної суми в рахунок боргу за спірний період (01.07.2014-30.09.2015). Отже, суд не приймає, сплату боргу за платіжним дорученням №11 від 30.10.2015 на суму 30 000,00 як погашення заборгованості відповідача перед позивачем за спірний період (01.07.2014-30.09.2015).
Станом на час вирішення справи, заборгованість відповідача перед позивачем по стокам по коду 3-50381, за спірний період з 01.12.2012-30.09.2015 становить 94 719,38 грн. (101 688,86 грн. - 4092,18 грн., плата за стоки зарахована в 09.2015, згідно платіжного доручення №16 від 12.12.2015 - 2877,30 грн., плата за стоки зарахована в 08.2015, згідно платіжного доручення №15 від 12.12.2015), строк виконання грошового зобов'язання по оплаті якої згідно положень ст. 903 ЦК України, ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", на момент звернення з позовом до суду настав.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Твердження відповідача про відсутність боргу перед позивачем у зв'язку з наявністю переплати судом не прийнято до уваги, оскільки зарахування вартості послуг із постачання холодної води для її підігріву в рахунок погашення заборгованості за послуги, передбачені договором, є порушенням норм процесуального права стосовно меж позовних вимог.
Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 22.08.2013 р. у справі №5011-22/10286-2012 та від 06.06.2013 р. у справі №5011-26/4471-2012-67/485-2012.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ЖБК "Академічний-9" на користь ПАТ "АК "Київводоканал" заборгованості у розмірі 42 871,25 грн. (за кодом 3-381) та 94 719,38 грн. (за кодом 3-50381).
Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 153 673,23 грн. та 3% річних у розмірі 11 454,34 грн., нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані розрахунки суми інфляційних та 3% річних, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог в цій частині, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку було включено в розрахунок вартість води, яка йде на підігрів за абонентським кодом №4-50381, а відтак, здійснивши власний перерахунок, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 3% річних у розмірі 5 819,52 грн. та інфляційні у розмірі 83 561,42 грн.
Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 47 773,28 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Умовами спірного договору, а саме пунктом 4.2 передбачено, що за повну або часткову неоплату послуг водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20% несплаченої суми. До повного погашення абонентом заборгованості постачальник має право припинити подачу води та приймання стоків.
З огляду на вищезазначені обставини, суд вказує, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми штрафу обґрунтована на суму 27 518,13 грн., з урахуванням того, що судом була встановлена менша сума заборгованості.
Позивач звернуся до суду з заявою про зменшення розміру штрафу.
Нормами чинного законодавства України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК).
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у окремих випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Згідно з п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов'язання та надавши належну оцінку обставинам такого невиконання, врахувавши великий розмір пред'явленої до стягнення суми штрафу наслідкам поведінки відповідача та відсутність доведених завданих позивачу такою поведінкою збитків, з огляду на те, що Відповідачем вчиняються дії щодо погашення суми основного боргу та оскільки погашення відповідачем боргу залежить від сплати мешканцями будинку плати за спожиті комунальні послуги, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу на 50%, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 13 759,06 грн. - сума штрафу.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Академічний-9" (02217, м. Київ, вул. Драйзера, буд. 3, ідентифікаційний код 22883537) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А; ідентифікаційний код 03327664) заборгованість у розмірі 137 590 (сто тридцять сім тисяч п'ятсот дев'яносто) грн. 63 коп., штраф у розмірі 13 759 (тринадцять тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 06 коп., інфляційні втрати у розмірі 83 561 (вісімдесят три тисячі п'ятсот шістдесят одну) грн. 42 коп., 3% річних у розмірі 5 819 (п'ять тисяч вісімсот дев'ятнадцять) грн. 52 коп. та судовий збір у розмірі 3 610 (три тисячі шістсот десять) грн. 96 коп.
Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 25.04.2016
Суддя І.І. Борисенко