Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
Від "21" квітня 2016 р. Справа № 906/155/16
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Прядко О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 576 від 30.12.2015;
від відповідача: ОСОБА_2- довіреність № 102 від 24.03.2016;
ОСОБА_3 - довіреність № 140 від 21.04.2016
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (м.Миколаїв)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія" (м.Бердичів, Житомирська обл.)
про стягнення 728544,12 грн
Позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про виправлення описки від 29.03.2016) про стягнення з відповідача 636689,68 грн збитків.
21.04.2016 до початку судового засідання до суду від позивача надійшла заява б/н від 20.04.2016 про збільшення позовних вимог.
Представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях, з урахуванням заяв про виправлення описки та збільшення позовних вимог, просила стягнути з відповідача 728544,12 грн збитків, завданих втратою зерна кукурудзи, що перебувало на зберіганні відповідача та підлягає поверненню позивачу. Надала усні пояснення у справі. Представник позивача зазначила, зокрема, що у 2015 році в межах примусового виконання судового рішення про зобов'язання повернути зерно кукурудзи було змінено спосіб виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на грошові кошти відповідача в сумі 402649,60 грн, що відповідає визначеній позивачем ціні позову про зобов'язання повернути майно станом на 21.10.211; що стягнення цієї суми не відновить майнове становище позивача, оскільки витрати, необхідні для відновлення порушеного права власності позивача на зерно кукурудзи на цей час значно перевищують вищевказану суму; що відповідач в силу ст. 225 ГК України та 623 ЦК України має відшкодувати реальну вартість втраченого майна за цінами, що існують на день ухвалення рішення у цій справі за вирахуванням суми грошових коштів, на які було звернено стягнення ухвалою суду; що ухвала суду про зміну способу та порядку виконання рішення не є самостійним судовим рішенням у розумінні ст. 11 ЦК України, оскільки не породжує нового (грошового) зобов'язання та не припиняє майнового обов'язку щодо повернення майна (а.с. 97-98, 175, 186-187).
Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог.
Враховуючи, що збільшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приймає заяву позивача б/н від 20.04.2016 до розгляду.
З огляду на викладене, спір вирішується виходячи з нової суми позову у розмірі 728544,12 грн.
Представник відповідача щодо позову заперечив з мотивів, викладених у письмових запереченнях № 105 від 24.03.2016 та доповненнях до відзиву від 07.04.2016, наданих для долучення до матеріалів справи. Представник відповідача вказав, зокрема, що на момент подачі позову про зобов'язання повернути майно позивачу було достеменно відомо про відсутність у відповідача залишку зерна кукурудзи, а тому позивачем свідомо заявлялись позовні вимоги, виконання яких неможливе з об'єктивних причин; що судами при розгляді скарг на дії органу ДВС встановлено, що відповідач вживав заходи щодо виконання рішення шляхом закупівлі відповідного зерна кукурудзи, однак виконати рішення не мав можливості з об'єктивних, незалежних від нього, а відтак - поважних причин; що позивач лише 28.04.2015 подав клопотання до органу ДВС про зміну способу та порядку виконання рішення суду та в подальшому за зверненням органу ДВС було прийнято ухвалу про зміну способу та порядку виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на кошти в сумі 402649,60 грн; що відсутні підстави для нарахування та стягнення збитків у зв'язку з тим, що реальна вартість кукурудзи вже була встановлена судовим актом і є визначеною в розмірі 402649,60 грн; що інформаційно-цінова довідка Торгово-промислової палати Миколаївської області щодо орієнтовного рівня цін внутрішнього ринку України не відображає середню ринкову ціну зерна кукурудзи ( а.с. 100-168, 190).
Крім того, представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із відкриттям кримінального провадження.
Представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечила, вказала на неподання представником позивача будь-яких доказів на його обґрунтування.
Суд відмовив у задоволенні усного клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, не вбачаючи неможливості розгляду справи.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив таке.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі №5/5007/62/11 (з урахуванням ухвали Вищого господарського суду України від 11.10.2012 про виправлення помилки) прийнято нове рішення про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон". Визнано за ТОВ СП "Нібулон" право власності на 251,656 тонн зерна кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю згідно ДСТУ 4525:2006, переданого на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю "Бердичівська солодова компанія". Зобов'язано ТОВ "Бердичівська солодова компанія" повернути на користь ТОВ СП "Нібулон" 251,656 тонн зерна кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю згідно ДСТУ 4525:2006.
19.03.2013 господарським судом Житомирської області видано наказ №5/5007/62/11 на примусове виконання вищезазначеної постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2012 (з урахуванням ухвали від 11.10.2012 про виправлення помилки).
В подальшому судом встановлено, що матеріалами виконавчого провадження підтверджується неможливість виконання постанови суду та відповідно захист прав ТОВ СП "Нібулон" у встановлений спосіб у зв'язку з відсутністю у ТОВ "Бердичівська солодова компанія" майна, яке останній повинен був повернути на підставі зазначеного вище наказу. Тому ухвалою господарського суду Житомирської області від 10.06.2015 задоволено заяву відділу Державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції, змінено спосіб та порядок виконання постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2012 шляхом стягнення з ТОВ "Бердичівська солодова компанія" вартості майна, що підлягає поверненню, у розмірі 402649,60 грн з видачею відповідного наказу.
Слід зазначити, що у резолютивній частині постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2012 вартість майна не була визначена, тому з огляду на відсутність законодавчого врегулювання порядку встановлення вартості майна у випадку зміни способу виконання рішення, вартість майна визначалась за загальними правилами з дотриманням принципу змагальності сторін виконавчого провадження (ст. ст. 43, 32, 33 ГПК України) та застосування правил визначення вартості майна, що регулюють подібні правовідносини (ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження"), про що вказав Вищий господарського суду України у постанові від 21.10.2015, залишаючи без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 та ухвалу господарського суду Житомирської області від 10.06.2015 у справі №5/5007/62/11 про зміну способу та порядку виконання постанови суду.
Так, відповідно до частин 1, 2 ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження" визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна. Витрати, пов'язані з призначенням суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, несе сторона, яка оспорює вартість майна, визначену державним виконавцем.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 11 вищевказаного Закону України державний виконавець з метою захисту інтересів стягувача може самостійно одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.
Оскільки боржник не спростував вартість майна та не надав докази, які б підтверджували меншу його вартість, суд при зміні способу виконання судового рішення, виходив з вартості майна, що була вказана державним виконавцем, а також підтримувана стягувачем, та відповідає ціні позову, що згідно із ст.ст. 54, 55 ГПК України була зазначена позивачем у позовній заяві на підставі довідки Регіональної торгово - промислової палати Миколаївської області станом на 21.10.2011 (1600,00 грн за 1 тону).
Судом встановлено, що ТОВ СП "Нібулон" при розгляді заяви органу Державної виконавчої служби про зміну способу та порядку виконання постанови суду підтримувало вищевказану заяву в повному обсязі, не дивлячись на інформацію ДП "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" від 25.03.2015 року № 4.5/509, надану на запит державного виконавця за даними опитування операторів ринку, інформаційного агентства "Reuters", про те, що ціна за 1 тону кукурудзи фуражної становить 3600 -4100 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Звертаючись до суду із цим позовом позивач вказує, що оскільки вартість зерна кукурудзи, що підлягало поверненню згідно постанови суду, збільшилась в декілька разів відповідач має відшкодувати позивачу 728544,12 грн збитків, завданих внаслідок втрати зерна кукурудзи, що перебувало на зберіганні відповідача за договором зберігання зерна №15 від 14.10.2009.
Сума збитків розрахована позивачем як різниця між вартістю майна за цінами на день прийняття рішення у цій справі згідно довідки Регіональної торгово - промислової палати Миколаївської області станом на 20.04.2016 (4495,00 грн за 1 тону) та сумою грошових коштів, на які було звернено стягнення ухвалою суду про зміну способу та порядку виконання постанови суду.
Обґрунтовуючи наявність правових підстав для стягнення з відповідача збитків позивач посилається на ст. 22, 611, 623, 949, 950, 951 Цивільного кодексу України та ст. 225 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Згідно з ч. 1 ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
За змістом положень абз. 1) ч. 1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.
Згідно з приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
У відповідності до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Згідно з статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (ч.3 ст. 225 ГК України).
Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду (ч.4 ст. 225 ГК України).
Відповідно до статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 614 Цивільного кодексу України).
З огляду на положення статей 22 ЦК України та 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками, в свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
При цьому за приписами частини 5 статті 226 ГК України у разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.
Як встановлено судом, змінюючи спосіб та порядок виконання постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі №5/5007/62/11, господарський суд Житомирської області ухвалою від 10.06.2015 з метою ефективного виконання судового рішення та захисту прав ТОВ СП "Нібулон" визначив вартість 251,656 тонн зерна кукурудзи третього класу для кормових потреб якістю згідно ДСТУ 4525:2006 у розмірі 402649,60 грн з видачею відповідного наказу.
Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено наявність збитків та їх розмір, тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 26.04.16
Суддя Прядко О.В.
Віддрукувати: 1-у справу;
2- позивачу - рек.
3 - відповідачу