ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.04.2016Справа №910/3903/16
за позовом Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" Пантіної Л.О.
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗІС ПЛЮС"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -
Товариство з обмеженою відповідальністю "МІБС-ЛЬВІВ ЛТД"
про звернення стягнення на предмет іпотеки
Суддя Турчин С.О.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2 (довіреність № 48/15 від 03.12.2015)
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
Публічне акціонерне товариство "Старокиївський банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" Пантіної Л.О. (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗІС ПЛЮС" (відповідач), у якому просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки, за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановим П. Ю. 02.08.2013р. за № 586, в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «МІБС -ЛЬВІВ ЛТД» (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальність «ВАРМБУД») за Кредитним договором № 12-2013 від 02.08.2013р. у розмірі 4 190 920,89 грн., що складається з заборгованості по кредиту в розмірі 2 450 000,00 грн., заборгованості за відсотками - 921 932,87 грн., заборгованості по пені за прострочення сплати (повернення) кредиту - 618 809,59 грн., заборгованості по пені за прострочення сплати відсотків - 163 344,25 грн., штрафу за несвоєчасну сплату відсотків (процентів) в розмірі 36 834,18 грн., шляхом визнання права власності ПАТ «Старокиївський банк» на адміністративний будинок (в літ. А), що знаходяться за адресою: 03037, м. Київ, вул. Радченка Петра, 27-29, загальною площею 637,3 квадратних метрів, та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «БАЗІС ПЛЮС», що оцінені (на дату укладення договору іпотеки) в розмірі 3 450 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "МІБС-ЛЬВІВ ЛТД" умов кредитного договору № 12-2013 від 02.08.2013, у зв'язку з чим, у позивача виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору від 02.08.2013, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження по справі № 910/3903/16, залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "МІБС-ЛЬВІВ ЛТД", розгляд справи призначено на 24.03.2016.
24.03.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.
В судове засідання 24.03.2016 з'явився представник позивача, надав суду пояснення щодо обставин справи, усно просив суд відкласти розгляд справи для надання позивачу можливості надати докази по справі та надав оригінали договорів кредиту та іпотеки для огляду .
В судове засідання 24.03.2016 представники відповідача та третьої особи не з'явились, витребуваних документів не надали, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2016 розгляд справи відкладено на 21.04.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 21.04.2016 представник позивача надав документи на виконання вимог ухвали суду, надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Відповідно до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу та третій особі направлено на адреси місцезнаходження, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Водночас, судом, враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з огляду на визначені ст. 69 ГПК України строки вирішення спору, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 21.04.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
02.08.2013 між Публічним акціонерним товариством "Старокиївський банк" (далі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вармбуд" (назву якого було змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "МІБС-ЛЬВІВ ЛТД") (далі - позичальник) укладено кредитний договір № 12-2013 (далі - Кредитний договір).
Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, кредитор надає позичальнику відкличну кредитну лінію, що поновлюється у розмірі 3000000,00 грн. на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності для ведення статутної діяльності, а позичальник зобов'язується використати його у відповідності до цільового призначення та повернути кредитору кредит, відсотки по ньому, а також сплатити інші платежі за надані супутні послуги на умовах та в строк, передбачений цим Договором.
Кредит надається позичальнику з кінцевим терміном погашення 02 лютого 2015 року (включно) або в інший термін, визначений у заяві клієнта про повне дострокове погашення кредиту або в достроковій вимозі банку відповідно до вимог, визначених цим Договором та чинним законодавством України (п. 1.2 Кредитного договору).
Згідно з п. 1.3 Кредитного договору, плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 30 (тридцять) % річних.
Відповідно до положень п. 2.1, 2.2, 2.3 Кредитного договору, надання позичальнику кредиту здійснюється шляхом перерахування кредитором суми кредиту з позичкового (кредитного) рахунку на поточний рахунок позичальника № 260043014243 відкритого в ПАТ «Старокиївський банк». МФО 321477 окремими траншами, згідно письмових клопотань позичальника. Для обліку отриманого позичальником кредиту, кредитор відкриває йому позичковий рахунок № 206353014243 в ПАТ «Старокиївський банк». Датою видачі кредиту вважається дата перерахування коштів з позичкового (кредитного) рахунку на поточний рахунок позичальника.
Відсотки за користування кредитними ресурсами сплачуються позичальником щомісяця - останнього банківського дня в місяці та одночасно з поверненням кредиту (п. 3.2 Кредитного договору).
Умовами п. 3.3 Кредитного договору встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути основний борг не пізніше дати, вказаної в п. 1.2 Кредитного договору.
Згідно з п. 5.5, 5.3, 5.4, 5.5 Кредитного договору, при порушенні строку повернення кредиту, нараховується пеня за кожен день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочки від суми неповерненого кредиту. При порушенні строку сплати відсотків згідно п. 3.2. цього договору нараховується пеня за кожен день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочки від нарахованої суми заборгованості по відсотках. При порушенні строків повернення кредит)' або сплати відсотків, зазначених в п.п. 1.2, 3.2, позичальник зобов'язується сплатити кредитору а кожний несвоєчасний платіж одноразовий штраф у розмірі 5 % від неповерненої суми кредиту та/або несплаченої cуми відсотків.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, між Публічним акціонерним товариством "Старокиївський банк" (далі - іпотеко держатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БАЗІС ПЛЮС" (далі - іпотекодавець) укладено договір іпотеки № б/н від 02.08.2013 (далі - Договір іпотеки).
Відповідно до п. 1.1 Договору іпотеки, цей договір забезпечує виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАРМБУД», ідентифікаційний код ЄДРПОУ 36051070 (позичальник) основного зобов'язання в повному обсязі перед іпотекодержателем, що виникають з Кредитного договору № 12-2013 від 02.08.2013, а саме: повернути іпотекодержателю основну суму боргу за кредитом, сплатити відсотки за його користування, а також штрафні санкції, в разі їх виникнення, та відшкодувати збитки іпотекодержателя, які можуть бути завдані порушенням основного зобов'язання, в розмірі та строки, передбачені Кредитним договором та чинним законодавством України.
Положеннями п. 1.3 Договору встановлено, що для забезпечення виконання зобов'язань, зазначених в п.1.1. цього Договору, іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно - адміністративний будинок (в літ. А), що знаходиться за адресою: 03037, м. Київ, вул. Радченка Петра, 27-29, загальною площею 637,3 кв.м.
Майно є власністю іпотекодавця на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17 листопада 2010 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т.В. зареєстрованого в реєстрі за реєстровим № 2372. Згідно витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 7487073 від 02.08.2013, , право власності на майно зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановим П.Ю. 02.08.2013 року в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за № 1992173, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 124398080000.
Згідно з п. 2.5 Договору іпотеки, іпотекодержатель набуває права звернення стягнення на майно, в разі, якщо в момент настання строку виконання Позичальником зобов'язання за Кредитним договором, воно не буде виконано, а саме: при повному або частковому неповерненні основної суми боргу; та/або при несплаті або частковій несплаті сум процентів; та/або при несплаті або частковій несплаті сум неустойки (пені, штрафних санкцій).
Свої зобов'язання за Кредитним договором позивач виконав, надавши позичальнику кредитні кошти у розмірі 2 450 000,00 грн., що підтверджується меморіальними ордерами № 34 від 26.09.2013 на суму 1 000 000,00 грн., № 72 від 01.10.2013 на суму 5000000,00 грн., № 64 від 24.10.2013 на суму 200000,00 грн., № 4 від 28.10.2013 на суму 300000,00 грн., № 50 від 14.11.2013 на суму 450000,00 грн., належним чином засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи.
За розрахунком позивача станом на 03.03.2016 заборгованість позичальника - Товариство з обмеженою відповідальністю "МІБС-ЛЬВІВ ЛТД" за Кредитним договором складає: заборгованість за кредитом - 2 450 000,00 грн., заборгованість за процентами - 921932,87 грн., пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 618809,59 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів - 163344,25 грн., штраф за несвоєчасну сплату процентів - 36 834,18 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про волення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач взяті на себе зобов'язання Кредитним договором виконав належним чином, перерахувавши кредитні кошти відповідачу.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З наявних в матеріалах справи документів (банківських виписок по рахунках третьої особи № 206793014243, № 206913014243, № 206353014243, № 206853064243; розрахунків заборгованості) підтверджується факт наявності заборгованості третьої особи по кредиту та по відсотках за Кредитним договором.
Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "МІБС-ЛЬВІВ ЛТД" перед позивачем становить: заборгованість за кредитом - 2 450000,00 грн., заборгованість за процентами - 921932,87 грн.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідальність у вигляді пені за порушення строків повернення кредиту та сплати нарахованих процентів, встановлена сторонами у п. 5.2, 5.3 Кредитного договору.
З огляду на умови кредитного договору та враховуючи порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором, зокрема, щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, позивачем було нараховано пеню, яка становить: 618 809,59 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 163 344,25 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів.
Здійснивши перевірку розрахунку пені за порушення за кредитним договором, судом встановлено, що останній є арифметично вірним.
Частиною 2 статті 549 ЦК України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Позивачем здійснено нарахування штрафних санкцій за порушення строків сплати відсотків, відповідно до 5.4 Кредитного договору в сумі 36 834,18 грн. Судом встановлено, що розрахунок штрафних санкцій є арифметично вірним.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Нормами статті 546 Цивільного кодексу України, визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки.
Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Як встановлено судом вище, з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, між позивачем та відповідачем укладено договір іпотеки № б/н від 02.08.2013, за умовами якого, відповідачем передано в іпотеку нерухоме майно - адміністративний будинок (в літ. А), що знаходиться за адресою: 03037, м. Київ, вул. Радченка Петра, 27-29, загальною площею 637,3 кв.м.
Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель, набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до п. 2.5 Договору іпотеки, іпотекодержатель набуває права звернення стягнення на майно, в разі, якщо в момент настання строку виконання Позичальником зобов'язання за Кредитним договором, воно не буде виконано, а саме: при повному або частковому неповерненні основної суми боргу; та/або при несплаті або частковій несплаті сум процентів; та/або при несплаті або частковій несплаті сум неустойки (пені, штрафних санкцій).
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 590 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у п. 4.4.2. постанови Пленуму вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів».
У відповідності до частини 2 статті 36 Закону України "Про іпотеку", обрання того чи іншого способу звернення стягнення на предмет іпотеки є правом іпотекодержателя, яке він реалізує на свій розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Згідно з п. 4.1 Договору, при настанні випадків, передбачених п.п. 2.5., 2.6. цього Договору, звернення стягнення на майно здійснюється за вибором іпотекодержателя на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання згідно з розділом 5 цього Договору.
Сторони досягли згоди, що звернення стягнення на майно для задоволення вимог іпотекодержателя, може здійснюватись з дотриманням процедури позасудового врегулювання за вибором іпотекодержателя одним із способів, передбачених п. п. 5.1., 5.2. цього Договору.
Передача іпотекодержателю права власності на майно в рахунок виконання основного зобов'язання за Кредитним договором здійснбється у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Визначене у цьому пункті застереження є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на майно (п. 5.1 Договору іпотеки).
З урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
З вищенаведених норм вбачається, що не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором.
З положень статті 1 статті 15 Цивільного кодексу України вбачається, що будь-яке суб'єктивне цивільне право, в тому числі таке, що виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, підлягає захисту в суді, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, виходячи з положень частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 33, статті 36, частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором. Аналогічна позиція Верховного суду України також викладена в постанові від 19.08.2014 року у справі № 3-43гс14.
Із змісту частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" вбачається, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
Положеннями п. 1.5 іпотечного договору встановлено, що згідно висновку про вартість об'єкту незалежної оцінки, виконаного 17 липня 2013 року суб'єктом оціночної діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_5, вартість майна складає 3 452 000,00 грн.
За домовленістю сторін і заставна вартість майна складає 3 450 000,00 грн.
Пунктом 4.4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" роз'яснено, що якщо господарський суд визнає обґрунтованими позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, то в силу приписів статті 38, частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" у резолютивній частині рішення суду має бути встановлено та зазначено початкову ціну реалізації предмета іпотеки.
Однак, початкова ціна предмета іпотеки не береться до уваги судом у разі заявлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього, оскільки згідно із ч. 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності (зазначена правова позиція викладена Верховним судом України у Аналізі судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна).
Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджено, а відповідачем та третьою особою, в порядку статей 33, 34 ГПК України не спростовано, факт наявності заборгованості за Кредитним договром, доказів виконання основного зобов'язання матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими.
При цьому, на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" суд визначає спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" на предмет іпотеки, а саме: адміністративний будинок (в літ. А), що знаходиться за адресою: 03037, м. Київ, вул. Радченка Петра, 27-29, загальною площею 637,3 кв.м.
Витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. У рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "МІБС-ЛЬВІВ ЛТД" (79000, м. Львів, вул. Водогінна, буд. 2, код 36051070, попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАРМБУД") перед Публічним акціонерним товариством "Старокиївський банк" (01033, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, буд. 6/8, код 19024948) за кредитним договором № 12-2013 від 02.08.2013 у розмірі 4 190 920,89 грн. (чотири мільйони сто дев'яносто тисяч дев'ятсот двадцять гривень 89 коп.), що складається з заборгованості по кредиту в розмірі 2 450 000,00 грн., заборгованості за відсотками - 921 932,87 грн., заборгованості по пені за прострочення сплати (повернення) кредиту - 618 809,59 грн., заборгованості по пені за прострочення сплати відсотків - 163 344,25 грн., штрафу за несвоєчасну сплату відсотків (процентів) в розмірі 36 834,18 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановим П. Ю. 02.08.2013 за № 586, а саме: адміністративний будинок (в літ. А), що знаходиться за адресою: 03037, м. Київ, вул. Радченка Петра, 27-29, загальною площею 637,3 кв.м. та належить Товариству з обмеженою відповідальністю "БАЗІС ПЛЮС" (01054, АДРЕСА_1, код 36557794), що оцінені (на дату укладення договору іпотеки) в розмірі 3 450 000,00 грн., шляхом визнання права власності на вказане майно за Публічним акціонерним товариством "Старокиївський банк" (01033, м. Київ, вулиця Микільсько-Ботанічна, будинок 6/8, код 19024948).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗІС ПЛЮС" (01054, АДРЕСА_1, код 36557794) на користь Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" (01033, м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, буд. 6/8, код 19024948) 62 863,81 грн. витрат зі сплати судового збору.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 25.04.2016.
Суддя С.О. Турчин