номер провадження справи 30/21/16
20.04.2016 Справа № 908/541/16
за позовом: Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 36)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Топаз» (69071, м. Запоріжжя, вул. Магістральна, 84)
про стягнення 53 754 917,03 грн.,
Суддя Кагітіна Л.П.
За участю представників сторін та учасників процесу:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність №Д-062/2014 від 28.02.2014 р.;
ОСОБА_2, довіреність №Д-098/2014 від 13.05.2014 р.;
від відповідача - не з'явився;
До господарського суду Запорізької області звернулася Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Топаз» грошових коштів за договором комісії № USE-16.1-287-Д/К-10 від 04.11.2010 р. у сумі, еквівалентній 2 000 000,00 дол. США, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України, що становить 53 447 418,00 грн., а також 307499,03 грн. процентів річних.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 526, 610, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України, Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Порядку здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 р. № 1807, та умови укладеного між сторонами договору комісії № USE-16.1-287-Д/К-10 від 04.11.2010 р. і додаткових угод до нього. При цьому зазначає наступне. Відповідно до п. 1.2 договору позивач зобов'язався за дорученням відповідача за плату вчинити правочин з продажу пасивної наземної мобільної автоматизованої багатофункціональної радіотехнічної станції контролю радіоелектронної обстановки "Кольчуга" (надалі - майно) за номенклатурою, кількістю та цінами, які вказано в додатку №1 (специфікація майна) до договору, та виконати пусконалагоджувальні роботи на території покупця від свого імені і за рахунок відповідача. На виконання доручення відповідача з покупцем було укладено зовнішньоекономічний контракт про продаж (поставку) покупцеві майна відповідача, визначеного договором. 22.12.2010 позивач з отриманих від покупця за контрактом грошових коштів платіжним дорученням № 439 перерахував відповідачу 2'000'000,00 дол. США, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 31.10.2013, складеним та підписаним сторонами договору. 23.11.2015 позивачем отримано лист покупця № 204 про неможливість надання сертифікату кінцевого споживача за контрактом та повернення грошових коштів, перерахованих покупцем позивачу за контрактом в якості попередньої оплати. Листом від 25.11.2015 № USE-13.3-13774 позивач повідомив відповідача про обставини, що об'єктивно унеможливлюють отримання відповідачем дозволу Державної служби експортного контролю України на міжнародну передачу майна відповідача, визначеного договором, іноземному покупцеві, а також повідомив відповідача про вимогу покупця повернути грошові кошти, перераховані покупцем позивачу за контрактом в сумі 2'000'000,00 (два мільйони) доларів США. 09.12.2015 між позивачем та відповідачем було укладено угоду про припинення зобов'язання за договором, відповідно до умов якої сторони домовились припинити зобов'язання відповідача за договором з передачі позивачу майна, шляхом заміни цього зобов'язання новим зобов'язанням, що виникає з пункту 2 угоди. Згідно з пунктом 2 якої відповідач узяв на себе зобов'язання перерахувати (повернути) позивачеві грошові кошти у сумі еквівалентній 2 000 000,00 дол. США шляхом їх безготівкового перерахування на поточний банківський рахунок позивача. За доводами позивача, взяті на себе зобов'язання щодо повернення коштів у визначений угодою строк (до 10.12.2015 включно) відповідачем не виконано, що є підставою для покладення на нього додаткової відповідальності у вигляді 3% річних.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 25.02.2016 р. порушено провадження у справі № 908/541/16, присвоєно справі номер провадження №30/21/16, розгляд якої призначено на 28.03.2016 р. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті.
На підставі ст. 77 ГПК України, ухвалою від 23.08.2016 р. у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача, розгляд справи було відкладено до 20.04.2016 р. Цією ж ухвалою залишено без задоволення заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
В судовому засіданні за клопотанням представників позивача, розгляд заяви здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги та вимоги заяви про забезпечення позову підтримали в повному обсязі. До початку судового засідання позивачем надано витребувані документи та додаткові письмові пояснення.
Відповідач вимоги ухвал суду від 26.02.2016 р. та 28.03.2016 р. не виконав, письмового відзиву на позов не надав, представника у судове засідання не направив. По дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Відповідно до підпункту 3.9.1 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Як вбачається із ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 14.04.2016 р. місцезнаходженням Публічного акціонерного товариства «Топаз» є: 69071, м. Запоріжжя, вул. Магістральна, 84, що співпадає з адресою, зазначеною у позові.
В даному випадку, ухвали господарського суду від 26.02.2016 про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду на 28.03.2016.2015 р. та від 28.03.2016 р. про відкладення розгляду справи на 20.04.2016 р., були направлені судом на адресу відповідача, визначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ОСОБА_1 з ЄДР наявний у матеріалах справи). Тобто, про час та місце слухання даної справи відповідач був повідомлений належним чином.
Згідно наявного у матеріалах справи поштового повідомлення про вручення ухвалу суду про порушення провадження у справі отримано повноважним представником відповідача 09.03.2016 р., отже, про розгляд судом зазначеної справи відповідач обізнаний.
Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документи не надані.
Оскільки про час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, враховуючи обмеженість визначених законом процесуальних строків, суд вважає за можливе розглянути справу без участі його представника за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 20.04.2016 р. справу розглянуто по суті спірних правовідносин за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну та резолютивну частини судового рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд
04.11.2010 р. між Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (Комісіонером, позивачем у справі) та Відкритим акціонерним товариством «Топаз» (Комітентом, відповідачем у справі) укладений договір комісії № USE-16.1-287-D/K-10 (надалі - Договір).
За змістом п. 1.1 Договору Комісіонер зобов'язується, виступаючи від свого імені, самостійно вчинити зовнішньоекономічну угоду, надалі - контракт, з третьою особою, надалі - покупець.
Згідно з п. 1.2 Договору Комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за плату вчинити правочин із продажу пасивної наземної мобільної багатофункціональної радіотехнічної станції контролю радіоелектронної обстановки «Кольчуга», надалі - майно, за номенклатурою, кількістю та цінами, як вказано у додатку № 1 (А) до цього договору.
Відповідно до підпункту 3.1.1 Договору Комісіонер зобов'язався виконати переддоговірну роботу, укласти з покупцем контракт. В разі необхідності вчинити інші право чини, спрямовані на забезпечення виконання наданого Комітентом доручення.
Згідно з пп. 3.1.5 Договору Комітент зобов'язався вжити заходи щодо оформлення Дозволу ДСЕКУ на виконання Контракту, укладеному на підставі п. 1.1 цього договору.
Відповідно до п. 5.1 Договору ціна майна і послуг встановлюється Комісіонером самостійно і не повинна бути нижче погодженої Комітентом.
Пунктом 5.2 Договору сторонами визначено, що погоджена Комітентом ціна майна і послуг (ціна за якою Комітент передає майно і послуги Комісіонеру для реалізації) за цим договором встановлюється у доларах США, зазначається в Додатку № 1 до цього договору та сформована з урахуванням безпосередньої вартості майна.
За визначенням п. 5.3 Договору, протягом 5-ти банківських днів із дня одержання від покупця фінансових коштів за контрактом, укладеним відповідно до цього договору, Комісіонер перерахує на валютний рахунок Комітента відповідні кошти.
Відповідно до п. 11.3 Договору договір та всі додатки до нього набувають чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Неотримання дозвільних документів Державної служби експортного контролю України на здійснення міжнародної передачі майна та надання послуг, що є предметом цього договору, є підставою для припинення зобов'язань сторін за договором (п.11.7 Договору).
Специфікацією майна та послуг (Додаток № 1 до Договору) сторонами визначено найменування майна (у складі згідно переліку), кількість майна, погоджена комітентом ціна та загальна вартість майна, що складає 19 900 000,00 дол. США.
Сторонами підписано Додатки №№ 2, 3, 4, 5, 6 до Договору, якими узгоджено перелік експлуатаційної документації, технічні характеристики майна, акт здачі-прийому майна (зразок)), акт виконаних робіт (зразок), порядок розгляду рекламації на майно.
Додатковими угодами до Договору від 20.01.2011 р. та від 12.05.2011 р. сторонами було внесено зміни до Договору комісії щодо ціни товару, умов передачі майна, його місцезнаходження, тощо.
Як вказує позивач, ним, на виконання доручення відповідача було укладено з Покупцем зовнішньоекономічний контракт про продаж покупцю майна Комітента, визначеного Договором комісії.
Судом встановлено, що 22.12.2010 р. позивач з отриманих від покупця за контрактом грошових коштів платіжним дорученням № 439 перерахував відповідачу 2'000'000,00 дол. США, що підтверджується копією платіжного доручення, долученого до матеріалів справи, а також належним чином засвідченою копією акта звірки взаємних розрахунків від 31.10.2013 р. підписаним сторонами та скріпленого печатками підприємство.
23.11.2015 р. позивачем отримано лист покупця № 204 про неможливість надання сертифікату кінцевого споживача за контрактом та повернення грошових коштів.
Листом від 25.11.2015 р. за вих. № USE-13.3-13774 позивач повідомив відповідача про обставини, що об'єктивно унеможливлюють отримання відповідачем дозволу Державної служби експортного контролю України на міжнародну передачу майна відповідача, визначеного договором, іноземному покупцеві. Вказаним листом позивач також повідомив відповідача про вимогу покупця повернути грошові кошти, перераховані покупцем позивачу за контрактом в сумі 2'000'000,00 (два мільйони) доларів США.
09.12.2015 р. між сторонами було підписано угоду про припинення зобов'язання за договором комісії від 04.11.2010 р. № USE-16.1-287-D/K-10.
Відповідно до п. 1 угоди сторони домовились припинити зобов'язання з передачі Комітентом Комісіонеру майна, що виникло з договору комісії, шляхом заміни цього зобов'язання новим зобов'язанням, що виникає з пункту 2 цієї угоди.
Відповідно до п. 2 угоди Комітент безумовно зобов'язується перерахувати (повернути) комісіонерові грошові кошти в сумі еквівалентній 2 000 000,00 дол. США шляхом їх безготівкового перерахування на поточний банківський рахунок комісіонера, зазначений у пункті 8 цієї угоди, в гривнях за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України на день фактичного перерахування, протягом 1 (одного) робочого дня з дня укладення цієї угоди.
Відповідно до п. 3 угоди сторони домовились, що з дня укладення цієї угоди зобов'язання з передачі комітентом майна комісіонеру за договором комісії вважається припиненим, а договір комісії вважається відповідно розірваним.
За доводами позивача, взяті на себе зобов'язання щодо повернення коштів у визначений угодою строк (до 10.12.2015 включно) відповідачем не виконано, що є підставою для покладення на нього додаткової відповідальності у вигляді процентів річних.
Позовні вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Топаз» грошових коштів за договором комісії № USE-16.1-287-Д/К-10 від 04.11.2010 р. у сумі, еквівалентній 2 000 000,00 дол. США, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України, становить 53 447 418,00 грн., а також 307 499,03 грн. процентів річних, є предметом судового розгляду у даній справі.
Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Правовідносини сторін у справі врегульовано договором комісії.
Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Матеріалами справи встановлено, що за умовами договору комісії від 04.11.2010 р. №USE-16.1-287-D/K-10 та Додаткових угод до нього позивач перерахував відповідачу суму, що еквівалентна 2 000 000,00 дол. США.
09.12.2015 р. сторонами укладено Угоду про припинення зобов'язання за договором комісії від 04.11.2010 р. №USE-16.1-287-D/K-10, якою припинено зобов'язання з передачі комітентом комісіонеру майна, що виникло з договору комісії шляхом заміни цього зобов'язання новим зобов'язанням, що виникає з пункту 2 цієї угоди.
У пунктах 2, 3 угоди вказано, що комітент безумовно зобов'язується перерахувати (повернути) комісіонерові грошові кошти у сумі еквівалентній 2 000 000,00 дол. США шляхом їх безготівкового перерахування на поточний банківський рахунок комісіонера, зазначений у п. 8 цієї угоди, в гривнях за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України на день фактичного перерахування, протягом 1 робочого дня з дня укладення цієї угоди. Сторони домовились, що з дня укладення цієї угоди зобов'язання з передачі комітентом майна комісіонеру за договором комісії вважаються припиненим, а договір комісії вважається відповідно розірваним.
Дана угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Правовідносини сторін, не врегульовані даною угодою, регулюються чинним законодавством України (п.п. 4, 5 угоди).
За приписами ч. 1 ст. 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч.ч. 1, 3 ст. 533 ЦК).
Оскільки укладений правочин із третьою особою мав зовнішньоекономічний характер і виконувався в іноземній валюті, сума 2 000 000,00 дол. США була перерахована на рахунок відповідача.
Суд вважає встановленим факт перерахування позивачем на рахунок відповідача суми 2 000 000,00 дол. США на виконання договору комісії від комісії від 04.11.2010 р. №USE-16.1.2-287-D/K-10.
За умовами укладеної між сторонами Угоди від 09.12.2015 р. про припинення зобов'язань за договором комісії відповідач зобов'язався перерахувати (повернути) позивачу грошові кошти у сумі еквівалентній 2 000 000,00 дол. США протягом 1 (одного) робочого дня з дня укладення цієї угоди. Отже, останнім днем перерахування відповідачем позивачу вказаних грошових коштів є 10.12.2015 р.
Відповідач доказів належного виконання договірних зобов'язань по поверненню грошових коштів суду не надав.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі еквівалентній 2 000 000,00 дол. США, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України на 18.02.2016 р. (26,723709 грн./дол. США), становить 53 447 418,00 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі. Офіційний курс долару США застосовується на день звернення позивача з вимогою.
Крім зазначеної вимоги позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми 307 499,03 грн. - 3% процентів річних за період з 11.12.2015 р. по 18.02.2016 р. на суму боргу 53 447 418,00 грн.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.
В силу частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Також, за приписами ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Передбачене право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору; а тому інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.
Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін; зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація); новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом; новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Новацію характеризують наступні ознаки: наявність взаємної згоди сторін щодо припинення дії попереднього зобов'язання та щодо умов нового зобов'язання; наявність умови про припинення попереднього зобов'язання; припинення всіх додаткових зобов'язань; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання.
Слід зазначити, що згідно з п. 3 Угоди про припинення зобов'язань від 09.12.2015 р. сторони домовились, що з дня укладення цієї угоди зобов'язання з передачі комітентом майна комісіонеру за договором комісії вважається припиненим, а договір комісії вважається відповідно розірваним. При цьому, жодних зауважень щодо повернення Комітентом перерахованих йому Комісіонером грошових коштів Договір комісії не містить.
Таким чином, зважаючи на умови Договору та Угоди при припинення зобов'язань, суд дійшов висновку, що Угоду від 09.12.2015 р. про припинення зобов'язань слід визнати новацію щодо Договору договір комісії № USE-16.1-287-D/K-10 у розумінні вищенаведеної норми, оскільки при його укладанні сторони припинили первісні зобов'язання за договором комісії № USE-16.1-287-D/K-10 - продаж майна, замінивши їх новими зобов'язаннями між тими ж сторонами - повернення коштів.
Таким чином, оскільки, відповідач за мовами Угоди про припинення зобов'язань повинен був повернути позивачу перераховані йому в якості авансу грошові кошти, то у позивача виникло право на стягнення трьох процентів річних від простроченої суми, як наслідок відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) за користування утримуваними боржником грошовими коштами.
З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього 3% річних заявлені позивачем обґрунтовано.
Обов'язок повернути кошти виникає, як зобов'язання особи, яка з певного часу неправомірно користується чужими грошовими коштами.
Зважаючи на умови Угоди про припинення зобов'язання за Договором комісії, при розрахунку заявленої вимоги про стягнення 3% річних позивачем період визначено вірно - з 11.12.2015 р. (10.12.2015 р. є останнім днем повернення грошових коштів) по 18.02.2016 р. Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», суд вважає, що вимоги про їх стягнення підлягають частковому задоволенню: за заявлений позивачем період сума 3% річних становить 306 917,57 грн., тому в решті вимог про стягнення 3% річних (581,46 грн.) слід відмовити як заявлених необґрунтовано.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
Статтею 22 ГПК України встановлено загальний обов'язок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 33 ГПК України, не надав до суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання зобов'язань за угодою від 09.12.2015 р. щодо повернення позивачу грошових коштів.
Оскільки позивачем доведено правомірність заявлених позовних вимог лише частково, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Отже, з підстав зазначених вище, позовні вимоги підлягають задоволенню частково - в сумі у сумі, еквівалентній 2 000 000,00 дол. США, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України, становить 53 447 418,00 грн., а також 306 917,57 грн. - 3% річних. В решті заявлених позовних вимог суд відмовляє з огляду на їх необґрунтованість.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (м. Київ) до Публічного акціонерного товариства «Топаз» (м. Запоріжжя) задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Топаз» (69071, м. Запоріжжя, вул. Магістральна, буд. 84, код ЄДРПОУ 14310371) на користь Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 36, код ЄДРПОУ 21655998) грошові кошти у сумі еквівалентній 2 000 000,00 доларів США 00 центів, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України на 18.02.2016 р. (26,723709 грн./дол. США), становить 53 447 418 (п'ятдесят три мільйони чотириста сорок сім тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 00 коп., 306 917 (триста шість тисяч дев'ятсот сімнадцять) грн. 57 коп. - 3 % річних та 206 493 (двісті шість тисяч чотириста дев'яносто три) грн. 30 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Суддя Л.П. Кагітіна
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 25.04.2016 р.