ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.04.2016Справа №910/4392/16
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській О.С.
розглянувши справу № 910/4392/16
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хімлаборреактив»;
до Державної екологічної інспекції України;
про стягнення 1 404 604,73 грн.
Представники сторін:
від позивача: Смагіна Г.Ю., довіреність № 33-д від 16.12.2015р.;
від відповідача: Короткова Т.І., довіреність № 4-17-21 від 11.01.2016р.
обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Хімлаборреактив» (надалі - позивач) з позовом до Державної екологічної інспекції України (надалі - відповідач) про стягнення 1 404 604,73 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 40/5020 від 26.11.2013р. не розрахувався за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 799 920,00 грн., за прострочення оплати якої нараховані 3% річних у сумі 51 940,01 грн. та інфляційні втрати в сумі 552 744,72 грн.
Ухвалою суду від 15.03.2016р. порушено провадження у справі № 910/4392/16 та призначено її до розгляду на 07.04.2016р.
Присутній у судовому засіданні 07.04.2014р. представник відповідача просив задовольнити клопотання про залучення до участі у розгляді справи Міністерства екології та природних ресурсів України та Управління Державної казначейської служби України в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Відповідно до статті 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.
Суд, розглянувши вказані клопотання відповідача, відмовив у їх задоволенні, в зв'язку з необґрунтованістю, оскільки договір укладений тільки між позивачем та відповідачем, а з наявних у справі доказів не вбачається, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки Міністерства екології та природних ресурсів України та Управління Державної казначейської служби України.
Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві.
Суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 ГПК України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
26.11.2013р. між позивачем (за договором - виконавець) та відповідачем (за договором - замовник) було укладено Договір № 40/5020, у відповідності до умов п.1.1 якого позивач зобов'язується у 2013 році поставити відповідачу товари, зазначені в Специфікації товару, яка є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1) та відповідають пропозиції конкурсних торгів на закупівлю «Прилади для контролювання інших фізичних характеристик (26.51.5)», а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити такі товари.
Згідно з п.1.2 договору, найменування товару - Прилади для контролювання інших фізичних характеристик (26.51.5); Газоаналізатор TESTO-350, кількість товару - 4 (чотири) одиниці.
За умовами п.3.1 договору, сума цього договору складає 799 920,00 грн. в т.ч. ПДВ.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем за видатковою накладною № ХМ001002 від 13.12.2013р. та актом здачі-приймання товарів від 13.12.2013р. поставлено відповідачу товар на загальну суму 799 920,00 грн., копії яких залучені до матеріалів справи, а оригінали оглянуто в судовому засіданні.
Умовами п.4.1 договору встановлено, що розрахунки за цим договором здійснюються відповідачем за фактично поставлений товар, після підписання сторонами акту приймання-передачі товару та надання позивачем рахунку на оплату товару протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з дня та в межах фактично отриманого фінансування, але не пізніше останнього робочого (операційного) дня 2013 року..
Проте, відповідач у порушення взятих на себе зобов'язань за договором, не здійснив оплату отриманого товару в сумі 799 920,00грн., хоча кінцевий строк оплати товару згідно з п.4.1. договору настав 31.12.2013р.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар на день розгляду справи становить 799 920,00 грн.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 692 ЦК України, договір поставки є оплатним, а тому обов'язок постачальника поставити певний товар обумовлює обов'язок замовника цей товар прийняти та оплатити.
Згідно з ч. 1 ст. 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Оскільки договір поставки є оплатним, обов'язок відповідача як замовника за договором № 40/5020 від 26.11.2013р. оплатити прийнятий товар виникає в силу положень законодавства та розділу 4 Договору.
При цьому, умовами пункту 4.1 договору сторонами узгоджено не умови виникнення у відповідача вказаного обов'язку, а порядок і строки здійснення розрахунків, тобто, строки виконання зобов'язання.
Суд вважає, що вказаний пункт договору, який регламентує порядок проведення розрахунків за поставлений товар після отримання бюджетного фінансування, суперечить імперативним приписам ч. 1 ст. 692 ЦК України.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення строку (терміну) виконання зобов'язання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому випадку кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Сторони у п. 4.1 договору визначили строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару вказівкою на обставини надходження бюджетних асигнувань.
Проте, вказана подія не може бути визнана такою, що неминуче має настати, оскільки вона залежить від суб'єктивної поведінки третьої особи, без зазначення реквізитів цієї особи в договорі № 40/5020 від 26.11.2013р.
Вказаним пунктом договору сторони визначили строк виконання зобов'язання з оплати поставленого товару вказівкою на дію особи, яка не є стороною такого договору.
Статтею 511 ЦК України передбачено, що зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.
Зі змісту частини 2 статті 528 ЦК України вбачається, що у разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Суд відзначає, що встановлення пунктом 4.1 договору залежності виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару від наявності надходження бюджетних асигнувань суперечить приписам ст. 617 ЦК України, виходячи зі змісту якої випадкові обставини недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446).
Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК і статтею 193 ГК встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має викопуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005).
Отже, судом установлено та матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено товар на загальну суму 799 920,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ХМ001002 від 13.12.2013р. та актом здачі-приймання товарів від 13.12.2013р., та не заперечується відповідачем, в той час, як відповідач свої зобов'язання по оплаті поставленого товару в сумі 799 920,00 грн. не виконав, хоча строк виконання обов'язку оплати вже настав.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 799 920,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, належних доказів на заперечення обставин, повідомлених позивачем, не надав, та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань у сумі 799 920,00 грн., позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 51 940,01 грн., які нараховані за період з 01.01.2014р. по 01.03.2016р., та інфляційні втрати 552 744,72 грн., які нараховані за період з 01.01.2014р. по 01.02.2016р.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та суми інфляційних втрат підлягають задоволенню, згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, та підлягають задоволенню повністю.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державної екологічної інспекції України (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 3, корп. 2; код ЄДРПОУ 37508533) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Хімлаборреактив» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Щолківська, 8; код ЄДРПОУ 23522853) суму боргу в розмірі 799 920 грн. 00 грн. основного боргу, 3% річних у сумі 51 940 грн. 01 коп., інфляційні втрати у сумі 552 744 грн. 72 коп. та 21 069 грн. 07 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 12.04.2016р.
Суддя А.І. Привалов