номер провадження справи 13/14/15-20/15/16
18.04.2016 Справа № 908/4602/14
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до відповідача: Державного підприємства дослідного господарства "Якимівське" Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" (72502, Запорізька область, смт. Якимівка, вул. 40 років Перемоги, буд. 4)
про відшкодування збитків в сумі 21 000,00 грн.
Суддя Гандюкова Л.П.
Представники сторін:
Від позивача - не з'явився
(ОСОБА_2 (дов. № 777 від 02.12.2014 р.) у попередніх судових засідання);
Від відповідача - не з'явився
(Луньов С.М. (дов. б/н від 28.04.2015 р.) у попередніх судових засідання)
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Державного підприємства дослідного господарства "Якимівське" Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" суми 21000,00 грн. збитків.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.07.2015 р. у справі № 908/4602/14 (суддя Серкіз В.Г.) позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державного підприємства дослідного господарства "Якимівське" Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" задоволено, стягнуто з останнього на користь позивача збитки в сумі 21000,00 грн. та судовий збір у сумі 1827,00 грн.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2015 р. рішення господарського суду Запорізької області від 07.07.2015 р. у справі № 908/4602/14 скасовано, в позові фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ДП "Дослідне господарство "Якимівське" Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" про стягнення збитків у сумі 21000,00 грн. та судового збору в сумі 1827,00 грн. відмовлено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Державного підприємства "Дослідне господарство "Якимівське" Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства" судовий збір у сумі 913,50 грн.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2016 р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2015 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 07.07.2015 р. у справі № 908/4602/14 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
Автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено розподіл справ між суддями та визначено її до розгляду судді Гандюковій Л.П.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.02.2016 р. справу № 908/4602/14 прийнято до розгляду, справі присвоєно номер провадження 13/14/15-20/15/16, судове засідання призначено на 25.02.2016 р. На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 23.03.2016 р. Ухвалою суду від 23.03.2016 р. на підставі ст. 69 ГПК України, за клопотанням позивача, продовжено строк вирішення спору в справі на 15 днів - до 18.04.2016 р. включно, в судовому засіданні на підставі ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 18.04.2016 р.
Відповідно до ст. 81-1 ГПК України, за ініціативою суду, здійснювалося фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу. Фіксування судового засідання 18.04.2016 р. із допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося в зв'язку з неявкою в судове засідання сторін (81-1 ГПК України).
18.04.2016 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач після перерви в судове засідання 18.04.2016 р. не з'явився, причини неявки суду невідомі. У попередньому судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позові, які мотивовані наступним. Позивачем на протязі 2011-2013 р.р. на адресу Південного науково-дослідного центру національного центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» Української академії аграрних наук, яке на даний час реорганізовано у Державне підприємство дослідного господарства "Якимівське" Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства", поставлені матеріальні цінності на підставі укладених договорів. Станом на 01.01.2012 р. заборгованість за поставлені матеріальні цінності, згідно з акту звірки взаєморозрахунків, склала 98107,00 грн. Заборгованість станом на 01.01.2011 р. - 25955,00 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 23.12.2010 р. Позивач поставив відповідачу добрива в кількості 5 тон на загальну суму 21000,00 грн. (договір купівлі-продажу № 4 від 15.09.2011 р., накладна б/н від 15.09.2011 р.). Відповідач заборгованість не визнає та не сплачує. Загальне сальдо по взаєморозрахункам - 98107,00 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 28.12.2011 р., в якому зазначено господарську операцію на суму 21000,00 грн. щодо отримання відповідачем насіння озимої пшениці. Позивачем від ДП ДГ Якимівське «ННЦ «ІМЕСГ» отримано повідомлення від 05.11.2013 р. № 23 про припинення юридичної особи та відсутність боргових зобов'язань. Однак із таким висновком не можна погодитись, оскільки наказом Національної академії аграрних наук України від 02.02.2011 р. № 34 реорганізовано Південний науковий-дослідний центр національного центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» Української академії аграрних наук шляхом його перетворення в Державне підприємство дослідного господарства "Якимівське" Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства". Таким чином, до новоутвореного підприємства перейшли всі права та обов'язки Південного науково-дослідного центру ННЦ «ІМЕСГ» УААН. Просив стягнути з відповідача на користь позивача збитки в розмірі 21000,00 грн. Позов обґрунтований ст.ст. 526, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 175, 193 ГК України.
Відповідач після перерви в судове засідання 18.04.2016 р. не з'явився, причини неявки суду невідомі. Присутній у попередніх судових засіданнях представник відповідача позов не визнав із підстав, викладених у письмовому відзиві від 28.05.2015 р. (а.с. 56 т. 1) та в письмовому відзиві від 25.02.2016 р. (а.с. 14, 18 т. 2). У відзивах зазначено, зокрема, наступне. Позивач до позову не долучив документів, які надають йому право провадження у вересні 2011 р. діяльності з продажу добрива (нітроамофоска), оскільки діяльність у сфері торгівлі пестицидами та агрохімікатами провадиться на підставі ліцензії. До виписки з ЄДРПОУ щодо позивача не включено вид господарської діяльності із «оптова торгівля хімічними продуктами».Видаткова накладна від 15.09.2011 р. б/н щодо приймання-передачі добрива складена в кількості 5000,00 тон (за договором № 4 від 15.09.2011 р. - 5 тон) та не містить підписів усіх уповноважених від Південного науково-дослідного центру ННЦ ІМЕСГ НААН осіб, а саме: директора та головного бухгалтера. Крім того, їх підписи не скріплені печаткою юридичної особи. Довіреність на представництво інтересів підприємства по отриманню добрив за договором № 4 позивачем не надано. У зв'язку з даним вважає, що позивачем не доведено передачу та отримання добрив у кількості 5,00 тон. Вважає, що акт звірки за 2010 рік не стосується матеріалів справи, а тому не має враховуватися при вирішенні спору в даній справі. Долучений до матеріалів справи акт звірки за 2011 рік є суперечливим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, тобто є неналежним та допустимим доказом, а тому не має враховуватися при вирішенні даного спору. З моменту постачання товару за договором № 4 та обумовленим строком виконання зобов'язань 01.12.2011 р. минув строк позовної давності 3 роки. Позов до суду подано (направлено поштою) позивачем вже після завершення процедури припинення та реорганізації Південного науково-дослідного центру національного центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» Української академії аграрних наук та утворення нової юридичної особи ДП ДГ «Якимівське» та зі спливом строків подання ліквідаційній комісії документів, необхідних для перевірки їх достовірності та визначення обсягу дебіторської або кредиторської заборгованості для її врахування в передавальному балансі ДП ДГ «Якимівське» станом на час перереєстрації (18.06.2013 р.). Будь-яких обґрунтувань поважності причин пропуску строку позовної давності, а так само клопотань про поновлення пропущеного строку, позивач у позові не заявляє. Відповідно до ст. 25 ГПК України позивач не ставить питання щодо здійснення процесуального правонаступництва. Відповідно до статуту ДП ДГ Якимівське ННЦ ІМЕСГ відповідач не є правонаступником Південного науково-дослідного центру національного центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства», що підтверджується також постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13.02.2014 р. у справі № 808/8813/13-а. Відповідно до відомостей передавального балансу заборгованість перед позивачем за договором № 4 за даними бухгалтерського обліку в Південному науково-дослідному центрі не обліковувалась та на баланс відповідачу не передавалась. Вважає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав та не доведено необхідні загальні умови для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків. Договір купівлі-продажу від 15.09.2011 р. № 4 за своїми ознаками є договором міни і не передбачає сплати коштів за поставлений товар. З вимогою про передачу йому насіння с/г культур на суму 21000,00 грн. позивач не звертався, тому позов є безпідставним. Договором не визначено як має здійснюватися розрахунок за поставку добрива, якою сільськогосподарською продукцією, в якій кількості та якої якості, в який спосіб доставки, до якого місця призначення та по яких цінах. Таким чином, Південний науково-дослідний центр та відповідач об'єктивно не могли виконати своїх зобов'язань щодо поставки сільськогосподарської продукції в якості остаточного розрахунку в термін до 01.11.2011 р. Договір № 4 не містить підписів усіх уповноважених осіб від Південного науково-дослідного центру, а саме: директора ОСОБА_5 Відповідно до наявних у відповідача документів, ОСОБА_5 був на посаді директора Південного науково-дослідного центру до 01.05.2011 р. Таким чином, у період після 01.05.2011 р. ОСОБА_5 не мав права від імені центру підписувати будь-які договори, в т.ч. договір № 4, а так само не мав права підписувати видаткові накладні на приймання товарів та постачання с/г продукції. Товарообмінний договір № 4 не вважається укладеним через неузгодження всіх обов'язкових істотних умов договору: предмету договору, кількості та ціни товару. Просив відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. N 18 роз'яснено, що в разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
Враховуючи, що 18.04.2016 р. є останнім днем строку вирішення спору, суд визнав можливим розглянути справу в порядку ст. 75 ГПК України у відсутність сторін за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши надані пояснення представників сторін, суд
15.09.2011 р. між Південним науково-дослідним центром національного центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» Української академії аграрних наук (скорочено - ПНДЦ ННЦ «ІМЕСГ» УААН) (покупець за договором) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (постачальник за договором) укладений договір купівлі-продажу № 4.
Відповідно до п. 1.1 предметом договору є поставка добрив (нітроамофоска) у кількості 5 (п'ять) тон по ціні 4200 грн. за 1 тону на суму 21000,00 грн.
Відповідно до п.п. 1.2, 1.3, 2.3 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. Кількість товару, що поставляється, повинна підтверджуватися товарними накладними, підписаними представниками сторін. Підтвердженням здачі-приймання є підписи представників сторін на екземплярах товарних накладних.
У розділі 3 договору встановлено ціни та порядок розрахунків. Ціни на товар встановлюються по узгодженню сторін та зазначаються в товарних накладних (п. 3.1). Оплата за товар проводиться після збирання врожаю масляних культур у строк не пізніше 1 листопада 2011 р. с/г продукцією по цінам, які існують на момент розрахунків (п. 3.2).
Згідно з п. 6.3 договір діє до 01 грудня 2011 р.
Нотаріально посвідчена копія договору міститься в матеріалах справи. Договір з боку ПНДЦ ННЦ «ІМЕСГ» УААН підписаний директором ОСОБА_5, підпис якого скріплений круглою печаткою центру.
Відповідно до накладної б/н від 15.09.2011 р. ПНДЦ ННЦ «ІМЕСГ» УААН прийнято від позивача товар - нітроамофоска в кількості 5000 т за ціною 4200,00 грн. на загальну суму 21000,00 грн. У графі «прийняв» міститься підпис, виконаний кульковою ручкою, без розшифрування (без зазначення П.І.Б. особи, яка підписала, та без зазначення посади).
У матеріалах справи мається нотаріально посвідчена копія накладної, оригінал якої оглядався в судовому засіданні.
Відповідач направив позивачу повідомлення від 05.11.2013 р. № 23 про припинення юридичної особи та відсутність боргових зобов'язань, в якому зазначив, що в зв'язку з внесенням до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи (Південного науково-дослідного центру національного центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» Української академії аграрних наук), з припиненням юридичної особи припиняються її права і обов'язки, що є наслідком закриття цивільно-правових господарських відносин і проваджень у справах.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.05.2014 р. у справі № 908/1405/14 та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 р. у справі № 908/1405/14, якою зазначене рішення залишено без змін, за позовом ФОП ОСОБА_1 до відповідача: Державного підприємства дослідного господарства «Якимівське» Національного наукового центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» про стягнення заборгованості, встановлено, що до новоутвореного Державного підприємства «Дослідне господарство «Якимівське» Національного наукового центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» перейшли усі права та обов'язки Південного науково-дослідного центру національного наукового центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» Української академії аграрних наук.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участі ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, враховуючи приписи ч. 3 ст. 35 ГПК України, суд вважає встановленим факт, що до Державного підприємства «Дослідне господарство «Якимівське» Національного наукового центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» (відповідача) перейшли всі права та обов'язки Південного науково-дослідного центру національного наукового центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» Української академії аграрних наук. Крім того, згідно з Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 18.04.2016 р. правонаступником Південного науково-дослідного центру національного наукового центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» Української академії аграрних наук є Державне підприємство Дослідне господарство «Якимівське» дослідної станції ефіроолійних та малопоширених сільськогосподарських культур Національної академії аграрних наук України.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази в їх сукупності, вислухавши пояснення представників сторін, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню на наступних підставах.
Позивач обґрунтовує заявлені вимоги статтею 611 ЦК України глави 51, якою регулюються правові наслідки порушення зобов'язання та відповідальність за порушення зобов'язання.
Так, відповідно до зазначеної норми у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов договору; відшкодування збитків.
Згідно зі ст. 22 ЦК України, яка встановлює відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Порядок відшкодування збитків встановлений також главою 25 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 224 цього Кодексу учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Умови відшкодування збитків передбачені статтею 226 ГК України, із якої також слідує, що головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин.
На кредитора покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язанням і завданими збитками і їх розмір, на боржника - відсутність вини (ст.ст. 614, 623 ЦК України).
Загальні положення про господарські зобов'язання наведені в главі 19 розділу ІV Господарського кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 175 цього Кодексу майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Із змісту ст.ст. 11, 509 ЦК України слідує, що підставою виникнення зобов'язань, які згідно з ст. 526 ЦК України мають виконуватися належним чином відповідно до мов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, є, зокрема, договір.
За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Проаналізувавши умови договору купівлі-продажу від 15.09.2011 р. № 4, який покладений у підставу позову, суд встановив, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором міни.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.
До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ст. 716 ЦК України).
Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 12.01.2016 р. у справі № 908/4602/14, якою справа направлена на новий розгляд, суди не встановили зміст п.3.2 договору в повному обсязі, відповідно до якого оплата за товар проводиться після збору врожаю олійних культур в строк не пізніше 01.11.2011 сільськогосподарською продукцією по цінам, що існують на момент розрахунків. Отже позивач звернувся з позовом не про стягнення заборгованості за договором у зв'язку із порушенням зобов'язання з оплати поставленого товару, а з вимогою про відшкодування збитків у розмірі вартості поставленого товару, оскільки з ним не розрахувалися сільськогосподарською продукцією до 01.11.2011 р.
На виконання постанови, судом досліджено п.3.2 договору. Пунктом 3.2 договору № 4 сторони встановили, що оплата за товар проводиться після збирання врожаю масляних культур в строк не пізніше 01.11.2011 р. с/г продукцією по цінам, які існують на момент розрахунків.
Тобто, за даним договором № 4 від 15.09.2011 р., який по суті є договором міни (бартеру), не виникає грошового зобов'язання, кожна з сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар (добрива) в обмін на інший товар (с/г продукція). Таким чином, враховуючи зміст договору міни, відповідач був зобов'язаний передати товар, а позивач має право вимагати товар.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК).
Згідно з ст. 655 ЦК України в разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.
За приписами ч. 1 ст. 620 ЦК у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання.
Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Із договору № 4 від 15.09.2011 р. не вбачається, що відповідач був зобов'язаний передати товар із визначеними індивідуальними ознаками (ч.2 ст.655 ЦК України). Із досліджених судом доказів вбачається, що сторонами не погоджено виду сільськогосподарської продукції, її кількості, оскільки сторони встановили лише спосіб визначення у подальшому - по цінам, які існують на момент розрахунків (п. 3.2) та встановлено загальну вартість цього товару 21000 грн. Згідно з ст.669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.
Позивач доказів звернення до відповідача з вимогою передати йому у власність с/г продукцію за умовами договору № 4, або відмови від прийняття продукції внаслідок прострочення боржником виконання зобов'язання і втрати інтересу у позивача не звертався. Відповідні зміни в умови договору № 4 сторонами не вносились та зобов'язання відповідача по передачі с/г продукції не змінювалось. Доказів розірвання договору внаслідок порушення зобов'язання відповідачем не надано.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГК України, ст.ст.598,599 ЦК України за загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Таким чином, позивач не представив належних доказів припинення зобов'язання відповідача щодо передачі товару, у тому числі у зв'язку з розірванням договору, відмови від отримання товару.
При цьому суд бере до уваги, що відповідно до п. 6.3 договору строк дії договору - до 01 грудня 2011 р., тобто він закінчився. Однак, закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, що лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Тобто, саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 р. у справі №3-192гс15.
У зв'язку з викладеним, не спростовують висновків суду посилання позивача у позовній заяві на наявність станом на 01.01.2012 р. заборгованості за поставлені матеріальні цінності згідно з актом звірки взаєморозрахунків і відсутність оплати за отримане добриво за договором купівлі-продажу №4 від 15.09.2011 р. на суму 21000 грн.
Суд критично оцінює представлені позивачем в обгрунтування позовних вимог акти звірки розрахунків і не визнає їх належними доказами збитків у розмірі 21000 грн., оскільки ці акти мають суперечності і, враховуючи тривалість правовідносин сторін і наявності інших поставок, не є достовірними доказами у підтвердження факту збитків на суму 21000грн. (т.1 а.с.22,23). Так, згідно з актом звірки розрахунків, складеним у грудні 2011 р., станом на 28.12.2011 р. він має три різні сальдо: 1) попереднє сальдо на 01.01.2012 р. у розмірі 25 955,00 грн., 2) кінцеве сальдо 98 107,00 грн., 3) сальдо на 01.01.2012 р. визначено 98307грн.00 коп. Однак, згідно з попереднім актом звірки, складеним у грудні 2010 р., 25955,00 грн. становило сальдо на 01.01.2011 р.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Під способами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та/або усунення наслідків такого порушення.
Стаття 22 ГПК України визначає право позивача до початку розгляду спору по суті змінити підставу або предмет позову. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Позивач з відповідною заявою до суду не звертався.
Приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як встановлено судом, позивач від отримання від відповідача товару (с/г продукції) в обмін на поставлені добрива не відмовився, договір не змінено у частині заміни зобов'язання і не розірвано у зв'язку з істотним порушенням зобов'язання відповідачем.
На підставі викладеного, суд вважає, що позивачем не доведено склад збитків. Позивач має право вимагати отримання товару, або відмовитись від договору і вимагати стягнення збитків. Таким чином, позов про стягнення збитків є передчасним.
Виходячи з умов договору від 15.09.2011 р. та приписів чинного законодавства, зокрема, статей 22, 610, 612, 655, 715 Цивільного кодексу України, суд вважає, що позивачем невірно визначено правовий спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення 21000,00 грн. збитків.
З урахуванням визначеного позивачем предмета спору та встановлених у справі обставин судом не досліджується питання застосування наслідків спливу строків позовної давності. Заперечення відповідача у даному спорі не впливає на висновки суду. При цьому суд враховує, що позивачем представлено нотаріально завірений витяг із трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 ОСОБА_5, відповідно до якої ОСОБА_5 у спірний період працював на посаді директора по контракту і переведений з цієї посади на посаду старшого наукового співробітника 01.04.2012 р. Також надано нотаріально завірену заяву ОСОБА_5 від 14.04.2016 р., в якій він зазначив, зокрема, що працював на посаді керівника в період з 2003 по 2012 роки. Підтвердив укладення 15.09.2011 р. договору №4 та отримання 15.09.2011 р. по накладній добрива в кількості 5 тон на загальну суму 21000 грн. Стверджує, що екземпляр договору та накладної підписано особисто ним. Товар по накладній б/н від 15.09.2011 р. також отримано ним, у подальшому оприбутковано та використано в господарській діяльності. У подальшому планував розрахуватися з позивачем, який погодився прийняти в рахунок виконання зобов'язання любий вид сільськогосподарської продукції від підприємства, з розрахунку кількості продукції по ціні закупівлі цієї продукції на день отримання товару ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 21000 грн.
Враховуючи вищенаведені приписи законодавства, обставини та докази, якими позивач мотивує та обґрунтовує свої вимоги, суд приходить до висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.
У задоволенні позову відмовляється повністю.
Згідно зі ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 22, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування збитків в сумі 21000,00 грн. відмовити повністю.
Повне рішення складено 25 квітня 2016 р.
Суддя Л.П. Гандюкова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів із дня оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного рішення.