21 квітня 2016 р. Справа № 902/259/16
Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фермерського господарства "Альфа К", с. Велика Чернігівка, Станично-Луганський район, Луганська область
до: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с.Лука-Мелешківська, Вінницький район, Вінницька область
про стягнення 273 635,97 грн
За участю секретаря судового засідання Віннік О.В.
За участю представників:
позивача: Усова Катерина Вікторівна, договір про надання правової допомоги № 2803/1/2016 від 28.03.2016 р.
відповідача: не з'явився.
Фермерським господарством "Альфа К" подано позов до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 273 635, 97 грн заборгованості за договором № 3 про надання фінансової допомоги від 22.07.2015 р., з яких 245 000,00 грн боргу, 1 216,18 грн інфляційних втрат, 25 694,79 грн пені, 1 725,00 грн 3 % річних.
Ухвалою суду від 01.04.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/259/16 та призначено до розгляду на 21.04.2016 р.
21.04.2016 р. на адресу суду від представника позивача надійшло ряд документів на виконання вимог ухвали суду від 01.04.2016 р.
Також 21.04.2016 р. від представника позивача надійшла заява про стягнення з відповідача послуг адвоката в сумі 27 360,00 грн на підставі ст. 44 ГПК України.
Відповідач в судове засідання 21.04.2016 р. не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання витребуваних доказів не повідомив, хоча про час та день розгляду справи його було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 01.04.2016 р. надісланої за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців отримання якої останнім підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2103600677153 (а.с. 25, т.1).
Суд зауважує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").
Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.
Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
22.07.2015 р. між Фермерським господарством "Альфа К" (Позикодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Позичальник) було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 3 (а.с.9, т.1).
Відповідно до п.1.1 даного Договору Позикодавець надає Позичальнику поворотну фінансову допомогу, а Позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах передбачених даним Договором.
Поворотна фінансова допомога надається у національній валюті України в сумі 245 000,00 грн без ПДВ (п.2.1 Договору).
Згідно п.п. 3.1, 3.2 Договору, поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 31.12.2015 р. Позичальнику, а повернення грошових коштів проводиться шляхом видачі коштів з каси Позичальника або шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок Позикодавця в установі банку.
Як вбачається з матеріалів справи позивач на умовах договору № 3 про надання поворотної фінансової допомоги фізичній особі від 22.07.2015 р. надав відповідачу грошові кошти на суму 245 000 грн 00 коп., що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру № 1 від 23.07.2015 р. в сумі 120 000, 00 грн., № 2 від 19.08.2015 р. в сумі 50 000, 00, № 3 від 24.09.2015 р. в сумі 75 000, 00 грн (а.с.10, т.1).
Так як, відповідач тривалий час не здійснював повернення отриманих коштів, позивач надіслав на адресу відповідача вимогу № 0902/2016 р. від 09.02.2016 р. про повернення отриманих коштів за Договором № 3 від 22.07.2015 р. в сумі 245 000, 00 грн, яка згідно поштового повідомлення № 2100900473178, була вручена останньому 17.02.2016 р. та залишена ним без відповіді і оплати (а.с.11-12, т.1).
Таким чином у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем в сумі 245 000 грн 00 коп. згідно Договору № 3 від 22.07.2015 р.
Суд наголошує, що вказана сума заборгованості також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 20.04.2016 р. обопільнопідписаного та скріпленого печатками сторін, який міститься в матеріалах справи.
Неповернення відповідачем отриманих коштів фінансової допомоги в строки обумовлені договором в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з даним позовом до суду.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Надаючи правову кваліфікацію договору № 3 про надання поворотної фінансової допомоги фізичній особі від 22.07.2015 р., суд з огляду на його зміст та положення цивільного законодавства приходить до висновку, що останній є договором позики, правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад" (ст.ст.1046-1053 ЦК України).
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч.ч.1, 3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до умов Договору, а саме пункту 3.1 відповідач отримував кошти від позивача та повинен був їх повернути до 31.12.2015 р., що ним зроблено не було.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Беручи до уваги викладене, а також те, що на день розгляду справи в суді відповідач не надав суду доказів щодо повернення суми позики в розмірі 245 000, 00 грн, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню.
Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 25 694 грн 79 коп. - пені за період з 01.01.2016 р. по 28.03.2014 р., 1 216 грн 18 коп. - інфляційних втрат за період з 01.01.2016 р. по 29.02.2016 р. та 1 725 грн 00 коп. - 3 % річних за період з 01.01.2016 р. по 27.03.2016 р., за результатами чого суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.
Перевіркою правильності розрахунку 3 % річних за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора судом виявлено помилку у проведеному обрахунку щодо 3 % річних, яка полягає у невірному визначенні позивачем кінцевої суми за вказаною вимогою.
Зокрема, при перерахунку судом отримано 1 751, 92 грн, в той час як позивачем заявлено до стягнення 1 725, 00 грн.
Враховуючи те, що визначення ціни позову належить до виключної прерогативи позивача і на момент проведення судового засідання останнім не було подано, з поміж іншого, заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд задовольняє заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі вказаному позивачем у позовній заяві.
Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат судом не виявлено помилок у проведеному обрахунку щодо інфляційних втрат, а тому вказана вимога підлягає повному задоволенню.
Стосовно вимоги про стягнення 25 694 грн 79 коп. пені суд зауважує наступне.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Тобто, правочин щодо зобов'язання сплати контрагенту за договором пені (як одного з способів забезпечення виконання зобов'язання) повинно бути письмово оформлено.
Як вбачається із змісту Договору № 3 від 22.07.2015 р. в останньому не було обумовлено забезпечення виконання зобов'язань у вигляді неустойки (пені).
Таким чином, у позивача відсутні правові підстави для стягнення пені, з огляду на що суд відмовляє в стягненні з відповідача пені у розмірі 25 694 грн 79 коп.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, інфляційних втрат, 3 % річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову із врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови в стягненні 25 694,79 грн пені.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.
При розподілі судових витрат судом враховано, що відповідно до п.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Судом встановлено, що в підтвердження факту надання послуг саме адвокатом позивачем надано договір № 2803/1/2016 від 28.03.2016 р. про надання правової допомоги та ведення справи в господарському суді адвокатом Усовою К.В., прибутковий касовий ордер № 3 від 18.04.2016 р., квитанція до прибуткового касового ордеру № 3 від 18.04.2016 р. на суму 27 360, 00 грн та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1096 від 11.10.2012 р. (оригінали вказаних документів оглянуто судом в засіданні).
Згідно з приписами п. 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
З огляду на вищевикладене, а також враховуючи час витрачений адвокатом на розгляд справи, кількість судових засідань з участю адвоката (судове засідання яке відбулось лише 21.04.2016 р.), складність заявленого позову та ціну позову (відсутність проведеного розрахунку та будь-яких заперечень зі сторони відповідача), суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат понесених позивачем за надані послуги адвоката в розмірі 5 000,00 грн.
21.04.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 48, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Фермерського господарства "Альфа К", вул.Садова, 4Д, с. Велика Чернігівка, Станично-Луганський район, Луганська область, 93611 (ідентифікаційний код - 36299137) - 245 000 грн 00 коп. боргу, 1 725 грн 00 коп. 3 % річних, 1 216 грн 18 коп. - інфляційних втрат, 3 719 грн 12 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору, 5 000 грн 00 коп. - відшкодування витрат на адвокатські послуги.
3. Відмовити в стягненні 25 694 грн 79 коп. пені.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 26 квітня 2016 р.
Суддя О.О. Банасько
віддрук. 1 прим.:
1 - до справи.
2 - відповідачу - АДРЕСА_1.